Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43649
Рецензій: 85081

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Pan Bóg zaplaci*

© Юрій Кирик, 21-03-2017


- Не збагну, де ви досі були з таким талантом? - не укриваючи щирого захоплення, дивувався професор консерваторії, голова відбірної комісії на шоу "Таланти твої, Україно", прослухавши  "Політ джмеля" із опери "Казка про царя Султана" у виконанні немолодого вже чоловіка.

- Я ховався, -  не то сором'язливо, можливо дещо знічено відповів чоловік, якому на вигляд було ближче до сорока ніж до тридцяти...

- Щось подібне, я чув лише у Джека Козена Хереля. який виконав його за двадцять шість і одну десяту секунди  і  одразу ж потрапив в книгу рекордів Гінеса, - із захопленням промовив професор, - у  вас же окрім швидкості ще й чудове звучання. Ваш гобой виконаний на спеціальне замовлення. Де цікаво?

Чоловік вчинив рух, ніби намагаючись приховати свій інструмент, й якби соромлячись промовив:

- Та ні, - гобой у мене звичайнісінький. От тростину*, я справді витесував сам.

- Чекаємо! З нетерпінням чекаємо вас завтра, пане Оресте. Успіх я вам гарантую! За своє життя не чув такої віртуозної гри!

Орест Дмитришин вийшов із зали прослуховування окрилений. Уже чотири роки, його гри ніхто із фахівців не чув. Відколи одружився, покинув симфонічний оркестр філармонії й влаштувався в майстерню по ремонту музичних інструментів, бо там можна було трохи більше заробити. Та грошей дружині, хоча жили вони лише удвох, все рівно не вистачало:

- Продай свою дудку, маестро..." - презирливо пиляла  дружина , - все рівно без діла валяється, а в мене навіть ондатрової шубки немає!

Тоді зібрав свої нечисленні пожитки, акуратно спакував у футляр гобой і потихеньку вимкнувся з хати, яка так і не стала для нього омріяним "домашнім вогнищем".

Повернувся у свою невеличку кімнатку, яку винайняв у старій, іще австрійської забудови родурі, й увесь вільний від роботи час грав - надолужував прогаяне. Грав натхненно, без упину, зачинивши вікна й двері, аби не заважати сусідам.  Зрештою, винен він сам. Умів працювати не покладаючи рук - на відмінно закінчив музичне училище, згодом й консерваторію, та не пробивний він якийсь. Постояти за себе не вмів. Кожен міг його посунути, а він лишень посміхався. Дружина називала ту його усмішку "дурнуватою", та хтозна, що вона насправді означала? Можливо, здавалось йому, що світ повинен упізнати його без жодних на те його зусиль? Мовляв, моя справа грати, їхня ж  -  почути...  Хтозна? Добре сказав йому сьогодні професор, що навіть найбільший у світі талант, - як добра карта в руці гравця. Недостатньо її мати - треба знати, як її розіграти... Здається, ця істина була йому недоступна.  Не усвідомлював тієї простої істини, що з козирним тузом теж можна програти. Хоча й сам знав людей середнього таланту, хоча б з його курсу, які використали свій шанс і домоглися більшого, ніж мали б. Чомусь товаришував з такими, як він сам "сафандулами"* - як презирливо характеризувала його дружина, людьми, які змарнували свій талант й не досягли й половини того, чого могли б досягти. Не дарма професор, що його прослуховував, сказав із затаєним жалем:

- Не опускайте свого шансу. Ви й так вже добряче запізнилися...

- Поки людина живе, в неї є шанс, - відповів йому посміхаючись своєю загадковою посмішкою.

- Можливо, у вас є навіть декілька шансів, але я точно знаю, що їх можна полічити на пальцях однієї руки. Завтра один із них, чи не найважливіший! - підняв пальця професор, вочевидь був добрим прагматиком...

- Коли ви так говорите, я починаю хвилюватися , - визнав Орест.

- Це нормально, - заспокоїв професор, - боротьба з хвилюванням, це частина нашої професії...

***
Орест знав, що нинішнім вечором має довести до досконалості виконання одного із дев'яти концертів Георга Філіпа Телемана, які він написав спеціально для гобоя з оркестром. Узявся до справи навіть не пообідавши, не відволікаючись на ніщо стороннє. Цього разу йому вдалося вистругати хіба най вдалішу тростину із будь-коли ним змайстрованих. Через те, звук інструменту був м'якішим, густішим, більш терпким, що часами нагадував звук англійського ріжка. Грав він захоплено. Ноти відійшли на далекий план. Реальна природа буяла перед його мисленим зором. Гобой в такт музиці літав в його пальцях. На якийсь час він так злився з мелодією, що навіть затратив відчуття ваги інструменту*...  

Сторонній звук ударив по оголених нервах музиканта - хтось наполегливо стукав у двері. Очевидно сусіди знову прийшли скаржитися на шум. Ви притишив звук, але настирний стукіт продовжувався. Знервований, що його відволікли в такий невідповідний момент, рвучко відчинив двері. За дверима, як він і передбачав, стояла сусідка:

- Що, і тепер надто голосно?  - мовив з викликом, спопеляючи жінку поглядом.

- Нє, нє, я не з теґо поводу. Най би собі пан грав й смуток розганяв, - була вже старенька й частенько плутала польські й українські слова, тим більше, тепер, бо, чомусь, дуже хвилювалась. Тільки зараз Орест Дмитришин помітив на очах  жінки сльози:

- Моя собачка,  муй п'єсик захоровал. Юж не знаю шо мам робіць... - мовила розгублено. Хоча в середині у нього все аж кипіло, Орест розумів, що для годиться слід підтримати жінку в її біді:
- Це з нею вперше?

- Так. До тего ніґди  не хворіла. Такий весолий був пєсик...

- Pomóż mi, pan!* - змолилася жінка, навіть не помітивши, що перейшла на рідну, польську...

- Але я не можу допомогти! Я не знаюся на собаках.

- Ja wiem.  Potrzebuje weterynarza* - вичавила з себе сусідка.

- Подзвоніть у швидку, або самі завезіть собаку, - порадив Орест.

- Ale nie wiem gdzie... Pies był zawsze zdrowe.*

- Це поправимо, аж зрадів Орест, - зараз знайду адресу, - і він попрямував до комп'ютера:

- Прошу, найближче - Ветеринарна академія. Це по Костя Левицького, майже в центрі міста...
Врешті непрошена гостя покинула помешкання музиканта. Зітхнув з полегшою. Налив собі з термоса кави, відпив пару ковтків й знову взявся за інструмент. Не просто було увійти у складний ритм музичного твору, та врешті, його слух знову став чутливим до змін динаміки і агогіки - та тільки встиг увійшов у канву музичного твору, як у двері подзвонили. На порозі знову стояла сусідка з дощовика якої скапувала вода:

- Taksówkarz powiedział, że nie nie dopuści mi z psem*... - видушила жінка крізь сльози...

- Я б вас відвіз, та самі бачите, що на вулиці твориться. Можна застудитися. У мене ж завтра важливий, дуже важливий виступ. Та зрозумійте ж ви...

На нього дивилися очі. Не очі - дві глибоких криниці повні відчаю, якби йшлося не про життя собаки, а самої жінки...

- Гаразд. Беріть свого собаку. Я в мить зберуся й ми з'їздимо у "ветеринарку". Жіночка випорхнула з квартири мов у неї виросли крила. Швиденько, по-військовому одягнувся, накинув благеньку куртчину, що була під руками - в машині ж не промерзне. І вони разом із сусідкою, що сповила своє песятко мов дитину, гайнула в подвір'я, де був запаркований його старенький "Фольксваген".  Хвилин за десять були вже на території клініки Ветеринарної академії. Сусідка із собачкою попрямувала одразу ж в лікарський кабінет. За хвилинку вибігла сповістивши:

- Oksi powinni zrobić operację. Ja pozostam w szpitalu.  Dziękuję bardzo. Przepraszam, że zerwałam z ważnych spraw*...

- Дурниці, це й півгодини не забрало... Зателефонуйте, коли забиратимете свою собачку. Приїду, - розчулився Орест.

-  Ja nie będzie już panu przeszkadzałа. Gdybym tylko zyla  Oksi - to wszystko, co mam ... Dziękuję bardzo! Bóg zapłaci panu za życzliwość *.

Орест прикривши голову якимсь целофановим кульком проскочив у свій "Фольксваген" і натиснув педаль акселератора. Проїхавши світлофор, відчув, що його почало тягнути вліво. Вирулив на чудом порожнє місце у суцільній вервиці авто, й вийшовши констатував - колесо спустило.  Печалька! По цій вулиці не ходить жоден громадський транспорт. Добиратися пішки - промокне до кісток. Може трохи перечекати, дощ закінчиться й тоді він швиденько поміняє колесо, - прийняв рішення. Минали хвилини, та  дощ й не думав припинятися, восени він особливо неприємний - приносить холод, сирість, якби пробирається прямо в душу. Орест відчув, що починає мерзнути. Мінятиму колесо - зогріюсь, вирішив він, і поліз  в багажник за інструментами.

Під настирний акомпанемент дощу, до того ж добрячи промерзши, робота рухалась, як мокре горить. Коли вже витягав зі шпильок пробите колесо, машина нараз злетіла зі старенького рейкового домкрату, який він поставив на похилу шашечку дорожнього покриття, боляче вдарила по пальцях. Від болю аж підскочив, та роботи, хоча та через поранену руку вимагала тепер значно більше зусиль, не залишив. Докрутив болти на запасці допомагаючи собі ногою, бо пальці погано слухали...
Врешті дома! Гарячий душ розслабив його. Про те, аби продовжити репетицію не було й мови. Приклав до пальців холодний компрес, й випивши гарячого чаю укрившись ковдрою й двома коцами врешті загрівшись - заснув.

Вранці прокинувся із закладеним горлом, пальці спухли, до того ж ледь міг ними ворушити. відчув слабість, річ ясна - піднялась температура. Кинувся чимдуж в поліклініку, до знайомого лікаря, колись вони навіть приятелювали:

- Юрку, зроби щось, благаю! Увечері у мене відповідальний виступ. Та що там відповідальний? Вирішується моя доля! Я мушу грати... - вмолився. Той лиш заперечливо крутив головою.

- Може поставити якусь блокаду?.. На один лишень вечір, на пару годин, - вимолював Орест.

- На жаль, я не Господь Бог, Орчику, знеболити, звичайно, можна. Ти навіть зможеш вийти на сцену, але грати, навіть тримати в руках свій інструмент - ні, не зможеш...  Щонайменше тиждень постільного режиму. Це моє останнє слово.

Бідолашний Орест заламував з відчаю руки:

- Та що ж це за напасть така? Вперше прийняв рішення показатись перед високим журі, і от на тобі!

- Якщо для тебе це так важливо, чому не берігся? - резонно  запитав ескулап.

- Сам про це думаю. Певно, не обійшлося без вищих сил. Якби не спустило це кляте колесо нічого б не було... А професор пророчив мені успіх... Можливо, уже цього року я б виступав на провідних сценах країни...

- Чого зараз себе зводити? Сам себе не поберіг. Вчинив безвідповідально. Яким ти був, таким і залишився... - скептично хмикнув Юрій.

- Я був чомусь певен, що коли комусь допомагаєш, нічого злого  статися не може...  - намагався виправдатися Орест перед  собою, товаришем, чи цілим світом?..

- Ти певно забув прислів'я, що добрими справами встелена дорога до пекла? - всміхнувся лікар.
- То що, треба думати про власну кар'єру й на інших не зважати? - прохрипів музика.

- Ти хоча б не розмовляй так багато, бо іще погіршиш свій стан... - поблажливо поплескав по плечу приятеля лікар, проводжаючи його з кабінету.

***

Етап конкурсу "Таланти твої Україно" проходив у Львівському оперному театрі. В коридорах, гримерних навіть гардеробних йшли останні приготування. Орест наковтався усіх можливих знеболювальних й все ж прийшов. Вірив у силу чудодійних препаратів, чи таке в чудо Господнє  - важко сказати. Уже почалося прослуховування конкурсантів, а він усе чекав, умліваючи від знемоги. Спробував поворушити пальцями - відчув пронизливий біль, аж у голові паморочилося.

- Підійшов вже знайомий професор, в якого проходив прослуховування, запитав, що сьогодні виконуватиме й чи узгодив із симфонічним оркестром? Хотів відповісти: "Іще учора", та голосу не було, тому лишень кивнув мовчки.

- Що, хвилювання стиснуло горло? Знаю, буває... Швиденько відійшов - сьогодні тут у всіх безліч справ. У всіх, тільки не у нього. Не солідно якось, треба зайти, віддати свій номер й пояснити, що сьогодні виступити не зможе. Був уже був біля дверей, коли раптом почувся страхітливий гамір - не лише в кімнаті, куди мав намір зайти, але й по усьому театру загалом. За якусь мить вістка донеслась й до нього: якраз побіля театру проводилася реконструкція головного львівського проспекту й ківш екскаватора  зачепив електричний кабель.

- Де ж це чувано - прокладати кабель в землі?! Такі фанаберії лише у Львові можливі! -  чулися обурені вигуки, як з боку адміністрації театру, так й серед знервованих гостей. Усе!
- Гаплик! Шоу не буде! Наступного разу театр зможе прийняти лише конкурсантів не швидше ніж за тиждень! Це скандал! Скільки людей з'їхалось звідусіль! І ось вам, маєте: "Пшик!" "Пописався наш Леополіс, надовго запам'ятають!.. - доносилося з прочиненого кабінету директора.
Старенький професор, що виринув саме звідтам, ухопив Ореста за лікоть і з квасною міною визнав:

- Розумію, друже, це розчарування для всіх нас, та для вас, мабуть, найбільше...

У відповідь Орест щиро засміявся.

- Зацний пан ще й гоноровий! Уміє тримати марку... То про пана дуже гарно свідчить, - зауважив з повагою професор.

Оресту було надзвичайно важко говорити й він подякував професору за співчуття своєю вибачливою посмішкою:

- Це мені Господь заплатив, - прошепотів Орест, вперше в житті свято переконаний  у мовленому.
----------------------------------
* Господь заплатить (Пол.)
* Подвійна тростина являє собою пару пружних тонких очеретяних пластинок, щільно з'єднаних одна з одною і вібруючих під дією струменю повітря, що вдмухує музикант. Якість тростини має важливе значення для інструмента і часто виготовляється самими гобоїстами, адаптованою під свої потреби.
*  Сафандула - неповороткий пригальмований, не придатний до життя (Львівська гвара).
* Вага гобою до п'яти кілограмів. У 2007 році валторна і гобой були занесені до "Книги рекордів Гінеса, як найскладніші для виконання музичні інструменти.
* Допоможіть мені, пане! (Пол.).
* Потрібен ветеринар (Пол.).
* Таксист відмовився взяти мене з собакою... (Пол.).
* Оксі будуть робити операцію. Я залишусь з нею в лікарні. Дуже вам дякую !Вибачте, що відірвала від важливих справ... (Пол.).
* - Ну що ви? Я вас більше не турбуватиму. Тільки б порятували мою Оксі - вона усе, що у мене є.. Дуже вам дякую, Бог вам заплатить за вашу доброту... (Пол.).



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Думай Вася, думай...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Сергій Вікторович, 27-03-2017

Чи є щось ціннійше, як БОЖА зарплата?...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Шляхтич, 25-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 23-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 22-03-2017

Велика сила слів подяки

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 22-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 22-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 22-03-2017

загалом

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Костянтин Маленький, 21-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 21-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 21-03-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49962496757507 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Назустріч власній тіні: Огляд І книги серії “Земномор’я” Ле Ґуїн
Вигаданий світ, і чарівники, і їхня школа, і дракони — але все не таке, як можна очікувати. Більш дивне, …
Українські книги, які читають у всьому світі
Перед вами добірка видань українських письменників, які відомі не лише в Україні, але й за кордоном. …
«Літня книжка» Туве Янссон про дитинство, втрату, буденне та неможливе
Ніжний мох під ногами, теплий вітер, непокірливе море. Самотній острівець, на якому коротають літо герої, …
Класифікуйте конфлікти – полегшає!: Огляд книги “Результативний конфлікт”
Класові, расові, ґендерні — будь-які конфлікти виникають на підґрунті влади. У вступі до цієї книги …