Перш за все, я хотів би попросити вибачення за те, якщо я кого-небудь образив. Адже моя родина намагалася виховати мене як інтелігентну людину, а те що я пишу – трохи суперечить моєму ставленню до людей, особливо до представниць протилежної статі. Я хочу підкреслити, що ніколи не дивився на дівчину, як на шматок м’яса з дірками і передусім користуюсь почуттями. І хоч мій герой трохи схожий світоглядом на мене, однак – це не я. Більшість історій, що увійшли у цей твір є вигаданими, потаємними мріями або страхами.
Часом буває так, що у тебе нічого не виходить, ти живеш мов їжачок у тумані, адже не знаєш, що буде завтра...
До цього я писав маленькі романтичні оповідання, здебільшого за шкільною програмою (домашні завдання з української та зарубіжної літератури) і мої однокласниці цінували мій стиль. Згодом я писав такі твори для своїх найближчих друзів та для себе, щоб розібратися у своїх (?) помилках.
З 2006 року я відкрив для себе українську сучасну літературу і доклав багато зусиль, щоб довести її до студентських мас. Можливо це і є моїм найбільшим досягненням за той рік – дуже багато моїх приятелів, друзів та знайомих читають українську книгу, яку так важко видати на Україні.
Саме тоді мої хороші друзі запропонували мені написати книжку про стосунки і спробувати видати її. Тому викладаю тут її уривки.
Прошу не сприймати все нижче написане як „Ляпас по суспільству”, це скоріше виклик тій несправедливості, яка панувала у спробі розбудови романтичних стосунків та журливій самотності, що намагається пробитися крізь бар’єр відчуження...
1. Країна
У цій країні гармонійно поєднуються краса природи та представниць прекрасної половини людства. Тут є все : чорноземи, гори, ріки, ліси, озера, моря, білявки, брюнетки, русяві...
Не пощастило трохи з владою, адже при владі були ті, хто здобули її „ядєнієм человєческаго мяса”, репресіями, пустими обіцянками, вкраденими пенсіями, стипендіями та зарплатами, калашами, пацанами, грошима...
Приходили й ті, яких вибрав народ, але внутрішні чвари, протистояння, прагнення більших грошей та кращих посад призвели до їхньої поразки...
Веселі, браття, часи настали...
Прикрим елементом є те, що тут дуже модно рівнятися на когось та лягати під когось, занедбуючи своє.
Але, врешті-решт, нас намагаються переконати, що жити стало краще, жити стало веселіше...
2. Місто
Історичний центр Європи, Бізнес-центр країни, архітектурна колиска релігії, словом – столиця. Коли студенти голодували на Майдані 90-го – на фоні золотих дзвіниць виднілися зелені насадження, старенькі хрущівки та совкові багатоповерхівки. Майдан 2004 перетворився на площу з кількома пам’ятниками, фундаментом древньої церкви, до якої добудували ще щось на зразок воріт, підземним торговельно-розважальним центром, яку окутували намети, небайдужі за свій вибір і своє майбутнє люди та помаранчевий колір. А головний архітектор міста мабуть був фанатом „Готем-сіті”, адже елітні велетні – новобудови доволі химерно поєднувалися з не елітними будинками та пам’ятками архітектури. Цікавим було те, що зводячи елітні будинки – абсолютно нехтувалися правила безпеки, відстані між будинками та врахування довжини пожежної драбини. Ще цікавішим виявилося те, що еліта – це ті, котрі можуть заплатити від 500000 $ за ще одну квартиру, в той час як медики, міліціонери, вчителі, викладачі, пожежники, військові роками (десятиліттями) стояли у черзі за квартирою на масиві і проживали у гуртожитках.
Зате тут ще залишилися місця, де можна весело провести час і тут багато привабливих дівчат...
3. Головний герой оповідання
Проживає десь в центрі міста у доволі пристойній (морально і матеріально) родині (мама і тато). Не відчуває проблем з грішми, в той час як деякі його однолітки намагаються заробити, щоб повести дівчину в кафе, кіно ІТП. Розмовляє українською мовою. Ходив у дитячий садок, що згодом перетворився на фірму, пізніше – на ресторан. Саме у дитячому садку йому вперше сподобалася дівчинка. Хоча йому постійно подобалися дівчатка, з якими він грався на русифікованому дитячому майданчику. Але ця була особливою – з нестандартним іменем Вікторія і цікавим светриком з вишитими зайчатами. Він намагався привернути увагу – пригощав її імпортними ведмедиками-мармеладками та бутербродами з шоколадним маслом, які в той час було непросто знайти, але його батьки займалися міжнародною діяльністю. Вона дякувала, приємно всміхалася та йшла до своїх подружок. Він також з кимсь спілкувався, теми розмови торкалися трансформерів і термінаторів, а його називали „украйонцем”. Перші бійки перед цією дівчиною та її подружками були не дуже вдалими, в сенсі – вона цього не цінила. Її подружки казали: „Сматрі, как етот прінц дєрьотся за тєбя”, але її це не вражало. Врешті-решт вона кудись переїхала і він про неї забув.
4. Школа (1-3 класи)
Перший раз – в перший клас. „Вставай синку, вже час до школи!” – ці ніжні мамині слова вперше прозвучали, як не дивно, 1 вересня. Після цього вони звучатимуть мало не 10 років. Але в той день вони звучали по-особливому. І не дивно – адже розпочався новий період у його житті – школа. Він добре пам’ятає, як мама вела його за ручку в перший клас і як батько виносив його після випускного.
На лінійці йшов дощ. А далі були: перша вчителька, остання парта, жахливі контрольні, двійки, віршики напам’ять, п’ятірки, таблиця множення, їдальня, черги, котлети, дзвоник, „утрєнікі”, поштовхи та репани старшокласників, дебільні уроки малювання і співи, фізкультура взимку на вулиці, застуда і шмарки, канікули (ура!), екскурсії, карантин (ура!), наклейки і лего, перерви (ура!), квач... Цей ряд асоціацій я змушений перервати грою у квача на перерві в коридорі. Наш герой передає квача і стрімко втікає, „кеч”, „сам ти кеч”, „кеч”, звуки лунають коло нього але він стрімко біжить вперед, „єво лаві, он уже давно квачом нє бил”, голос і тупотіння ніг наздоганяє його, у вікно дивиться якась білява дівчина, ого!, вона ж просто красуня!, але Баран (прізвище однокласника) скориставшись зменшенням його швидкості, замість того, щоб зробити його квачем, робить йому підніжку... Гуп! Наш юний школярик падає просто на підлогу коло ніг цієї білявки. У коридорі лунає тупий сміх і дикий регіт, йому трохи болить коліно, але в грудях він відчуває якийсь приємний холодок, те, що він раніше ніколи не відчував. Ця дівчина була просто приголомшливою : пряме (іноді хвилясте) біляве волосся, в якому постійно перебували метелики (класичні пластмасові люмінесцентні аксесуари), охайна форма, зелені очі, в яких можна було побачити сонячних зайчиків, коли вона усміхалася.
Він постійно думав про неї. Її звали Юля (він чув як її гукали подруги), її прізвище було таке, як і у відомої співачки (він взяв її дані у журналі – вона була з паралельного „Б”) і жила вона неподалік нього, біля школи. Він знав її номер телефону – кілька разів телефонував, але як тільки він чув „Алло”, його серце калатало дуже швидко і він кидав слухавку, не знаючи що сказати. Найкращим моментом познайомитися з Юлею була „продльонка”, коли всі класи після уроків гуляли на весняному подвір’ї школи, але він соромився підійти. Він просто не знав що казати і йому не хотілося щоб однокласники, яким він постійно пояснював „фаталіті” в „мортал комбаті” і навмисне перед Юлею обмінювався з ними картриджами (хотів привернути її увагу), дізналися про почуття глибокої прихильності до неї.
Він робив все, щоб Юля просто подивилася на нього: постійно був у центрі уваги своїх однокласників, голосно розповідаючи їм про 3D графіку у його новій приставці, якої майже ні в кого не було, діставав при ній диски (дешеві дитячі понти), намагався навіть перед нею підтягуватися на шкільному спортмайданчику. Але все марно. Хоча в останні миттєвості навчального року, коли можна ходити без шкільної форми і в повітрі відчувається літній запах канікул, вона таки подивилася на нього.
Він йшов по коридору і дивився на Юлю, котра підійшла до вікна, вона була в білому, і навіть не помітив як пройшовся по ногам, точніше по чорних кедах Барана.
- Стой! Іді сюда! Бистро! Ти мнє на новиє кожаниє кєди наступіл. Ані стоят 300 баксов, мнє іх із Італії пад заказ прівєзлі.
- Вибач, сказав він і зрозумів, що на них дивляться всі, в тому числі Юля.
- Што?! Ти мнє давай витірай іх! Нагнулса і витєр! Бистро!
Наш закоханий школярик і справді нагнувся, але замість принизливого витирання кед, він з силою і точністю вдарив Барана аперкотом в підборіддя. Баран від болю й несподіванки рухнув на підлогу. Герой-школярик подивився на Юлю, вона першою відвела погляд, а далі він побачив пухкий кулак, спрямований Бараном прямо в ніс і опинився на землі, відчуваючи біль і масу противника.
Якась вчителька відтягнула Барана від нього. Юлі ніде не було. Це такий сором бути приниженим на очах у коханої дівчинки...
Далі було літо і нікого цікавого.
5. 5-7 класи
Коли ти переходиш до старших класів – тобі відчиняється абсолютно новий спосіб буденного життя. Виникає страх можливих неприємностей та майбутніх змін. Є свої переваги – нові уроки ведуть нові вчителі у різних класах. Тому переходячи на перерві з класу в клас, є чудова нагода побачити велику кількість привабливих облич.
Знову перший осінній день. Йде дощ. Лінійка. Хтось перейшов до іншої школи. З’явилося пару новеньких у класі. Це така радість знову побачити шкільних приятелів, друзів, але найбільша радість – коли він знову зустрів Юлю. Вона була у рожевій сорочці з квітами в руках. Йому здалося, що вона посміхається до нього.
Вони постійно бачилися на перервах. Але він не знав як до неї підійти і познайомитись. Він не знав, що робити, не знав, що казати і що подарувати.
Нагода надіслати „Валентинку” була 14 лютого, коли повинна була працювати анонімна пошта. Але спочатку на цей день припав на карантин, потім – Юля хворіла і нашкрябані на рожевому паперовому серденці акуратним почерком слова „Я тебе кохаю!”, таки ніхто не прочитав. І не почув.
На початку сьомого класу він ніде її не бачив. Шукав по всіх поверхах і класах. І навіть зателефонував їй:
- Доброго дня! А можна Юлю?
- Тут такая нє живьот.
Численні гудки в телефоні...
Вона переїхала і змінила школу. Відомості щодо неї були відсутні. Бувають такі моменти, коли не можна гальмувати. Але гальмував він ще довго...
7. Таня
Напевне у кожного чоловіка котресь жіноче ім’я (наприклад, Таня, Лєна, Катя ІТП) викликає певні емоції, спогади пов’язані з першою дівчиною, першим коханням (?). Справді, іноді важко зрозуміти, що це було - пристрасть чи кохання? У нашого героя це було підпорядкування суспільній думці. Адже, у його оточенні панувала така думка : якщо ти ні з ким не зустрічаєшся – ти невдаха, лох. І тоді доволі дивними і трохи банальними здавалися зустрічі його однолітків – хлопець раптово ходить з дівчиною під ручку, потім вони цілуються, потім така ж процедура повторюється з іншою (іншим) і.т.д. Приємно, коли стосунки ґрунтуються на певних почуттях, але дуже часто це лише позерство, декоративно-показові стосунки наперед визначеного нетривалого характеру, щоб було.
Класичні стосунки починалися з рандеву, проходили через проводи додому та затяжні поцілунки, далі, можливо, щось глибше, але найчастіше все обривалося, знаходився хтось інший і діяла схема (зустрічалися - розійшлися). Наш герой бажав, щоб те почуття ніколи не зникало.
Він усвідомлював, навіщо йому розпочинати стосунки, коли він знає чим це закінчиться. Проте, його приятелі трохи кепкували з нього, мовляв, ти без дівчини, колись треба починати, скоро вони всі будуть зайнятими. Сподобатись дівчині-ровесниці у 14-15 років зовсім нескладно, коли ти одним з перших звертаєш увагу на неї, одним з перших телефонуєш їй, запрошуєш погуляти, в кафе, в кіно... Шанси справді великі, коли у неї немає хлопця – тобто ні з ким, крім подружок, піти погуляти, зайти в кафе чи в кіно. Саме головне, що саме подружки можуть стати на заваді, але дівчина може відгукнутись на чиєсь запрошення через страх перед самотністю, страх засуджень подружок, що у неї немає хлопця. І взагалі, дівчині дуже важливо подобатись комусь.
Його познайомив з Танею один приятель на чийомусь дні народженні. Вона навчалась в сусідній школі, у 10 класі. Вона була симпатичною, але не більше того : темно-русяве волосся, зачіска каре, дивовижно зелені очі. Танцюючи з нею якийсь повільний танець, відчуваючи рухи її тіла, наш герой твердо усвідомив, що буде з нею зустрічатися. Між іншим, польською мовою „зустрічатися” буде „spotykaczsie” – дослівно „спотикатися”. Дійсно, іноді через зустрічі можна спіткнутися на своєму особистісному розвитку.
Він довго розмовляв з Танею по телефону, перш ніж запросити її у парк, де спілкуючись, він міг дозволити взяти її за руку. Розмовляти з нею було доволі цікаво і багато хто думав, що Таня його дівчина. Але вони жодного разу серйозно не поцілувалися. Нагода була і коло її під’їзду, і на лавочках у парку, і на мостах. Але він боявся що йому не вистачить ніжності, насправді йому просто не вистачало сміливості. Або перший поцілунок стане останнім у їхніх трохи рутинних стосунках.
Тим не менше, їхнє тримісячне дослідження історичних (і не тільки) місць у місті перервав п’яний Баран, який з цигаркою в зубах прошипів йому при Тані : „Сишиш, што ти с нєй гуляєш? Ана же б...дь!” Замість того, щоб красиво, при дівчині, начистити Барану пельку і зі словами „Не ображай мою маленьку!”, плюнути йому в розбите лице, наш юний інтелігент зніяковівши сказав : „Ігор, я тебе прошу...” Таня ображено побігла додому. Він намагався наздогнати її, але двері вагону зачинилися. Слухавку вона не брала.
Наступного дня, після школи відбулася „стінка на стінку”. Він з приятелями грозився переламати Барану та його друзям руки-ноги, Баран зі своїми друзями, матюкаючись, повідомили що викличуть лису бригаду і покатають тих у багажнику. Його приятель дістав батьків пневматичний пістолет і сказав, що відстрілить Барану яйця. Баран меланхолійно розбризкав у повітря газовий балончик. Наш справедливий лицар благородно попросив Барана вибачитись за слова при Тані, але чомусь приїхав міліцейський „бобик” і обидві сторони розчинилися у сутінках, не закінчивши переговори.
Він зустрів Барана через деякий час після уроків по дорозі додому. Баран пив пиво: „Нам нада пагаваріть”. Вони скинулись на літр пива і чвертку і засіли у якомусь під’їзді. Розпиваючи щедрі напої, закусуючи вранішніми канапками (бутербродами, сандвічами), розмова вийшла дуже вдала. Вони забули всі образи і навіть стали приятелями. Ігор розповів йому про те, як постійно бачить Таню з багатьма хлопцями, декотрі навіть ночували у неї, а з героєм твору Таня гуляє тільки тому, що він їй як песик з яким можна пройтись по парку і він її чимось завжди пригощає.
Наш герой прослідкував за Танею, справді вона цілувалася з якимось студентом в шкіряному піджаку. Це був постріл у його непевні почуття і невизначену позицію. Пізніше він бачив її у магазині, Таня демонстративно обнімалась з якимось репером. Вона зробила вигляд, що не помітила його. Він діяв аналогічно, хоча важко було приховувати розпач і сльози.
Хлопці не плачуть.
9. Табір
Канікули у цій країні діти проводили весело – в залежності від матеріальних можливостей батьків. Одні їздили в село до бабусі й дідуся, інші їздили за кордон, особливо здорові „чорнобильці”, хоча їхні батьки не знають, що таке бути ліквідатором.
Особливою популярністю користуються табори відпочинку. Існують три типи : тип перший – шкільний. Цей табір створений для тих, хто жити не може без школи, навіть під час літніх канікул. Діти парами ходять на екскурсії по розпеченому літнім сонцем асфальту, вдихаючи всі вихлопні гази машин. І відпочивають також у школі, куди після останнього дзвоника заносять ліжка, тим самим створюють певний „шкільний лазарет”.
Тип другий – закордонний. Їздили туди в основному щоб покращити знання мов і створити романтичні, але короткотривалі стосунки з іноземцем (іноземкою) і похвалитися цим. Відпочивали за кордоном ті, чиї батьки могли це дозволити. Серед таких були вищеназвані „чорнобильці”, які виглядали порівняно здоровішими за своїх однолітків та представники релігійних общин, які вживали алкоголь частіше, ніж хрестилися і матюкалися щиріше, ніж молилися.
Тип третій – екс-піонерські. У ці табори, розташовані на теренах нашої держави, батьки посилають дітей, щоб відпочити від них, а діти відповідно їдуть туди, щоб відпочити від батьків і завести собі табірні романи (або розпочати повноцінне доросле життя). Саме так, атмосфера коло вогнища, на березі моря чи просто у кімнаті може стати гармонійною для поцілунків. А поцілунок іноді може бути дзвоником у нижній поверх.
Наш герой також потрапляє до табору. Умови непогані, нормальні сусіди, але зустріти кохану людину йому там не довелося. Щовечора була дискотека, на яку приходило багато міських парубків, щоб знайти „зігріту” дівчинку і повести її у кущі - показати місто.
Він не хотів зустрічатися з будь-якою дівчиною, щоб потім роз’їхатися і все забути, адже до жодної не відчував почуття глибокої прихильності. А діяти за принципом, так положено, йому не до смаку.
10. Fire girl
Літо закінчилося, дощ – туман – сніг. Почалася школа і пиво по п’ятницях.
Він грав в баскетбол і помітив новеньку дівчину, вона була трохи молодшою і досить невпевненою, постійно перебувала у колі своїх подружок, які були стіною між їхніми поглядами. Він намагався переконливо закидати м’яча в кошик, щоб завоювати її теплий погляд і увагу. І коли він подивився, чи дивиться вона на нього, то м’яч влучив йому у носа і гру довелося завершити.
Він бачив цю дівчину у колі подружок на перерві у їдальні – школярикам давали молоко (або сік) і пряники та у коридорі, де вона чекала перед кабінетом на дзвоник. Він зрозумів з якого вона класу і детально вивчив її розклад.
Після уроків, запиваючи пиво кольоровим алкогольним напоєм, наш герой не звертає увагу на оточення, він постійно думає про неї, про її світле волосся, безмежний колір її блакитних очей, родимку на шиї, скромне вбрання і поведінку. Він замислюється як підійти до неї, але її подружки заважають зробити йому цей крок до мрії. Хтось з компанії запитав його, чому він такий зажурений і задуманий. Наш герой відповів, що все нормально, просто трохи стомився. Він не хотів комусь розповідати про свої спроби завоювати сонце білявої незнайомки. По-перше, якщо це завершиться поразкою, то йому не хочеться виглядати невдахою у школі. По-друге, він не хотів слухати чиїсь поради та вказівки, адже його особисте щастя залежить тільки від нього, а не від його приятелів та інших радників і вчителів правильного життя. Хоча іноді варто прислухатись.
Він утік з хімії і прослідкував за нею. Вона з подружками однокласницями живе неподалік школи, у гуртожитку для пожежників. Він постійно хотів познайомитися з нею, адже в його серці палав такий вогонь, що жоден пожежник чи напій не змогли б загасити його.
Закінчувався рік, наближалися контрольні і зимові канікули. Падав лапатий сніг. Однокласники запросили героя книги в універсам, який нещодавно перетворився на супермаркет, попити пива з вином у пачках з-під соку і закусити чебуреками, що продаються на базарі, смажаться на одній олії протягом цілого дня і в яких іноді траплялася собача шерсть. Він погодився. Але раптово, просто інстинктивно, обернувся назад... Вона йшла додому одна! Він миттєво покинув товариство і підбіг до неї. У грудях стояв холод, його голос був невпевненим, але він все ж таки познайомився з нею. Він просто підійшов і запитав як її звати, правда російською мовою. Fire girl зніяковіла, злякалась, зупинилась і відповіла. Далі йшов ряд банальних запитань, починаючи від „Де ти живеш?” закінчуючи „Чи є в тебе вдома якась тваринка?”. Він перейшов на українську мову, адже вона розмовляла суржиком. Вона навіть не дивилася на нього, тільки озиралася по сторонам і швидко, навіть не зупиняючись і не прощаючись, зайшла до темного під’їзду.
Протягом кількох тижнів він не бачив її, заходити до неї в клас він вагався. На прохання залишити йому номер телефону, Fire girl відповіла, що в неї його не має.
В останні подихи року що минав, по закінченню всіх контрольних і заліків, школа була прикрашена ялинками. Школярики отримали табелі і подарунки з батьківського фонду класу, продивились новорічний концерт і чекали на шкільну дискотеку – останній захід перед канікулами. Його класне товариство вперше прийшло у школу без форми, під чаркою. Адже їм необхідно було „зілля сміливості”, багато кому треба було діяти так, щоб зустрічатися з кимсь на зимових канікулах. А на дискотеці „замутити з дівчиною” – noblesse oblige.
На дискотеці у спортзалі грала якась російська попса (він віддавав перевагу альтернативі). Несподівано для себе, він побачив Fire girl, що сиділа на лавці, а її подружки розважалися на „танцювальному майданчику”. Він одразу підсів до неї, почав розмову, жував жуйку і вів себе абсолютно невпевнено. Хоча 150 грам дали про себе знати, він був сп’янілим від її очей. Точніше від її байдужого, але красивого погляду. Він намагався жартувати, але простенькі приколи не викликали у неї жодної позитивної реакції, він запрошував її потанцювати повільний танець, але вона не хотіла. Схоже було, що вона просто прийшла подивитися на танцюючих подружок.
Але наш романтик не хотів зачиняти самому собі двері невдалою розмовою та спробою. Він прийшов з подарунком : скляна ялинкова прикраса у формі червоного серця з написом „Я + Ти...”
Коли музика закінчилася він чекав на свою кохану перед виходом зі школи. Надворі вже було темно, ліхтарі освічували падаючі сніжинки. Всі однокласники порозходилися, хтось з кимсь під руку, хтось з пляшкою у руці. Нарешті вийшла Fire girl, звісно з подружками. Він підійшов до них, коли дівчата проходили під ялинкою.
- Зачекай, - мовив він до Fire girl, - є речі, які заставляють мене усвідомити, що я не є достойним твого теплого погляду...Але тим не менше, візьми цей подарунок, нехай він нагадуватиме тобі про мої невдалі спроби здобути ключик до твого серця. Fire girl не прийняла подарунок, спершу позадкувала, потім розвернулася і зникла серед подружок і сніжинок. Скляне серце випало з його рук під ялинку і розбилося на дві частини з надписом „Я” на одній, та „Ти...” на іншій... Згодом написи, як і всю ялинкову іграшку накрив сніг...
Він того дня знову йшов додому сам...
А у Fire girl був так званий „комплекс Електри”. Її батько став взірцем та еталоном для неї, іноді вона навіть ревнувала матір до свого батька. Зараз вона зустрічається з білявим хлопцем, чемпіоном з пожежно-прикладного спорту, який також мешкає у гуртожитку.
11. Аліса у секті Чудес
Чомусь прийнято вірити, що кохання і весна – невід’ємні речі. Адже тане сніг, виростають бруньки на деревах (яких у місті з кожним роком меншає), все навколо розквітає, щебечуть пташки, дні стають сонячними і довшими.
Саме в таку пору наш герой пішов до магазину. Там у черзі стояла дівчина. Йому одразу сподобалися її блакитні очі, довге, біляве з меліруванням, волосся, її доглянута фігура, стильний одяг і приємний голос.
Він був після чийогось дня народження і не подобався собі в цей день, але, все ж таки, запитав як її звати. „Аліса, а тебе?” – відповіла вона і в його житті розпочався новий період.
Вона нещодавно переїхала до сусіднього під’їзду. Одразу виявилося багато охочих провести з нею час, особливо через її апетитні груди і ніжні сідниці, але нашого героя твору приваблювала в ній передусім її внутрішня краса - її манери, її витонченість, цікава позиція думки та вихований характер, гармонійно поєднувалися з красою зовнішньою.
Вона була „бойовиком” – тобто дівчиною, за яку необхідно боротися. Добитися її погляду зовсім неважко, але завоювати цей погляд для себе одного і надовго – майже неможливо. Але якщо людина не знає, що це неможливо, у неї обов’язково все вийде.
Щовечора Аліса виходила у двір і її одразу оточувала велика кількість хлопців, бажаючих зробити її своєю дівчиною (вона була у 8 класі, герой оповідання – у 10). Ця дівчина постійно потребувала уваги, і вона її мала. Але ні з ким серйозно не зустрічалася, лише спілкувалася і ходила у кафе та кіно, але платила за себе.
Питання чи треба постійно платити за дівчину є доволі частим. Наш герой притримувався думки, що коли він весь час платить за дівчину, тим самим він принижує її матеріальне становище. Але доволі часто пригощав когось.
Батьки Аліси були доволі заможними (батько був директором нічного клубу).
Герой оповідання одразу викликав довіру у дівчини, а нові засоби передачі – мобільні телефони, СМС, ICQ, Інтернет, дозволяли постійно відчувати її. Прикро, що вона була занадто довірливою до всіх.
Аліса сама зателефонувала йому, хотіла піти куди-небудь. Наш герой з радістю і задоволенням прийняв цю пропозицію. З того часу почалися прогулянки парками, ботанічним садом, набережною, даун тауном... Вони відкрили для себе безліч фільмів, кав’ярень, ресторанів і закусочних швидкого харчування, піцерій і чайних церемоній. Але між ними не було навіть доторку рук, не кажучи вже про поцілунок.
Наближалося літо і Аліса виглядала дуже стурбованою. Вона помітно змінилася, почала розмовляти на релігійну тематику і розповіла про часті сварки і можливе розлучення її батьків (у цій країні розлучається чи не кожна друга пара)...
Питання про релігію – це питання про владу. Він був віруючою людиною, але не робив з цього „показуху”. Його хрестик був на грудях, а не на одязі.
Коли ця країна здобула незалежність, через невдалі та корисливі дії екс-совкових та пост комсомольських високо посадовців, багато людей опинилися бідними, знедоленими та нещасними. Саме тоді, з-за кордону понаїздили проповідники і свідки, які хотіли допомогти нещасливим людям стати щасливими і тим самим нажитися на них. Безумовно, люди котрі ходили на семінари чи збори ставали кращими : кидали пити, кидали палити, припиняли вести розбещене життя. Але натомість, вони ставали повністю залежними від слів та ідей проповідників, втрачали свою особисту позицію, ставали завербованими і іноді впливали на виборчу або політичну ситуацію в країні. Умовою перебування у секті чи братстві, була пропаганда і залучення нових членів та обов’язкові добровільні внески на розвиток.
Наш герой вважав, що Аліса, це його здійснення мрій. Але вона хотіла його залучити у своє товариство, тому не дозволяла торкатися і цілувати себе, розвиваючи свою фригідність.
Вони пили молочні коктейлі у „Підземних джунглях”. Аліса розповідала, що знайшла собі нових друзів, що в братстві (вони збираються на квартирі) вона танцює і співає, весело проводить час. Він намагався переконати її, що їй не треба повністю присвячувати себе секті, вона казала, що якщо він хоче з нею мати якісь стосунки, то нехай відвідує семінари того братства і врешті решт одружується з нею. Він хотів поцілувати її, але Аліса не дала йому можливість залишити їй напам’ять свої вуста. Наш герой зніяковів, розплатився і провів її додому. Всю дорогу вони мовчали, навіть не дивились одне на одного.
Її батьки розлучилися. Аліса переїхала і з принцеси перетворилася на попелюшку. Вона дотепер відвідує збори і відчуває себе щасливою...
12. Він був на селі
Літо того року видалося сумним. Наш герой журився за дівчатами. Всі кудись пороз’їжджалися, лише Баран постійно курив план на території дитячого садка. План він купував на масиві або у місцевого бариги – Дегенеративного Хряща.
Наш герой негативно ставився до трави – вважав, що це шкодить здоров’ю та потенції. Зате він перестає ходити в бар і починає активно займатися спортом.
Але батьки відправляють його у село, до родичів...
До села далеко, спершу потягом до облцентру, звідти автобусом до райцентру, а далі пішки – через ліс.
Усю подорож, під стукотіння коліс потяга та гудіння старого автобусного двигуна, наш герой роздумував. Роздумував, чому ще позалишались радянські монументи, радянські назви вулиць і радянський менталітет у цих краях. Роздумував, чому українські хатинки розвалюються, а напроти будуються декілька поверхові елітні котеджі.
Райцентр був класичним постсоціалістичним містечком, де на площі стоїть пам’ятник Леніну та відведено місце для червоних прапорів. На заіржавій табличці „Поліклініка” помітно напис „Мінздрав УССР”. На напівзакинутому заводі ледве майорять червоні „МИР, ПРАЦЯ, ТРАВЕНЬ”, а на дошці пошани – пожовклі чорно-білі фотографії усміхнених людей.
Лише понеділкова ранкова свіжість лісу нагадала йому, що він у своїй, Богом даній країні.
Село виглядало по-класичному сучасним : занедбана зупинка, пам’ятник воїнам-визволителям, продуктовий магазин, де найбільшим попитом користувалася горілка та цигарки, стара школа, де навчалося троє дітей, клуб, який став називатися баром.
Спершу герой цього твору не виходив за межі двору : зранку пив свіже молоко, займався спортом на перекладині і брусах, допомагав родичам по господарству. Перебування на природі надавало йому свіжі ідеї і думки. Пізніше він вирішив прогулятися селом і одразу зустрів багатьох цікавих людей. Наприклад, бабусю, яка пережила голодомор. Вона розповідала про те, як за одну ніч більшовики заслали на Сибір близько 30 родин, про те, як НКВС постійно перевіряли і забирали зерно, хліб та інші продукти, але її мати змогла заховати дещо у таємному погребі, про те, як ховали мертвих (або напівмертвих) від голоду у яму і притрушували землею, і часом ця земля ворушилася і з-під неї лунали останні стогони… Або дідуся-ветерана, який розповів що під час другої Світової війни його взвод йшов до бою, бо їх загризли воші. А перед боєм вони, ще підлітки, випивали солдатські „сто грам” і падали від знемоги просто перед противником…
Також наш герой заприятелював з місцевими хлопцями : Саником, Мишиком, Вадиком та Бодиком. Його ровесники будували котедж якомусь мажору неподалік озера. А щоп’ятниці всі одягали чисті сорочки і йшли в бар, зустрічати вихідні. Бар називався „Вечорниці”, однак нічого спільного з фольклором не мав. Це було доволі велике приміщення з фанерними столами і пластиковими стільцями та посудом. Гучна російська попса, перегар, дим цигарок без фільтру та матюки зливалися у суцільну малоприємну ауру і нашому герою стало „дуже весело” після третьої „по п’ятдесят” і пляшки теплого пива. Щовечора програму бару урізноманітнювала якась бійка по-п’яні, іноді з ножовими пораненнями. Наш герой уважно слухає анекдоти Бодика і відчуває, що на нього багато хто з присутніх дивиться, мовляв – хто це? І раптом всі запахи та звуки споживання напоїв зникають, адже він помічає красуню серед товариства.
- Її звати Веселка, - каже Мишик.
- Але не дивися на неї, вона зайнята, - застерігає Вадик.
- І взагалі, її все село знає, - зізнається Саник.
Веселка – справжнє втілення краси! Довге темно русяве волосся, небесно-сині очі, делікатні вуста – наш герой закохався. Вона підходила до столиків, де сиділи старші пацани, вони наливали їй і смачно цілували її. Потім Веселка сіла на коліна лисому хлопцеві у шкіряному піджаку і почала солодко облизуватися з ним.
- Про неї говорять, з ким не буває, - пожартував Бодик.
- А то її хлопець, - прояснив ситуацію Мишик.
- Він її їбе, - деталізував Вадик.
- На ньому шкіряний піджак – значить він чогось досягнув у житті. Не дивись туди, бо можуть виникнути проблеми, - застеріг Саник.
Але наш герой не дивився, він не розумів, чому такі дівчата так швидко віддаються, чому такі красуні, падають так низько, чи є у них майбутнє, чи є взагалі у цього села майбутнє, невже ми приречені спиватися...
Літо закінчувалося...
14. Прикарпатська зіронька
Але в 10 класі була новенька дівчина з Західної частини країни. Її батьки вирішили створити тут власний бізнес. Прикарпатську зіроньку відрізняло від інших дівчат виключне спілкування українською мовою, а також : золоте волосся, щасливо-зоряне сяйво блакитних очей, квітуча посмішка губ, скромність та індивідуальність.
Вони познайомились випадково у їдальні. Він щось її запитав російською мовою, приміром чи вона остання у черзі. Вона відповіла: так! І наш герой поступово втрачав дар мови.
Він розумів, що незабаром закінчить школу, але не хотів вірити в те, що рідко бачитиме Прикарпатську зіроньку. Він постійно вітався з нею, але вона також була весь час з подружками... Тим не менше, герой цього твору постійно виявляв свою увагу до неї – щиро цікавився нею, питав як її справи.
Прикарпатська зіронька була дуже привабливою і сама головна проблема - вона це усвідомлювала. У неї з’явилася маса нових прихильників. Щоразу, коли наш закоханий герой бачив її поряд з кимсь – його переповнювали ревнощі. Але ревнощі – це страх перед порівнянням.
Він ніяк не міг провести її додому, або взагалі залишитися з нею наодинці. Адже у них уроки закінчувалися в різний час, чекати на неї він не міг через підготовчі курси до університету. Був момент коли Прикарпатська зіронька йшла додому одна, але всі 11 класи йшли на концерт - заповнювати зал і аплодувати маловідомим представникам великого шоу-бізнесу.
Одного разу, не витримавши шкільного тиску й несправедливості, він тікає з останнього уроку і наздоганяє Прикарпатську зіроньку, що йшла додому з трояндою у руці. Вона його побачила і троянда випала з її рук. Хлопець піднімає квітку і простягає її зі словами : „Хоча це подарунок не від мене, але прийми його як мій. Можна провести тебе до метро?” Всю дорогу до метро його голос був невпевненим, слова заплутувалися, а розмова швидше нагадувала інтерв’ю, де він задавав питання, а вона відповідала : так або ні. Здебільшого так.
Але, на жаль, це місто нав’язало Прикарпатській зіроньці чужу мову і чужу культуру. Неправда, що все приходить з Заходу. Спершу воно потрапляє на Схід, а потім до нас.
Гламур – це розкіш, привабливість, чарівність. У нас це поняття трактується як досягнення споживанням, пафосна самозакоханість та позерство батьківськими грошима. Якщо Амур – дарує кохання, то Гламур – насаджує егоїзм.
Прикарпатська зіронька змінювалася на очах : постійно ходила з глянцевими журналами, які пропагують стиль „стервочки”, пофарбувала волосся у чорний колір і зробила спереду „гривку”, відкрила для себе нічні клуби і нічний спосіб життя. Саме прикре, що вона стала такою як і всі гламурні пело... дівчатка. Штучною споживачкою дорогих речей.
Після деяких соковитих фраз, наш герой запросив її побачитись за межами школи. Він ніколи не вживав фраз типу : „Ти хочеш (будеш) зі мною зустрічатися?”. Він був прихильником поступового та нестандартного підходу. А Прикарпатська зіронька погодилася зустрітися, але це виглядало неначе вона робить йому послугу.
Герой цього твору завжди діяв спонтанно, „яка карта ляже”. Він ніколи детально не планував місце зустрічі та подальші дії. Він прийшов до її будинку, адже призначати місце і час зустрічі чомусь не викликало оптимізму, він боявся, що вона не прийде. Прикарпатська зіронька вийшла з дому, штучно посміхнулася, а він мало не впав від надії бути поряд з нею. Вони сіли у метро. Розмова була буденною, дівчині необхідно було постійно вихвалятися і відчувати себе значимою. Наш герой не вмів бути улесливим, він казав правду. І Прикарпатська зіронька була достойною щирого компліменту.
Йому спало на думку вийти на станції „Ріка”, сісти на трамвай під мостом та поїхати ним до даун тауну, а там – як карта ляже. Хлопець і дівчина спускались під міст, з вагону лунали автоматичні „Обережно двері зачиняються, наступна станція...” Стіни під мостом були вкриті пліснявою, оголошеннями та аматорським графіті. Поряд з напівпідземним кафе-ганделиком „Під мостом” та магазином „Хліб, кефір, сирок, горілка” пиячили бомжі, одягнуті у переважно сірі або коричневі піджаки.
- Алєг, ти ето-самоє, водку пріньос?! – звернулася до нашого героя незнайома п’яна молода бездомна жінка.
- Я прошу мого вибачення, але я не Олег і з вами я незнайомий, – відповів він і хотів якомога швидше дійти з Прикарпатською зіронькою до зупинки трамваю.
- Алєг, я нє поняла, я же тєбє всю паслєднюю мєлочь на водку дала! – продовжувала жінка. Її голос був п’яним від паленої горілки та несправедливості, її блакитні очі були переповнені відчаєм та журбою, її синяки свідчили про нерозподілену любов, радше про чиєсь нерозподілене бажання.
- Вибачте, але ви мене з кимсь переплутали. Перепрошуємо, але ми маємо йти, – чемно пояснив наш зніяковілий герой. Губи у його незнайомої та знедоленої співбесідниці затремтіли, обличчя набуло невиразних рис і...вона блювонула... Сіро-жовта суміш з неякісної горілки та зі шматочками пшеничного хлібу вкрили обличчя та одяг Прикарпатської зіроньки, миттєво перебивши аромат її французького „Жадору”.
Наш розгублений герой намагався витерти свою кохану хустинкою, а вона стояла занімілою, лише її сльози змивали водостійку туш... Жінка вибачилась і зникла в темряві під мостом. Він вибачився за все і посадив Прикарпатську зіроньку на таксі. Таксист виявився нормальним.
Наш герой зателефонував їй, але вона не брала слухавку. Він напився, але вона все одно не брала слухавку. У школі Прикарпатська зіронька робила вигляд, що не знає його...
15. Випускний
Його випускний виявився надпотужним. Всі виглядали просто казково – кольорові сукні, золоті прикраси, оригінальні зачіски та манікюр у дівчат і дорогі костюми та пляшки під пахвою у хлопців. Спершу був вальс, далі довгий концерт, де наш герой чудово себе показав і, нарешті, ресторан. У ресторані почалися справжні проводи шкільного життя. Баран запросив своїх приятелів-бариг Дегенеративного Хряща, Баклажана і Диню, які прийшли не з пустими руками. На столі були вина і шампанське, під столом була горілка, віскі і різноманітні лікери. До ресторану було пиво. Саме на випускному наш герой відкрив для себе екзотику коктейлів та дим кальяну.
А у сусідньому залі розважався якийсь ліцей, де він побачив довговолосу красуню, з фантастично-красивими очима, у зеленій вечірній сукні. Красуня була не одна – її компаньйоном був трохи старший від неї коротко стрижений тип у туфлях, джинсах і спортивній куртці, одягнутій на шкіряний піджак, з „чотками” у одній руці і ключами від машини, якими показово хизувався, у іншій. Наш герой дуже засмутився, зрозумівши, що у нього не має жодних шансів на знайомство з нею. Тому шукав свою єдину на дні пляшки і замість того, щоб зустріти світанок на вулиці, зустрічав його обличчям у тарілці з якоюсь закускою.
В кращих традиціях випускного вечору, що демонструється у молодіжних американських комедіях, хлопець був зобов’язаний вставити (Ctrl+V) дівчині. Або, як співається у відомій російській пісні, випускний мав закінчитися мінетом.
Ромео та Джульєтта (Рома та Юля) зустрічалися з 8-го класу. У них все було добре, їхні батьки дуже гарно товаришували. Поки Ромео разом з Бараном та Юрчиком Мажором куштував під столом якийсь вогняний коктейль, Диня „замолоджував” Джульєтту, яка вже була п’яна після декількох келихів міцного та улюбленого дівчатами напою. Він пригощав її алкоголем, цигарками та самокруткою. Після кількох ковтків, затяжок і поцілунку, Джульєтта сказала що погано себе відчуває. Диня пішов за нею.
Через 9 місяців у неї народилася дитина і Диню змусили одружитися на ній. А Ромео до сих пір не може чогось зрозуміти.
18. Poison girl
Вона ходила з ним на курси. Він бачив її лиш декілька разів, але не хотів знайомитися перед екзаменами (а якщо вона не поступить?) Ця приголомшлива дівчина сидить на лекції (вона з сусідньої групи). Неможливо не звернути увагу на розкішне темне волосся, її оливкові очі випромінюють такий невинний погляд, а рожеві блискучі вуста виглядають так, наче їх ніхто ніколи не торкався. І взагалі, вона сидить одна і чомусь така невпевнена. Тому він вирішив скласти їй компанію.
Вони часто сидять на лекціях разом, він часто телефонує їй і іноді проводжає додому. У них багато спільних інтересів, але, все ж таки є розбіжності. Хоча дівчина видається такою недоторканою – вона дуже отруйна. Якщо наш герой є прихильником книжок та спорту, то Poison girl з 13 років любить постійно відвідувати нічні клуби і „відриватися” там. А вдень ця красуня є сплячою.
Герой твору усвідомлював, що через формальні розбіжності вони не будуть разом, але оригінальні розмови та її чарівна посмішка заставляють його закрити очі на реальність, одягнути рожеві окуляри, створити ілюзію, що все гаразд. Ні! Не все гаразд...
Адже в той час у країні проходять президентські вибори, які починаються масовими фальсифікаціями на користь кандидата від влади і закінчуються масовими протестами невдоволених і змучених від несправедливості людей. Так! Майдан допоміг мешканцям цієї країни піднятися з колін та відстояти своє право на краще життя. Хоча зараз дуже модно ображати ображених, казати що всі там були п’яні, стояли за гроші і підкорялися стадному інстинкту. Баран не раз хвалився, як він крав спальні мішки з наметового містечка і бачив як вивозили принесену їжу на смітник. Насправді кожен виявив свою неповторність та індивідуальність підтримуючи свій вибір. Навіть барига Дегенеративний Хрящ перестав палити та реалізувати косяки і роздавав гарячий чай на Майдані. І не слід забувати, що є люди, котрі віддали своє життя за гідне майбутнє (один чоловік помер від серцевого нападу у наметовому містечку, залишивши сиротами двох дітей, інший чоловік застрелився після хибного повідомлення про поразку народу). Хоча Майдан не виправдав деяких очікувань, але він допоміг нам стати тими, якими ми є – ми вже не боїмося ховати свій гнів за солдатську халяву.
Наш герой щодня відвідує Майдан, приносить теплі речі та їжу для людей, які не жаліють свого часу та здоров’я заради перемоги. Він активно запрошує Poison girl на Майдан, проте це не відповідає її політичним вподобанням. І тут мова йде не тільки про підтримку банкіра чи вуркагана (проффесора), тут різниця у світоглядах. Poison girl хотіла двомовність, в той час як рідна мова у цій країні ледве виживає. Вона виступала за подвійне громадянство і наш герой миттєво уявляв себе у Чечні на БМП (Братська Могила Піхоти).
Але Майдан переміг!..
Вони постійно їздять разом у метро, наш герой мав необачність подивитися її телефон, де всякі „Лапусіки”, „Солнишки”, „Котики”, „Дімони” та інші представники її клубної тусовки писали їй СМСки. Він вірить, що він їй також подобається і що невдовзі вони будуть разом і все буде добре.
Ратмир і Жора Брат організовують потужну вечірку. Наш герой успішно реалізує білети і, запросивши Poison girl до кальян-бару, дарує їй вхідний білет. Для нього це честь запросити таку дівчину.
Перед початком вечірки Ратмир і Жора Брат запрошують нашого героя у чіл аут, відсвяткувати різноманітні успіхи і перемоги. Все почалося зі слів „Водку!”, потім „Асвєжить!” і „Павтаріть!”, далі наше товариство вживало різноманітні палаючі суміші, віскі та настоянки. П’янючий Ратмир стояв на фейс-контролі і пропускав усіх, а не менш „синій” Жора Брат сидів за касою. Наш герой спершу почував себе бадьоро, намагався здійснити прості танцювальні рухи на танцмайданчику, а потім, коли прийшла Poison girl, він різко відчув дію алкоголю. Хоча він швидше був п’яним від її краси.
Social proof – це те, як тебе сприймають у суспільстві. Тобто чим більше в тебе приятелів чи грошей, чим дорожчий і вишуканий в тебе стиль – тим кращим є твій Social proof, тобто можливість сподобатись дівчині (іноді вони враховують вік). У нашого героя Social proof був на пристойному місці, адже він доволі популярна особа в університеті та за його межами. Впевнившись, що Poison girl дивиться на нього, він підійшов до декількох компаній і привітався з ними (потиски рук та поцілунки у щічку), потім підійшов до бару і миттєво повернувся з двома коктейлями, один з яких простягнув Poison girl. Вона була приємно здивована.
Хоч Social proof був чудово піднятий, спожитий алкоголь досяг критичного рівня :
- Ого! Все крутиться! О! Стриптиз! Ого, які перса (цицьки)! Он Баран когось замолоджує! Нас багато – нас не подолати! Міха, я п’яний! Ти також?! О, так я тебе поважаю! Ти мене також?! О, так ходімо „джагнемо”! Два шота, я пригощаю! Сьорб! Ту дух! „Фен” не треба. І все ж таки, вона крутиться!
Тут до нашого п’яного героя підходить товариш Жмен Матюк і каже:
- Слухай, там здається у тебе проблемка... Там якийсь хлопець намагається підчепити твою дівчину.
- Жмен, послухай що я тобі скажу, тільки потім не кажи мені, що я тобі нічого не казав. Вона не моя дівчина і нехай сама вибирає, з ким хоче бути. Якщо я не той хлопець, поряд з ким вона відчуває себе щасливою, то най буде так! Що?!
Справді, якийсь клубний піжон у пафосних штанях, у футболці з відомим зайчиком і в темних окулярах на пів-обличчя, який пив пиво через трубочку і страшенно кривився при цьому, залицяється до Poison girl і йому вдається завоювати її погляд, увагу і довіру. Наш герой намагається заговорити з Poison girl, але вона на нього більше не звертає уваги... Він усвідомлює свою безсилість, безпорадність і безнадійність. Йому більше нічого не залишається, як полишити місце чиїхось майбутніх оргій. Той піжон виходить з його мрією на вулицю, садить її у машину (на заднє сидіння) і їде в ніч...
Вони перестали спілкуватись.
Після страшенного будуна, герой твору вирішив пройтися парком. Було майже тепло, пари ходили усміхаючись і тримаючись за руки, а в нього не було нікого, лише у серці палав помаранчевий вогник.
Poison girl ходить по клубам, а він іде вперед!
19. Dance girl
Вона танцювала так близько до нього, що він мало не вмер від кохання! Був якийсь весняний університетський захід і він сидів у першому ряду. А потім на сцену вийшла вона і її довге кучеряве волосся, чорні брови, карі мигдалеві очі, досконале тіло та плавні рухи заставили його серце неймовірно калатати. Одразу після її номеру він збігав на базар і подарував їй квіти. Вона не очікувала такого, приємно здивувалась і заговорила з ним своїм лагідним голосом.
Коли знайомишся з дівчиною, треба діяти! Вона була трохи старшою за нього, жила у своєї тітки і професіонально займалася спортивними та бальними танцями. Спершу вони постійно спілкувались у коридорах та кафе університету, далі він проводжав її додому, запрошував у різні кав’ярні, ресторанчики, музеї, виставки, у театр та у кіно. Також їм безмежно подобалося блукати по затишним вуличкам старої частини міста. У них постійно були теми для розмов і вони навіть часто перебивали одне одного. Після побачень, спершу були проводи до маршрутки чи до останнього метро, далі – до під’їзду. Спершу були повітряні поцілунки, далі поцілунки у щічку, ще далі : він подивився їй у очі, їх погляди зустрілися. Вона заплющила очі і губами шукала його вуста. Він обережно нахилився і ніжно, не поспішаючи, доторкнувся губами її теплих уст. Далі кінчиком язика торкнувся вуст і ледь-ледь, обережно доторкнувся ним її язика. Потім проштовхнув його трохи далі, вона йому пішла назустріч. Після цього Dance girl запросила його до себе.
Нова влада намагалася змінити життя на краще, але саме Dance girl дозволила нашому герою відчути всі кольори красивого життя. Так, іноді це проблема хто до кого прийде в гості і як себе там поводити. Але тим не менше, ці голуб’ята були закоханими і відкрили для себе багато нового. Чого тільки вартували прогулянки квітучим ботанічним садом чи відновленням дитячих спогадів блуканням по зоопарку!
Він постійно зустрічав дівчину після танців і, враховуючи її вибір, дарував квіти. Сам герой не дуже любив танцювати, в той час як Dance girl жила танцями.
Влітку вони ненадовго розійшлися (Dance girl поїхала додому), але це тільки загартувало їхні стосунки. Він навіть приїздив до неї в гості на кілька миттєвостей і познайомився з її батьками-підприємцями.
Восени, коли відчувається майбутній холод і діти починають ходити до школи, хлопець з дівчиною сиділи у кафе, пили каву по-віденськи і Dance girl розповіла йому, що до арт-клубу (де вона танцювала) приїхав якийсь канадець Франсуа Річмонд. Він старший неї на років 10-15 (а може навіть на 20-25) і помітив дівчину як майбутню зірку, запрошує її одружитися і поїхати з ним до Канади, де вона стане багатою та знаменитою. Наш герой відчув, як все зупиняється, як щось холоне у грудях, як його переповнюють різноманітні почуття, здебільшого ревнощі та розчарування. Він кричав, намагаючись переконати Dance girl у її наївності, що цей канадець зробить її звичайною домогосподаркою у ліберальній країні, але це тільки загострило їхні відносини. Напруга відчувалася і в університеті, який вона перестала відвідувати, а ввечері її не було вдома. Ой!..
В той тривожний осінній день, коли помаранчевий уряд було відправлено у відставку, наш герой і Dance girl зустрілися у центрі міста. Розмова виявилася надзвичайно буденною, вони довго мовчали, навіть майже не дивились одне на одного. Виходячи з торговельно-розважального комплексу „Підземна куля”, наша роздратована негармонійним перебуванням разом пара, стала свідком не дуже привабливого видовища. При виході були сходи і ескалатор. І що саме цікаве і незрозуміле – той ескалатор ніколи не працював. Старенький дідок, що ледве піднімався сходами, спіткнувся і покотився униз. Герой твору зніяковіло стояв на місці, не розуміючи, чому цей ескалатор ніколи не вмикають, в той час як Dance girl допомагала дідові встати і оговтатися.
- Ти такий байдужий до чужої біди, - зауважила Dance girl.
- Біда тут тільки в одному – той хтивий француз педофіл хоче тебе просто використати, - нахабним тоном відповів він.
- Франсуа не педофіл! Він канадець! І взагалі, там у мене є перспектива, я нарешті зможу самореалізуватися, розумієш?
- Стаять! Васа, рубас єсть? - звернувся до них (точніше до нього) типовий гопник з цигаркою, у несвіжому спортивному костюмі та у специфічній кепці на бритій голівці.
Наш герой переповнився гнівом, а Dance girl здивовано кліпала очима.
- В глаза сатрі, я же с табой абщаюсь! – продовжував гоп, - Вась, виручі на пазваніть. Ілі дай просто тєлєфон, функциї (опциї) пасатрєть. Шо ти мєньжуєшся, ти шо спартсмєн? Так щас пацани падайдут...
Подача – і гопник на асфальті тримається за закривавлений ніс.
- Навіщо ти його вдарив? Ти такий жорстокий! Все, я тебе залишаю і в Канаду завтра вранці відлітаю.
Dance girl сіла у таксі, гоп побіг у двори, за гаражами зализувати рани, тільки наш герой стояв самотнім і зніяковілим на самотньому і принишклому Майдані...
Увечері він намагався зв’язатися з Dance girl, переслав їй масу листів та пісню „Франсуа” у виконанні „Dead Rooster” на електронну пошту. Він не спав цілу ніч, а вранці прибув до аеропорту, але вона вже була в небі.
Dance girl поїхала до Канади, але опинилася чомусь у Туреччині. Він вибрав міжнародні відносини, а вона обрала міжнародні зносини...
22. Industrial girl
Industrial girl – дівчина з індустріального міста, де її батьки тримають потужне індустріальне підприємство. Industrial girl вдома постійно контролювали батьки – не дозволяли їй ні з ким гуляти, не пускали на дискотеки, сварили, коли вона пізно приходила додому. Але коли дівчина приїхала навчатися до цього міста, вона відразу відчула свободу і з нею спрацьовувала кредитна система – хлопець надавав кредити (водив її кудись, дарував щось), а вона їх відпрацьовувала. І дуже багато хлопців прагнули застрягти з нею у ліфті. Тим паче Industrial girl проживала у гуртожитку.
Гуртожиток – це переобтяжений клопотами з їх носіями мурашник, що ззовні скидається на храм сподівань і звершень молодіжного житлового комплексу, а з середини заколисує подорожуючих від сесії до сесії, від помаранчу до блакиті, у своїх двоповерхових ложах. Приміщення, з жахливими умовами і привабливими дівчатами, які часто одразу знаходять собі сусідів по ліжку. Місць у гуртожитку немає, деякі студенти сплять у холі, в той час, як інші – просто офіційно там зареєстровані, хоча проживають у місті на квартирах, вони приходять у гуртожиток розважитися. Для того щоб сприяти поселенню „своїх” студентів, у гуртожитку чергує УСВС (університетська служба виселення студентів). Представники УСВС регулярно здійснюють рейди, перевіряють наявність пляшок, цигарок, фенів, колонок від комп’ютера, прасок та інших електроприладів і, в разі їх наявності, виселяють цілу кімнату або й блок. Взимку в гуртожитку було холодно і застуджені студенти, які грілися електрообігрівачем, опинилися на вулиці.
Баран запросив нашого героя на концерт на центральній площі міста. Там було багато биків, які ексклюзивно для своїх малих розводили лохів. Вулиці були вкриті битим склом від пляшок з під пива. Саме на концерті він зустрів дівчину зі свого університету. Тоді почалася бійка між псевдо футбольними фанатами, під удари попадав кожний, хто проходив поряд. Люди кричали :
- Людей вбивають! Допоможіть когось роздійняти! Не дійте за принципом „Моя хата скраю!” Міліція!
До чого ж тут „моя хата скраю”, коли невідомо, хто кого б’є? Наш герой в останній момент схопив Industrial girl і відтяг її на безпечну відстань. Барану трохи дісталося, але його кривдник підсковзнувся. І поки Баран бив ногою по голові хулігана, хлопець зник з Industrial girl у напрямку центрального парку та затишного кафе.
Після кількох годин розмов та коктейлів, Industrial girl запропонувала йому прийти до неї в гості. Пересвідчившись, що у нього є з собою рятівна гумка, він погодився.
Трохи незрозумілим є те, що коли у хлопця було багато дівчат, то він вважається : крутим, нормальним пацаном, мачо, красунчиком ІТП. А коли у дівчини було багато хлопців, то її вважають за : б...дь, курву, сучку, лярву, шмару, біксу (далі список продовжувати не доцільно)... Ще одним критерієм зневаги до представниць прекрасної статі є перебування на медогляді (особливо на курорті). Дівчатам (жінкам) необхідно обов’язково пройти медогляд у гінеколога, в той час як хлопців (чоловіків) ніхто не обтяжує відвідинами уролога, хоча вони є потенційними запліднювачами. І взагалі, багато хто соромиться відвідувати лікарів цих професій. Дарма.
Хлопець з дівчиною зайшли у гуртожиток, до її кімнати, де нікого не було. Вони ще довго спілкувались, цілувались і напивались. Згодом він засунув руку під її светрик і однією рукою розщібнув їй станик. Вона бажано зітхнула і припала до нього, знімаючи з себе светрик, а з нього футболку. Він намагався зняти джинси з Industrial girl, але...хтось постукав у двері.
У багатьох українців виробився патологічний страх, якщо у двері раптово стукають. Особливо вночі. Адже в 30-ті – 40-ві роки минулого століття, саме такі звуки, коли стукають у двері, означали незворотне виселення української духовної, культурної та інтелектуальної еліти.
- Хто там? - невпевнено, лежачи на ньому з оголеним чудовим торсом і напівопущеними джинсами, запитала Industrial girl.
- УСВС. Відкрийте двері! Негайно!
- Ховайся! Я не хочу, щоб тебе тут бачили. У нас обох будуть проблеми! - пояснила вона зніяковілому та розгубленому гостю. У нашого героя спрацював інстинкт коханця і він, неначе від розлюченого чоловіка, заховався до шафи.
- Стій! Туди не треба! Вони там все перевірять. Лізь у вікно, хапайся за карниз, тільки не дивись униз. Вони тут ненадовго, я в тебе вірю, - мовила Industrial girl, поцілувала його і почала швиденько одягатися.
Він тримався за карниз і намагався непомітно дивитися що творитиметься у кімнаті. Йому було дуже некомфортно – 3-й поверх між іншим.
Двері відчинилися – на порозі стояли двоє у формі УСВС.
- Чому так довго не відчиняли? - запитав один з них, напевне той, що стукав і гукав.
- Я просто спала, - невміло виправдовувалася дівчина.
- Колюня, ти все тут перевір, а я піду в сусідню кімнату, - мовив УСВСовець.
- Будєт сдєлано! - погодився його товстий і спітнілий напарник.
Товстий спітнілий представник УСВС Колюня довго рився у її шафі та косметичці, але його увагу привернула настільна лампа, яка не стільки допомагала Industrial girl у підготовці до семінарів, скільки додавала романтики перед снами.
- О! Так ето же запрєщьонний елєктропрєдмєт! Всьо! На висєлєньє!
- Давайте якось домовимося? - злякано запитала Industrial girl і почала шарудіти грішми у гаманці.
- Давай! Нармальниє мужикі – нармальна рєшают праблєми. Мнє тваї бумажкі нє нужни. Ти лучше накланяйся і бєрі в рот, - суворим тоном запропонував УСВСовець і розщібнув свій гульфик (зіпер).
Гнів переповнив героя цього твору і він, немов супергерой без футболки, заскочив через вікно до кімнати :
- Заховай свій брудний снаряд! Вона в тебе смоктати не буде!
Колюня закричав від страху і несподіванки, защебнув свій гульфик (зіпер) і заверещав від болю.
На ці звуки збіглися всі жителі гуртожитку та представники УСВС.
Колюня більше не працює, а УСВС стали більш лояльними та рейди проводяться вже не так часто. Той вечір не мав продовження, а у Industrial girl з’явилися нові відвідувачі.
Тому у хлопця не склалися стосунки з Industrial girl, адже йому не потрібна дівчина, яка буде постійно зраджувати.
27. Тендітна квіточка
Останні місяці того року виявилися для нашого героя дуже складними, напруженими та монотонними. Виникли проблеми з навчанням (десь на 3 курсі деякі студенти усвідомлюють, що обрана спеціальність не та, що їм потрібна), витрати перевищували доходи, постійно бракувало часу. Спортивний майданчик та скверик коло його дому знесли і побудували там хмарочоси – елітне житло для депутатів та офіси. У Барана вкрали машину – під’їхав евакуатор з фальшивими номерами і забрав її кудись (комусь). І якщо життя – це одноманітність, то кохання – це виключення.
Ратмир і Жора Брат організовували чергову вечірку у нічному клубі і наш герой реалізовував квитки. Йому прийшла СМСка : „Привіт! В тебе ще можна придбати квитки? Давай зустрінемось у холі університету на великій перерві”. Він чекав на покупця квитків і до нього підійшла дівчина. Тендітна фігура, витончений стиль, ніжний голос, п’янка посмішка, біляве волосся, кришталеві блакитні очі, немов коктейль „Блу Кюрасао” – він навіть у самих солодких снах не міг уявити таку квітучу красуню!
До клубу і до нового року лишалося кілька днів, він запрошував її кудись, але у неї не виходило зустрітися. Але раптом вона погодилася, навіть сама надіслала повідомлення. Вони зустрілися коло метро поблизу центрального парку. Вивіска з написом „Центральний парк” стала для нашого героя своєрідною контрольною точкою, з якої розпочиналися стосунки. Але ще навіть не дійшовши до вивіски, він зрозумів що Тендітна квіточка не така як інші. Він знайшов дівчину своїх мрій, але вона шукала хлопця своїх мрій (або може вже знайшла такого).
Коли дівчина каже : „Давай залишимося просто друзями”, вона може винести хлопця з першої подачі. Головне, аби ця дівчина усвідомлювала, хто такий друг. А бути для такої дівчини другом – це велика честь. Просто дуже часто, після певного (не зовсім вдалого) періоду відносин, все може зникнути, навіть дружба...
Зима того року видалася теплою, парк огортав туман. Вийшовши з нього, вони зайшли у затишне та пристойне кафе. Тендітна квіточка взяла собі каву та тістечко „Тірамісу”. Він був солідарний з її вибором, вона навіть хотіла розрахуватися за обох. Неподалік них сиділа приваблива дівчина. Він одразу впізнав її, адже це була та, яка навчалася з ним у школі і він жодного разу не наважився підійти до неї. Юля сиділа з хлопцем, вони пили вино. Напевне в ньому і є істина. Адже Тендітна квіточка змусила його забути всіх інших пасій, всі невдалі спроби та поразки.
Тендітна квіточка не була „Призовою дівчинкою”, тобто такою, яку необхідно завойовувати подарунками. Але герой цього твору постійно дарував їй мармеладки : фруктові ведмедики, ягідні черв’ячки, персикові сердечка... Йому просто подобалося дарувати їй радість і бачити її щиру теплу посмішку. Він хотів розбудувати стосунки оригінально і акуратно, немов би картковий будиночок, де кожна карта символізує незабутню миттєвість... Але в такому випадку будь-яка неправильна дія, невірне слово і, нарешті, не досвідчений поцілунок, можуть знести цей картковий будиночок... І часто так буває, що глибина любові пізнається лише в час розлуки...
- Дядя, хватіт за нєй бєгать! Нє набівай єй цену, ана тєбя нє стоіт! – рекомендував Баран, якому Тендітна квіточка трохи подобалася (але його принцип – взути і забути). Чому коли ти приділяєш дівчині увагу, показуєш їй, що вона чогось варта – тим самим ти піднімаєш їй ціну? Герой твору ввічливо пояснив Ігорю, куди йому слід йти.
З клубом вийшло все гаразд – без проблемний фейс-контроль, чудовий обсяг реалізації квитків. Тендітна квіточка прийшла туди з подругою (симпатичною зеленоокою брюнеткою). Так він справді не боїться сказати, чого він боїться. Наш герой стояв коло барної стійки і закохано спостерігав, як Тендітна квіточка захоплююче танцювала на танцмайданчику, немов золота рибка, навколо якої плавають хтиві клубні акули. Хтиві клубери по черзі підходили до неї і пропонували спершу випити, а потім ковтнути. Але вона прийшла до клубу потанцювати, а не „знятися”. Їй набридли банальні залицяння, вона підійшла до нього. Разом вони відкрили для себе присмак прохолодно-зігріваючих коктейлів і він курив кальян з її долонь...
Вони вийшли на вулицю, ще було темно, падав мокрий сніг. Він захоплено спостерігав, як холодні молочні пластівці вкривають її волосся і запропонував піти куди-небудь. Вони йшли попереду університетської компанії заспаними вуличками центральної частини міста і спілкувались. Потім студенти зайшли у цілодобову кав’ярню і замовили собі ранкової горілки, а наш закоханий герой і Тендітна квіточка замовили собі однаковий сніданок – фруктовий чай і сирний кекс. Вони сиділи одне напроти одного, а за вікном продовжував падати сніг і було чутно гальма перших маршрутних таксі. Починався новий день.
Посадивши її на маршрутку, герой цього твору вирішив пройтися додому парком. Він зупинився під обеліском і дивився на лівий берег, що у промінні вранішньої зорі, набирав чітких обрисів панельного раю. Світало. Гопи з її масиву додивлялися свої останні, багаті на здобич сни. А Тендітна квіточка солодко спала у своїй кімнаті, де стіни і стеля всипані зірочками, а пухнасті плюшеві ведмедики оберігають її сон. Сніжинки вкривали його та всі сліди колишніх поразок та невдач. Як діяти, щоб ненароком не перетворити білосніжні стосунки у сльоту? Як діяти, щоб здобути любов, не втративши кохання?
Почався новий день. Скоро почнеться новий рік, новий період, який принесе надію, сильну як любов. І все буде добре
B.Ob
31 грудня 2006 - 21 березня 2007
