Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43530
Рецензій: 84816

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

ЗРОЗУМІЙ. ПОВІР. ДОПОМОЖИ.

© Nataliya, 22-02-2017
-Йой-йой-йой, якби-м була, донько, знала. Якби-м лиш була знала, то була би-м тя стратила ще в утробі. Була би-м ти сі не дала вродити на сей світ, аби ти нинька мені таке зробила, -приповідає  Марія Сокалючка впавши  на коліна перед тілом своєї єдиної доньки Ганни.- Нащо то було на світі жити, аби таково вмерти? Аби таково...
На широкій дубовій лаві посередині світлиці лежить бездиханне тіло накрите білим рядном. Не видно обличчя небіжки, бо дивитись там нема на що, ото й накрили.  Там і обличчя не залишилось: самі  синці, порізи та згустки крові.  Синя, ніби хто базником* змастив. Як таке показати людям?
Обабіч лави горять воскові свічки на церковних поставниках*. Злегка погойдується полум’я від вітру, що долітає із відчинених дверей. Довкола тіла живі квіти та кошики із барвінком, васильком і м'ятою. А на лаві Ганя -двадцятип'ятирічна жертва свого чоловіка. А  під серцем у неї дитинка, також мертва, бо хіба ж від таких важких кулаків можливо було врятуватись маленькому створінню? А він, чоловік Ганнин і водночас нищитель, як навмисне бив  чоботом у живіт, щоб і сліду Ганниного не лишилось у його хаті. Стратив її і дитину, щоб нічого не нагадувало про неї. А потім затягнув напівмертву жінку на горище, і штовхнув на січкарню. Хай доведуть тепер, що вона не сама...
-Йой, доньцю, доньцю, на кого ти мене лишила? Та я на тебе надію мала, що ти мене поховаєш,  а нині я тебе ховаю! Господи, за що ти так мене покарав? За що ти мою дитину від мене забрав? Ще й не жила… - простогнала Сокалючка, і важким тілом повалилась поряд із лавою.
Баба Семениха, Сокалюччина рідна тітка, сусіда і хрещена мати, швидко хлюпнула Марії в обличчя свіжої води, і кілька разів плеснула по щоках. Та ворухнулась, розплющила очі, і відразу поглядом почала шукати лаву з тілом доньки. Як тільки  жінчин погляд зупинився на  невеличкому   животі померлої - знову заридала.
-Донечко мòя, Ганусечко! Квіточко мòя, зірочко мòя.  Та я тебе єдну мала. На кого ти мене покинула? Не йди, доню, не йди. Або мене з собов забирай. Нащо мені жити без тебе? Що мені робити нинька в сім світі? -ридала, обіймаючи тіло. -Що ти, донько, з собов сотворила?
-Маріє, дай си стрим, -заспокоювала Сокалючку Семениха. -Ти Гані   вже не вернеш. Нічо вже не вдієш. Така Божа волє. На всьо Божа волє. І на сю смерть також...
-Йой, тето, та де ж та справедливість? Чо  вона, а не я? Якби-м була занала, то була би-м не дала її піти за того звіра.  Аді що наробив: дитину мені з світа зігнав. То вона через него… через него... Йой, доню моя доню...
Семенисі було шкода племінниці, бо зростила її як власну доньку. А потім і Ганусі стала бабусею, бо рідної та не мала -Сокалючка була сиротою. Зараз, коли бідна мати припадала перед тілом доньки кожен, хто бачив її страждання, жалів жінку, уявляв себе на її місці, співчував і підтримував. Але  хіба можливо розділити такий біль?
Доходило до опівночі. В кімнаті тільки їх троє: небіжка, змучена горем Сокалючка, і  стара Семениха. Тихо з очей течуть сльози. У світлі свічок біліє постать покійної, і чорніють дві інші. Мовчать. Довго мовчать.
Кожна думає про своє. Сокалючка в душі звинувачує зятя, бо бив дочку  сильно. Ще до весілля бив, і Сокалючка те знала. Дочка просила й молила матір  не видавати її за нього, але жінка була неприступною: з ким спала -за того й іди!  Як було не видати доньку за нього, як сама бачила їх обох у копиці сіна? Як було не дати, як знала, що її донька вже не дівка? Яким ще способом було уникнути сорому на все село? Але звідки було знати Сокалючці, що Ганя те зробила не по власній волі?
Скупа сльоза покотилась по жовтій щоці, впала на складені на колінах потріскані руки. З грудей вирвалось важке "йой", від якого стрепенулась Семениха. Сокалючка схопилась за серце.
-Маріє, що ти є? Серце?
-Серце, тето, серце. Най би вже трісло то серце, бо як ми без неї жити? Та вона була мойов розрадов, мойов надійов... А нинька ще й поховают, як не всіх людий дес під плотом.  Хіба я такого заслужила?
- Маріє, Маріє, вгомонисі. Плач-не-плач, а ніц вже не вдієш. І  Гані не вернеш...
-Якби можна було вернути. Якби… -стогнала Сокалючка.
-Отож, Маріє. Якби... Що то нинька вже даст той плач? Траба було борше… -і затялась.
-Що, тето? Що борше? -звіриним поглядом глянула Сокалючка на стару. -Хочте сказати, що винна я? Я що, її насилу під хлопа клала? Якби з ним не спала, нинька була би жива...
-Нє, Маріє. Не то я  ти'  хотіла сказати. Тогди ти зробила так, як розуміла. Ти думала, що так буде ліпше?  А воно ади як... Але то сі  вже минуло. То вже пусте. І муки Ганині вже сі минули...
-Ну то в чім я ще винна, тето? Знала-м що бив. Так, знала! Але в кого  так всьо солодко? В котрі хаті рай? -не змінивши погляду шипіла Сокалючка, ніби боялась розбудити дочку. -А мій мене не бив?
-От, Маріє, Маріє... Дожила-с до старости, а житє тє ніц не навчило. Ніц не розумієш… Дітий траба любити: розуміти, вірити, прощати...
-А я не любила?
-Не знаю, Маріє. Доси-м думала, що любила-с. А нинька виджу, що нє. Бо якби-с любила, то була би-с  вчере не закликала зєтє, аби забрав Ганю додому. Вона від него до тебе втікла, бо бив... Вона притулку шукала.  А ти...
-Що я, тето?
-А ти що ї сказала? Покорисі Ганю, бо то чоловік твій, він господар твій? От і маєш... Плач нинька Маріє. На себе плач...

базник*-ягоди бузини.
поставники*-підсвічники,( канделябри).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

аж чорно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ірина Новіцька (Iryna Novitska), 24-02-2017

Ніц не розумієш… Дітий траба любити: розуміти, вірити, прощати...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло, 24-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 23-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Сергій Вікторович, 23-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 23-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 22-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 22-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 22-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 22-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Видалено, 22-02-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.26788187026978 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …