Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43979
Рецензій: 85711

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Психологічний трилер

Зустріч

© Марія Берберфіш (Мері), 13-12-2016
Був погідний день. Теплий і затишний. Сонце щедро роздарювало своє ніжне проміння. Люди снували в різні боки. Здебільшого поспішали у справах. Деякі вигулювали собак і, посміхаючись очима, насолоджувалися приємною дниною. Інші сиділи на лавочках чи стояли в компаніях, захоплено розмовляли на цікаві їм теми й теж раділи добрій погоді.
Христина відійшла від вікна. Мати дівчини давно вже пішла на роботу, а сама вона тепер збиралася у справах. Мала канікули в університеті, тож день був у її повному розпорядженні. "Я сьогодні знайду Петра! Побачу його! Стільки сил поклала! З приватним детективом ледве розрахувалася... Сподіваюся, все вийде... Аж дивно! Сьогодні!" – думала Христина. Студентка поспіхом умилася, вдягла улюблений зелений светр та потерті сині джинси, випила філіжанку кави. Взулася, накинула на себе легку білу курточку. Вийшла з квартири. Опинившись на вулиці, радісно вдихнула свіже повітря.
– Доброго дня, Альбіно Семенівно! – привіталася з літньою жінкою, яка сиділа на лавочці біля під’їзду і в’язала спицями.
– Здрастуй, квіточко! – тепло всміхнулася та.
Альбіна Семенівна любила Христину, наче рідну онучку. Взагалі жінка була приємною й порядною людиною, завжди готовою прийти на допомогу в разі потреби. Колись вона опікувалася малою ще Христиною, доки мати тієї заробляла гроші на прожиття.
– Як справи? – традиційно спитала Альбіна Семенівна.
– Непогано, – відповіла Христина, на хвильку зупинившись. – А Ваші?
– Добре, – сказала жінка, поправляючи хустину на голові.
– Гаразд, я мушу йти, – замислено мовила дівчина. – Бувайте!
– Успіхів! – побажала услід їй старенька.
Христина швидко покрокувала на зупинку маршруток. Студентці дуже подобався цей день, дівчина сподівалася на його гарне продовження, успішне втілення в життя своїх важливих планів. Спершу Христині треба було потрапити в малознайомий їй район міста. Ще не дійшовши до зупинки, дівчина вгледіла, як під’їжджала туди потрібна маршрутка, та побігла, аби встигнути вскочити до салону. Влетіла всередину. Зайняла вільне місце. Сиділа й думала про своє. Мріяла. Їхати було довго. Велике місто має плюси й мінуси в різних ситуаціях. Христині хотілося дістатися потрібного району якомога швидше. Думки снували в голові. У дорозі можна було вдосталь помислити. "Чи добре Петро зреагує на мене? Чи прийме? Адже навіть не здогадується про те, що я є!" – хвилювалася. "Бідний! Важко йому довелося... Стільки проблем! Життя побило..." – міркувала, згадуючи розповіді приватного детектива. Сонячний промінь ліг дівчині на коліна. Гарно. Христина почала пробиратися до виходу. Натиснула потрібну кнопку. Водій загальмував. Дверцята відкрилися. Дівчина випурхнула на вулицю.
Спершу розгубилася. «Куди ж тепер?» – постало запитання. Витягла з кишені акуратно складену карту-схему району, знайдену на просторах інтернету й роздруковану на домашньому принтері. Уважно придивилася до неї. Пішла, як вирішила, в потрібному напрямку. «О! Правильно!» – зраділа Христина, вгледівши попереду супермаркет «АТБ», означений на карті-схемі точно по курсу. Пришвидшила ходу.
Дуже скоро дівчина опинилася серед лісу старих багатоповерхівок. «Хоч би тут не заблукати», – подумала і з гумором, і всерйоз водночас. Зупинилася. Подивилася ще раз на карту-схему. Покрокувала далі.
– Вибачте, а чи я до будинку № 84 правильно йду? – показала незнайомцеві рукою свій напрямок.
– Так, – відповів перехожий. – Саме туди й треба. У цьому домі є крамниця модного жіночого одягу. Яскрава! Не пропустите.
– Дякую, – мовила Христина.
Вбрання дівчину зараз мало цікавило. Та й не була вона ніколи модницею. Швидше – мрійницею. Студентка поспішала до будинку № 84. Масивні багатоповерхівки ніби спостерігали за Христиною, «нависали» над душею. Наче змушували дивитись на свої старі стіни, вікна й балкони. Такий ліс із висоток є в кожному великому місті. Звісно, ще й не один. Він здатний стерти посмішку з обличчя, викликати нудьгу чи навіть смуток. Ідучи досить-таки швидко, дівчина дісталася потрібного їй будинку.
Зупинилася. «Пом’ялася» перед входом у той під’їзд, який шукала. Піднялася кількома сходинками до відчинених дверей. Увійшла. Всередині панувала тиша. Христина дісталася до ліфту. Натиснула кнопку виклику. Ані звуку. Спробувала вдруге. Жодної реакції. «Дурний мотлох!» – облаяла подумки механізм. Закусила нижню губу. «Доведеться йти пішки на дванадцятий поверх», – змирилася дівчина.
Покрокувала сходами уверх. Христина не любила під’їзди. Мало того – боялася їх до холодного поту. «У таких місцях може статися що завгодно», – міркувала студентка. Цією фобією страждала давно. Дівчина й не пам’ятала, коли саме потрапила під її владу.
Зверху щось гупнуло. Здалося, що навіть дуже близько. Христина зупинилася. Затамувала подих. Тиша. Крок уперед. Спускатися було шкода. Та й не хотіла дівчина поводитись, як боягузка. А підійматися… Може, обійдеться? А як ні? Тиша теж може лякати. Чи ж дарма вона панує перед бурею? Легко казати: «Не бійся! Що тут страшного?» Інша річ – відчувати. У Христини трусилися руки й коліна. Дівчина впилася нігтями в долоні. Серце калатало, наче повторюючи: «Ні! Ні! Ні! Ні!..»  
Студентка повільно підіймалася сходами. «Мама ж прохала мене, аби я полишила ідею лізти сюди одна! Раптом не дарма?» – вжалило Христину. Що тепер робити? Уже прийшла. Майже. «Я витратила купу сил і грошей! Знайшла того хоч і дорогого, але хорошого приватного детектива! Маю дійти й подзвонити у двері! Повинна!» – міркувала, заламуючи пальці.
Сьомий поверх. Уже ноги розболілися, дихання «збилося». Христина жила у новому будинку, де завжди добре працював хороший сучасний ліфт. Не звикла дівчина до такого «сходинкового» спорту. Та й емоційний стан давався взнаки.
«Шкода, що Оксанка відмовилася йти зі мною сьогодні… На жаль, і Катруся теж…» – думала Христина. Подруги мали свої справи в цей сонячний день. Але дівчина не ображалася на них.
Восьмий поверх. Раптом чиясь важка й сильна рука вхопила студентку за шию ззаду. Христина навіть не встигла скрикнути, як ще одна міцно затулила їй рота. Хтось штовхав дівчину уверх по сходинках перед собою, накинувши бідолашній на обличчя якесь товсте шмаття. Секунда, дві… Наче паралізувало. А потім «відпустило». Дівчина почала вириватися. Пручалася щосили. Пробувала навіть кусатися. Усе – марно. «Невже це – край?!» – ляснуло в голові.
Секунди розтягнулися для Христини у хвилини, а ті – у довгі… Та, може, й години. Вона зрозуміла, що значить: «Життя пролетіло перед очима». Дівчина бачила своє минуле, мов у слайд-шоу з гарними фотографіями й відеозаписами. Милувалася й сумувала водночас.
Ось вона, зовсім мала ще, не хоче розлучатися з мамою навіть на півдня та йти до дитячого садочка. Плаче й тупає ніжкою. Вередлива яка! Наполеглива! Вже тоді... А ось і вперше збирається до школи. Подія! Щастя! Фартух з гарним мереживом, пишні банти. Справжній портфель. Радісна усмішка. Мама ж постаралася… Ось добра Альбіна Семенівна вчить її, вже одинадцятирічну дівчинку, в’язати спицями. Наступного ж дня Христина їде відпочивати в Карпати зі своїм класом… Яка там краса! Гори, ріки, ліси, лани… Стільки вражень! А потім – навчання, подруги, іспити, прогулянки, перше кохання… Ось вона – студентка…
Невідомий грубо кинув Христину на підлогу та зняв з її обличчя шмаття. Дівчина опинилася в якійсь брудній та гидкій квартирі. Підвела очі на свого мучителя й ледь не втратила свідомість. Бажала вимовити хоч слово, але думки плуталися, губи тремтіли, язик насилу слухався.
– Я тебе… Шукала, – натужно проговорила Христина, не впізнавши власного голосу.
– Ти здуріла?! Божевільна?! Дарма стараєшся! Номер не пройде! – злодій ударив бідолашну ножем у плече.
Дівчина скрикнула. Застогнала. Зчепивши зуби, вхопилася рукою за рану.
Христина набрала в груди повітря.
– Я – твоя сестра! – випалила на одному подиху.
Чоловік замахнувся на неї ще раз.
– Зупинися! – прокричала дівчина. – У тебе є родинка на лівій лопатці… Така, як у мене і в мами… – розплакалася. – Велика… Ніби пляма… Я знаю, бо найняла приватного детектива, а він зробив фотографії.
Обличчя злодія скам’яніло.
– Сестра?! – ощирився. – Та невже?!
Христина старалася зібрати думки докупи, аби розповісти й пояснити все брату. Дівчина не знала, чого можна від нього очікувати. Вона насилу вірила в те, що відбувалося тепер.
– Я сказала правду!
– Замовкни! – гримнув чоловік.
– Ти став злодієм! Але чому? – видавила з себе Христина, відкинувши з обличчя вже вологе волосся.
– Хіба не бачиш, яке в мене життя? – прогарчав. – Я давно хочу вбивати! Бо настраждався! Бо зло бере! Почну з тебе, – хижо всміхнувся.
– Жалюгідний, – просипіла дівчина, притиснувши долоні до щік.
Чоловік блиснув очима.
– Багато людей... Страждають, – Христина відкашлялася.
– Мені чхати на інших! – закричав злодій, вхопивши дівчину за волосся й викликавши в неї розбільний зойк. – Я – не вони! Що ти про мене знаєш?! Га?!
– Чимало, – Христина розгубилася. – Колись...
– Заткнися! – прокричав злодій. – Об мене достатньо витирали ноги!
– Ти й мама жили удвох, – не зводила погляду з брата. – У старому будинку на краю міста… Пам’ятаєш? – на мить замовкла. – Вона втратила роботу, довго не могла знайти нову, аби утримувати тебе…
– І віддала мене до дитбудинку, – закінчив за Христину чоловік.
– Петре, – дівчина вперше назвала брата на ім’я. – Мама боялася за твоє життя. А тепер вона соромиться… Їй дуже важко, повір… – схлипнула.
Чоловік мовчки слухав.
– Я так хотіла тебе побачити! – продовжила дівчина, заламуючи пальці. – Багато років.
Петро кинувся до Христини. Вона сахнулася. Завмерла. Брат обійняв її. Сестра відповіла йому тим же.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Елен Тен , 15-12-2016

Трохи критики

На цю рецензію користувачі залишили 15 відгуків
© ХЮ, 14-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 14-12-2016

"Навислі" будинки

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Marta Storoz, 14-12-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.47131085395813 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …
«Людський фактор» Карлґаарда: Книжка про нематеріальні конкурентні переваги
Коли хтось розпочинає стартап, чи обіймає керівну посаду в провідній комерційній організації, неминуче …
Огляд нового роману авторки «Дівчини у потягу»
Затишне містечко, поруч із ним — Затон Утоплениць. Затока, яка протягом століть забирає життя жінок. …
Жити заради життя: «Фієста» Гемінґвея
«Фієста» — перший знаковий роман Нобелівського лауреата Ернеста Гемінґвея. Це історія про групу американських …