Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44130
Рецензій: 86072

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Картина

© Марія Берберфіш (Мері), 09-12-2016
Вечоріло. Стрілки настінного годинника швидко відлічували секунди й хвилини. Тамара поспішно вдягала вечірню сукню. Задзвонив мобільний. Молода жінка кинулася до телефону.
– Алло! Привіт, милий, – мовила вона. – Я вже майже готова.
– Здрастуй, радосте моя! – почула веселий голос коханого чоловіка. – Буду за кілька хвилин.
– Добре, – посміхаючись, відповіла Тамара. – До зустрічі.
– Авжеж.
Жінка поклала мобільний до клатча, швидко вдягла пальто, взула черевики й, поглянувши на себе у велике дзеркало, вийшла з квартири. Спустилася вниз старим ліфтом. Опинившись на вулиці, підбігла до коханого.
– Рада тебе бачити, Андрію, – прощебетала Тамара.
– Навзаєм, – тепло відповів чоловік. – Ходімо швиденько, а то скоро почнеться відкриття виставки. Ми й так трохи спізнюємося.
Вони поспіхом покрокували вечірньою вулицею, стиха розмовляючи про своє. Сутінки вже змінила темрява. Тамара спіткнулася.
– Обережно, мила, – сказав Андрій, притримавши її за лікоть.
– Дякую.
За кілька хвилин вони увійшли до залитого світлом холу. Чоловік дістав з кишені два запрошення на виставку картин. Жінка крадькома поглянула на себе в одне з дзеркал, які висіли на стінах. Лишившись задоволеною своїм виглядом, посміхнулася коханому.
– Підіймайтеся на другий поверх, – мовив швейцар і показав ліворуч.
Тамара й Андрій, тримаючись за руки, пішли туди, де кілька секунд тому почалося відкриття виставки. Опинившись у великій залі, вони послухали вступну промову організатора цього заходу, а потім почали роздивлятися різні сучасні картини.
– Яка краса! – вигукнула Тамара, коли вони підійшли до яскравої зелено-чорної абстракції. – Нічого не зрозуміло, але дуже симпатично. Справді?
– Так, привабливо, – пробурмотів Андрій.
Порозглядавши ще трохи цю картину, вони підійшли до іншої. Тамара здригнулася. На мить наче втратила дар мови. «Як можна було таке написати?» – виникло в голові запитання. «Оце майстерність! Мов живе… Нічого собі… Вражаюче!» – подумала жінка. Простягнула руку до полотна й торкнулася його, попри таблички на кожній стіні: «Картини руками не чіпати!». Надто вразило її побачене. Раптом Тамара сахнулася.
– Що таке? – запитав її Андрій.
– Пусте, – відповіла жінка.
– Вам подобається виставка? – мовив організатор, підійшовши до них.
– Цікаво тут, – сказав Андрій.
– Ось ця картина таємнича, – кивнув той на зображення великої істоти з довгими іклами, яка вразила Тамару. – Автор побажав лишитися анонімом, але сказав мені, що до кожного, хто торкнеться малюнку, даний монстр прийде.
– Невже? – бовкнув Андрій.
– Тут є багато цікавих робіт, – мовив організатор. – Приємного вечора.
Жінка й чоловік подякували йому.
– Як ти почуваєшся, Тамарочко? – спитав Андрій, поглянувши на бліду супутницю.
– Щось мені недобре.
– Може, підемо вже? – запропонував чоловік. – Я проведу тебе додому.
– Та ні, – мовила жінка.
– Ти повірила в ту страшилку? – поцікавився Андрій.
– Не знаю… Але дивно… – пробурмотіла Тамара.
– Напевно, організатор просто бачив, як ти торкнулася картини, і замість зробити звичайне зауваження вирішив зіграти на нервах, – припустив чоловік.
– Можливо, – підхопила жінка.
Вони ходили по залі й дивилися інші картини. Проте Тамарі було зовсім байдуже на них. Але й додому їй не хотілося. Жінка мовчала. Переглянувши все, Тамара й Андрій покинули виставкову залу.
– Як твоє самопочуття? – запитав чоловік.
– Уже краще, ніж було, – кинула жінка у відповідь.
Вони вийшли на вулицю. Тамара обхопила себе руками. Холод пронизував.
– Може, ти зазирнеш до мене? – мовила жінка, коли вони підходили до багатоквартирного будинку, в якому вона жила.
– Я б із радістю, сонечко, – озвався чоловік. – Але в мене ще справи.
– Шкода, – пробубоніла Тамара.
– Бувай, – мовив Андрій.
– Щасливо! – тепло сказала жінка, підіймаючись по сходинках до дверей під’їзду.
Увійшовши до своєї квартири, Тамара роззулася й нашвидку заварила собі чай. Увімкнула телевізор. Перевдяглася. Взяла ноутбук, аби попрацювати. Треба було дописати звіт за останній місяць. Жінка збиралася зробити це завтра, але дуже хотіла чимось зайнятися саме зараз. Раптом в іншій кімнаті щось грюкнуло. «Балконні двері» – подумалося Тамарі. Серце заходилося. Жінка встала зі стільця й повільно пішла до зали. «Як же дістав цей протяг!» – зауважила в собі, зазирнувши на балкон. Зачинила його. Повернулася до чаю, телевізора й ноутбука. Відпила кілька ковтків «Ліптону». Замислилася.
Тамара доробила свій звіт. Перемикаючи канали, не знайшла нічого цікавого. Вирішила вийти на балкон та віднайти там у ящику книжку. Жінка лише тиждень тому переїхала до цієї квартири і ще не всі свої речі розібрала. Діставши потрібний детектив, Тамара визирнула з балкону на вулицю. Раптом заклякла. Унизу, біля дерева, вона побачила ту саму істоту з картини. Жінка відскочила назад і ледь не розбила спиною скляну вставку в дверях. Тамара вилетіла з балкону в кімнату.
Жінку трясло. «Невже то правда?» – душило її запитання. «Що робити?» – розгубилася вона. До ранку лишалося ще чимало часу. Але й пізня вже була година, щоб іти до сусідів. Тамара зателефонувала Андрію.
– Алло! Коханий, воно під моїм балконом! – прокричала жінка.
– Заспокойся, мила! Що чи хто саме?
– Чудовисько з картини! – вже ледь не плакала.
– Скоро буду в тебе, – мовив чоловік. – Тримайся.
– Але ж воно може напасти на тебе!
– Я вже йду. Чекай на мене, – відрізав Андрій.
«Раптом та гидота вміє лазити по стінах? Тоді зможе потрапити до квартири через балкон! Замку ж там немає», – міркувала Тамара. Жінка думала, куди б надійно сховатися в разі чого. Прислухалася до звуків. Побігла до телевізора й вимкнула його. Тиша залягла у квартирі. «А якщо для нього стіни й двері – не перешкоди?» – застрягло в голові. Тамара напружено думала. Зібравшись із силами, жінка вийшла на балкон, аби подивитися, чи істота з картини ще внизу. Їй було дуже страшно це робити, але вона боялася за Андрія. Вдихнувши повітря, наче перед пірнанням, Тамара глянула вниз. Чудовиська жінка там не побачила. Вийшла з балкону. Ходила по квартирі, занурена у свої думки. «Чому нас понесло на ту виставку? Нащо я чіпала кляту картину?» – нервувала вона.
Тамара почула шум за вхідними дверима своєї квартири. Кинулася до вічка. Одразу ж відскочила, бо побачила у під’їзді те саме чудовисько. Сіла на підлогу. Вхопилася за голову. «Раптом воно зараз з’явиться тут? Що робити?» – мучили жінку запитання. Бідолашна, не встаючи на ноги, відповзла подалі від вхідних дверей. Набрала номер Андрія. «Абонент зараз не може прийняти Ваш дзвінок», – почула Тамара. У розпачі зателефонувала йому ще раз. Те саме. З очей полилися сльози. Жінка ледве стримувала себе, аби не закричати на весь голос.
Стискаючи в руці мобільний, вона дісталася до шафи та влізла всередину. Намагалася сидіти там якомога тихіше. «Треба було не дзвонити Андрієві, а йти до сусідів, навіть попри пізній час… Краще б вони посміялися наді мною, ніж таке…» – думала жінка, затуляючи рукою собі рота. Жалкувала, що не могла втихомирити власне серце.
Пролунав дзвінок у двері. «Андрій!» – зраділа Тамара. Вона вискочила з шафи й побігла зустрічати коханого. Глянула у вічко. Всміхаючись крізь сльози, відкрила чоловікові.
– Заходь швидше, – прошепотіла жінка.
Андрій переступив поріг, Тамара поспіхом зачинила двері й кинулася йому на шию.
– Та ти вся тремтиш! – зауважив чоловік. – Заспокойся. Я ж тут.
– Воно вже було біля моїх дверей у під’їзді, – простогнала Тамара. – А, може, й зараз там… Або ще ближче…
– Як же так? – тепер уже зблід Андрій.
– Не знаю, – мовила жінка, спираючись об стіну.
– Я хотів тобі сказати… – почав чоловік. – Там, під балконом… – і замовк.
– Договорюй, – шепотом звернулася до нього Тамара. – Ти бачив те жахіття?
– Ні, – відповів Андрій.
– А це що таке? – жінка придивилася до ікла, яке стирчало з дірки в рюкзаку чоловіка. – Ти!
– Я б зізнався й без того! – мовив Андрій. – Хотів просто пожартувати… Адже віриш у містику… У мене друг виготовляє маски. Він зробив таку сіру з іклами за кілька годин. А чорний балахон з капюшоном, як на істоті з картини, маю давно. Тамарочко, ти мене бачила зверху. Прости! – кинувся до приголомшеної жінки. – Але я передумав та зняв маску й балахон ще на вулиці. Не очікував, що побачиш мене там. Розумієш? У під’їзд уже заходив без...
– Як ти міг? – мовила Тамара.
– Але ж передумав тоді! – простогнав Андрій.
– Гаразд… – тихо озвалася жінка. – Та я казала тобі, що бачила на сходовій клітці...
Цієї миті з іншої кімнати визирнула велика істота з довгими іклами. Тамара й Андрій, відкривши вхідні двері, стрімко вибігли з квартири. Більше вони те чудовисько ніколи не бачили.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

незле !!!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 13-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 13-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Елен Тен , 12-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 10-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 09-12-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3154559135437 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …
Нещодавні екранізації книг
Література і кіноіндустрія — взаємопов’язані сфери. За мотивами романів знято багато фільмів. Наша добірка …