Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44149
Рецензій: 86116

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Тенета невідомості

© Марія Берберфіш (Мері), 02-12-2016
День був у розпалі. Сонце сяяло, граючи променями з гомінким містом. Швидко крокуючи тротуаром, Тетяна шукала потрібну їй вулицю. «Давно ж я тут не була», – подумки відзначила дівчина. Розстібнула куртку, радіючи теплому дню. Поглянула на годинник. Вона поспішала до своєї давньої подруги. Передсмакуючи довгоочікувану зустріч і захопливе спілкування, Тетяна повернула на жадану вулицю й дещо пришвидшила крок. «А тут майже нічого не змінилося», – подумала дівчина, мимохідь розглядаючи будинки й паркани.
– Доброго дня! – привіталася з жінкою, яка старанно фарбувала свою хвіртку.
– Навзаєм! – відповіла та, озирнувшись. – Тетянко, ти? Невже? Як справи? До Олени, мабуть?
– Та я давно сюди планувала заскочити, – мовила дівчина. – У мене все добре! Так, до подружки поспішаю, майже рік її не бачила!
– Що ж, щасливо тобі! – озвалася жінка.
– Дякую! І Вам! – відповіла Тетяна.
Ідучи, дівчина вгледіла ще кількох знайомих людей, поздоровкалася з ними й продовжила свій шлях. Раніше її дуже дратувала ця довжелезна вулиця. Але сьогодні Тетянин гарний настрій блокував усі можливі негативні емоції дівчини. Та раптом вона здригнулася й заклякла від наглого страху. Серце, яке ще хвилину тому спокійно насолоджувалося добрим днем, тепер уже ледь не вискакувало з грудей, ніби захлинаючись у своєму набаті. «Олена ж казала, що він поїхав! Чи повернувся?» – пронеслося в голові. Та хвіртка місцевого мешканця, який колись погрожував Тетяні, чомусь була відчинена. «Може, тут його родичі живуть», – заспокоювала себе дівчина. Вона поспіхом озирнулася навколо. Пришвидшила крок. Ідучи, уважно дивилася на ту саму калитку. Серце калатало. «Скоріше би пройти мимо!» – полонила її одна-єдина думка. Тетяна спіткнулася, але, втримавшись на ногах, пішла ще швидше, ніж до того. У дівчини трусилися коліна й уже навіть боліла голова, та вона з полегшенням зітхнула й посміхнулася сама собі, коли неприємне для неї місце залишилося позаду. Але Тетяна таки озиралася на різні боки й прислухалася до навколишніх звуків. Крок за кроком, і домівка подруги була все ближчою.
«Я хоч не забула вдома подарунок для Олени?» – помислила раптово. На ходу відкрила сумочку та поспіхом почала шукати в ній кулон, який купила для подруги кілька місяців тому, переглянула вміст кожного відділення своєї «помічниці» та видихнула, коли симпатична прикраса блиснула серед інших речей. «Стоп! Як таке може бути?» – пронеслося в голові. «Що? Будинки не ті! Але ж… Та й дерева інші... А ці старі вже! Коли б вони встигли так вирости?» – думала Тетяна. Дівчина озирнулася назад. «Повертатися? Я ж ішла тільки прямо!» – розгубилася вона. Покрокувала уперед. Та за хвилю побігла назад. Думки переплуталися в голові. Але геть нічого знайомого Тетяна не бачила, як і кінця-краю вулиці. Дихати стало зовсім важко. Навіть боляче. Дівчина мчала, не відчуваючи власних ніг. Тремтіла, падала й підіймалася, але мала лише одне бажання: вибратися з цієї невідомості. «Може, постукати до якогось будинку? Раптом мені хтось допоможе?» – думала Тетяна, стараючись заспокоїтись і віднайти пояснення тому, що з нею відбувалося. Задихана й знесилена, зупинилася біля сірого одноповерхового дому, за кілька секунд постукала у бруднувате вікно. Хвилини минали, але відповіді не було. Тиша. Ані кроків, ані голосів, ані собачого лаю, ані навіть вітру. Дівчина спробувала ще раз. Марно. Вона підбігла до сусіднього будинку й почала гамселити по вікну. І тут – жодної відповіді.
Тетяна ледве трималася на ногах, озираючись на всі боки. Діставшись іншого дому, дівчина постукала туди. Ще до одного. Сіла на обшарпану лавку. Блукаючи розгубленим поглядом по чужій місцевості, вона згадувала численні історії про зникнення людей без вісти, про паралельні реальності й петлі часу. Руки й ноги тремтіли. «Мабуть, треба йти… В той бік, звідки прийшла, до іншої вулиці та зупинки маршруток… Але раптом усього того я не побачу? Що тоді?» – розмірковувала Тетяна. Дівчина сиділа, ніби прикована до старої деревини. Вона шкодувала до сліз, що не встигла зарядити вдома свій мобільний, який, давно вимкнений, спокійно лежав у сумочці. Збиралася бо «підгодувати» телефон у подруги, взявши для цього зарядний пристрій, котрий тут, на вулиці, був, звісно, ні до чого. Трохи віддихавшись, опершись рукою об спинку лавки, Тетяна підвелася й повільно покрокувала тротуаром.
Минали хвилини, лишалися позаду незнайомі будинки. Уже виднівся вихід на іншу вулицю. Дівчина напружено дивилася вперед. Намагалася йти швидко, а бігти не могла, бо дихати й так було важко. Тетяну вела надія на те, що вона дістанеться знайомого перехрестя й побачить звичні місця. Дівчині здавалося, ніби зраділа б зараз навіть відчиненій хвіртці чоловіка, який колись не втрачав нагоди виказати їй, Тетяні, свій гнів. Дуже давно бідолашна була збита його автівкою й, подавши заяву до міліції, відмовилася її звідти забирати, тож чоловік отримав судимість і дворічне ув’язнення. Він ненавидів дівчину й усіляко старався це показати. Але тепер, коли Тетяна йшла цією чужою вулицею, на якій усе виглядало таким ворожим, що хотілося вкритися курткою з головою й ридати вголос, бідолашна була б щаслива зустріти хоч одну людину.
Дівчина всміхнулася: попереду, там, де виднілося перехрестя, вона побачила знайомі смугасті стовпи й старі яблуні. Тетяна знов пришвидшила свій крок. Тепер вона майже бігла. Але важкі кроки за спиною, які виникли, мов нізвідки, змусили дівчину озирнутись назад. Не вгледівши жодної людини, Тетяна продовжила свій шлях, але знов почула, наче за нею хтось іде. На мить зупинилася. І помчала до перехрестя, не шкодуючи сил. Але крім смугастих стовпів і розлогих яблунь, усе, що дівчина там побачила, було їй таки незнайоме. Тетяні здавалося, наче вона зараз задихнеться. А кроки за спиною тривали.
Стараючись зібрати власні думки докупи, дівчина сховалася за кремезним деревом з боку перехрестя вулиць. Від кого? І чи це допоможе? Вона не знала, не розуміла. Стиснулася, вчепилася однією рукою в кору дуба, а іншою – у власне плече. Знов стало тихо. Жодного звуку. Тетяна помітила, що поранила коліно. Дівчина й не пам’ятала, скільки разів падала, біжучи ворожою вулицею. Зібравшись із силами, вона визирнула з-за дерева. Нікого не побачила. «Якщо завернути, можна ще більше заглибитися в цей жах», – подумала Тетяна. «Прямувати знов цією ж вулицею в інший бік? А хто ж за мною йшов?» – постали в голові запитання. Дівчина не знала, що робити далі. Врешті вона повільно покрокувала в напрямку, де мала б знаходитись домівка її подруги Олени. Пришвидшила свій крок. І таки побігла. Наче на ватних ногах, мчала уперед, не втрачаючи надії.
Тетяні було боляче дихати, але й лячно зупинятися. Раптом вона знов упала. Боляче вдарилася.
– Дівчино, Вам допомогти? – почула несподівано.
– Так! – крикнула Тетяна.
Але, підвівши очі, водночас і зраділа, і знов злякалася.
– Оце зустріч! Давня знайома! – мовив чоловік, підходячи до дівчини й подаючи їй руку. – Не бійся! Пробач, що збив тебе тоді.
– Дякую! – прохрипіла Тетяна, насилу підводячись та озираючись навколо. – Добре. І Ви мене… За все.
– Пусте!
Побачивши здавна знайому вулицю, дівчина відітхнула і всміхнулася. «Нарешті!» – пролетіло в голові.
– Тетянко! – почула вона голос подруги, яка бігла до неї. – Привіт! Я більше години тебе шукала! Де ти була?
Дівчина не наважилася одразу відповісти на це запитання.
– Привіт, Олено! Нарешті! – Тетяна кинулася подрузі на шию.
– Таки побачились, – мовила та. – Сподіваюся, Ви не збираєтеся її бити? – звернулася до чоловіка, який усе ще стояв поряд.
– У жодному разі.
Він пішов додому. А Тетяна з Оленою покрокували разом святкувати свою довгоочікувану зустріч.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 06-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 02-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 02-12-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4371349811554 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …