Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2535
Творів: 45766
Рецензій: 89556

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

АМІ

© Олександр, 22-11-2016
                                                    
  
                                   «Про кохання писати вигідно – на нього великий попит»
                              
                                                                                                            Оскар Уайльд.


Як не рахувати кількох короткочасних, на одну-дві ночі та без жодних зобов’язань, захоплень, то жінок у Марковому житі було лише двоє. Лише?! Аж двоє!
   ... У кінці першого курсу КПІ він випадково, просто на вулиці познайомився з Марі-Мішель. Ні, француженкою вона не була, просто батьки, корінні кияни, вели богемне життя і надмірно захоплювалися культурою Франції. А оскільки при народженні єдиної доньки не змогли дійти згоди щодо імені дівчинки, то й вигадали подвійне ім’я. В радянському РАГСі її, звісно, записали Марією та це не заважало батькам кликати доньку кожен по-своєму, а пізніше вигадати для неї об’єднане ім’я – Ма-мі, котре зрештою трансформувалося в ще простіше – Амi,  французькою Amі означає „друг”.
   Амі була не просто вродливою – для Марка вона являла собою взірець дівочої краси: окрім витончених правильних рис обличчя, зелених очей та довгих вій мала чудову фігуру – була трохи вище середнього зросту, тоненька, гнучка, мов лозина, з довгими стрункими ніжками і невеликими, але тугими та виразно окресленими грудьми, прикрашеними завжди набубнявілими сосками. Досить високий, зі спортивною фігурою і чистим, привітним обличчям, Марк одразу впав їй у вічі; Марі-Мішель, що на той час вже змінила в паспорті своє тривіальне радянське ім’я на дане батьками при народженні, легко обставила справу так, що зі сторони їхнє знайомство виглядало стовідсотковою ініціативою хлопця.
    Вона виявилася на рік старшою від Марка і часом ставала страшенною стервою, а часом – дівчиною-святом. Своїми вибриками, свавільними бажаннями та примхами, а часом нищівною критикою Амі могла за п’ять хвилин зробити з Марка найнещаснішого хлопця на весь Київ, щоб потім одним своїм поцілунком, раптовою миттєвою зміною настрою підняти його на сьоме небо щастя. Попервах вони надто часто сперечались та лаялись, а потім так бурхливо мирилися, що стосунки їхні нагадували якийсь безбашенний політ на качелях. Амі вирізнялася з-поміж інших відсутністю будь-яких комплексів і такі примирення, як правило, закінчувалися сценою кохання, кілька разів навіть в найближчому під’їзді або взагалі в темному закутку якогось київського двору. Вже пізніше, після припинення їхніх чотирирічних стосунків, Маркові почало здаватися, що всі ті вибрики Марі-Мішель були розіграні саме заради такого екстрім-кохання.
    Вона дійсно була природною в своїй поведінці і не переймалася тим, що могли про неї подумати інші. Якось Марк на другому чи третьому побаченні з нею вгледів, що тканина сніжно-білих джинсів Амі біля кишень була несвіжою, варто було б ті джинси випрати. Вони стояли на ескалаторі метро, що рухався, Марі-Мішель вище, Марк на дві сходинки нижче, тож угледівши ті сліди від рук, він поглядом показав їй: „Прикрийся...”. Навколо них не надто густо стояли люди і теж, очевидно, бачили непрезентабельний вигляд дівочого вбрання, проте Амі, анітрохи не знітившись, байдуже махнувши рукою, спокійно та в повний голос проказала до Марка:
   – Брудні? Я знаю.
   Йому тоді це страшенно сподобалося. Ну дійсно, коли вже сталося таке, то навіщо робити з цього трагедію і псувати собі настрій? Цілком богемна позиція. Ця її безпосередність довго ще дивувала Марка. Почалося літо і доки тривала сесія, вони частенько навідувалися на пляжі Гідропарку. Амі свій купальник завжди носила в сумочці, а перевдягалася просто на очах відпочиваючих, причому робила це настільки розкуто, але без вульгарності, начебто це було загальновживаною нормою поведінки на пляжі, що ніхто й ніколи не зробив їм жодного зауваження.
    Батько Марі-Мішель був відомим фотохудожником, мама – джазовою співачкою і ставлення до особистого життя доньки, котра тоді навчалася на акторському факультеті театрального університету, щонайменше було демократичним, а з Маркової точки зору – аж занадто поблажливим. Марк ночував у них по кілька днів на тиждень і перші місяці намагався утекти з квартири якомога раніше, доки не прокинулися батьки, бо ранками палав від сорому, згадуючи, як вночі на всю квартиру кричала в екстазі Амі. У першу ніч він закривав їй рота поцілунками, а вона, сміючись, виверталася і волала ще дужче.
   – Що в цьому такого, дурненький? Це ж природно, це – щастя. Повір, вони раді, що нам добре. Я з пелюшок і донині чую часом їхні вигуки. А перша картинка, яку в житті пам’ятаю – це як вони кохаються. Я не розуміла, звісно, що воно таке, пам’ятаю лише оголені тіла і солодкий стогін – ми тоді жили в однокімнатній квартирі. І в школі не раз за ними підглядала – так цікаво було!
   – Ти рано стала жінкою? – якось запитав Марк.
   – Не дуже. В чотирнадцять, якраз на день народження.
   „Оце так!” – отетерів тоді Марк.
   – Однокласник?
   – Ні. Сусід, студент. Я так схотіла.
   – Тобі тоді сподобалося?
   – Так! Я вже знала все, що потрібно і нічого не боялася. Ну, і Саша був молодець. Він показав мені все, що вмів сам. Ми кохалися цілу ніч. Як у мене тоді лобок болів! – посміхнулася, згадуючи, Амі. – І вагіна – два дні ледве ходила.
   – Що ж тобі батьки сказали?! – дивувався Марк.
   – Тато нічого, – знизала плечима Амі. – А мама сказала, що не важливо, коли ти стаєш жінкою, важливо лише, щоб у житті ти завжди мала лише одного чоловіка, постійного. І вчила, як оберігатися. Вона й сама позбулася цноти у восьмому класі.
   „Авжеж, – подумав тоді Марк, – яблучко від яблуні недалеко падає”.
   Сімейні відносини, дійсно, були у них ще ті... Якось, уже восени, коли Марк трохи обзвичаївся і почувався в тій родині більш-менш вільно, він сидів уранці на кухні; сьорбаючи чай, збирався йти на другу пару. Марі-Мішель милася в душі, батько лаштувався їхати в свою студію і від порога гукнув щось доньці. Марк зі свого місця бачив батька, чув, як прочинилися двері ванної кімнати і Амі через весь коридор почала домовлятися з батьком про якісь фото для портфоліо своїх друзів-студентів. Вони проговорили довгенько; Маркові цікаво було спостерігати за виразом обличчя Альфреда Георгієвича, котрий, схиливши голову трохи набік, явно милувався власною донькою, яка розмовляла з ним, загорнувшись у рушник. Так гадав Марк; аж раптом, коли батько вже почав відчиняти двері, до нього підскочила Марі-Мішель – гола-голісінька! – і цьомнула на прощання в щоку.
   Маркова щелепа ледь не впала на підлогу. Батько ж тільки легенько плеснув доньку по сідничці:
   – Вдягнись, застудишся... – і вийшов з квартири.
   – Що в цьому такого? – довго виводила вона зі ступора Марка. – Він фотограф, митець. Часом ми з мамою позуємо йому...
   – Отак?.. – ошелешено спитав Марк.
   – Авжеж. Чим платити якійсь моделі... Чи ти гадаєш, він не знає будови жінки? Ми взагалі нудисти...
   Марк тоді зрозумів, чому  Амі так старанно видаляла зі свого тіла найменші  волосинки, а в кінці серпня приїхала з моря, маючи рівномірну засмагу на всьому тілі. „ Оце так сімейка! – жахався про себе Марк. – Нічого не скажеш, „високі відносини!” – зі злим сарказмом думав він і йому вже ввижався інцест. Усе це для нього виглядало настільки бридко, що Марк вирішив назавжди порвати з Амі, але протримався лише місяць, а потім усе завертілося знову. Він потроху став звикати до сім’ї Марі-Мішель; слід віддати належне і тим людям: вони жодного разу, жодним чином не намагалися відкрито змінити Маркове ставлення до їхнього стилю життя чи нав’язати свої уподобання.
   Що й казати, не лише донька, а й обоє батьків мали гарні фігури, бо сповідували культ тіла і пізніше Маркові довелося не раз бачити Нелю Орестівну пізньої ночі перед сном в майже прозорому пеньюарі. Було на що подивитися, адже Амі фігурою вдалася в маму, а та й не думала ховатися від погляду бойфренда своєї доньки! Марк мав усі підстави вважати, що той пеньюар Неля Орестівна взагалі вдягає саме через нього, аби остаточно не шокувати гостя.
   Марк походив із простої сім’ї немирівських інженерів-технарів і хоча батьки його зовсім не були пуританами, але, звісно, мама таких пеньюарів ніколи не носила і перед двома своїми синами в такому вигляді не з’являлася. Як звичайний хлопець, Марк мріяв про сім’ю, де пануватиме любов і будуть рости діти, але коли заїкнувся про це Марі-Мішель, та одразу ж вилила на нього відро холодної води:
   – Ти знаєш, це не до мене! Я заміж не збираюся. Принаймні, поки що.
   – Чому? Ми ж любимо одне одного! Чи ні?!..
   – Кохання і сім’я – це різні речі. Діти, кухня... – я не готова. А в тебе є окрема квартира? Машина? Ти повезеш мене в Ніцу? У мене надто високі запити на сімейне життя.
   Марк мовчки почав збирати свій дріб’язок, що вже завівся в кімнаті Амі; в горлі у нього клубком скрутилася образа і видавлювала з очей непрохані сльози. Але Марі-Мішель як завжди, як уміла лише вона, одній їй притаманними порухами, жестами, ніжними дотиками, а потім обіймами та поцілунками враз прибрала з Маркового горла той клубок, запаливши натомість вогонь пристрасті; замість втечі була ціла ніч їхнього шаленства і Марк, не в змозі опиратися чарам Марі-Мішель, вирішив: „Нехай буде, що буде...”
   Іноді його шокувала епатажність Амі, те, як вона оголялася на людях, або як вдягалася на вечірки, але у відповідь на його обережні протести Марі-Мішель якось не витримала:
   – Невже ти справді гадаєш, що те, як я одягаюсь, говорить про мою доступність для чоловіків чи продажність?! Адже я жодного разу не дала приводу засумніватися в моїй вірності тобі. В чому ж тоді справа? Я така, яка є. Це мій, коли хочеш, образ. Так, я часом надто відверто вдягаюся, веду себе розкуто, бо люблю виглядати в чоловічих очах звабливо і сексуально. Я люблю їх дратувати, запалювати в їхніх очах вогонь, пристрасть, але знаю межу дозволеного. Я розумію, що прийде час і мені доведеться стати іншою – це життя. Та зараз я понад усе хочу бути природною, розкутою і не мати якихось там комплексів чи упереджень – от і все.
   З часом, змінившись непомітно для самого себе, Марк вже сприймав як належне і поведінку Амі на людях, і її епатажні витівки. Більше того,  пишався, що його кохана така сексуальна і привертаючи до себе загальну увагу оточуючих, залишається недоступною для всіх, окрім нього.

   Якось вони зустрілися вперше після літніх канікул і разом пішли на вечірку з приводу початку нового навчального року В квартирі подруги Амі зібрався майбутній  богемний контингент з її однокурсників та двох молодих акторів; було багато вина, цигарок, дехто навіть балувався травичкою. Амі й на цю вечірку попри те, що був уже початок вересня, вдяглася лише в коротесеньку жовтогарячу легку сукню з відкритою спиною – хизувалася точеною, рівномірно засмаглою фігурою. Навіть на тлі своїх з викликом вдягнених подруг вона виділялася немов канарейка серед горобців. Один з акторів, дебелий такий неголений молодик, що вважав себе, певно, неабияким мачо, відверто, не зважаючи на присутність Марка, весь вечір підбивав клинці до Марі-Мішель, називаючи її Машею, чим страшенно ту дратував. „Мачо” усім своїм виглядом показував, що з Марком, чужинцем, не їхнього поля ягодою, зважаючи на свою комплекцію, рахуватися не збирається, а можливо, просто вважав його випадковим супутником легковажної, судячи з епатажного вбрання, Амі. Марка, який на той час вже три роки займався айкідо, так і підмивало пожбурити нахабу в якийсь куток, стримувало тільки усвідомлення, що стосунки в богемному середовищі допускають і куди більшу фривольність, тож він терпів, як міг.
   Жвава бесіда велася на всі можливі в такій компанії теми. Хтось завів розмову про секс, але рівень її був занизьким: так, не розмова знавців і поціновувачів, а балачка ні про що – занадто багато, на рівні восьмого класу, дурнуватих жартів і зовсім мало справжнього перцю – Амі з Марком відверто нудьгували. Досить швидко ті балачки взагалі звелися до пустопорожньої чоловічої похвальби. „Мачо” грав роль брутального простака і вів себе розв’язно – є такі чоловіки, котрі вважають, що вульгарність є найкращим способом добитися жіночої прихильності.
   – В нашому театрі немає жодної молодше тридцяти, котру б я не трахнув. І ще ніхто не скаржився на мене в ліжку: мій дружбан і колоду змусить танцювати. От тобі, Машо, як більше подобається: бути внизу чи вгорі? – звернувся він до Амі, котра разом із Марком сиділа на дивані навпроти нього, демонструючи всім свої бездоганні, відкриті до самих сідничок шоколадні ніжки.
   „Мачо” розраховував, що Амі знітиться і з похабною посмішкою втупився в неї. Марк вже ворухнувся, щоб підвестися і розмазати нахабу по стінці, але Марі-Мішель, поспішно пересівши йому на коліна та обійнявши за шию, не дала цього зробити.  
   – Ти таке питаєш... – вдавано зашарілась Амі. Театрально витримала паузу і вже дивлячись „мачо” прямо в очі, з поблажливою усмішкою додала:
    – Коли вже на те пішло, то я люблю „шістдесят дев’ять”. Чув про таку позу? Прямо обожнюю кунілінгус, особливо вкупі з феляцією! – смакуючи кожне слово, вона неначе вірш з виразом декламувала: – Така гострота відчуттів – просто на межі можливого! А смак сперми на вустах... – Амі зробила паузу, мрійливо прикривши очі, – ... робить поцілунок таким солодким! І оргазм, та ще коли не один, а кілька підряд, – настільки яскравий – м-м-м, неначе кольоровий фейерверк!! Правда ж, любий? – звернулася вона до Марка.
   Ошелешений „мачо” немов язика проковтнув, змовкла і вся компанія, шокована відвертістю Амі, виголошеною з такою безпосередністю, немов ішлося про насолоду від якогось торту. Та Марі-Мішель любила бути в центрі уваги і цього хвилинного ефекту їй видалося замало; коли вже її так зачепили, то вона, майстер епатажу, захотіла справжнього фурору, повного тріумфу.
       – Хочу кохатися... – тихо проказала вона Маркові, але в мовчанці, що залягла, те почули всі. Амі дивилася на нього немигаючим поглядом своїх зелених, з розширеними від раптового збудження зіницями, очей і легенькими дотиками тонких пальців пестила Маркове обличчя, від чого тому враз перехопило подих, а знайомий холодок поповз із грудей кудись униз.
   – Прямо зараз, любий... – торкнувшись його чола ніжним, мов метелик, поцілунком, вона підвелася і протягнула Маркові руки, закликаючи встати. За мить, обійнявшись, вони вже прямували з вітальні, та в дверях Марі-Мішель озирнулась на принишклу тусівку:
   – Якщо комусь цікаво, можна підглядати! – зумисно заводячи себе і Марка, з посмішкою кинула вона і в голосі її був прихований виклик.
   Дійсно, в сусідній кімнаті, спальні Лесиних батьків, де вони усамітнилися, двері так і залишилися наполовину прочиненими в темний коридор, але Марк був уже не той, що раніше і запалившись від пристрасті Марі-Мішель, тим не переймався. Куца жовта сукенка на тоненьких бретелях, білі трусики-ниточки і шоколадна засмага – більше на Амі не було нічого, тож йому вистачило двох рухів, аби кохана постала перед ним у всій своїй природній красі.
   – Як я скучила! – опустившись на коліна, Марі-Мішель в нетерплячці здирала з Марка тісні джинси.
   – Спали мене сьогодні... – вже в ліжку впивалася Амі в Маркові губи.
   – Дотла спалю! – цілував і м’яв її пружні груди Марк.
   – Хочу марафон... – вигинаючись усім тілом під Марковими пестощами, просила Амі.
    – До знемоги, люба! – поцілунки мандрували все нижче і нижче.
    „О-о-о!” – тьмарився Марків розум від пестливих дотиків до його чоловічої міці гарячого вологого язичка, а ніжки Марі-Мішель були вже розтулені і гладенький засмаглий лобок та два пухкі варенички спрагло чекали на його поцілунки.
   Обом уже не було абсолютно ніякої справи до того, дійсно за ними хтось підглядає чи ні, світ навколо них взагалі припинив своє існування і вони в напівтемряві скупого світла вуличних ліхтарів сповна та як завжди нестримно, в шаленстві віддалися своєму почуттю – їхній гімн коханню добре чула вся тусівка; кунілінгус укупі з феляцією – то загалом довга пісня з безліччю куплетів і варіацій, були б лише на те бажання і майстерність виконавців. Марафон  Амі та Марка з невеликими перервами тривав явно не одну годину, бо коли знесилені коханці нарешті вгамувалися і вийшли згодом зі спальні, то виявилося, що окрім них і Лесі, господарки квартири, в помешканні вже нікого й не було.
   – Ну ти даєш, подруго! – торохтіла Леся, прибираючи останні сліди бенкету та уникаючи дивитися на Амі. – Бачила б ти Ярика – потух на очах. Ха-ха-ха!! А я ж на нього, паршивця, стосовно ночі такі плани мала... Зате ви – справді гіганти сексу: так красиво кохалися! Звукоряд взагалі був просто розкішний! – в непідробному захваті заздро вигукнула Леся, але  схаменувшись, знітилася.
    – Нишком від інших, до вас зазирнули, мабуть, усі, крім Ярика, – незграбно виправдовувалася вона. – Той щез, не попрощавшись.
   Та двоє щасливців на Лесине зізнання і вухом не повели.
   – Ти мене сьогодні геть виснажив, любий... Спалив-таки... До дна випив... Я насилу витримала... – стомлено муркотіла Амі, стоячи посеред вітальні в одній лише незастібнутій Марковій сорочці, зі скуйовдженим волоссям і слідами засохлої сперми на щоці та шиї. Вона всім тілом липла до голого по пояс Марка, чиї руки безсоромно, не звертаючи уваги на присутність Лесі, покоїлися на її сідничках, і віддано зазираючи в очі, ніжно пестила його плече: – Молодець... Ми усім їм втерли носа.
   Вже значно пізніше Леся розповіла подрузі, що сама потай спостерігала за фінальним етапом останньої дистанції їхнього марафону щонайменше чверть години.
  
До першого потягу метро було ще досить далеко, тож вони залишилися у Лесі.
   Прокинулися десь по обіді; Амі після душу, як завжди упевнена в собі, швендяла по Лесиній квартирі немов у себе вдома – в чому мати народила і темні кола від нічної оргії вже пролягли в неї під очима; Леся, помірковано наслідуючи подругу, була в самій тільки маєчці, що ледь прикривала сідниці, Марк – лише в джинсах: в повітрі знову гостро пахло близьким сексом.
   Принаймні так вчувалося Маркові. З келихом вина він сидів у вітальні в широкому фотелі, демонструючи дівчатам свій голий торс, навпроти нього на дивані у вільній позі, зігнувши в коліні одну ногу, впокоїлася Леся, невдягнена Амі, демонструючи свій нудистський засмаг, лежала, поклавши голову на подружчине коліно: вони розмовляли про вчорашній вечір; зі сміхом перемиваючи кістки гостям, дівчата гадали, хто б міг скласти Лесі пару в позі „шістдесят дев’ять”. Марк ніколи раніше не запитував Марі-Мішель про її стосунки з жінками – просто побоювався взнати таке, чого нізащо не зможе сприйняти, але тепер відчував, що наближається дійсно щось неординарне, його власний черговий перехід у інший вимір. Він лише очікував, коли Амі, безперечний заводій у їхній трійці, подасть  якийсь знак. Маркове серце скажено калатало, руки тремтіли; він навіть не встрягав у балачку, щоб дівчата не почули, як від хвилювання цокотять його зуби – таке з ним було лише раз, під час першої близькості з жінкою. Марк тепер переймався тільки одним: чи вистачить після шаленої ночі його чоловічих сил, аби впоратися з оцими двома ненажерами.
   Невизначеність затягувалася. Тоді він, остаточно завівшись від одного лиш передчуття та трохи опанувавши хвилювання, підвівся.
   – Дівчата на вас приємно дивитися, але твоя майка, Лесю, на фоні Амі видається мені абсолютно зайвою, – ступивши кілька кроків, він був біля дивана. – Давай  її знімемо.
Щойно Леся з готовністю підвела руки, як в коридорі дзеленькнув телефон. Майнувши апетитними сідницями, вона метнулася туди, а через хвилину приголомшила компанію звісткою, що з дачі повертаються її батьки, котрі, знаючи про вечірку, делікатно подали Лесі знак, аби не поставити доньку в незручне становище.
   – Хотіла уперше в житті пізнати  бісексуальні стосунки – і на тобі! – зі сміхом коментувала потім їхню пригоду Амі. – Не судилося.

   Він так жодного разу і не привіз її до Немирова, не познайомив зі своїми батьками, небезпідставно боячись, що Амі утне якусь із своїх витівок і назавжди перекреслить усі перспективи і без того примарного їхнього  шлюбу.
   Ті стосунки дійшли свого логічного кінця, коли Марк закінчив навчання і повернувся до Немирова. Він ще й раніше відчував, що Амі почала якось змінюватися:  її стервозність із риси характеру почала перетворюватися на звичку, зустрічі їхні з різних причин ставали дедалі рідкішими – вона немовби призвичаювала Марка до неминучої розлуки. Марк у айкідо мав непогані успіхи і навіть повернувшись до рідного міста, продовжував відвідувати школу двічі на місяць, по суботах, намагаючись в перервах підтримувати належну форму самостійними тренуваннями. Кілька разів виморений у школі Марк залишався ночувати в Марі-Мішель, проте з боку Амі холодок у їхніх стосунках ставав дедалі відчутнішим, аж доки вони зовсім не зійшли нанівець. Десь через рік Марк випадково почув, що Амі вийшла заміж за якогось іноземного дипломата.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Класна еротика!

© Володимир Ворона, 27-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Вікторія Т., 25-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 24-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Євген, 22-11-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.9826240539551 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …