Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43878
Рецензій: 85483

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Ладонька

© ВЛАДИСЛАВА, 24-10-2016
- Дякую, любі! – Алла Олегівна повільно опустила слухавку, ледь відчуваючи затерплу руку.
Накинула на плечі плед, сіла у плетене крісло-гойдалку - дорогу антикварну річ - подарунок Лади. Певно, найдорожче з того, що вона для неї купила. Довгий час Алла Олегівна боялася до неї торкатися. Раптом пошкодить, засмутить доньку. А сьогодні можна, сьогодні в неї свято.
В шибку голосно постукали. На порозі з'явився сусід, Валерій Ігорович. Пригладив шорсткою долонею сивуватого чуба, виставив на стіл велику коробку з написом: «Київський торт», біля неї виклав віялом різнокольорові пігулки.
Телефон видав черговий вимогливий сигнал. Доки Алла Олегівна підійшла і взяла слухавку, на тому кінці дроту вже мовчали.
- Дзвонять? – посміхнувшись, перепитав Валерій Ігорович.
- Дзвонять, вітають. Ще не забули. І колеги, і колишні пацієнти.
- Що вітають добре, - він дістав із кишені ніж, порізав мотузки, якими був зв’язаний торт. – Але хай би хтось з них прийшов і поцікавився, чи не потрібна тобі якась допомога, - ухопився руками за поперек. – Я вже, Олегівно, не ходок.
- Дякую, Ігоровичу, що виручив. Я б сама. Просто тиск трохи…
- Та нічо, - махнув він рукою, спересердя зачепивши і ледь не перекинувши кухоль з водою. – Я просто так, до слова. Я тебе в біді не кину.
- Знаю, - покірно відповіла жінка, слідкуючи за його реакцією. Ненавиділа бути чиєюсь боржницею, але не всіх доля обдаровує таким привілеєм, як незалежність.
- Лада дзвонила?
- Дзвонила, - Алла Олегівна відводить погляд. – Ще з самого ранку. Вітала, обіцяла передати подарунки.
Вона нізащо не зізнається сусіду, що цього, найпотрібнішого дзвінка ще не було.
- Що ж то за подарунки? – розрізаючи торт, без ентузіазму запитав він.
- Не знаю. Сюрприз.
Позаторік Лада преміювала її на день народження коробкою шоколадних цукерок. А минулоріч приїхала до рідної хати. З безліччю подарунків, серед яких й те дивовижне крісло-гойдалка. Привезла з собою кількох знайомих, які виявились журналістами. Влаштувала з матір’ю міні-фотосесію для відомого глянсового журналу. Обіймала її та цілувала, голубила, як ніколи раніше. От тільки лише під спалахи фотокамер…
Алла Олегівна довго над тим розмірковувала, й все одно не знає, що краще – просто коробка цукерок чи та фотосесія.
- Ліпше б вже приїхала сама, - пробурчав собі під ніс Валерій Ігорович.
- Не виходить. Концерти, телепроекти. Готується до туру.
Ніби навмисне, Ігорович сипле сіль на болючу рану. Ладонька так і не впустила її у своє серце, не полюбила, наче рідну, хоч як вона не старалася заслужити ту любов…

Двадцять років тому Алла Олегівна увійшла в дім Андрія з величезним відчуттям провини. Іноді кохання входить у твоє життя досить пізно, коли мрії про прекрасного принца вже здаються утопією. Вона працювала лікаркою, він був чоловіком її пацієнтки. Алла не збиралася у нього закохуватись. Але коли кохання запитує нашої згоди?
Тетяна згасала від важкого серцевого недугу, а вони з Андрієм щодня бачились біля її ліжка. Розмовляли, виливаючи одне перед одним душу, обмінюючись жалями. Алла не раз ловила себе на думці, що чекає, коли Тетяни не стане. Думка, за яку вона, лікар, себе ненавиділа.
Після смерті Андрієвої дружини вони вичекали рік. Щоб люди не базікали зайвого, щоб перевірити свої почуття. Андрій мав від першого шлюбу  п’ятирічну донечку Ладу, мініатюрну копію Тетяни, яку любив понад життя. Алла дуже боялася, що не зможе замінити дівчинці матір, а прохолодний і відверто байдужий погляд блакитних оченят лише підсилював її тривогу.
Щоб завоювати її прихильність, балувала, задобрювала ніжними словами і  подарунками. Довго не наважувалась завагітніти, щоб дівчинка не почувалася відсунутою на задній план, зайвою. Жила її бажаннями, а у відповідь отримувала незмінно стримане: «Дякую, тьотя Алла!»

- Ходімо пити чай, Олегівно, - Валерій Ігорович поплескав долонею по вільному стільці, запрошуючи її сісти поряд.
- Вже йду.
Для сусіда ці посиденьки – шматок нормального життя, ковток свіжого повітря серед випаленого болем степу. Його дружина вже третій рік не підводиться з ліжка. Ігорович віддано її доглядає, але від постійного напруження теж потрібен перепочинок. Вона знає це як лікар.
- Все ж даремно Лада не приїхала, - Валерій Ігорович поклав на тарілку Алли Олегівни величезний шматок торта. З чорносливом і лісовими горіхами. – Хіба не може відкласти на день свої концерти? Ти пожертвувала заради неї усім. Що не кажи, а сучасні діти занадто егоїстичні.
Алла Олегівна опустила голову. За вікном квітень атакував землю білими кометами – останніми привітами цьогорічної зими. Хотілося так само виплакати свої згірклі сльози, звільнити серце від жалів. Ігорович не уявляє, наскільки великою була її жертва.

- Мам, мені болить живіт, - смикав її за спідницю п’ятилітній Вадим, розмазуючи по блідому обличчю сльози.
Поряд стояла Лада. У рожевій сукні із корсетом і вигадливими кучерями на світлій голівці вона скидалася на принцесу, котра завмерла в очікуванні свого першого балу. Ладуня, як і належить справжній принцесі, мала божественний голос. Дар від природи, котрий потрібно було підживлювати,  шліфувати. Дівчинка прагнула заохочення – єдиної дієвої зброї супроти ліні.
По обіді в палаці культури мала відбутися фінальна частина обласного конкурсу, від участі в якому залежало так багато.
- Ми не встигнемо, - змірявши молодшого брата крижаним поглядом, спокійно повторила Лада.
- Він захворів, - Алла Олегівна взяла Вадима на руки, посадила на ліжко. – Де саме тобі болить?
- Він знову їв солоні огірки. Дайте йому ліки, - дівчинка порівняла на голові блискучу діадему – татків вранішній подарунок.
Андрій може забути поцікавитись, як минув день у дружини, не знайти часу погратися з Вадимом, але нізащо не поїде на роботу, не поцілувавши у маківку свою Ладоньку, не побажавши їй удачі.
А тепер він не брав слухавку. Як і сусідка, яку Алла Олегівна збиралася  попросити наглянути за Вадимом. На ліжку тихенько пхикав її син, з іншого кутка кімнати на неї вичікувано, не приховуючи роздратування, позирала Лада. Так хотілося сказати доньці, що світ не обертається лише навколо неї. Змовчала. Ладонька така вразлива. Вона ще це переросте.
Розуміла й інше. Не зможе відмінити поїздку на конкурс, до якого дівчинка так довго готувалася. У Ладоньки почнеться істерика, а Андрій помічає лише доньчині сльози…
Алла Олегівна висипала на ліжко вміст аптечки, знайшла потрібні ліки. Вкрила Вадима ковдрою. Сину часто болів живіт. І пігулки завжди допомагали.

Того вечора Лада мала успіх. Зірвала гран-прі і шалений шквал оплесків. А серце Алли Олегівни то завмирало, то вистрибувало із грудей. Все рахувала хвилини до повернення додому.
Попри заперечення Лади, не стали чекати Андрія, котрий обіцяв заїхати за ними після виступу. Зловила таксі. Забігши до квартири, побачила Вадима вітальні на килимку.  Він був непритомний.
Швидка не їхала, летіла. Намагалися довезти його до лікарні. Не вистачило кількох хвилин…
Крізь сірий туман притлумленої ліками свідомості Алла Олегівна ледь розрізняла заспокійливі слова Андрія, сльози в очах Лади, червону квітку, яку вона опустила на могилку брата. «Не плачте, мамо», - прошепотіло дівча. Певно, те «мамо» було сказане за наказом батька. Терпке воно на смак, не рідне.
«Ми це переживемо», - чоловік обіймав її і намагався заспокоїти. Та його руки здавалися холодними і слизькими, поряд з ним вона не могла вільно  дихати. Через кілька днів, коли Андрій поїхав у відрядження, а Ладонька гостювала у бабусі, Алла склала речі до валізи і пішла. Не лишила навіть записки. Була певна, що він і так все зрозуміє.
От тільки кожен крок давався їй надзвичайно важко. З-за дерев визирали різнокольорові клапті неба, розмиті від їдких сліз відчаю. Зо три рази обійшовши їхній будинок, жінка повернулася. Світ великий, але для неї замало в ньому місця. Вона й досі кохає Андрія, у неї є Ладонька. А так не буде навіть цього…  
Підлатала сердечні рани, стисла в кулак волю, змусила себе жити далі. Певно, відчуваючи провину, Андрій став ніжнішим і відданішим, а Лада й надалі,  за інерцією, кликала її матір’ю.  
За півроку, коли не стало Андрія, вони з Ладою лишилися вдвох у завеликій для них квартирі. Нічого, якось жили. Звикли одна до одної, притерлися.
У п'ятнадцять Лада вже мала відчутні успіхи на музичному Олімпі, у вісімнадцять – полинула з дому. Аллі Олегівні знову довелося приміряти на себе самотність. А тепер, коли вийшла на пенсію, та стала особливо їдкою.

- За тебе, Олегівно! – Валерій Ігорович підняв угору розмальовану Петриківським розписом чашку.
- Дякую! Вибач, що пригощаю чаєм.
- Нічого! В нашому віці чай – те, що потрібно.
Задзвонив телефон. Цього разу мобільний. Алла Олегівна побігла відповідати. І вже за кілька секунд сяяла новорічною ялинкою: «Привіт, Ладонько!»
Донька, не зупиняючись, щебетала двадцять хвилин поспіль. І про гастролі, і про нову пісню, кліп та свого Олексія. Завершила традиційним: «Бай!» І знову насварила Аллу Олегівну за те, що вона ніяк не налаштує на покинутому Ладою ноутбуку Skype.
Все було б добре, от тільки донька не привітала її з днем народження. Певно, забула…
Коли Алла Олегівна повернулася на кухню, сусіда вже не було. «То й добре, - сідаючи на своє місце, подумала вона. – Хоч не ятритиме рани». На столі, у кутку, лежали кольорові комікси. Ігорович купив для онука. Та й забув. Матиме нагоду повернутися, а вона не відпустить його без шматка торта для дружини.
Алла Олегівна погортала барвисті сторінки. Історія про супер-героя, котрий силою думки міг повертати час назад. От би їй подібне вміння… Хоча б на кілька хвилин повернутися у день, коли занедужав Вадим, усе змінити. Не минало й доби, щоб вона про це не думала. Не шкодувала…
Алла Олегівна вилила у мийку вистиглий чай, сіла у крісло-гойдалку, вкрилася шерстяним пледом, намагаючись в такий спосіб заховатися від поганих думок. Мобільний заспівав колискову. Смс-повідомлення. Від Лади:  
«Мені немає вибачення. Подзвонила і забула тебе привітати. З Днем народження, мамо!!! Я тебе люблю!
Твоя Лада».
Обличчя Алли Олегівни розпливлося у стомленій посмішці. Надія завжди сильніша, вона злизує з душі відчай.
Життя таке мінливе. Нещодавно Лада кричала, що нізащо не вийде заміж, а тепер носить подаровану Олексієм обручку. Раптом вони вирішать побратися? Молодята створять родину, в них народяться діти. І тоді вона  знову стане потрібною…


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Хотин, 14-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Максим Т, 30-10-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 11 відгуків
© Михайло Нечитайло, 29-10-2016

А свекру все не так.

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Сергій Вікторович, 27-10-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 26-10-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 25-10-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.63315320014954 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …