Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43892
Рецензій: 85495

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Паскуда ч.3

© Михайло Нечитайло, 31-08-2016
У кабінеті Антончука Бориса Петровича задзеленчав телефон.
- Алло, - зняв голова слухавку.
- Тут у райцентрі, - гуло в апараті, - з вашого села дід помер. Треба, щоб забрали з моргу. Родичі там чи хто.
- Хто помер? – перепитав Борис Петрович.
- Букринський Іван Герасимович, - повідомили через слухавку.
- От чорт, - вилаявся Антончук і гепнув трубкою об апарат. – Які в нього родичі? Знову все на мою голову.
Саме мався йти на схід села, де ще дотісували до кінця земельне питання.
- Шановні друзі, - звернувся Антончук до людей, - хочу вам повідомити, що помер Букринський. Треба його похоронити якось гуртом – у нього ж ні родичів, нікого. Він нас усіх наділив певною копійкою, думаю, ніхто в гріх не впаде, як по гривень двадцять скинемось.
- Ото, - схопився Лук’ян, отой, що біля цвинтаря живе, - він нас усіх обвів круг пальця, а тепер ще й хорони його. Хай його мільйони його хоронять.
- Та немає в нього мільйонів, - мовив Антончук. – Чижам він на дитину їх віддав, я точно знаю.
- То хай Чижі його й хоронять, - загув зал і взявся за земельне питання.
Мусив Антончук вишукувати резерви та хоронити Букринського за кошт сільської ради.
- Казав же, діду, - розмовляв подумки з покійним, - треба було за ваші гроші щось у селі зробити, а не розтикувати по кишенях. Бачите, яка тепер вам дяка. Нерозумний ви, Іване Герасимовичу, чоловік.
Похорон вийшов скромним, аж нікуди далі. Батюшка, певно, образився, що не вділив покійний грошей на церкву, зіслався, що викликає його кудись протоієрей, послав за себе півчу. Півча теж була ображена: одні - що гроші обіцяні отримали не повністю; другі – що не так поділені були гроші, як хотілося б; а треті – то взагалі не вважали за потрібне йти на такий похорон, де хоронять бідаку безрідного, від якого й хустинки, не те що іншого чогось, у дяку за відспівування не дочекаєшся.
Отож ішли за підводою, що везла домовину з покійним Букринським, Антончук та ще Христинка з півчої – згорблена стара бабця, яка жаліла всіх на цьому світі, бо сама не знала й краплі жалю за вік ні від чоловіка-бузувіра, ні від синочків-алкоголіків, що лупцювали її ледь не щодня. Рипіли незмащені колеса на підводі та підвивала-виспівувала їм у такт Христинка, оплакуючи чи то покійного Івана Герасимовича, чи то свою гірку до нестями долю.
Та ще через півроку після похорону Борис Петрович Антончук, обходячи цвинтар, завважив, що негоже якось, коли на могилі покійної дружини Букринського стоїть хрест, а на могилі самого Букринського, що поряд – ні.
Тож віджалів ще з сотню гривень, замовив простого дерев’яного хреста, дома знайшов шматок листового заліза, пофарбував його в біле, попросив дочку, аби каліграфічно вивела ім’я того, в чию честь хрест, пригвинтив те залізо до хреста, найняв за пляшку двох алкоголіків і вони того хреста поставили на могилі.
- Вибачай, Герасимовичу, - мовив наостанку, - більше нічим пошанувати не можу. Хай хоч така пам'ять, аніж ніякої.
                        
Лук’ян, отой, що біля цвинтаря живе, нипав якось по тому цвинтарю – а чого, то й сам не знав.
- Опа, - зупинився біля свіжого хреста. – Це ж кому такий? А-а, Івану Герасимовичу. Ану, діду, чи перевернешся в могилі, як забачиш з небес, що паскуда, як ти казав, біля твоєї останньої обителі ошивається?
Аж прислухався, ніби хотів почути, як гупотить у домовині покійний Букринський, перевертаючись на бік.
Не вчув, видно:
- Ого, це щось жирну тобі, діду, таблицю вчепили. Така здорова та товста – таку й на металолом здати не гріх. Інший би, може, й не відкрутив, але ж я паскуда, мені можна.
Збігав додому за інструментом, зняв таблицю.
- Важкенька, - зрадів.
Але образа на покійного не пройшла. Хотілося віддячити чимось соліднішим. І за паскуду образа пекла, але ще більша за те, що його, Лук’яновим, дітям не вділили копійки, бо прописані не в селі, а Олефіренку з дев’ятьма його заробітчанами таку грошву вділили, як нікому. І кому – Олефіренку?! Тому клятому лайдаку, що не подивився ні на любов, ні на літа, ні на совість, ні на чиєсь життя – все спаскудив, усе вкрав разом з нею, Катрею, все вкрав і викинув у світи, й сам не нарадівшись, і йому, Лук’янові, не давши розквітнути сповна. Паскуда.
І, немов знімаючи з себе незаслужене прокляття, не маючи змоги вчепити його на істинного винуватця, знайшов крайнього – Букринського. Ось, лежить, сміється потай, що й він уколов Лук’яна, обдарувавши Олефіренка. Паскуда.
Так і написав шматком вугілля на хресті: «Паскуда». Щоб кожен знав – ніколи не обзивай паскудою того, хто лишається після тебе на світі.
Радів, потішався помсті своїй потаємній, не знав, що наступного дня брела через цвинтар згорблена Христинка, вгледіла спаскуджений хрест.
- Боже, Іване, - вжахнулася, - за що ж це тебе так?
Пішла додому, взяла фарби, стільчика, вернулася на цвинтар і пофарбувала хреста.
- Бачиш, Іване, - мовила, - ти насміявся наді мною, зім’яв моє кохання серед поля й кинув, бо негарна, мовляв, ще й горбатенька. Я все життя, коли катував мене Грицько, коли катують мої з нелюбові, бо любов ти розтерзав, зроджені діти, я все кляла тебе й узивала паскудою. А тепер замащую правду на хресті. Думаєш, ти відкупився від мого прокляття своїми грішми? Ні. Просто справжня любов нищить на землі паскудство. Але її мало, від того так багато між нас паскуд. Ох, аж соромно – горбата стара баба серед могил про любов розсусолює. Піду.
Пішла.
Пошкутильгала, крива та горбата, понесла до села своє розтрикляте паскудне життя.
Поспішала, знала ж бо, по подвір’ю шастають її голодні й важкі з похмілля сини-алкоголіки, зціджуючи крізь гнилі зуби:
- Де це наша стара паскуда?
Хай кажуть, хтось же повинен збирати по світу всі його гріхи та зносити на собі з часом у той світ, аби менше паскудства блукало по цьому.
Зносять, бідолахи, зносять, і знести все ніяк не можуть.
Бо пеньок, що лишається після зрізаного та знесеного геть паскудства, одно пускає й пускає нові пагони.
І ми між тих пагонів з чим би не йшли, нам у спину рано чи пізно кинуть:
- Паскуда.
Чи то вже світ усуціль заповнився паскудами, чи в кожному з нас він дійсно живе, отой незнищенний паскуда. Живе й у будь-якому стрічному перш за все шукає й хоче бачити тільки родича свого.
Хто його знає.
Знали б – відкупилися б від паскудства.
Або прикупили б ще.
Бо все залежить, певно, від того, на які торги занесе нас доля. І з чим ми прийдемо туди торгувати. І по якій ціні продаватимемо. І кому.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 07-09-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 04-09-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 01-09-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 01-09-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 01-09-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.5064868927002 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …
Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …