Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43531
Рецензій: 84819

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза страшна казка

Млини-на-Дзвінці

© Максим Т, 10-08-2016
Стояло колись давно серед долини зеленої одне село. Село те було, як і будь-яке інше в тім краї: хати білі під солом’яними стріхами, навколо хат – тини з лози плетені в’ються, на тинах глечики глиняні висять, за хатами – городи доглянуті та садочки веселі. Правда ж, ніби село як село, але як гляне який подорожній на нього з пагорба над долиною – серце в нього затьохкає, застогне солодко, таке село миле й затишне! А над долиною – небо синє, хмарки білі, а довкола долини – пагорби лісисті зелені, а долиною – річечка тече-звивається, а на річечці – місточок і млин. Ой, краса, ой, радість, дивився б і дивився, милувався та милувався! А за селом по долині – гаї, луки та пасовища, корівки гуляють, а їх пастух доглядає. – Ой, мило, ой, як мило! – озивався сам до себе розчулений подорожній і ледь не біг з пагорба вниз, до села. Звалося те село Млини, річка була Дзвінка, а все разом – Млини-на-Дзвінці.

Насправді ж млин у селі був один – стояв він трохи осторонь, на річці, що весело обертала його колесо. Млин той був побудований так, що мірошник і жив у ньому: то ж як подивиться хто з одного боку, то побачить млин, а як з іншого – побачить хату. Там-то і мешкав старий мірошник– сивий, огрядний і відлюдкуватий. Ніколи він у село не ходив, селяни самі до нього возили збіжжя. Та й то – мірошник ні з ким навіть не вітався, робив свою справу мовчки, але добре робив. А ще найстаріші селяни пам’ятали цього мірошника ще з часів свого дитинства – і вже тоді він був такий же сивий, огрядний і відлюдкуватий, і до того ж з тих пір геть не змінився.

Та не лише відлюдкуватість і вік мірошника бентежили селян. Вже давно вони помітили, що колесо млина обертається вдень і вночі, влітку та взимку – ніколи не зупиняється, крутиться, порипує, ніби на млині робота йде – навіть тоді, коли ніхто на млин збіжжя не завозив. То ж час від часу виникали різні балачки й тихі розмови про старого мірошника та його загадковий млин. Втім, скаржитися селянам на мірошника підстав не було, то ж розмови ці й балачки потроху собі точилися, а далі цього не йшло.

Якось у Млини-на-Дзвінці прибув із міста урядник. Чого він прибув – невідомо, адже в селі життя було спокійне й тихе, ніхто урядника не кликав. Так чи не так, але урядник прибув; повештався він селом, всюди пхаючи свого гачкуватого носа, й нарешті добрався до млина. Мірошник визирнув із дверей, побачив, що людина без діла прийшла, та й сховався собі. Урядник цілий день спостерігав за млином, а тоді пішов у село й заходився розпитувати людей про млин і мірошника. Так він дізнався дещо про відлюдкуватого господаря млина – а що саме, хтозна? Адже пліткувати людям не заборониш, а тут хтось і цікавиться тими плітками! – щось таки селяни й розповіли урядникові про млин і про мірошника.

Наступного ранку знов пішов урядник до млина – тоді мірошник навіть не виглянув: зрозуміло ж, людина пуста, навіть не знає, нащо на млин приходять - адже збіжжя в урядника нема! Та урядник погрюкав у двері й покликав мірошника. Той вийшов, двері за собою щільно причинив, став і дивиться мовчки на урядника (а мірошник, як ви знаєте, був не з говірких). А урядник і каже йому:
- Чого це в тебе колесо весь час обертається, що ти там таке мелеш? Ану, пусти мене подивитися на твій млин! Іменем цісаря!

Мірошник аж затрусився:
- Я нікого не чіпаю, чесно роблю свою справу, а тобі до неї – зась! – сказав так, зайшов у млин і двері причинив.

Урядник розлютився: він звик, аби люди корилися усім його вимогам і забаганкам! І він почав гупати кулаками у двері та залякувати мірошника – і холодною, і кийками, і засланням. Та мірошник дверей не відчинив і уряднику з-за дверей нічого не відповів. Урядник покричав, заспокоївся трохи, обійшов млин – аж дивиться, а колесо – рип! рип! рип! – все одно обертається! Не злякався, меле знову щось клятий мірошник! І тоді урядник рішуче покрокував у село.

У селі урядник зібрав людей і почав їм втовкмачувати, що мірошник лихі таємні справи на своєму млині робить. Спочатку мало хто його слухав: хоча й пліткували про мірошника, але самі пліткарі першими знали, що нема за мірошником нічого, крім тих пліток. Втім, декого урядник таки підбурив – згодилися вони йти до млина, аби силоміць довідатися, чого це колесо млина постійно обертається – вдень і вночі, влітку та взимку, тоді навіть, коли ніхто на млин збіжжя не завозив. Інші селяни йти за урядником відмовилися, але й тих, хто за ним до млина пішов, не утримували і не відмовляли: адже урядник яка не яка, а таки влада!

Привів урядник своїх поплічників до млина, заходилися вони у двері та віконниці стукати-гупати, мірошника кликати-лаяти, але мірошник сидів тихо та з млина не виходив і навіть не озивався. Тоді притягли вони з села сокиру – і сокирою тою почали рубати двері.

Тоді мірошник визирнув у малесеньке віконечко під стріхою та заволав відчайдушно:
- Люди, я вам ніколи лихого не робив, чому мені не вірите, а цьому чоловіку повірили?

Та вже його ніхто не слухав – розпалилися люди руйнівною роботою, рубають двері, розхитують – так їм кортить подивитися, чого ж те кляте колесо обертається, які таємниці мірошник приховує!

Вдруге тоді заволав мірошник:
- Люди, не розумієте, що робите! Правду кажу, біда буде! Велика біда! Чорне горе! Зупиніться! Не чіпайте млина! Благаю!

Не слухають, рубають двері, ламають. І втретє заволав мірошник до людей:
- Люди, не чіпайте млина, лихо буде, і селу, і вам, і діточкам вашим!

Аж тут натовп двері відчинив і сунув до млина. Бачать вони: дійсно, обертається чорне колесо млина, порипує, а води річкової навіть не торкається! Урядник аж підскочив на місці:
- Казав я, лихі, темні справи тут коїть цей клятий мірошник! Він відьмак і чаклун – он, у нього колесо саме обертається! Хапайте його мерщій, доки не втік! Іменем цісаря!

А мірошник вже й сам тут – плаче, трясеться, голосить:
- Ой, біда! Ой, біда! Не вберіг! Горе мені, нещасному, всім нам горе!

Та слухати його не стали – одразу ж вбили кілок міцний під колесо так, аби воно зупинилося – і колесо стало, рипнувши голосно та болісно востаннє. А старого мірошника, який ридав ридма, потягнули в місто на розправу, а звідти до Млинів-на-Дзвінці вже ніхто не повернувся – ані мірошник, ані урядник, ані його посіпаки.

А у Млинах-на-Дзвінці й справді біда якась сталася: ніби все лишалося, як завжди, тільки ніби щось не так. І хати білі під солом’яними стріхами стоять, і навколо хат – тини з лози плетені в’ються, на тинах глечики глиняні висять, за хатами – городи доглянуті й садочки веселі. Але щось таки не так у селі – тривога й неспокій ширяли над стріхами, а люди всім серцем відчували, що з Млинами їх рідними-любими, та й з ними самими сталося щось жахливе.

Та ніби страшного нічого не відбувалося – хіба що на млин тепер доводилося їздити в сусіднє село, а так – все, як і раніше, за часів старого мірошника та його чаклунського млина. І люди поступово звикли до тривоги над своїми стріхами та головами, перестали помічати біду, що чаїлася у кожному куточку Млинів-на-Дзвінці та визирала з усіх щілин. І так минали дні, тижні, місяці, промайнув рік і другий, аж доки помітили селяни, що ніхто з них більше не змінював свого віку. Діти лишалися дітьми, молоді – молодими, старі – старими, і ніхто від старості не помирав. І так минуло ще кілька років, аж доки помітили селяни, що тепер їм вже не потрібні стали питво та їжа: виявилося, що вони пили та їли за звичкою, а насправді ж не відчували ані голоду, ані спраги. Також їх більше не лякав мороз і не втомлювала спека – геть байдуже їм стало до погоди. І поступово люди покинули усі свої звичні справи, до яких вони втратили будь-який інтерес – як і до себе, й до інших, і до життя загалом. Вони вешталися селом, мов примари, очікуючи лише на смерть, яка десь забарилася та геть забула про них – і отак рік, три, десять, сто…

І дотепер ще, коли з пагорбів, що оточують долину, випадковий подорожній побачить те село, відчує він одразу, що сталася тут колись давно страшна й невиправна біда. І стискається тоді подорожньому серце, і насуваються на нього непоборний смуток і гнітюча тривога, і повертає він тоді, й шукає іншої дороги, аби тільки не йти через це найстрашніше в цілому світі місце – Млини-на-Дзвінці.

2015, 2016

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 23-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 13-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталія Гаврилишин, 12-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Михайло Нечитайло, 11-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 10-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 10-08-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.22234797477722 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …