Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43901
Рецензій: 85514

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Сила мистецтва

© Максим Т, 29-07-2016
Юркові було зле.

Його вже водили до лікаря, і лікар сказав, що за два-три дні «саме минеться», та Юрко все ще нездужав, «саме» не миналося. Хлопцеві навіть ставало дедалі гірше.

Все трапилося, як це зазвичай і буває, несподівано. Квітень добігав кінця, і літо вже було зовсім поруч. Уроки фізкультури в Юрковому класі перенесли на вулицю, а там трималася така чарівна погода, що ті заняття перетворювалися на прогулянки, і остання чверть учбового року здавалася короткою передмовою до літніх канікул.

На одному з таких уроків Юрко й отримав свою травму. Грали у футбол, як завжди, пристрасно і затято, намагаючись за будь-яку ціну вирвати перемогу в «супротивника» і довести свою перевагу. Удар по воротах Юркової команди – захисник Юрко і нападник суперників здіймаються у повітря, м’яч пролітає над ними, вони проводжають його очима і зіштовхуються головами. А далі в Юркових спогадах утворилося невеличке провалля, тому що нападник врізався головою прямо в Юрків ніс.

Кров юшила з носа довго, а в голові гуло ще довше. Коли після уроків Юрко плентався додому, було йому якось по-нехорошому байдуже, він почувався кволим і хворим. Ввечері мама відвела його до травмпункту, ось там лікар і пообіцяв, що «саме мине».

Наступного дня Юркові стало важко дихати, а найлегший дотик до розпухлого гарячого носа викликав біль і кровотечу. Удень Юрко хоча б міг читати, хапаючи повітря ротом, як риба на березі, а от вночі йому довелося скрутно. Мама відібрала книгу і вимкнула світло, а Юрко ніяк не міг заснути. Час тягнувся повільно, Юрко лежав без сну, прислухався до ударів пульсу в носі та розмірковував, чому раніше він ніколи не відчував пульсу в цій частині тіла, адже пульс напевно є скрізь, де тече кров. Йому здавалося, що годинник на стіні відраховував секунди то тихіше, то голосніше, а іноді взагалі зупинявся. Тоді лік часу вів лише пульс в Юрковому носі. Це було боляче і чомусь образливо.

Змучений Юрко підвівся з дивану і підійшов до вікна. Він відсунув фіранку і подивився на вулицю, однак там нічого не відбувалося. Мутний жовто-червоний місяць повільно виповзав з-за дахів, та небо лишалося темним. Десь невисоко і зовсім беззвучно пролітав літак. Юрко бачив лише бортові вогні літака, що спалахували через рівні проміжки часу. Між спалахами літак встигав переміститися, наступний спалах блимав на новому місці, і тому здавалося, що літак рухається стрибками.

Болісний пульс у зламаному носі, примхливий годинник на стіні, стрибучий літак у небі – все це видавалося Юркові надзвичайно важливим. Якби він тільки зумів збагнути, здогадатися, що ж це все означає, йому б напевно стало легше; можливо, він зовсім би одужав і знову пішов до школи. Та здогадатися було зовсім не складно; на ранок Юрка з високою температурою забрали в лікарню, де невідкладно прооперували. «Ще трохи, і було б запізно», - сказав хірург.

Палата була величезною. Юрко лежав горілиць, роздивляючись височенну стелю, і час від часу його починало нудити, тому що стеля несподівано робилася невидимою і нетривкою, мов туман. Дихалося Юркові тепер легше, але пульс у носі не вщухав.

Коли за вікнами засутеніло, удари пульсу почали завдавати такого болю, що Юрко засумував за примхливим домашнім годинником. Якщо б той рахував хоча б деякі з секунд, які тепер на його носі вибивав пульс, йому було б набагато легше. Однак у палаті годинника не було, а електричний годинник в коридорі виявився німим; зелені цифри «23:23» дивилися на Юрка холодно і байдуже.

Коли цифри на табло змінилися на «23:24», Юрко повернувся в палату і ліг. Він заплющив очі й знову побачив мутний жовто-червоний місяць, беззоряне темне небо і спалахи бортових вогнів. Тепер літаків було кілька, вони стрибками мчали навколо місяця, від чого здавалося, що то зірки почали рухатися, назавжди змінюючи карту небесних сфер, закони навігації та розрахунки астрологів. Юрка лихоманило.

Минуло три дні. Юркові робили численні ін’єкції та якісь болісні «маніпуляції», але уночі температура все одно зростала, змушуючи жовто-червоний місяць і бортові вогні невидимих літаків кружляти перед Юрковими очима у виснажливому танку, темп якого задавав Юрків пульс. Вранці, коли мама завітала провідати Юрка по дорозі на роботу, він попросив принести йому книгу: «Оту, чорну, про партизанів, пам’ятаєш, тато мені подарував».

Наступного дня мама принесла книгу. Загалом Юрко цю книгу вже читав, і навіть не один раз. Він любив перечитувати книжки, які йому подобалися, а свої улюблені знав ледь не напам’ять, однак все одно перечитував їх час від часу. Вага книги, її запах, шелест сторінок – все це надавало реальності Юрковим враженням, дозволяло йому поринути у створений автором світ, перетворитися на одного з його персонажів. А нині йому хотілося саме цього: втекти від болю, від лихоманки, відволіктися від лікарняної атмосфери, втомитися від читання так, аби пульс, мутний місяць і набридливі літаки залишили його, нарешті, у спокої й не турбували вночі.

І книга виправдала Юркові сподівання. Дуже швидко важливим стало лише одне: чи обдурять відважні і благородні партизани хитрого і підступного фон Бока. Хлопець весь зосередився на подіях минулої війни. І лихоманка відступила; літаки і місяць вже не могли пробитися в Юрків сон, в якому летіли під укіс ешелони, розвідники пробиралися засніженим лісом, а Ставка передавала партизанам чергове завдання. Юрко одужував.

Лише через багато років та цілком випадково Юрко довідався, що захоплюючі воєнні пригоди вигадала людина, яка довгі роки очолювала службу контррозвідки СРСР. Незадовго перед тим, як Юрко зі своїм носом потрапив у лікарню, людина та важко захворіла та в муках покінчила життя самогубством.

Книга привернула увагу Юркового сусіди по палаті, флегматичного чолов’яги років п’ятдесяти, чорнявого, з великим червоним носом. Помітивши ім’я автора на обкладинці, він пожвавішав і попросив у Юрка дозволу читати книгу, доки Юрко спатиме, відбуватиме «маніпуляції» або відпочиватиме. Юрко дозволив, але скоро про це пожалкував. Сусіда так захопився читанням, що Юркові було непросто отримати назад свою книгу. «Зараз-зараз», - казав чолов’яга, прикриваючись від Юрка ліктем і гортаючи сторінку за сторінкою. А потім він взагалі почав виходити з книгою у скверик при лікарні, і Юрко з образою і обуренням спостерігав за ним крізь вікно.

Мабуть, книга допомогла і безцеремонному Юрковому сусіді. Перш ніж він дочитав роман до середини, його виписали з лікарні. Він прийшов у палату прощатися; потиснувши руки по черзі усім хворим, він підійшов до Юрка і сказав: «Дай мені дочитати свою книгу. Будь ласка. Через три дні я принесу її тобі сюди, в лікарню, а якщо тебе тут вже не буде, я доставлю її тобі додому. Давай адресу.» Юрко зібрав усю свою волю в кулак. Скільки його дражнили жадібним і завидливим, але ж ні - він не такий. Тремтячим голосом Юрко продиктував свою адресу. Віддавати книгу було нестерпно.

Відтоді Юркові дні минали інакше. До п’ятої вечора час ледь рухався, раз у раз зупиняючись, а від п’ятої до сьомої, коли лікарняні правила дозволяли відвідування хворих, час несподівано пускався навскач. Юркові здавалося, що зелені цифри на табло електричного годинника в коридорі змінювалися з «17:00» на «18:00», а тоді на «19:00» миттєво, без відліку хвилин. Та сусіда так і не з’явився.

Через кілька днів Юрка також виписали з лікарні. Травень вже перевалив за свою середину, і літо, справжнє літо запанувало в місті. Юрко завжди любив цю пору, коли сонце вже бувало гарячим, але ще не стало нещадним. Але тепер Юрка погода не обходила. Він вже зрозумів, що книгу йому не повернуть, та все ще краяв себе надією.

Почалися канікули, і Юрка відправили на село. Там він майже забув про свою книгу, та восени знову згадав про неї. Тепер він мало не переконав себе, що влітку сусіда по палаті приходив і приносив книгу, але не застав нікого вдома, і Юркові тепер було ніяково.

А ще через деякий час Юрко забув і свою травму, і непорядного сусіду, та лише зрідка шкодував за втраченою книгою.


ПРИМІТКА:

Оповідання "Сила мистецтва" входить до збірки "Юркові хроніки" (у російській версії "Димкины хроники"). Авторський переклад з російської.

Інші оповідання Хронік:
Репатріація ложки http://gak.com.ua/creatives/1/42827

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Янушевич, 02-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Михайло Нечитайло, 02-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олеся Гулько-Козій, 30-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 30-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 29-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 29-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 29-07-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.29315090179443 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Тибет» Марка Гендрікса: У пошуках нірвани
Що уявляє собі пересічна людина при слові «Тибет»? Більшість хіба що згадає Еверест та величні простори …
«Це Далі»: Книга-знахідка, що продовжує серію про геніальних митців
Зайве вкотре перераховувати чесноти Видавництва Старого Лева, яке знову зробило все, щоб ви придбали …
«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …