Летиція стоїть на виступі скелі, а звідти, просто з кам'яних сутінків, до її тіла тягнуться чоловічі руки, обхоплюють ноги, гладять стегна, тримають міцно за зап’ястя, обіймають живіт і припадають до повних, наче налитих медом, важких грудей. Вона втомлено закидає голову назад, її красиві губи міцно стиснуті, а очі заплющені. Летиція намагається вирватись із обіймів багаторукого чудовиська, але сили надто нерівні. Ліву ногу вона ледь підіймає і притискає до правої, прикриваючи темний трикутник внизу живота, наче бажаючи зберегти цноту, але зрадливий стогін все-таки виривається із її уст: ніжні і водночас брутальні торкання, то легенькі, то міцні обійми, то болючі, то ледь чутні потискування не залишають її тіло байдужим, і ним прокочується хвиля солодкої знемоги…
Десь здалека чується ніжна мелодія, звук поволі наростає, а тоді раптово обривається. За мить знову з’являється, досягає піку і зникає. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - пронизливо щебече у саме вухо Жану невідома пташка. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - повторюється щебетання удруге й утретє. Жан розплющує очі, обводить нерозуміючим поглядом кімнату – і в його ще затуманений мозок починає поволі вповзати реальність.
Дверний дзвоник щебече наполегливіше. Жан встає з ліжка, чвалає до дверей, забуваючи подивитись у дверне вічко або хоча би запитати, хто там, і навстіж відчиняє двері. На порозі стоїть засмагла дівчина в коротенькій білій сукні, що не приховує високих і струнких ніжок красуні. Крізь цупку тканину вгадуються тугі груди з набубнявілими сосками. Вона усміхається, побачивши перед собою заспаного Жана, котрий з'явився перед нею в чому мати народила (бо саме так він завжди і спить - відколи почув розповідь про те, як на зборах збірної зі спортивної гімнастики дівчата до півночі голосно реготали у своєму номері готелю і не давали заснути хлопцям у сусідньому. Тоді один із них встав із ліжка (а спав він, треба зауважити, так, як радять лікарі - без одягу) і зайшов до номера веселух, де суворо пригрозив: якщо гімнастки негайно ж не перестануть шуміти, то всі спортсмени з його номера зараз, як і він, прийдуть до них у гості в костюмах Адама. Після його слів із номера дівчат не стало чутно ані звуку – перелякані, вони довго не могли заснути, а на ранок усім їм наснився обіцяний візит сміливих гімнастів).
- Привіт! Виспався?.. – весело питає Летиція, піднімаючись навшпиньки і потягнувшись губами до губ Жана.
Жан обіймає Летицію і пристрасно впивається в солодкі губи коханої, тоді ледь присідає, обхоплює її нижче сідничок обома руками, підіймає і несе до ліжка. Двері так і залишаються прочиненими, і сусіди, яким таланить в той самий час проходити мимо, стають свідками незабутньої сцени: юнак, що наче зійшов із картини Пауля Мерварта «Потоп», несе звабливу юнку до незастеленого ліжка, вкладає її обережно горілиць і нетерпляче стягує із неї коротеньку сукню, яка досі ледь приховувала розкішне тіло Летиції.
Нитка намистин на шиї - це все, що залишається на тілі Летиції. Жан падає на Летицію, м'яко входить в неї і починає рухати стегнами в шаленому темпі, одночасно впиваючись їй в губи так, що Летиція в нестямі намагається вирватись, аби не задихнутись, але їй це не вдається, і вона звивається під ним, важко дихаючи, і стогне від насолоди. Хвилі оргазму стають схожі на океанські, по яких вона злітає, немовби під час серфінгу, але дев’ятий вал накриває її із головою, і вона голосно і пронизливо кричить, луна від крику через прочинені двері досягає вух консьєржки, яка сидить на першому поверсі, і та тремтячими пальцями починає набирати на телефоні цифри «911». Поліцейські прибувають за кілька хвилин і, скрадаючись попід стінкою на звук криків і стогонів Летиції, зненацька виринають у дверному отворі і наставляють на коханців пістолети з криком:
- Поліція! Всім залишатися на місці! Стріляємо без попередження!..
Жан від несподіванки падає з Летиції на ліжко і, не втримавшись на краю, скочується на підлогу, а Летиція, спершись на лікті і навіть забувши прикритись, ошелешено витріщається на поліцейських.
- У вас все нормально, мадам?.. – питає один із поліцейських, хоча черв’ячок сумніву вже й закрався у його мозок.
- Так… - невпевнено відповідає Летиція, - а в чому справа?..
- Нам поступив дзвінок, що тут, можливо, відбувається щось незаконне… - відповідає другий поліцейський, і раптом до них обох, нехай і з запізненням, доходить, що ж саме тут насправді відбувається, і вони заходяться реготом, аж пістолети випадають із їхніх ослаблених рук.
Летиція, переживши нервовий шок, теж починає реготати, скрутившись у калачик на ліжку.
Жан, із обуренням дивлячись на все це, встає із підлоги, іде до дверей і зачиняє їх просто перед носом у поліцейських, щоправді, перед тим піднімає і вкладає їм у долоні пістолети. За спинами поліцейських він бачить розгублену консьєржку, яка, усвідомивши свій промах, спішить непомітно повернутися на пост. Жан підходить до ліжка, падає на нього і теж регоче аж до кольок в животі.
Насміявшись, Летиція встає з ліжка і, не одягаючись, іде на кухню, де готує канапки собі і Жану. Жан тим часом заварює каву у джезві і вони, добряче зголоднілі, сідають за стіл. Заморивши черв'ячка, обоє виходять на балкон і запалюють цигарки, намагаючись до кінця зняти стрес, але забуваючи, що й досі не одягнені, і тим самим створюючи його сусідам навпроти, які витріщаються на голих людей на балконі. Жан і Летиція знову вибухають сміхом, неквапно допалюють цигарки, погасивши їх у попільниці, і повертаються до спальні, залишивши прочиненими двері балкону.
На цей раз у ліжку Летиція стає навколішки, ліктями спираючись на подушки, а Жан прилаштовується позаду, і вони починають повільно рухатись назустріч одне одному, поступово збільшуючи темп.
За деякий час Жан стомлено падає на простирадло. Летиція лягає на бік, повернувшись спиною до Жана, наче запрошуючи його до продовження. Звабливий краєвид знову збуджує Жана, і він просто прилипає до Летиції, яка, мокрісінька, вже не опирається, а, навпаки, лукаво і пристрасно голосне шепоче:
- Ще, ще, ще…
Тоді Жан лягає горілиць, садовить Летицію на себе у позу вершниці і вона, щасливо усміхаючись, починає повільно виписувати стегнами химерні танцювальні па, згодом падає Жану на груди і знеможено каже:
- Мені наче феєрверки в голові вибухають і розлітаються яскравими іскрами... Тобі теж?..
Жан усміхається і цілує її у м'яке волоссячко, що прилипло до лоба, а Летиція ніжно горнеться до нього всім тілом.
З настанням сієсти вони засинають, міцно обійнявшись - права нога Жана між ногами Летиції, її ліва - на його правій.
Попереду – довгий week-end, під час якого Жан і Летиція взагалі не збираються вилазити із ліжка.
