Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44356
Рецензій: 86665

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Вибір Чігракова

© Максим Т, 20-07-2016
Пізнім вечором актор Семен Чіграков прожогом вискочив зі службового виходу театру в тьмяно освітлений провулок, швидко дістався площі перед театром і підтюпцем її перетнув, а тоді стрімко попрямував кудись темним сквером. Він йшов, не розбираючи шляху, аби лиш опинитися якнайдалі від театру.

Нудна, передбачувана п’єса йому одразу не сподобалася, а під час репетиції він переконався, що постановка – цілком провальна. Втім, Семен давно вже втратив будь-які ілюзії: в їхньому театрі, певно, завдяки якомусь злому і наполегливому диву, збиралися виключно невдахи, позбавлені таланту та уяви, але не амбіцій. Тому інших постановок майже ніколи не траплялося, і атмосфера за лаштунками завжди була нервовою, напруженою, різко та кисло тхнула чи то застарілою чварою, чи то прикрим борщем з дешевенької їдальні за рогом.

Проте колись його сповнювали надії, він геть не сумнівався у власному таланті і твердо вірував у своє акторське і людське щастя. Куди все це зникло? Може, колись, у якийсь забутий момент своєї біографії він ухвалив неправильне рішення, зробив помилковий вибір? Адже рішення доводилося ухвалювати часто, і вибір робити – ще частіше. Коли ж, якого разу він схибив?

Чігракову було вкрай неприємно, що його міркування про себе самого і власну долю виявилися пов’язаними з нікчемною п’єскою безславного писаки. Все в тій п’єсі викликало в Чігракова не вигук, а лемент: «не вірю!». Сюжет як такий, персонажі, репліки – все тхнуло фальшем, а помилки – історичні, фактичні та орфографічні – громадилися одна на одну, готові будь-якої миті завалитися і поховати під собою не лише невдаху-драматурга і безталанного режисера, а й самого Чігракова. «Ляпсус-Трубєцкой, - мурмотів Семен, крокуючи в темряві, - шакал… у вигляді змії…»

Та був у п’єсі момент, який при усій своїй драматургічній немочі з невідомих причин змусив Чігракова замислитися. Семен так загруз у власних роздумах, що геть випав з репетиції.

Дія п’єси розгорталася в окупованій фашистами Франції. Окупанти і колабораціоністи лютують, бійці Спротиву героїчно протистоять. Персонажа Чігракова – парижанина Етьєна – хапають есесівці і тягнуть на допит. Причини арешту Етьєна незрозумілі, питання йому ставлять найрізноманітніші, то про Спротив, то про Західний фронт, то про Східний. Кінець кінцем, Етьєну пропонують вибір: або співпрацювати і видавати макі (і це в Парижі, де їх взагалі ніколи не було!), або розстріл. Часу на роздуми – година. І тоді Етьєна відсилають поміркувати у внутрішній двір тюрми.

І саме в цей момент Чіграков ясно, до найдрібніших деталей і дрібниць уявив собі усе.

Конвой виводить його з крихітного, просмерділого потом і цигарковим димом кабінету.

Вони йдуть вузькими темними коридорами без вікон.

За спиною важко гупають солдатські чоботи.

Відчиняються двері, його штовхають у спину, двері з лязкотом зачиняються.

Перед ним – вимощений бруківкою двір. Жовто-сірі стіни. Заґратовані вікна. Небо також заґратоване.

Вже сутеніє, накрапує дощ.

Етьєн зробив крок і зупинився. По дорозі з кабінету в його голові промайнули лише дві думки. Спочатку від подумав: як можна видавати на вірну смерть людей, нехай зовсім тобі незнайомих, навіть невідомих, яких ти ніколи не бачив і напевно більше не побачиш? А тоді: як можна видавати на смерть себе?

І більше Етьєн про свій вибір не міркував. Він дивився на горбкувату поверхню двору, де кожен камінь йому виднівся, наче освітлений полуденним сонцем. Уся увага Етьєна зосередилася на тій бруківці, він дивився на неї, ніби то було не звичайне каміння, а смарагди та алмази.

Поміж бруківки де-не-де проглядали вузенькі смужки землі з втоптаними в неї недопалками та гільзами. Чомусь Етьєну здавалося, що тепер дуже важливо – важливіше за геть усе на світі – знайти хоча б одну травинку поміж каміння. І він розпочав походжати двором, глибоко сховавши руки в кишенях піджаку і низько схиливши голову, і все вишукував зелене серед бруківки. І він знайшов, навіть не одну стеблинку, а ціле пасмо трави, в західному куті тюремного двору, між бруківкою і стіною. Етьєн дивився на цю зів’ялу траву, якої вже торкнулася осінь, наче на справжнє диво.

Потім він помітив павука, який сплітав свою павутину в заґратованому вентиляційному отворі. Рух повітря коливав павутину, вона гойдалася, гойдався павук, але роботи своєї не кидав, перебирав лапками, ніби перевіряючи павутину на міцність. Етьєн слідкував за павуком, витягнувши шию і затамувавши подих, намагаючись не злякати його і не завадити його роботі.

Нині все це – чорне каміння між жовто-сірих стін, смужки землі та розтоптані гільзи, пасмо трави під стіною, павук і його павутина – заслонило від Етьєна все решту, витиснуло все зайве та дріб’язкове, натомість сповнивши світ спокоєм і тишею. Він дивився на все це невідривно, так, ніби в тому камінні, стеблинках і павутині приховувалася найбільша таємниця, від розгадки якої тепер залежало все. Якщо б Етьєн тільки зрозумів, розгадав раптом ту таємницю, якщо б він зміг хоч на мить замислитися над нею… - але він не міг, вражений простотою речей, яким була довірена така важлива – найважливіша – таємниця. Каміння, трава, павутина… так просто…

Він все ще стояв у західному куті двору, коли за ним прийшли. Солдати потягли його в крихітний кабінет, просмерділий потом і цигарковим димом. Етьєн стояв перед офіцером, який щось промовляв наказовим тоном, та не чув жодного слова. Його губ торкалася ледь помітна посмішка, легка і водночас тріумфальна: каміння, трава, павутина – так просто. Найбільша таємниця всесвіту не просто була довірена цим прекрасним речам – вони і були цією таємницею.

Тиша, що повільно і велично, мов туман, опустилася на Етьєна ще у дворі, зійшла на нього, не відбираючи звуки, а відкриваючи суть звуків і предметів. Офіцер махнув рукою і щось вигукнув, світло відбилося в його окулярах. Етьєн знову нічого не почув. Він цілком віддався відчуттям скла, в якому заломлюється світло, і світла, що заломлюється в склі.

Солдати потягли Етьєна на двір і поставили біля західної стіни. Вже смеркло, але Етьєн все так же ясно, як годину тому, бачив каміння, траву, павука, а ще краще – таємницю, приховану ними, приховану від усіх, крім нього, Етьєна.

Етьєн знову посміхнувся, офіцер щось викрикнув, спалахнув вогонь, в якому билися і перепліталися райдуги, тяжко навалився і негайно відступив біль, ніч почала світлішати, витончуватися, танути, і ось вже довкола було саме лише світло…

Потім в тому світлі згустилися і виокремилися контури, фігури та рух. Чіграков побачив якогось типа, який стрибав перед сценою, розкидав навсібіч аркуші паперу та беззвучно роззявляв рота. Семен упізнав режисера, а через мить почув і його голос, зірваний та істеричний. Режисер волав:

- Твоя репліка, Семен! Семен, репліка! Ну, «я згоден»! «Згоден»!!! Та розбудіть вже того йолопа, хто-небудь!

Семен обвів поглядом сцену, помітив перед собою стіл, біля якого стояв чоловік у сіро-зеленій формі. Чоловік вичікувально та з роздратуванням дивився на Семена, виблискуючи окулярами. Семен знову відчув – ледь-ледь – як світло заломлюється у склі, зітхнув і покрутив головою.

- Ні, - вимовив Семен і побачив, як брови режисера поповзли догори, збираючи його лоба багровими зморшками, розділеними тонкими білими лініями.

– Ні, - твердо повторив Чіграков. – Я цього не роби… не гратиму! – а тоді повернувся й швидко зник за лаштунками.

2012, 2016

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ant.on, 24-07-2016

Емпатія.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 23-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Viktoria Jichova, 23-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 22-07-2016

Театри нашого життя

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Ман, 22-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Семен Санніков, 21-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Михайло Нечитайло, 20-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 20-07-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.68127202987671 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Глінтвейн дорогою на Говерлу» Василя Карп’юка [рецензія]
Нова книга прозаїка та поета Василя Карп’юка потішить спраглого до спокою та забуття, втомленого містом …
«Історія — готовий список сюжетів, сідай і пиши», — Роксана Тимків
Фото: Степан Поліщук. Роксана Тимків — молода українська письменниця. На цьогорічному Форумі видавців …
Вся правда про роман «Правда про справу Гаррі Квеберта»
Після виходу друком роману «Правда про справу Гаррі Квеберта» 27-річний Жоель Діккер прокинувся відомим. …
З’явиться книжка про жінок, які створили Україну
Видавництво «Видавництво» анонсувало випуск нової книги. Безпрецедентний для України проект під назвою …