Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 44006
Рецензій: 85793

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Оповідка розколотих жорен

© Максим Т, 29-06-2016
Стояв колись на зеленому пагорбі серед широкого степу Вітряк. Вітряк - то такий млин, який використовує вітер, щоб молоти зерно на борошно. Тож стояв собі той Вітряк серед степу і ловив вітер своїми довжелезними крилами.

Життя Вітряка було одноманітним: до нього звідусіль звозили зерно, вітер крутив крила Вітряка, крила приводили в дію дубовий вал, той вал крутив зубчасте колесо, те колесо штовхало веретено, а веретено обертало важезне кам’яне жорно (жорен у вітряків зазвичай два: одне рухоме і друге – нерухоме). Жорна, важко зітхаючи, перемелювали зерно на легке борошно, з якого пекли хліб. І так - щодня. А ще іноді мірошник лагодив і ремонтував Вітряка – ось і все розмаїття.

Вітряк той був норовливий і примхливий: то те йому не так, то се не таке. Тож мірошнику горе було з Вітряком і клопіт: адже приборкання вередунів таки забирає сили і час!

Отже, одного ясного літнього ранку Вітряк прокинувся в кепському настрої, хоча жодних підстав журитися або сумувати не мав. Та вередунів таке не обходить, бо їх примхи викликані їхнім норовом, а не якимись там підставами. А тим часом до Вітряка вже вишикувалась довжелезна черга селянських  возів, і на кожному возі - гори мішків збіжжя. І вітер вже прилетів і почав легенько штурхати Вітряк у крила: «Ставай, Вітряче, до роботи!» І жорна вже промурмотіли щось приязне одне одному; мабуть, привіталися.

Але Вітряк подумав собі таке: "Кожного дня від схід сонця і аж до темряви я важко працюю. Оцей вітер штовхає мої крила, а крила крутять мій вал, а на валу обертається моє зубчасте колесо, а колесо приводить до руху моє веретено, а веретено штовхає мої жорна, а мої жорна мелють їхнє збіжжя на їхнє борошно. І отак все моє спрацьовується, так все моє перетирається на порох, так я сам перетворююся на порох – і все це лишень заради їхнього! Так я увесь зійду на ніщо, обернуся нанівець, і вітер рознесе світом мої рештки, і відтак нічого від мене не залишиться!"

І Вітряк вирішив надалі вітру не коритися і зерна не молоти. І таке він сказав вітру:

- Вітре, не дми на мої крила, я більше тобі не коритимуся! Досить! Ти дмеш на мої крила, крила крутять вал, вал обертає зубчасте колесо, колесо штовхає веретено, а веретено - жорно. І все це спрацьовується і сходить на порох, так і від мене самого нічого не залишиться. Ні, більше я не буду тебе слухатися, вітре, вороже мій!

Вітер нічого не відповів Вітрякові. Він багато мандрував світом, і знав, що скрізь і завжди відбувається одне і те саме: сонце світить, вода тече, вітер дме - а іншого порядку речей він не бачив і навіть уявити не міг. Тож він собі, як і раніше, літав над степом, гнув ковилу долу і крутив крила усіх вітряків, що траплялися, а їх степом було чимало, чи не на кожному горбочку - і вітряк.

Але впертий Вітряк зупинив крила, а відтак заклякли і вал, і зубчасте колесо, і веретено, і жорно. Селяни, що привезли збіжжя до Вітряка, здивувалися: вітер дме добре, а вітряк стоїть, крила не ворухнуться, жорна мовчать! Погукали мірошника, той прибіг, все обдивився - а не збагне, чому Вітряк не працює.

Селянам не було часу довго дивуватися і чекати, доки Вітряк запрацює: вони розвернули вози і погнали коней і волів до іншого вітряка, на сусідньому пагорбі. Мірошник залишився сам-на-сам із норовливим Вітряком, та вдіяти нічого не зміг: Вітряк відмовлявся працювати, та й годі!

Тим часом вітер подужчав так, що крила Вітряка аж застогнали. Але Вітряк уперто тримав їх, аби не ворухнулися, і відтак не рухалися ані вал, ані зубчасте колесо, ані веретено, ані жорно. І простояв так Вітряк аж до ночі, доки вітер влігся спати.

Мірошник наступними днями оббігав усіх майстрів, яких знав. Усі приходили, дивилися на Вітряк, оглядали його крила та інші частини, але ніхто не міг зрозуміти, чому Вітряк не працює. Все було справне і належно припасоване, вітер гуляв добрий і рівний, та крила Вітряка заклякли, немов зачаровані!

Тим часом селяни перестали возити до Вітряка зерно: адже влітку час такий короткий! Один літній день усю зиму годує, тож вони прямували до тих вітряків, що часу не гаяли і весело вимахували крилами, перетворюючі збіжжя на борошно. А нещасний мірошник, аби не вмерти з голоду, подався у найми до сусіда, теж мірошника, аби хоч якось підзаробити і прогодуватися. Адже від вітряка, що відмовляється працювати, зиску ніякого, крім збитку: утримуєш вітряк - плати податок, а примхи твого вітряка скарбницю не обходять.

І Вітряк залишився на своєму пагорбі сам-один, лише вітер щодня дмухав на його нерухомі крила. Та Вітряк не здавався: щоб він сам перемолов себе на порох? - та нізащо!

Час ішов, а норовливий Вітряк затято тримався свого. Промайнуло літо, прошуміла зливами осінь, зима насунула і вкрила степ і Вітряка білим снігом, мов борошном засипала. Тоді знову прийшла весна - і на пагорбі з-під снігу зачорнів Вітряк, і вітер торкнувся його крил. Але Вітряк затято тримався свого і крилами навіть не ворухнув.

За той час, доки Вітряк стояв без роботи і догляду, він змарнів, втратив дах і перехнябився - адже негода, на відміну від Вітряка, свою справу робила завжди і нікого в степу не щадила і не жаліла. Його дерев’яні частини просякли водою і так розбухли, що тепер Вітряк не міг ними поворухнути, навіть якщо б захотів. І стояв норовливий Вітряк на своєму пагорбі, чорний і перехняблений, тримаючись свого рішення не коритися вітру, а насправді ж без жодної змоги спіймати вітер крилами та почати працювати.

А далі прийшло у степ літо, і настала страшна спека, яка так висушила Вітряк, що деякі його частини навіть почали тріскатися. А пуп – це така величезна дубова колода, на якій стоять і обертаються навколо себе вітряки, аби краще ловити вітер, - пуп розірвала величезна тріщина, і пуп розсівся. Вітряк тоді мало на землю не звалився і тепер ледь-ледь на пупі тримався. Але весь перехняблений і хиткий, Вітряк все одно зтиха промовляв щоразу, коли вітер торкався його крил:

- Ні, вітре… вороже мій... я тобі... не коритимуся!

Аж ось над степом зібралися чорні важкі хмари - насувалася гроза. Рвонув щосили вітер-буревій, вдарив грудьми у крила Вітряка, і Вітряк із страшним гуркотом звалився з власного пупа і розсипався, а його важезні жорна від удару об землю розкололися навпіл. З-поміж хмар раптом викинулася сліпуча блискавка - і влучила прямо у Вітряк! Вітряк запалав; і його крила, і його вал, і його зубчасте колесо, і його веретено, і навіть пуп – все охопило полум’я. Вогонь вмить поглинув дерев’яні рештки, вітер підхопив попіл та розвіяв світом, а тоді пішов дощ і змив будь-яку згадку про Вітряк.

Хоча ні: на тому пагорбі й досі лежать уламки жорен. Проти сонця вдень та проти місяця вночі вони виблискують, немов черепи якихось велетенських створінь. Власне, розколоті жорна оцю історію про норовливого Вітряка і переповідають – аби хтось слухав.

2015

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 05-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 29-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 29-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 29-06-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 29-06-2016

Можливо

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Ман, 29-06-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.97811818122864 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книги проти технологій: Огляд «Цілодобової книгарні містера Пенумбри» Слоуна
У кожній книгарні є розділ «сучасна проза». Тут багато авторів, але купляти когось ризиковано, бо у більшості …
Голлі Смейл «Дівчина-ґік»: Як змінитися, залишившись собою
Бути розумним — це модно. Зараз. Раніше так не було. Можливо, в цьому заслуга серіалів, таких як «Шерлок» …
«Французький роман» Фр. Беґбедера
Довершений роман та апофеоз автора на день сьогоднішній. Коли мене просять пригадати свої юні роки горезвісним …
Антиутопія нового рівня: Тиха смерть конфіденційності в «Сфері» Дейва Еґґерса
Коли Мей Голланд влаштовується на роботу в каліфорнійську компанію «Сфера», вона опиняється в скляній …