Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2443
Творів: 43778
Рецензій: 85294

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (46) Частина ІІІ. Вниз до джерел - зорі під гладінню

© Viktoria Jichova, 21-05-2016
                                                                                15.    

      Моє таке пізнє, раптове, останнє кохання.. З´являється і зникає..  

      Коли я завше сама собі кажу, що в коханні мені не щастить, що кохання для мене табу, що воно - моє зло, то тепер вже знаю чому. Отой мій постійний підсвідомий потяг знаходити в чоловіках одні і ті ж риси як фізичні, так і душевні, один і той же тип.. Архетип? Закодований у моїй душі, в моїй пам´яті? Але у пам´яті якій і чого? Пам´яті несвідомій? Пам´яті снів? Мабуть, так, бо у всьому винні ті сни, ті "живі" сни з підліткових літ. Чи, може, це почалося набагато раніше? А сни лише були таким собі "логічним" продовженням моїх несвідомих уяв? Тоді знову виникає питання, що неустанно хвилює мене: коли ж усе це насправді почалося? Останнє моє кохання не вкладається у рамки нічого "нормального". Воно і так само по собі було ненормальним, бо забороненим і швидкоминулим, але незвичайним було ще тому, що поглинуло мене, мою душу..

      Чому саме він, той хлопець? Чому саме тоді, коли вже здавалося, щo я забула за всі свої дівочі мрії, зреклася будь-якої надії на доленосну зустріч зі "своїм принцом",  на сильне, справжнє кохання? Чому саме він, наче ідентична копія головного героя моїх підліткових снів, став на моїй життєвій дорозі? Хто? Ким він був? Ні-ні, то не був звичайний хлопець, чи як він там - художник-митець чи звичайний бабій-пройдисвіт, на якого натякала мені подруга i мама. Ні, те, що був незвичайним, це я вже пізнала тоді, коли ми щойно почали зустрічатися. Навіть дуже багато дивних незвичайностей випромінювала його постать, його характер.. Надто багато ознак таких, які варто знову проаналізувати. Аби розібратися в соб і в тім, чому саме у нього мені довелося так фатально закохатися. І попри те, що саме такого кохання я завше інстинктивно боялася, як вогню.. Вогню, що спопеляє все на своєму шляху.

     Хоча, якщо задуматися і якщо пригадати всі мої сни з ранньої юності і події, які я пережила з хлопцем не більше року тому, то.. То в моїх думках зринає дуже дивна аналогія. Невже справді все набагато складніше, ніж на перший погляд здається? Невже і справді виходить, що бабця-знахарка, яка попереджала мене про небезпеку, таки мала рацію? Невже і справді мене повсякчас наздоганяє якась незбагненна, ворожа мені сила? Сила, яка повсякчас загрожує моїй душі? Бо ця несподівана з´ява хлопця в самому апогеї, на самому зламі мого свідомого життя - хіба була випадковістю? Невже? Боже мій, я прошу, порятуй мою душу! Вже ж бо не маю на кого понадіятися.. Боже, невже і справді я ще не до кінця позбавилася свого найлютішого Ворога? Він.. Bін - той, хто є моїм нездійсненним коханням і він - моя мара, з´ява, ілюзія, що мучить і виснажує мене. Він - як моє минуле, насущне і прийдешнє.. Як невмирущий образ, фантом з моїх снів.. Мій екзистенційний страх і моє прокляття.. Адже ще тоді, у юних снах обіцяв, що повернеться.. Повернеться, аби помститися мені за те, щo дозволила провести на собі обряд екзорцизму, що прогнала його зі своїх снів, зі своєї душі.. І він прийшов. Знову, через стільки років прийшов, аби вкрасти не лише серце, але й душу.. Аби поволі мене вбивав ніколи нездійсненним привидом щастя.. Привидом, який блимає і веде, наче блукаючі вогники-потерчата у трясовиння загуби..

      Отож він з´являється і зникає.. А я ніби повсякчас іду за ним, за його приманливим і оманливим образом, іду до нього і ніяк не можу дійти – з´явиться на обрії і зникне, мов мара.. Моя вічна мара. Невловимий. Недоступний. В´юнкий, мов змій - щойно ось-ось торкнешся цієї з´яви, а вона - шасть і нема вже. Лише луска на очах у виді сльозин.. Недосяжний. Чому досі мучиш мене? Чи можу я тобі простити? Твій обман, твою зраду? Чи зможу змиритися з твоїм зникненням, з твоїм збиткуванням, погордою? Показав, простягнув мені на долонях справжнє небо і відразу його відібрав, сховав подалі від очей. Моє вимріяне, вічне, недосяжне небо.. Моє щастя.. Ким ти мені приходишся, мій кате? Хто ти? Навіщо випалив довічну діру у серці, як слід від вогненної стріли чи від пострілу заблукалої, скаженої кулі? Чи можу я відпустити тебе без того, аби не нанизувати своє діряве, спалене вщент серце на низку пекучих спогадів? Чи можу тебе відпустити просто так і сказати: "Іди і вже ніколи не повертайся"? Навіть у снах? Я не знаю. Бо.. якщо покласти руку на те місце, де ще зовсім недавно було серце, я невпевнена, що не хочу позбавитися цього болю. Бо, може, я і справді мазохіст, який поволі впивається, мучиться і заодно шаленіє від насолоди з власного болю.. Болю душі. Може, те місце, де билося колись живе серце, і має отак довічно ятритиcя, кровоточити й ніколи не загоюватися? Може, це і є сенс мого життя? Чи такою є сама моя доля? Мій фатум? Не знаю. Нічого не знаю..

      Знаю лише, що не ладна позбавитися думок про тебе. Не годна відпустити ні тебе, ні себе. Ми пов´язані, ми прив´язані одне до одного, ми зрослися, наче сіамські близнюки. Але що саме нас пов´язує? І для чого?
І ще одне я вже добре усвідомлюю: не маю сил позбавитися тебе, мій рідний, Злий духу на ймення Kохання..
    
                                                                              16.

      Ось воно, те прокляття, яке наздогнало мене. Я вже знаю, що ніколи не буду щасливою. Але ж і без того небесного щастя теж можна жити.. Так, можна якщо не жити, то хоча би існувати. І вбирати ще в душу залишки маленьких радощів і тим підживлювати свою життєву енергію. Мушу тепер якось призвичаїтися до життя, котре чекає ще попереду. Я просто зобов´язана думати про те, що буде в майбутньому. Хоч і без райдужних перспектив, проте все ж як-не-як це - моє власне майбуття.. А мені ж іще треба якось жити, бо я, земна істота, поки ще тут, на Землі нашій.. Мушу відробити, "відмотати срок" за свій гріх, свій жаль і той невимовний біль, який я завдала своєму чоловікові..

      Мій чоловіче.. Хоч і не кохала я тебе ніколи так, як свою недосяжну мрію, як свого першого нареченого, хоч і погодилася вийти за тебе заміж скоріше через суто раціональні мотиви, ніж через палку пристрасть, хоч я і ніколи не стала тією справжньою жінкою для тебе, про яку ти мріяв, все ж прошу тебе подумки: "Прости мені.. Бо.." - і я поглянула в бік, де все ще на мене так терпляче і віддано чекав такий далекий, перетворений на майже невидиму цяточку на сірому камінному морському березі, мій чоловік. Чоловік, який як єдина істота у цім світі і у цім моїм теперішнім житті стала мені найближчою і найдорожчою людиною.. "Бо.. я все ж таки люблю тебе, мій чоловіче.. Люблю.. Хоч би там що.." І я відчула, що моя голова знову пішла обертом. Від усвідомлення моїх давніх снів і всього того, що накрило мене, мов повінь, неконтрольованими, підсвідомими згадками, я різко встала з каменя, на якому все ще сиділа і важко виддихувалася від реального фізичного болю, що раптово пронизав моє тіло і який був схожим на справжні пережиті пологи новоспеченої породіллі.

      А ті дивні сни.. Що вони мені хотіли сказати? Не маю сил зараз думати про їхнє послання, копирсатися в їхньому потаємному змісті.. Бо знаю, що все це - не зі світу цього. Зі світу, який мені ніколи не збагнути, не втямити, бо я - звичайна людина, яка боїться і яка ще просто не доросла до того, аби була спроможна торкатися каламутного дна задзеркалля..

      Pозпечене сонце вже геть сховалося за обрієм. І море потемніло, захвилювалося - зі заходу подув свіжий, рвучкий вітер.. Hесамовито чогось захотілося впасти в обійми мого чоловіка і виплакатися на його певному плечі, висказати йому все, що накипіло на серці. Лише з одним поглядом, встромленим у бік чоловіка, лише з однією думкою про нього, я, як шалена, зірвалася з місця і побігла йому назустріч..

      Той вітряний вечір був незвичайним. За всі ті довгі роки я, здається, вперше відчула на душі полегшу.. І, я впевнена, вперше відчула, що мій чоловік по-справжньому простив мені мою зраду - без докорів і попереджень, загрозливих ультиматумів.. Я розказала йому всю свою життєву історію - з дитинства починаючи і снами та смертю мого нареченого закінчуючи.. Вже в ліжку, коли ми лежали в обіймах, я тихо запитала його:
      - Я вже знаю, що ти мене любиш. Справді любиш. Бо ніхто, жоден з чоловіків, яких я пізнала у своєму житті, би отакого зі мною не витримав. Проте я і надалі побоююся.. - мені знову стало важко дихати. - Я побоююся, чи витримає наше подружнє життя і подальші виклики..
      - Люба, здається, що те, що стосується нас обох, вже гіршого не може нічого статися. І якщо ми обоє витримали оце, то витримаємо і все решта, яким страшним би воно не було. Я гадаю, що тобі головне зараз треба заспокоїтися і набратися нової віри у подальше життя. Адже ж воно ще не закінчується, а у нас двох ще багато роботи попереду. - ніжно гладив моє волосся, що розсипалося по його плечу.
      - І не боїшся, що я - проклята? - я підвелася і зазирнула йому в очі. - Що одного дня можу i справді "двинутися мізками"?
В сутінках білої північної ночі його очі лише потаємно блищали і усміхалися.
      - Я щасливий, нарешті щасливий, що ти усвідомила головне: наше спільне життя. І твого прокляття я не боюся, хоч і знаю, що у тебе зможуть виникнути будь-коли душевні розлади і загострення. Але разом ми сильні. Я впевнений, що разом ми здолаємо твою недугу. Тому не боюся. Ти ж сюди, на свою вимріяну Північ заради цього їхала - заради усвідомлення і нашого примирення, чи не так?
       - Ах, чоловіче мій! - вигукнула я радісно. - І про яку це "купу роботи" ти там натякав? - вдоволено зиркнула я, підморгнувши.
      - Не розумієш ще? - він теж хитрувато усміхнувся. - Може, нам би вже пора і про продовження роду подумати?
І саме після тих його слів, у яких забриніла неприхована надія, я остаточно зрозуміла, що все відпущено і прощено.. Знала, що нам обидвом ще дуже нелегко буде, але раз висловленo надію - це вже півперемоги. Але мені ще треба було подолати свій незбагненний душевний і тілесний потяг до хлопця, налаштувати своє тіло на сприйняття чоловіка, а не жити еротичними споминами про отого триклятого колишнього коханця..
      - Маєш правду. - відповіла я чоловікові. - Але мені ще потрібен деякий час. Те, що ти мені запропонував, сприймаю дуже серйозно і відповідально.. Бо мене неабияк дивує, що ти, попри все, готовий з отаким блазнем, яким я є, мати дітей.. Дозволь мені тоді психічно приготуватися до тієї події. Але зараз попрошу ще трішки твого розуміння: мені, нарешті, дуже хочеться спати. І я буду щасливою, коли ти просто пригорнеш мене до себе і я засну по-дитячому, заспокоєна і безтурботна, вслухаючися у стукіт твого серця..
                                          
                                                               Кінець третьої частини.

                                                  (далі буде частина четверта - фінальна).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Софія, 24-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Михайло Нечитайло, 24-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 23-05-2016

Злий дух на ймення Kохання

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 23-05-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 22-05-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.6805109977722 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія зміни краєвиду: Огляд книги Оксани Єфіменко
Нова книга в серії лауреатів літературної премії видавництва «Смолоскип» — книжка поезій «На нову ніч» …
Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …