Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43883
Рецензій: 85487

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Передок. (авторський переклад Ant.on) Книга 1. Глава 2.

© Павел, 28-04-2016
Передок. "Шлях вперед, до початку ...".  Книга 1.

Глава 2 «Розташування»
    
    Андрій, відкинувши двері намету, відчеканив «Дозвольте» і, не чекаючи відповіді, увійшов всередину. На вході, крізь сигаретний дим було видно письмовий стіл, з купою паперу на ньому і силует людини в формі. Чоловік був величезного зросту, широкий у плечах і, мабуть, дуже сильний. Пройшовши далі по намету, Андрій зміг краще розглянути командира роти. Обличчя його, обтягнуте бурою зашкарублою шкірою, видавалося маскою. Тонкогубий рот був стиснутий в пряму лінію, а з-під масивного опуклого лоба холодно і уважно в Андрія вдивлялися вузькі, без вій очі.
- Слухаю? - сипло кинув той.
- Сержант Овчинник, для подальшого проходження служби прибув, - відкарбував Андрій, з цікавістю покосившись на фігуру, розпростерту прямо на долівці намету. Фігура, одягнута в камуфляж російського зразку, подавала ознаки життя хрипким здавленим диханням.
- Комроти Гринько. Документи здав? – чоловік з вузькими очима, теж притьма зиркнув на загадкову фігуру і знову втупився в Андрія.
- Здав. - Андрій відчув, що зайві питання краще не ставити.
- Влаштовуйся, зранку - все по розпорядку, потім роззнайомимося - Гринько дав зрозуміти, що розмова на цьому вичерпана.
На виході з намету Андрій зіткнувся з Тарасом.
- Був? - ощирився Андрій.
- Був. Строгий малий! - Тарас ствердно кивнув головою у відповідь.
- Пішли влаштовуватися, сьогодні наряду не буде, відіспимося -
Андрій задоволено усміхнувся.
- На днюху нас не запрошували!

    Хлопці вляглися на відведених їм ліжках, закрили очі, і кожен задумався про своє, особисте, і, водночас, таке спільне. Думки крутилися навколо одномоментно зруйнованого світу, того непорушного порядку, який, здавалося був на віки, згадували друзів і тих, хто такими себе не виявив і ту трагічну плетеницю подій, крізь яку їм останнім часом довелося пройти, пережити. Як і багато інших ізгоїв із середовища «рузького мира», вони прокручували в голові одну-єдину думку: «Якби нам хтось сказав про це два роки тому!».
Тарас і Андрій не були «ура-патріотами» до війни ... Нині, у багатьох,  життя розділилося на до- і після- війни. До – коли була стабільність, комфорт, відносна безпека, після - одна війна, тотальна Війна, яка, здавалося, заполонила все твоє усвідомлене «Я», до найпотаємніших його куточків. Залишалась крихта того «Я» для сім'ї, в кого вона залишилась, або хто зумів її створити останнім часом. А ще теплі моменти спілкування з товаришами, яких залишилося зовсім небагато.

    Більшість сімей, за час Війни, поляризувалися і навіть в одній сім’ї, окремі її члени займали, бувало, позиції  по різні боки барикади. У кожного з луганчан були товариші або знайомі, які втратили рідних під час бойових дій, або в результаті розбою сепарів: «віджиму» майна, тортур і ін. Життя змінило їх кардинально і назавжди: хтось воював на боці України, хтось на стороні сепарів, а дехто замкнувся у собі і жив як рослина, не зазнавши втрат, але всіх їх об'єднувало одне - втома від Війни, озлобленість, нерозуміння, а над усім - бажання закінчити цю війну якнайшвидше.

    В головах у друзів спливали спогади про минуле, як далеке, так і не дуже. Згадували, що майдан вони не підтримували від початку, але й не схвалювали  антимайданівський рух, а коли почався захват міста триколірними найманцями, шаленими бабусями, напівп'яними-обкуреними підлітками і бомжами, друзі категорично зайняли позицію, від якої і досі не відступили. І справа не в любові до уряду, або держави – їх то якраз всі і недолюблювали, а деякі взагалі ненавиділи, а до тої абсолютної любові до своєї країни, людей, рідної землі... Як казав Андрій: «Головна відмінність нас від московитих: вони воюють «За Леніна, за Сталіна, за Путіна!», а ми - «За Україну!». Перший кричущий випадок, який розбурхав уми хлопців трапився, коли вони стали свідками того, як стара бабка, зблискуючи безумним очима, горланила «Прийди рассея!» і, водночас, мочилася на зірваний з адмінбудинку український прапор... На цих спогадах сон остаточно заволодів умами Андрія і Тараса і вони один за одним провалились у сонне небуття.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Ant.on, 29-04-2016

читаємо далі

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Максим Т, 29-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.59930396080017 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …