Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44369
Рецензій: 86707

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза соцреалізм

Телеграма

© Сергій Вікторович, 16-04-2016
Уривок з роману "Альбатрос"

- Чи немає в тебе бажання на недільку мотнуться в Вороніж?  
- А що там робить?
- Треба із Степаном відвести блок.
Степан штатний охоронець відділу. Він мав право носити зброю. І якщо треба було перевозити секретний вантаж, супроводжував експедитора. Це було приємне відрядження. Бухгалтерія ремствувала, коли у відрядження їздили на короткий термін. Хоча таке завдання можна було виконати за два дні, від нас вимагали бути у відрядженні всі п’ять.
Коли їдеш в поїзді зі зброєю, то в купе не повинно бути сторонніх. Я взяв чотири квитки на двох. Але коли зайшли до вагона з’ясувалося, що два місця в одному купе, а два в іншому. З нами в купе мали намір їхати дві жінки років під сорок. Я попросив їх помінятися місцями. Вони просто перейдуть в сусіднє купе на такі самі місця. Але вони навідріз відмовилися.  Пішов в сусіднє купе. Там теж, як на зло, було дві жінки. З чоловіками в такому разі набагато легше домовитися. Вони розуміють що таке зброя. І ці жінки відмовилися помінятися місцями. Я був у відчаї. Один Степан був спокійний:
- Ну що ж, москаль херні напоров, а ти вуйко є...ся.
Дістав з невеличкої валізки з закругленими кутами, попередниці модного зараз дипломата, дві ганчірки. Одну з них розстелив на столику. Витяг з кишені величезний «ТТ» і поклав його на ганчірку. Потім з руків’я пістолета дістав магазин,  став по одному видобувати з його набої, протирати іншою ганчірочкою і виставляти їх рядком. При вигляді зброї і набоїв жінки тут же погодилися перейти в інше купе.
- Учись, студент, поки я живий. –сказав Степан коли закрив двері за жінками.
Потім розкрив свою знамениту валізку. Там  поміщалося три речі. Пляшка горілки, хлібний батон і батон вареної ковбаси. Розпили пляшку і полягали спати. Для Степана пляшка на двох це норма. А для мене занадто. Але ж я знав з ким їду, тому на ранок було чим підлікуватися. Таким чином час до Воронежу пролетів швидко і непомітно. А там здав куди треба блок, відмітив відрядження і рвонув на село до діда. В селі все обійшлося без пригод.
За кілька днів, повертаюсь в Воронеж, заходжу в номер до бригадира.  По перше, треба було повідомити що я повернувся, а по друге, хотів дізнатися, чи взяв Степан квитки назад до Києва У бригадира номер з телевізором, тому я був певен що охоронець саме там. По телевізору показують вручення ордена Перемоги Брежнєву. Степан матюкається так, що вуха в’януть. Якщо перекласти на нормальну мову то вийде приблизно так: Орден Перемоги вручався військовим та політикам, які вплинули на хід війни. А Брежнєв закінчив війну полковником. Як він міг впливати на хід війни. Просто помер Тіто, а  його орден, зроблений з платини і оздоблений діамантами, згідно з уставом, повернули державі.  От жополизи і знайшли чим порадувати старого маразматика. Я спочатку був шокований такою крамолою, а потім, як справжній комсомолець, перейшов в наступ на ідеологічного ворога. Кажу, що цим рішенням багаторічна боротьба за мир прирівняна до перемоги в війні.
- А ти помовч, сопля бронєбойная! -  гаркнув на мене Степан. – буде тут мені всяке гімно політінформацію проводити.
- Ну що ти, Стьопо, визвірився на хлопця. Ну засрали дитині мозги. От він і чеше як передовиця в "Правді". Хоча  в його словах є доля сенсу.
- Ну то поздоров свого Брежнєва.
- Гарна ідея. А що ти думаєш, поздоровлю.
- Та ти звідсіля на вулицю не сунешся. Це ж одягатися треба.
- Споримо, що поздоровлю.
- Споримо.
Заспорили, перебили. Перебивав правда не я, а ще один наш співробітник, що був в кімнаті. Зібралися, пішли на почту. Я не хотів іти, але мене примусили. Заварив кашу, то давай іди з нами. Прийшли на почту, кажемо, що хочемо дати телеграму Брежнєву. Нам відповідають, що таку телеграму можна послати тільки з поштамту. Ну що ж сіли на тролейбус і поїхали в центр. Зайшли на поштамт.
- Добрий вечір – звернувся бригадир до дівчини, що сиділа за віконечком. – Ми б хотіли надіслати телеграму Брежнєву.
- З якого приводу? – стурбовано запитала та.
- А ви що не дивитись телевізор! Сьогодні Леоніду Іллічу вручили Орден Перемоги. Наша бригада вирішила поздоровити його з цією видатною подією. Ми делеговані для цього до вас на поштамт.
- У вас є якийсь документ – полегшено запитала поштарка.
- Цей підійде? – показав бригадир посвідчення.
Нам таких посвідчень вже не видавали. А старшому поколінню давали червоне посвідчення з фотокарткою і печаткою. В ньому було сказано, що пред’явник цього посвідчення виконує важливе державне завдання. За його проханням поштове відділення зобов’язане надати всі види зв’язку, які в нього є.
- Підійде – погодилась поштарка, коли ознайомилась з документом. – Текст напишіть спочатку на чернетку. На бланку виправлення не допускається.
І видала нам бланк урядової телеграми. З контрольною сіткою, цей бланк скоріше нагадував облігацію, або авіаційний квиток, тільки значно більший.
- Ну, молодий, сідай пиши. – запропонував бригадир. – Я чув ти в цьому мастак.
Я взяв спочатку, як і радила поштарка, написав чернетку. Коли всі схвалили текст, переписав на бланк. Точніше перемалював. Я коли писав, то в двох словах робив три помилки. А тут же помилятися не можна. Тому то, коли разом виправили всі помилки, я не переписував текст, а перемальовував букви.
- Ну що, Стьопо, став пляшку. – сказав бригадир, ховаючи квитанцію в посвідчення. Адже нам оплачувалися всі телеграми.
- Завтра. Зараз уже пів на восьму.
- Не будь таким хитрозадим. У тебе в кишені квитки на завтра. Потяг в чотири години. А ми роботу закінчуємо о п’ятій. Пішли в ресторан.
Робити нічого. Проспорив треба віддавати. Пішли в ресторан. А що таке пляшка на чотирьох мужиків. Коротше посиділи добре. До самого закриття. Виходимо з ресторану, а біля ганку стоїть міліцейський "бобік".
- А ось і таксі – каже Степан. – Зараз я домовлюсь.
Підходить до молоденького міліціонера і пропонує, щоб той відвіз, за плату відповідно, на край міста, на площу Космонавтів. В Києві я сам не раз користувався такою послугою міліції. Їм то треба за ніч наїздити певну кількість кілометрів. А чого без толку їздити, коли можна таку сяку копійчину заробити. Але для Воронежа це видно була диковина. Тому міліціонер відмовився, а Степан каже, щоб той не вдавав з себе незайману дівчину. Матюками звичайно ж.
- Ну сідайте – знизав плечима міліціонер і відвіз нас у відділення міліції.
Заводять нас у кімнату, і міліціонер доповідає капітану, що оці четверо вийшли п’яні з ресторану, приставали до міліціонера, матюкалися.
- Добре, йди. – сказав капітан. – А ви голубчики сідайте он там.
Ми присіли на вказаних місцях. Капітан щось писав і час від часу поглядав в наш бік. Я сидів ні в сих ні в тих. Доводилося бувати в різних ситуаціях. А от в міліцію попав вперше. Я вже став уявляти, як будуть мене розбирати на дні дисципліни, коли капітан закінчив писати.
- Ну що ж, голубчики, почнемо – задоволено потер руки капітан. – Документи у когось є?
- Є! – підвівся Степан – і передав капітану посвідчення на право володіння зброєю.
- У вас є зброя? – вираз задоволення зник з обличчя капітана.
- Є. -  Степан відхилив полу пальто і показав пістолет. Носив він його дивним способом. В кишені, без кобури. Руків’ям вниз стволом вверх. Степан двома пальцями наполовину витяг пістолет з кишені і знову відпустив назад.
- А навіщо він вам? – вже зовсім збентежився капітан.
- А оцих придурків охороняти – правда  матом, відповів Степан.
Капітан уважніше придивився до решти. У нас один із співробітників у місцях відрядження пристав у прийми до самотньої молодички.  Та могла на роботі доставати ратин, а у Аркадія  син працював закрійником. Пів відділу ходили в ратинових пальто однакового крою.  В цей момент ми всі четверо були в таких  однакових пальто.
- А у вас є документи? – звернувся капітан до бригадира.
- Є – і бригадир передав уже відоме вам посвідчення. А там квитанція урядової телеграми з адресою: “Москва, Кремль, Брежнєву ”.
- Ви що, давали телеграму Брежнєву? –знітився капітан вже далі нікуди.
- Так.
- Навіщо?
- Справи. – відповів бригадир таким тоном, неначе він кожен день посилає урядові телеграми, а цей йолоп задає ідіотські запитання.
Капітан вискочив з за столу і зник за дверима. За деякий час в кімнату забіг майор:
- Прошу вибачити. Вийшло невеличке непорозуміння. Зараз все буде виправлено.
Ми вийшли на подвір’я, де нас чекав блакитний Рафік. Майор мало не під ручку попідсаджував  кожного з нас в салон мікроавтобуса.  І весь час перепрошував.
Коли  під’їхали до площі космонавтів бригадир раптом попросив зупинитися. Ми вийшли з машини, хоча нам треба було далі за площу. До того ж бригадир пішов в бічну вулицю.
- Куди ми йдемо? – здивувався я.
- Заткнись і йди за мною – процідив бригадир крізь зуби.
Тим часом рафік об’їхав клумбу з літаком на п’єдесталі і поїхав назад у місто. І тільки тоді бригадир повернув назад.
- Ну і що це за маневри? – запитав Степан.
- Ти знаєш що то за споруда? – показав вбік вулиці бригадир.
- Ні.
- Окружна військова прокуратура. А навпроти шикарний готель. Але нам туди зась. А вони хай думають що ми звідтіля. Бо якби побачили в якому крисятнику  живемо, то відвезли б нас назад в міліцію.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Смачний уривок.

© Юрій Кирик, 20-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Максим Т, 20-04-2016

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 19-04-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 18-04-2016

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 17-04-2016

[ Без назви ]

© Ant.on, 16-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49865698814392 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Нічний цирк» Ерін Морґенштерн — книга-квиток до країни магії
Є книги, які потрібно читати. А є ті, котрі потрібно «дивитися». Вони мимовільно переростають в нашій …
Книга для тих, хто прагне переважати
Книга «Перевага. У чому сила корпоративної культури» — це нон-фікшн для директорів, власників бізнесу …
«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …