Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44504
Рецензій: 87034

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (2)

© Юрій Кирик, 17-03-2016
- Гаразд. Ви дуже наполеглива особа і вмієте переконувати. Кажіть свою адресу. Мені було б зручно десь о годині дванадцятій.

Сніданок вже чекав його на столі. За годину п'ятнадцять ми виходимо, - сповістив Зосі. Та не здивувалась - ніколи не залишав її дома самої .

Одяг вибирав прискіпливіше ніж звикло, якби готувався до побачення, це помітила навіть Зося, й непомітно всміхнулась..  

***

Любив цю вуличку, й подумки вираховував, де мав би бути вказаний будинок. Підіймався все вище й вище, замалим під сам "Кайзервальд". Будинок, радше стара родура, що доживає свого віку, мала вигляд незажилої, яких тепер багато у Львові, доживають в подібному  стані десятки споруд.Очікують коли їх визнають аварійними й непридатними до житла, тоді нечупару швиденько зносять й на її місці  виростає елітний багатоповерховий будинок. В такому районі неодмінно.

Двірничка заповзятливо мела вулицю. Трохи пізно старенька взялася до роботи, відзначив подумки Лазер, й акурат біля хвіртки потрібного йому будинку орудує стара відьма. Та коли звернувся до старенької, голос звучав привітно.

- Дай Боже щастя! - чемно привітався, аби відволікти заповзятливу працівницю і увійти в будинок.

- Дякую, дай Боже й вам, паночку! - зиркнула з цікавістю на пристійного пана й вже відкрила рота, аби почати з ним балачку, але він швиденько прошмигнув хвіртку й вже був біля дверей будинку. На диво  був чинний старий, в порцеляновому фартушку галасливий дзвінок. На нього довго не відгукувались, та врешті вийшов старшого віку фацет в розтоптаних капцях.

- Чи міг би я бачити панну Софію Ланду? - запитав.

- Ви з певністю пан Авербух? - відкрив у привітній усмішці беззубого рота старий.

- Так. прошу, прошу, заходьте. Самої панєнки нема в хаті, але вона просила панові усе показати, най би си вибрав, що йому в око впаде.

Лазер зло глянув на співрозмовника й  нічого не мовлячи  набрав номер - такої неповаги з боку смаркулі не очікував.

- Ой, пане Авербух, вибачте великодушно, ви певно дуже злосні, що не застали мене вдома, але мусіла терміново поїхати в аеропорт - знайшовся мій багаж, що його загубили в час перельоту, а там найпотрібніші речі... Ви вже самі роздивіться... Пан Збишек вам усе покаже, я ж, зі свого боку, готова  на яку тільки забажаєте компенсату...

Лазер поскрегочував зубами. Він завше жив, як хотів, не зважаючи ні на кого і через те, був щасливий. Чого б мав потурати якомусь там дівчиськові? Але той скрадливий голосок, що заповзав в саму душу, й посилював бажання пізнати його володарку, збив його пиху, як піна вогонь. Лазар вимкнув телефон, аби не висловити дівчиську все, що про неї думав, тоді нав'язувати якісь ближчі стосунки, було б значно важче. Лазар тому так часто  вигравав у тій великій грі, що її називають життям, що намагався завжди прорахувати кожен свій крок, то була риса одідичена, або, як тепер кажуть, генетично успадкована.

- Показуйте свої скарби, пане Збишку. Ви ким Софійці доводитесь?

- Я був шофером у їхнього батька. Слава Богу й панночка мене не забула. Я тут для дрібних прислуг, щось на кшталт дворецького...
Лазар попросив запровадити його в бібліотеку. По дорозі стояли старі, але добротні меблі, кімнату, куди вони зайшли бібліотекою важко було назвати: стоси  книжок  в старому креденсі, на табуретах,  скрині, куферках і врешті лежали прямо на підлозі. Підходив від одного стосу до іншого підіймаючи перших пару книг й розчаровано клав на місце. Раптом уп'явся гострим, мов гарпун поглядом у зовсім непримітну книжку «Там, де живуть чудовиська», що лежала зверху на одному зі стосів. Він навіть здалеку бачив усе з фотографічною точністю, з якою художник внутрішнім зором бачить іще укриті від світу образи.

Уважно узяв у руки, підійшов з нею до вікна. Внюхувався в її запах, мов чуттєва панна в аромат гвоздики, троянди чи гіацинту. Без сумніву в його руках було перше видання книги популярних дитячих казок Моріса Сендака, видане в 1963 році. На ній,  виховане не одне покоління юних американців. В 1979 була створена опера за мотивами цієї книги, а в 2009 вийшов однойменний фільм. Це найдорожча дитяча ілюстрована книга в світі, її перше видання було недавно продано за 10 200 доларів. Усе це його безвідмовний комп'ютер видав в одну мить. Це був раритет. Звісно ж не казна який, та все ж - раритет... Тепер він перекинув увесь стос, але це все були книжки, які можливо взяли б у букіністичних крамницях або ж на книжковому ярмарку біля Федоровича, за сотню або дві, аби продати туристам.

Навіть дивно, як сюди потрапила ця книга, тим паче, що літератури англійською мовою тут майже не було. Вертів книгу в руках.

- Що маю з нею вчинити? - врешті запитав  у Збишка, який куняв у старому фотелі, - я вибрав собі одну книжку.

- Всього одну? - щиро здивувався той. Я гадав пан захоче купити набагато більше...

- На жаль, позосталі мене не цікавлять, - відрубав Лазер.

- Одну, та іще й не дуже стару, якась дитяча, пан з певністю можуть собі забрати задарма, вже за те, що пофатигувалися сюди прийти, - мовив добродишний Збишек.

- Задарма не можу. Це досить таки цінний екземпляр. Лазер уже набирав номер телефону дівчини, але трубка чомусь мовчала.

- Гаразд, - врешті вирішив Лазер, ви цю книжку відкладіть, а я зв'яжуся з панночкою, то вже якось домовимося... Попрощався зі Збишком  й покинув стару родуру. Двірничка далі мела вулицю, хоча, як на вимоги львівського сервісу, та була аж надто чиста.

- Мусив уважно оглянути книжку. Зрештою, й яку суму мав би запропонувати тому дівчиськові? Звісно, він міг забрати її, як пропонував Збишек в подарунок, але це було проти його правил. Дві-три тисячі зелених він малій за неї заплатить, це забезпечить йому душевний спокій. В кожному разі - другий випадковий цілком  незлий гешефт за другий день. Це рідкісна удача. Раніше чи й раз в пів року Фортуна була для нього так прихильною.
Мелодія Хава нагіли вибила його з плину думок, - врешті телефонувала Софійка.

- Побачила пропущений дзвінок, - знову дзюркотів весняним потоком її м'який голосочок, - ви ще у мене, бо я незабаром вже приїду.

- Ні, шановна, я вже у себе, - відповідав не ховаючи свого кепського настрою.

- Щось знайшли для себе цікавого? - Запитала тихесенько дівчина.

- Так, я відібрав одну книжку. "Where the Wild Things Are", - мовив Авебух, уважно чекаючи на реакцію співбесідниці.

- Я не в'їхала. Що ви сказали?

- Це дитяча книжка "Там, де живуть чудовиська" - так це перекладається, - з полегкістю вимовив букиніст.

- Дитяча? У вас є маленькі діти чи онуки? - задзеленчав голосок.

Здається цій дівчині боляче мовчати, - подумав трохи роздратовано, все ж відповів.

- Ні, я хочу придбати її у вас бо це бібліографічна рідкість. Скажімо, за дві тисячі доларів.

- Ви не жартуєте, пане Авербух?

- Навіть не збирався. Звісно мені ще треба її пильно оглянути. У вашій квартирі я такої можливості не мав.

- Ніколи б не подумала, що у нас книги можуть мати таку високу ціну, - белькотіла розгублено дівчина. Я не думала таких грошей вторгувати  за усе, що там є.

- Можливо, що так воно й буде, - посміхнувся подумки Лазер.

- Така сума?.. Не можу в це повірити! Я жила у Києві. У мене були знайомі в "Букіністичній книзі" на Сагайдачного, та й у "Букіністі" на Голосіївському проспекті. Це вони мені порадили продати старі книги у Львові, тут, казали, бодай туристи їх купують. В Києві букіністи на голодному пайку. Торгові обороти магазину за місяць 20 000 до 60 000 гривень. А ви одразу тисячі доларів...

- Звідки у вас це видання? - поцікавився букиніст, цілком можливо, що так намацає золотоносну жилу...  

- Та я й гадки не маю. Казала вже вам, отримала несподівано спадок по смерті дідуся. Цей будинок і все, що в ньому. До речі, будинок вас не цікавить?

- Ні, будинок мене не цікавить?

- Будинок ви гарно продасте. Звісно, не сам будинок, а парцелю...

- Що таке "парцеля"?

- Вибачне, забув, що ви не львів'янка, - місце на якому він стоїть.

- Чим це місце таке особливе? Мені зовсім не подобається - усе в гору та в гору, аж задихаюсь. Я рівнину люблю.

- Кайзервальд, чи, вибачте, Шевченківський гай, як його зараз називають. Тут завше жила еліта, сметанка міста.

- Що ви кажете? А я думала його треба підремонтувати, перш ніж виставляти на продажу. Ви безцінна для мене людина, пане Авербух! Якби хотіла з вами зустрітись!

- Десь за годину вас влаштує? Я мушу взяти з хати деякі дрібнички, аби ідентифікувати  вашу книгу.

- Ви хіба, не забрали її з собою?

- Звісно, що ні. Купівля раритетів передбачає деяку процедуру. Ви мусити письмово засвідчити, що продали мені цю книгу.
  
Лазер хотів побачити дівчину не в старій родурі, а на нейтральній так би мовити території. Вони домовилися зустрітись біля кафедрального собору.

Дівчина виявилась стрункою, зі смаком одягненою красунею, за якими на вулиці оглядаються чоловіки. На високих підборах виглядала дещо вищою за нього. Лазер запропонував піти до його улюбленої цукерні. Коли зайшли, дівчина попрямувала за столик, що тільки звільнився, та Лазер притримав дівочу руку.

- Не поспішайте,  у мене тут штамтіш,  постійний столик, - поспішив уточнити столичній гості.

- Тут, у Львові, ви якби не в цьому світі живете. І мова у вас своя, й поведінка, звичаї. Хоча  я гостюю всього лиш кілька днів, та дуже мені тут все подобається. Навіть відчуваю якийсь жаль до батьків, які переїхали на постійне місце проживання у Київ, коли я іще була маленькою... Лазер не дуже любив говірких жінок, та голос у Софії Ланди був такий заворожуюче чарівний, що хотів, аби вона ніколи не вмовкала. Любувався нею - запримітив з якою суворою акуратністю зарисовані у дівчини брови. Уста теж примкнені у лінію закінченої краси. Очі її підкручені, й мають у собі вологий, гарячий жар і цільність погляду, що ніколи не схиблює, принаймні його, вартує їй лиш зиркнути, - валить наповал!

- Хоч це й цукерня, але тут коли хто зголоднів, можна й перекусити, - запропонував букініст.

- Чудово! Я справді трохи зголодніла. Лазер допоміг їй вибрати страви на другий сніданок, собі ж замовив лише каву - не хотів відволікатися від споглядання  своєї чарівної панни.
Які зворушливо гарні в неї руки! Кожен рух вчинений з розважністю. А погдяд який вимовний - давно не зустрічав людини, яка б так досконала вміла порозуміватися погдядом! В кав'ярні було досить тепло, й Софійка забажала зняти легенький піджачок, Лазер елегантно її обслужив. Побачив її спину, здивувався на мить, що вона не така вже й худорлява, як видалось під убранням, зауважив її м'якість, тендітність, приголомшливу округлість. Розгледів шкіру золотаву від світла лампи, йому здалось, що шкіра ця благає про доторк його сильних, ніжних рук. На якусь секунду завмер, вражений спадистою лінією плечей.

Тоді вона повільно обернулася... Щось червоне затуманило очі, може кров, може сльози, чи дощ, а найважливіше - приплив шалених емоцій.

Далі вони розкошували різноманітними десертами, від яких - рай в роті, - як висловилася дівчина.

- Коли б можна було, я б звідси не виходила, - визнала Софійка.

- Нема великої проблеми - цей рай можна забрати з собою. Лазер підкликав офіціантку й попросив її спакувати уподобані дівчиною смаколики. Вони повернулися до катедри, де Лазер залишив на стоянці своє "Порше".

- Провадити авто в центральній частині міста - собі дорожче. Зумисно за ним вернувся, додому, бо Зося скаржилася, що не любить наших гірок... Дівчина пирснула сміхом.

- Чим я панянку насмішив? - не второпав Лазер.

- Ви сказали "провадити авто" -  я уявила на мить, що ви його ведете на повідку, як вигулюють собачок...

- Це львівський сленг. Тут нічого не вдієш. Хіба на англійську переходити...

- Що ви? Мені шалено подобається ваша мова. Вона м'яка, мов желейна цукерка. А іще ви мене назвали Зосею, так гарно...

- Теж абсолютно автоматично. У нас, євреїв, Софійка - Софа, в поляків - Зося, Зосєнька. У мене є колега з таким іменем, то в компанії її кличуть трьома різними іменами, фактично не розрізняючи й не задумуючись.

- Так, ви - інші. Такі уважні. Це я до вас звернулася. Я у вас зацікавлена. Я повинна б вас обходжувати. Ви мене вперше бачите,  а виходить все навпаки - ви а опікуєтеся мною, навіть машину підігнали, бо дівчисько збовкнуло, що не полюбляє стрімких підйомів... Вона рвучко нахилилась в його бік й поцілувала у щічку.

Лазера прошило мов блискавицею - згадав інше дівча - перукарку з їхньої вулиці - вона навіть відмовилась від щедрих чайових, які він намагався залишати. Тоді він заходився дарувати їй невеликі подарунки: цукерки, біжутерію, парфуми. Невдовзі вона в знак подяки цьомала його в щічку при тому кожного разу спалахувала вкривалась дуже милим рум'янцем. Іще невеличке зусилля і дівчина, безумовно, піддалась би його натиску, бо у нього, як відчув, теж з'явилась палка й гаряча ніжність, яка обпікала його якби із середини. Закінчилось тим, що перестав навідувати цю перукарню...

- Відчуваю, що починаю у вас закохуватися, - мовила не зводячи з Лазера погляду Софійка.

- Облиште так жартувати. Я не такий стійкий, або в аварію влечу, або разом зі своїм телефоном почну виспівувати Хава Нагіла.

- Я теж обожнюю цю нашу Пісню Радості і задоволенням вас підтримаю.

- Це було б чудово, тільки не повірю, що юна леді з якогось доброго дива готова закохатися в старого гриба.

- Не люблю коли чоловіки кокетують. Навіть з точки зору френології ви викликаєте повагу: високе чоло правильної форми, ледь випукле над бровами. Носик з горбинкою, вольове, висунуте вперед підборіддя, усе ще непослушне, хоч і сиве волосся, відмінна статура. Вам у фільмах зніматись, а ви тут прибідняєтесь: "старий гриб"...

Софійка відчувала, що відбувається щось не дуже добре. Ніхто у житті так раптово не справляв  на неї такого сильного враження, як цей букініст. Які в нього мужні, і в той же час тонкі риси обличчя! Яка пречудова дитяча посмішка! Та ні – зовсім не дитяча! Чому, коли хочуть похвалити посмішку, називають її дитячою? Дурниці! Посмішка у Лазера доросла, чоловіча й добра. Це доброта сильної людини, який сприймає оточуючих, як слабкі й безпомічні створіння, які потребують його опіки. А який особливий у нього погляд! Можливо, надто пильний і вивчаючий, але ж таким він і повинен бути, коли усе життя  оцінює як речі, так і  людей. Так, чого доброго, вона по-справжньому закохається у нього, а це цілком не входило в її плани...

- Ваша автівка так тихо йде, напевно зовсім новенька? - вона різко зійшла зі слизької, до того ж, цілком не потрібної теми.

Лазер звісно не вірив у те, що дівча у нього закохалось, але був він звиклим чоловіком - лестощі гріли його старіюче серце.

- Ваша автівка так тихо йде, напевно зовсім новенька? - змінила тему Софійка.

- Та не дуже. П'ятдесят тисяч наїздила.

- Ви, напевно увесь світ об'їздили?

- Об'їздив багато, та бачив мало...

- Чого ж так?

- Переважно я їжджу на торги, коли виставляють книжку, яка мене цікавить.

- А як же увесь позосталий світ? Ви живете як павук у своєму павутинні і лише чекаєте, аби у ваш капкан потрапила облюбована книжка чи рукопис. Поза книжками вас взагалі щось цікавить?

- Книги, це той же  світ обернений в слово. Коли полюбите книги, теж сприйматимете його через їхню призму, глибокодумно посміхнувся букініст.

- Сумніваюсь. Я люблю усе живе. Мені кортить до всього самій доторкнутись, спробувати на смак.

- Ну ось, здається ми приїхали, - кинув Лазер, спритно вискочив з машини й відчинив перед Софійкою дверцята. Йшли разом, хоча досить проблематично було вміститись на вузькій доріжці, що вела до будинку...

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

Ось у цім кавалочку тексту, Юрку,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 24-03-2016

Книги -це світ обернений в слово.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 22-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© kashtan, 21-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Viktoria Jichova, 20-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 19-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 17-03-2016

Художник малює фарбами...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 17-03-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 17-03-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75659704208374 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем: «Вирішальна роль усе ще за нами»
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем «Нам усім пощастило» важлива не лише як дозвіл на гостини до письменницької …