Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43661
Рецензій: 85111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Співали янголи в небесах...

© Тетяна Старосвітська, 11-01-2016
Історія, котру хочу розповісти, далеко не «різдвяна», вона трагічна й сумна тим  паче, що сталась якраз на Різдво. Цій події близько десятка років, а пам'ять зафіксувала й тримає, ні-ні та й видасть гіркий спомин опоганеного Різдва…

Було це на Полтавщині, у віддаленій від райцентру місцевості, на моїй малій батьківщині. Я приїхала провідати маму напередодні Різдва. До великого християнського свята лишався один день, тож ми поспішали причепурити хату, приготувати різдвяних страв та напекти пирогів – високих і пухких, які вміють виробляти тільки в моєму селі. За хатніми клопотами промайнуло півдня. Надворі завивав вітер, другий день не вщухала завірюха. Мама бідкалась, що ніхто з «вечірників» й носа на вулицю не виткне. А який же Святвечір без них? Вже й гостинці наготовлені, й пиріжки духмяніють на всю хату, й рожево посміхаються зі столу червонобокі яблука.

Після обіду, годині о третій, з’явилося двійко дітей. Несміливо привітавшись, вони проговорили з порога:
- Вітаємо вас зі Святим вечором! Просили батько й мати скуштувати нашої вечері!.. - та й засоромились.

Мама завела неспішну розмову з дітьми: «А чиї ж ви будете? Як поживає бабуся, чи ще «брикає»?» - і пригощала дітей гостинцями, я ж, обмінюючи вечірницькі пиріжки, - така в нашому селі давня традиція – згадувала, як сама в дитинстві вечірникувала. Мама завжди наказувала відвідати самотніх бабусь – солдатських вдів, що жили на нашім кутку. Найбільше запам’яталось, як вони садовили вечірників на покуті, наче найдорожчих гостей, частували смачною кутею з узваром, наділяли смаженим гарбузовим насінням та міцними золотавими горішками. А ще – домашніми цукерками, звареними з цукру. Довгі цукерки в яскравих обгортках з довгими китицями на кінцях були справжньою гордістю сільської дітвори. Нині їх ніхто не варить – довго, та й секрети народних ласощів відходять разом зі старими людьми, тож нинішня дітвора не знає тієї екзотики...

Невдовзі діти попрощалися й пішли з хати.
- Оце, мабуть, і всі вечірники, - з гіркотою сказала мама, коли за вікном посиніли сутінки. - На нашій вулиці дітей більш немає, а здалеку вряд чи прийдуть в таку заметіль. Та й скільки тих дітей на селі? Школу закрили недавно. Вимирає наше село…
І стало невимовно жаль тих людей, що давно відійшли у вічність, і ненароджених дітей, і покинуті сільські хати, заметені снігом…

В двері постукали, й увійшов дорослий вечірник – чоловік років тридцяти. Я впізнала зятя Степана Каленика, що мешкав на сусідній вулиці. Він був приязною людиною, тож іноді навідувавсь до самотніх людей. Привітавши господиню зі Святим вечором, запитав між іншим:
- Семенівно, може, треба води витягти чи дровець занести?
- Спасибі, Костю! – гордо відповіла мама. – В мене сьогодні своя помічниця – дочка приїхала! А ти проходь до столу, пригощайся кутею та пирогами.
Костя пом’явсь біля порога, ніби на щось зважувавсь і врешті спитав:
- А знайдеться чарка горілки задля Святвечора? Не повірите - так випити хочеться, аж душа тремтить... Я ж три місяці вже не п’ю - тримаюсь! – заявив не без гордощів.
Мама з горілкою ніколи «не дружила», а що Костя був на особливому рахунку, то строго застерегла:
- Це тебе, Костю, перед Божим празником сатана мучить - хоче спокусить, аби ти гріх скоїв. А ти не піддавайсь, молись «Отче наш…»!
- Якби ж я знав хоч одну молитву! – майже в розпачі вигукнув чоловік. – Не вчили мене молитвам ні батьки, ні в школі.... Всім наукам вчили, а молитися – ні… Та й не вірю я ні в Бога, ні в чорта! В самого себе вірю та й квит!...
Раптом він замовк, згадав, що обіцяв купити солодощі дітям й хутко подався з хати.
- Бачиш, дочко, до чого світ докотився?! Всього навчились люди, все знають, а молитись не вміють! Скільки ж таких нещасних блукає в світі!.. Ось хоч би й Костя: йому не чарку треба зараз шукати, а Бога!.. Вечір-бо сьогодні який? – Святий! А він в п’янку опускається.

І мама розповіла історію Кості… Після служби в армії він приїхав до бабусі в гості. Познайомився із Оксаною Калениківною, закохався, одружився та й зостався жити. Його мати ще в шістдесяті роки подалась на цілину, вийшла заміж і поселилась в Росії, де й народився єдиний син. Батько Кості, як виявилось, був гірким п’яницею, тож дружина з ним розлучилась, сина ростила одна. Вже після його одруження повернулась на Батьківщину. Костя приймакував у тестя, бо свого дому не придбав; молода родина збільшувалась: знайшовся синок, потім донечки – близнята. Костю в сім’ї шанували, він був роботящий чоловік ще й руки мав золоті: за що не брався - все виходило до ладу. Та була одна біда - любив випити, й коли траплялась чарка – не здержувавсь, йшов у «запій». Мати його казала: «Обізвались батькові гени…» Бувало, що пиячив цілісінький тиждень, набирався так, що й своїх не взнавав. І наче вселялась в нього зла сила: сатанів, ставав агресивним і диким, до всього чіплявся, ще й бивсь. В такі дні найбільше діставалось дружині, тож за доньку заступався батько. Тесть був строгеньким чоловіком й довго не церемонивсь, а враз виставляв із хати: мовляв, йди до своїх – проспись! Зять бурлакував після видворення, вештався по селу або приходив до своїх. Мати жаліла сина й наливала рятівну чарчину, й він знову поринав у страшне, повне жахливих примар, алкогольне сп’яніння…

Ми довго ще говорили про сільських людей, котрі жили раніше, та нинішніх. Моя мама, любителька старовини, вміє цікаво розповідати, тож спати ми полягали за північ. Я довго не могла заснути - слухала ніч. А за вікном гуляла віхола... Вітер, відчувши дику снагу, несамовито ганяв вузенькою вуличкою, завивав у хатньому комині, жбурляв пригоршні снігу в замерзле вікно. Вночі мороз подужчав і взявся такий міцний, що аж тріщав біля порогу.

Та ось настав ранок Христового Різдва… Вітер затих, куди й поділися вчорашні важкі хмари, що обліплювали небо; кучугури снігу здавались пухнастими хованками, під якими причаїлись всілякі дива. І ось, бліде й запізніле, на небо викотилось сонце, і все засіяло... Сонце слало на землю коротке проміння, неначе промовляючи до людей:
- Люди, сьогодні Різдво! Радійте, славте Божого Сина - Ісуса Христа!..

Я озирнулась довкола – яка ж краса!.. Сніг заіскрився - заграв сріблястими самоцвітами, переливався сріблом, сліпив, аж боляче було очам. Зграя дрібненьких пташок злетілась на розсипані біля хліва зернята пшениці. Вони весело щебетали, снідаючи, й мимоволі подумалось: пташки й ті відчувають велике свято. Он як радіють!

На цій врочисто – святковій хвилі я зайшла в дім, і ми з мамою заходились накривати стіл. Рипнули вхідні двері, в хату ввійшла сусідка:
- З Різдвом Христовим будьте здорові!.. Семенівно, ви чули новину? Вночі загинув Степанів зять – Костя…
- Ой лишенько! – сполошилась мама – Як же таке могло статись?! Він же вчора заходив, ще й чарку просив…
- Отож і напився… Раз і назавжди!.. – З болем в голосі розповідала сусідка. – Дорогою додому зайшов у магазин, а там – натуральний шинок. Наливають пиякам і за гроші, й набір... Люди розказують, що набрався здуру та й почав дома бешкетувать. Тесть, кажуть, хотів втихомирить, а зять вискочив з хати та й побіг городами до своїх. Впав у снігу, заснув та й замерз. Ранком жінки йшли на ферму, то знайшли захололого…

Співали янголи в небесах і славили Бога-Отця, що створив дивний світ та найвище творіння – Людину. З усіх кінців Всесвіту летіло небесне воїнство, аби привітати Сина Божого, Народженого. Херувими в сліпучо – білому одінні сурмили в срібні труби, співаючи осанну Новонародженому Спасителю. Над землею плив церковний подзвін, і в золотоверхих храмах правили літургію; в християнських церквах розпочались святкові богослужіння, й діти кришталевими голосочками співали хвалу Ісусу, що народився...

Співали янголи в небесах, трубили в труби небесні херувими, архангели славили Вічного Бога й здавалось, що той спів чутно в найвіддаленіших куточках Всесвіту…

А на землі, в маленькому українському селі, тужили згорьовані люди... Голосила молода вдова, оплакуючи замерзлого в снігу безталанного чоловіка, батька своїх дітей. Плакали сердобольні сусідки, підсвідомо виливаючи в сльозах всі людські біди й нещастя, спричинені пиятикою. Побивалась сивокоса матір, котра все дала, всьому навчила єдину дитину, крім одного – віри й молитви… Суворо стояли обабіч покійного мовчазні сільські дядьки, поскладавши натруджені руки на грудях, і тяжко зітхали:
- Ех, життя, життя…. Чого ж бо ти суворе й немилосердне, що забираєш молодих?.. За що тяжко караєш?.. В чому ми завинили?...

І в тому голосінні, в невимовній людській тузі вгадувалось символічне: страждання й муки  ошуканого народу. Відступивши від Бога, втративши духовний дороговказ, люди прирекли себе на рабство, звільнитись від котрого вже не під силу…

Співали янголи в небесах…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Viktoria Jichova, 13-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 12-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 12-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 11-01-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.34418892860413 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки»
Юдаїка — це наука, що присвячена всебічному вивченню життя та діяльності єврейської спільноти. Серія …
Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …