Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43531
Рецензій: 84819

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Дуель для прекрасної дами

© Михайло Нечитайло, 16-07-2015
Грибів не було. От не було – і все. Мовби поховалися десь, мовби десь ділись. Ото Павло знайшов у вибалку одного плішивого білого гриба, що вже геть і мохом узявся, та ще Роман два маслюки в сосняку, котрі нудили світом серед обсілої їх черви – та й по всьому.
А обіцялися ж…
Обіцялися ж Оксані, з котрою пасуть ось череду, принести з лісу дві повні торби. Навіть харчі на землю повисипали, аби наповнити торби грибами. І ось тобі маєш – наповнили…
Роман бив себе перед Оксаною в груди:
- Та я сам дві торби наповню, хай Павло допомагає череду пасти.
На що Павло і собі гнув кирпу:
-  Для мене й три торби не проблема. Жаль – тари малувато.
Оксана ж поправляла коротко стрижені коси.
- Ну-ну, - заохочувала, - побачимо, які ви лицарі. Ото хто більше грибів назбирає - того й поцілую.
Ух ти – поцілує!!! Це вже Ярошу дядька Петра в його двадцять ті цілунки - пусте, бо... парубок, а тут, коли ще тільки чотирнадцять витикається з-за горизонту, та ще й від Оксани...
Оксана ж самому Ярошу відкоша дала. Вчора, самі бачили, взяв її рукою за стан, а вона його кулаком у живіт... Хе-хе, аж гикнув. А ще парубок?!... Тьху, хвалько.
А тут він, Павло, дарма, що опецькуватий, а від самої Оксани цілунок. І певне ж, що… ех, у губи. Та хіба ж може він допустити, щоб її губи торкнулися отих Романових розквашених помідорів на прищавому  обличчі. Та нізащо. В дошку Павло розіб’ється, а нізащо.
Роман теж, певно, такої ж думки, тільки себе мріє за достойного. Бо як навіжений ганяє по кущах, геть і листочки перебирає в пошуках заповітного гриба. Теж цілунку прагне, друг триклятий прищуватий. А ще друг. Хіба важко вступити той нещасний поцілунок.
Тим паче, в Романа більше шансу, бо в нього аж два маслюки, а в Павла хоч і білий, але один-єдиний  гриб. І запали ліс - немає більше грибів.
- Куди ти їх преш, свої горе-маслюки? - обурено накидається Павло на Романа. – Там же більше черв’яків, ніж грибниці. Соромився б таке Оксані нести.
- А твій старезний білий кращий хіба? - накидається Роман на Павла у відповідь. - Глянь, хіба кращий? - витяг у Павла з торби гриба, потрусив перед носом.
Цей необережний рух призвів до відокремлення грибної шапки від ніжки, падіння її додолу і розсипання на декілька частин.
- І-іх, що ти наробив? - вереснув Павло, вирвав з розпуки в Романа з рук торбу і, навіть не обтяжуючи себе процесом висипання грибів з їх тимчасового пристановища, потоптався по торбі ногами.
Роман з острахом заглянув у потоптану торбу, вгледів там ображену черву, що розгублено ковзалася по почавленій масі, і пожбурив торбу під найближчий кущ.
- Ах ти ж паскудник, - напосівся на Павла.
Павло очікував подібного, тож по лісу покотився міцний клубок з двох ворогуючих тіл.
- На! На! - лунало між неврожайних на гриби хащ.
Нарешті стомилися хлопці.
-  Що, - випалив Павло, - мрієш, аби тебе Оксана поцілувала? І не мрій.
- Потрібні мені її цілунки, - надувся Роман. - Але й тебе вона не поцілує,  -  добавив.
- Побачимо, - буркнув Павло.
- Побачимо - повторив і Роман, при своїй думці лишившись.

З лісу виходили, як посоромлені вояки з програної битви. Без грибів, без торб, з нам’ятими боками хіба що.
- А де ж гриби? - реготіла Оксана.
Реготіла тими вустами, якими мала б когось цілувати.
І звісно ж, Павла.
Хоча ні, таки Романа.
Хоча ні, Павла, Павла...
А втім, мабуть, Романа...
А втім…
Та не цілувала нікого. Бо визначитися не могла. Бо не було по чому визначатися. Бо не було грибів.
Зате довкола були квіти. Багато-багато квітів.
- Оксано, - знайшовся Роман, - нащо тобі ті гриби? Дівчатам же не гриби -   квіти дарують. А дівчата за квіти цілують.
- Хай буде й так, - веселилась Оксана. - Хто більшого букета припре, того й поцілую.
Капосний Романко. Знає, що руки в нього - сущі граблі, він же ними півполя в оберемок згребе.
А бідному Павлу що з короткими руками робити?
Та знайшовся. Баба Палажка дала в поле налигача - її теличка додому тікає, то надвечір просила зловити (а до рук іде, перевірено) та припнути, щоб не прителіпала завчасно додому, бо баби за дня у тій домі не буде. Надворі ж полудень, припинати теличку ранувато, тож ухопив Павло налигача до рук, рвонув у поле, наклав квітів цілу в'язку, гарно влигав і ледве на плечі висадив.
Спітнів, доки допер до Оксани. Гепнув в'язкою об землю.
- Ось, нюхай, - радо відрапортував.
- Чию купу? - зверхньо перепитувала дівчина.
Клятий Ромцьо, дарма, що без налигача, тягав до Оксани оберемок за оберемком квіти і таки чималу копицю наклав, зовсім не меншу за Павлову.
- Будемо рахувати чи обійдемося без поцілунку? - допитувалась Оксана.
Без поцілунку ніяк не можна було. Тож Роман опустився біля своєї копиці на коліна, заходився перебирати в’янучі дарунки.
- Раз, два, три… - розпочав рахунок.
Павло ж математики не любив.
- Те-е, тут і до вечора не перерахуєш, - мовив розчаровано. - Та й хіба воно мужича робота - ромашки перемацувати. Мужича робота - отого собаку дамі до ніг покласти, - вказав на невеличке собача, що шурувало попід лісом.
Оксану, видно, також не приваблювала перспектива нудьгувати біля обліковців трави, тож вона вхопилася за ідею.
- Хто собаку до ніг покладе, - крикнула, - того й поцілую!
І хлопці рвонули на полювання.
А до копиці трави-квітів підійшла корова, обережно їх понюхала і гидливо почвалала далі, в душі погодившись з Оксаною - та хіба ж за таке сміття, якого й до рота немає бажання взяти, варто цілувати. Звісно, що не варто.

Собача, забачивши за собою погоню, рвонуло, як ошпарене. Але хіба ж лицар, якому обіцяно поцілунок, відстане? Ні й ще раз ні.
Роман плигнув першим. Прямо пузом у бур’яни. З розгону. Але не те основне. Основне - вхопив собача за лапу. Воно заскавчало,  смикнулося і… вирвалося.
Та зверху вже гніздився Павло. Він накрив собача всім тілом, придавив до землі, стиснув руками писок.
- Є! - гукав, аж ліс гув.
Посоромлений Ромцьо, чухаючи пожалене пузо, плівся позаду.
- Ось, - подав Павло собача Оксані.
- Обіцяли покласти до ніг, - стояла на своєму дівчина.
Павло й поклав.
А кляте собача схопилось і чкурнуло геть.
- Цілунку не буде, бо нема біля ніг собачати, - знущалась Оксана.
І знову погоня, і цього разу Роман, вдруге падаючи пузом у бур’яни, вже не дав маху - зловив кляте собача.
І клав Оксані до ніг, притискаючи руками до землі.
Та не хотіла валятися в ногах собака. Вона вишкірила зуби і скуштувала Романового пальця.
І Роман відпустив дарунок.
А Оксана реготіла, реготіла-знущалася тими вустами, якими обіцялася торкнутися щасливця, переможця в цій довжиною майже в день дуелі.
Та переможця не було.
І обурилися хлопці - та хіба це собака світом правити має, щоб через нього програти обом.
Тож пожбурив Павло каменем у собаку, вцілив у ногу, перебив її, непокірну, зловив враженого і вражого пса, потягнув до дівчини, кинув до ніг.
Та пес ліз, тікав геть.
І отримав палицею від Романа. І не витримала собача спина, і заскавчав-завив собака, і потягнув уже Роман його до дами.
Та собака знову пнувся кудись лізти.
І тоді хлопці вдвох накинулися на нього. І били ногами по голові, по вишкіреній пащі, по очах, на яких невідь-звідки взялися чи то сльози, чи то вже з тих вибитих очей текла сукровиця.
Та собака ворушився.
Тоді Павло плигнув на собача обома ногами - аж кавкнуло у того в животі. Та й Роман не хотів відставати - він своїм черевиком наступив на собаче горло - і чи то випустив псову душу в небо, чи то не дав їй вийти з горла, а втопив у нутрощах.
Собача відійшло. Відійшло з цього світу.
І було кинуте до дамських ніг, щоб уже ніколи більше від них не відлізти, не втекти.
Спітнілі хлопці чекали визначення переможця.
- Tю, придурки, живодери, - пролунало натомість, - навіщо, за що ви вбили цього цуцика?
І розвернулась Оксана, і пішла геть, так і не ощаслививши нікого цілунком.
- Закинь у кущі свою жертву, - насідав Роман на Павла, - бо смердітиме на півполя.
- То не моя, то твоя жертва, - огризався Павло, - тож бери та й закидай.
Покотилося до заходу сонце, пішла додому череда, понесла разом з нею не реалізований за день поцілунок Оксана, попленталися слідом дуелянти.
Серед поля лишився собака, якого дуелянти так і не закинули в кущі, бо клята Оксана не додумалася пообіцяти за це цілунку.
Дурна, запаскудила пасовище.
А варто було слово мовити - та хлопці того собаку роздерли б навпіл, аби кожному свій шмат пошвидше й подалі закинути.
А то таке якесь вийшло - воювали-воювали та й розійшлися. Ні перемоги, ні переможців, ні нагород, нічого.
Тільки мертвий пес серед поля, ні за що вбитий.
Ну й Оксана, ну й клята дівка, хіба в неї від того цілунку губи порепалися б, чи що?
Хоч би знали, за що собаку вбили. А то дійсно, ніби живодери якісь.
Аж жаль бере за того собаку, невинно забитого. Аж совість їсть і спати не дає.
І як ті люди людей убивають, коли навіть собаки жалко?
Невже також із-за нікчемного цілунку?
Ох, слава Богу, хоч завтра не пасти череди. Бо Оксана за той цілунок ще й теличку баби Палажки примусила б убити.
А жаль, що не поцілувала. В неї ж такі вуста…
Ех, і чому завтра знову не пасемо череди… Я б таки... е-хе-хе… я б таки... е-ех... я б... мене б... поцілувала б... Окса...
А собаку жаль.
Ні, годі, годі, пора спати.
І Оксана мене поцілує…, поцілує-е..., поцілує-е..., поцілує-е…, поцілує-е…, поцілу-у-є-е-е-е-е…
Кх-х-х-х-х...
Ні, а собаку жаль-таки, жаль.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Янушевич, 18-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 16-07-2015

Шо за фігня?

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 16-07-2015

На селі - як на селі

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Олександр Ман, 16-07-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 16-07-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.22087788581848 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …