У одному лісі жив зайчик. Він був маленький та сірий. Звали цього зайчика Невмивайко. Таке ім’я дали йому лісові мешканці за те, що зайчик ніколи в житті не вмивався.
Щоранку мама-зайчиха ставила біля зайчика посуд з тепленькою водою, мило, рушничок. Але Невмивайко тільки тупав ніжкою і кричав:
-Не буду вмиватися! Не хочу вмиватися!
Мама-зайчиха і тато-заєць говорили зайчику:
-Потрібно вмиватись, щоб шубка була чиста, гарна та пухнаста.
Та як не вмовляли мама з татом сина, зайчик вмиватись не хотів.
Якось одного літнього дня Невмивайко сидів на галявині і побачив великого фіолетового метелика, що присів на траві. Невмивайко підбіг до метелика і запропонував:
-Метелику, а давай гратися в лови.
-Це як? – не зрозумів метелик.
-Ну це ти будеш тікати, а я буду тебе наздоганяти.
-Гаразд! – погодився крилатий.
Метелик перелітав з квітки на квітку. А за ним стрибав Невмивайко і намагався спіймати його.
Так весело підстрибуючи, Невмивайко не стямився, як спіткнувся і впав в болото. Сіра шубка зайчика вимазалась і стала геть чорною. Виліз Невмивайко з болота і захотілось йому додому. Побіг він до мами і тата, аби розповісти, яка біда з ним трапилась.
Прибіг Невмивайко додому, стукає у двері.
-Хто там? – питають батьки.
-Це я, ваш син - Невмивайко.
Тато і мама визирнули через віконце і побачили знадвору якусь темну істоту.
-Не правда, в нашого сина Невмивайка шубка - сіренька. А ти ж якийсь темний звір. Ти не є Невмивайко, іди геть.
Пішов Немивайко, сів на пеньочок і заплакав. Плаче-плаче, та раптом до нього на ніс сідає фіолетовий метелик і питає:
-Чого ти плачеш?
-Я впав в болото, замурзався і тепер тато з мамою мене не впізнають.
-Я знаю, як твоїй біді зарадити, - сказав метелик.
-Як?
-Іди на річку і помий свою шубку.
-Але, я не хочу митися. Я ще ніколи в житті не вмивався.
-Вода не зробить тобі нічого погано, - відповів метелик і полетів геть.
Рад не рад Невмивайко мусів послухатись поради метелика. Пішов до річки, заліз у теплу водичку і знову його шубка стала сірою. Тільки трошки підсохло хутро на сонці, як Невмивайко пострибав додому. Мама-зайчиха та тато-заєць дуже зраділи, що їх син повернуся.
З того часу Невмивайко полюбив вмиватися і почав митися дуже часто. Тому лісові звірі стали називати його Вмивайко.
