Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47692
Рецензій: 92549

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Соціальна драма

І тільки...

© Микола Цибенко, 05-06-2015
Цю п'єсу надсилав на конкурс "Коронація слова - 2015", але журі не звернули на неї уваги. Шкода, звичайно, адже повстанський рух, який очолював Нестір Махно, боровся за ідеї суголосні зі сьогоденням. Врешті-решт, на помилках Махна теж варто вчитися, особливо - у відносинах із російською владою. Раджу прочитати п'єсу, адже в ній багато сенсаційних фактів повстанського руху, про які більшість читачів просто не знає.

І тільки…
          
        Монодрама  
                  
Дійова особа – Галина Андріївна Кузьменко (Махно) (Міхненко)


   Частина шкільного класу – стіл учительки зі стільцем, на столі папери, шкільний журнал, книги. На задньому плані кіноекран або великий телеекран.
На екрані документальні кадри громадянської війни (1-2 хвилини) 1917-1921 років, які змінюються кадрами грозового неба і грози з блискавками, далі – післягрозовий пейзаж, мокре зелене поле, осяяне сонцем, на небі – райдуга, на горизонті – далеке село.
Голос від автора. Кожна гроза приносить життєдайну вологу, але хто, як не вона руйнує земляні дороги, хто, як не вона ярами-яругами ранить м’яке тіло матінки-землі, хто, як не вона валяє та ламає дерева в лісі…
Кожна революція – це страшна гроза, яка змітає на своєму шляху все підряд і наносить на тілі держав глибочезні рани, рубці від котрих залишаються назавжди. Керують революціями великі, середні та малі вожді, карбуючи свої імена на сторінках історії. Проте головною рушійною силою всіх революцій є проста людина, «крапелька революції». Коли ці крапельки об’єднуються в один потік, то утворюють руйнівну чи творчу силу суспільства. Одним із таких революційних потоків став повстанський рух під проводом Нестора Махна. Легенди про цю особистість ходять в народі до цього часу, а правда і неправда про Нестора Махна в різних мемуарах та літературних творах переплелися в один тісний вузол. Спробуймо розплутати хоча б деяку часточку цього вузла. Забігаючи наперед, скажемо – коли Махно помирав у лікарні для бідних у Парижі, його останніми словами були:  –  Галю, де ти, рідна?
Хто ж вона – ота Галя?
(На сцену виходить сива, просто одягнена Галина Кузьменко, бере зі столу портрет Нестора Махна, підходить до авансцени)  – Мій! Мій коханий! Послухайте правду про нього… Хто ж краще за мене, його дружини, може розповісти про Нестора Махна правду? Правда, правда і справедливість – цими двома словами керувався Нестір все своє життя. Ось так ми познайомилися…
(Галина вішає портрет Нестора на стіну і сідає за стіл, на екрані сценка знайомства).
До шкільної бібліотеки, де сидить молода Галина Кузьменко, заходить Нестір Махно з охоронником.
– Добридень! Чи  є у вас книга, забув її назву, про Пугачова, я не встиг її дочитати у Бутирській в’язниці…
– Може, ось ця? – Галина дістає з полички книгу і подає Нестору.
– От-от, це вона, – Махно бере книгу в руки, – я її візьму дочитаю.
– Ні-ні! – вигукує Галина, – цю книгу ми не даємо читати додому, тільки тут…
– Ти знаєш хто я?
– Це ж Нестор Іванович! – переймається охоронець.
– Хоч два Нестора! Не дам! – вигукує Галина і намагається забрати книгу, книга падає на підлогу. Охоронець нахиляється, щоб підняти книгу, але Нестір зупиняє його.
– Стій!.. Хай вона підніме!
– Не підніму! – вигукує Галина і сідає на стілець.
– Підніми! – наполягає Нестір, а рукою тягнеться до кобури нагана.
– Сам піднімеш – невелика цяця! – гнівається Галина.
Махно дістає наган:
– Кажу востаннє – підніми!
– Що ж – стріляй… у беззбройну жінку! – вигукує Галина.
Нестір гнівно відштовхує вбік охоронця і залишає бібліотеку.)
(Галина піднімається зі стільця і підходить до краю сцени).
Давно це було, десь приблизно так ми і познайомилися. Через тиждень у Нестора був день народження і він гучно святкував із своїми сподвижниками. Я принесла йому величезного торта… сама спекла. Нестір подякував, запросив до столу, торта звелів розрізати і почастувати всіх присутніх. Коли ж заграли музики – запросив мене до танцю… (звучить вальс «Амурські хвилі», Галина мрійливо) Як він танцював! Попри його невисокий зріст, відчувалася притягальна чоловіча принада. Звучали і заколисували нас «Амурські хвилі», пізніше я узнала, що це улюблений вальс Нестора… Так ми дотанцювалися – тієї ночі стали подружжям. Поділюся маленькою таємницею: дорога чоловіка до жінки будується жінкою, але чоловік не повинен про це знати. Я його вибрала сама і це стало для мене і неймовірним щастям, і покарою на все життя. Щодо вибору жінок я розповім епізод розмови моєї знайомої з своєю дочкою, яка поступила до інституту. Між ними вийшов такий діалог:
Мати.  – Як у вас справи в інституті?
Дочка.  – Добре.
Мати. – Як студенти?
Дочка. – Дружні.
Мати. – Хлопців багато?
Дочка. – Майже порівно з дівчатами.
Мати. – Які хлопці?
Дочка.  – Гарні, ми уже їх розподілили між нами.
Мати. – Як це? І в тебе вже є хлопець?
Дочка. – Є.
Мати. – Як же він до цього відноситься?
Дочка. – А він ще цього не знає.
Такий діалог може викликати усмішку, але один із літературних героїв Достоєвського висловлює думку, що кожний порядний чоловік повинен бути під каблуком хоча б у якої-небудь жінки і не вважає це приниженням.
Зауважу, що історія мого кохання з Нестором унікальна, проте всі кохання, як відбиток пальця, неповторні для кожної людини. Більше десяти років я була поруч  людини-вулкана… Нестора дійсно можна порівняти з вулканом – стільки енергії мав цей невеликого зросту чоловік. З початковою освітою за плечима, він керував десятками тисяч повстанців і недарма до нього прикипіло невід’ємне звання «батько». Це високе і шанобливе звання він отримав як захисник трудового селянства, бідних і знедолених. Політична орієнтація Махна ґрунтувалася на анархістських засадах, коли тиск держави на людей взагалі ліквідовувався, а суспільством мали б керувати виборні органи, громадські ради. Під час громадянської війни Махно тричі переходив на бік більшовиків у боротьбі з білогвардійцями, бо вважав Денікіна та Врангеля більшим злом, ніж комуністи. (Галина сідає за стіл, задумується).
(Голос від автора). Один із ідеологів російського анархізму, Петро Кропоткін, вважав вищим законом для людини – закон розвитку від хорошого до кращого, а державу наділяв якостями злочинця, узурпатора, що вбиває будь-яку вільну ініціативу і є гробокопом вільного суспільства. Ідеали анархізму: незалежність трудових мас, коли немає ні повелителів, ні підлеглих, ні гнобителів, ні пригноблених. Найвищою сходинкою суспільного розвитку він вважав анархічний комунізм. Махно ж дотримувався думки, що свободою користуються не народи, а партії. Не партії служать народу, а зовсім навпаки.
Галина (піднімається зі стільця). Запитаймо будь-кого – чи підтримує він справедливість у суспільстві. Негативно може відповісти хіба що хвора на голову людина. Шляхи до впровадження справедливості у кожної партії – свої. Неспівпадіння цих шляхів призводить до громадянської війни. Війна! Чому люди воюють – ось таке вам банальне запитання? Найпростіша відповідь – з причини конфлікту інтересів. Уявімо – ви сидите в театрі, спостерігаєте за подіями на сцені, а хтось із ближніх глядачів починає шурхотіти обгорткою від цукерки і не реагує на ваші гнівні погляди. Тепер нереальна річ – ви витягуєте пістолет і стріляєте в порушника етики. Нереально? Так. Ніхто, звичайно, не застосовує такої категоричної дії, але ж, наприклад, смертоносні дуелі позаминулого століття виникали ледве не із-за дріб’язкових причин. Супутньою побічною причиною до таких конфліктів є винахід людського розуму – зброя разом із пороховим патроном та кулею. Кулаком чи силою ви не можете перемогти супротивника, а от куля виконає це блискуче – треба тільки гарно прицілитися та натиснути гашетку. Як просто! Конфлікт вирішується тільки вашою вправністю у володінні зброєю. Ось воно – так вирішуються конфлікти і між державами, для чого й утримуються армії. А громадянські конфлікти  всередині держави часто вирішуються теж зброєю – в кого вона краща чи її кількість більша, чи вправніше володієте нею, тим ви правіші. Безглуздя? Мабуть, що так.
   Ось ці руки тримали зброю… нагана… навіть шаблюку… і не тільки тримали, доводилося і користуватися ними. А як же інакше, коли ворог теж озброєний. Війна ж часто робить із людей бездушних тварин. Якось до нас у полон потрапив денікінський офіцер, вилучили в нього щоденник, в якому прочитали ось що… (звучить чоловічий голос): «Били пленного красноармейца, били черт знает как… Наконец, устали. Что с ним делать?.. Ясно в расход. Но как? Расстрелять – обыкновенно, повесить – не стоит труда. Решили взорвать. Привязали его к дереву, между ног повесили ручную гранату… дернули шнур и… вдребезги! Добивать пленных красноармейцев мало удовольствия, мы же здесь жаждем чего-то острого… Нами был взят в плен крестьянин-махновец. Списать в расход – но как?  Решили поджарить. Принесли сковородку – лист железа, развели огонь. Ах! Как он извивался… Восторг! Отрезали нос… язык… поджарили спинку, а затем животик. Надоело… Поручик Ника разрывной снес ему голову, мы хохотали!.. Мне прапорщик 2-го офицерского полка, с сияющим видом, похвастался о расстреле 32-х жителей. Официальным приказом деревня была оцеплена, всё, что нашли нужным, обратили в имущество полка. Остальное разграбили. Хаты сожгли дотла».
Галина. Звичайно, частину цього щоденника було надруковано в нашій газеті, тож реакцію повстанців можете собі уявити. Постійні перемоги повстанської армії під керівництвом Нестора Махна виводили білогвардійців із рівноваги, навіть розповсюджувалася легенда, що нібито у його штабі працював німецький полковник Клейст, бо професійно освіченим військовим білогвардійської армії не хотілося визнавати, що їх б’ють малоосвічені селяни. Я можу підтвердити – ніякого німецького офіцера в штабі армії Махна не було. Щодо червоних офіцерів, то більшовики діяли підступно: викликався офіцер царської армії і йому пропонувалося – або ти йдеш служити до Червоної армії, або розстріл разом із його сім’єю. Таких офіцерів назбиралося аж 75 тисяч. Легенди про командирів-самородків Червоної армії створювалися пізніше для виховання класової самосвідомості. Наприклад, «полководець» в лапках Фрунзе виконував тільки те, що планував полковник Тріандафілов.  
(Галина сідає. Текст від автора). Відносно воєнного таланту Нестора Махна, то білогвардійський генерал Слащев, який перефарбувався в червоний колір і став викладачем Вищої військової академії Червоної Армії, писав таке: «Махно блестяще сумел воспользоваться пренебрежением к нему белой ставки главкома и, проявив высокий организаторский талант, быстро сформировал нове отряды и стал даже угрожать Таганрогу и Ростову, заставив серьёзно опасаться за целость места расположения главнокомандующего белых. Не успев, – ввиду подвоза крупных сил белых к Ростову и Таганрогу – овладеть месторасположением ставки, Махно снова вернулся в Приднепровскую Украину и, в буквальном смысле снова разметал в разные стороны войска начальника обороны Екатеринослава.
Тут бросается в глаза умение Махно действовать не только партизанским, но и регулярным способом и быстро формировать и сколачивать свои части … в хорошие, упорно дерущиеся регулярне войска». (Галина). До речі, ось цікава деталь про генерала Слащева. Коли в листопаді 1919 року білогвардійці захопили Катеринослав, то генерал зажадав ключі від міста, що й виконали очільники міста, виготовивши два великі ключі, які  пофарбували бронзовою фарбою. А ще, в якості контрибуції, йому вручили один кілограм кокаїну – генерал страждав наркоманією.
Повстанська армія мала велику народну підтримку  завдяки багатьом факторам, один з них, наприклад, добре поставлена агітаційна робота. Ось що було надруковано в одній із листівок (бере аркуш паперу зі стола, читає): «…Народ України повинен на ввесь світ заявити словом і ділом – геть з дороги, вбивці і кати як білі, так і червоні, ми йдемо до повного блага, світла, правди і ваших гноблень не потерпимо! Смерть всім білогвардійцям і комісарам, смерть всім катам! Хай живе Вільний Радянський Лад! Штаб Революційної Повстанської Армії України (махновців)» (Галина коментує) В листівці слова «Вільний Радянський Лад» недаремно надруковані з великої літери – так підкреслена головна ідея анархістів про самоврядування в суспільстві.
Нестора Махна не змогли зрозуміти ні Ленін, ні Троцький, ні Денікін. Більшовики не хотіли мати політичних союзників, тому діяли аморально і підступно – сіяли ворожнечу і розшарування між селянами, чіпляли ярлики бандитів своїм політичним опонентам, засилали в Україну незліченну кількість регулярних військ та військ ЧК і спецслужб. Більшовики, щоб перемогти махновців, вдавалися до звірячих жорстокостей, катування, вбивств, чим мало відрізнялися від білогвардійців. Повстанцям нічого іншого не залишалося як давати збройну відсіч. А це – братовбивча громадянська війна! Коли людина присвоює собі те, що знаходиться у віданні Бога, вона стає демоном чи й втіленням самого нечистого. Зарахувавши духовенство до своїх ворогів, більшовики не гребували навіть викривленням висловлювань своїх класиків щодо релігії. Широковідоме «релігія опіум для народу» – це викривлене «релігія опіум народу», яке вжив Карл Маркс, маючи на увазі, що на той час, коли жив класик комунізму, опіум вживався як лікарський засіб, як заспокійливий засіб для хворої людини.
Махно мріяв про справедливе суспільство без державного тиску на людину праці і шукав практичні шляхи для економічного і політичного розкріпачення людей, бо теоретичні постулати вождів революції були дуже суперечливі та не завжди зрозумілі простим людям. Нестір характеризував себе як непримиренного ворога більшовиків і обіцяв боротися з ними доти, доки не буде надана можливість легально діяти іншим партіям. Махно бажав побудувати анархо-комуністичне суспільство в окремому районі. Для цього і створювалася Повстанська армія, яка складалася на вісімдесят п’ять відсотків із селян. Проте бійців цієї армії не зразу кидали в бій – вони спочатку мали пройти військовий вишкіл. Так піхотинці навчалися не менше 50 годин, кавалеристи – 70 годин, артилеристи – не менше 60 годин. До речі, у повстанців була особлива «єврейська батарея», яка обслуговувалася винятково євреями. В армії існували «Суди честі», котрі за зраду, дезертирство, зґвалтування жінки могли накласти покарання до смертного вироку. Культурно-освітній відділ Повстанської армії мав власні друковані органи – газети «Повстанець», «Путь к Свободе», «Шлях до Волі», які виходили і російською, і українською мовами.  Працювали культурологічні осередки – театральна секція мала драматичну, музичну, сатиричну, хорову і навіть оперну групи. Струнні і духові оркестри були при штабах армії та корпусів, і в деяких полках. Музичні, хорові та сатиричні групи існували майже у всіх ротах, ескадронах і батареях. П’єси писав італієць-анархіст і стосувалися вони армійського життя та мали великий слухацький успіх. Ось, наприклад, одна із афіш того часу, яку розклеювали в Гуляй-Полі (Галина бере зі столу афішу і зачитує):
КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ВІДДІЛ ШТАБУ АРМІЇ МАХНОВЦІВ
                                                СПЕКТАКЛЬ
                                             У театрі КОЛІЗЕЙ  
                            У неділю 7 травня 1919 року йтимуть:  
                               Драма в трьох діях «НЕ ПЛАЧ ТИ»  
                                                     і комедія
                               «ХИТРИЙ ШВЕЦЬ І ПАНСЬКА ХВОРІСТЬ»
                На закінчення танці. Початок рівно о 7 вечора. Режисер Лен.
      50% виручки – на користь поранених партизанів загону Батька Махна

(Галина кладе афішу на стіл) Шкільною секцією, як учительці, довірили керувати мені. Школи гарно облаштовувалися, а для патріотичного виховання учні проходили військові заняття з практичними навчаннями, які довелося відмінити, бо на цих навчаннях траплялися смертельні випадки. Щодо викладання в школах Закону Божого в Гуляй-Полі велися гострі суперечки, навіть були намагання вилучити його з програми навчання. За мого втручання цей Закон отримав статус головного предмету, бо моральне виховання учнів, я так вважала і вважаю, повинно стати пріоритетом для суспільства.
Як не важко було існувати повстанській армії, але керівництво знаходило можливість матеріально підтримувати культвідділ. Так в кінці 1920 року в цей сектор було асигновано  вісімсот тисяч карбованців авансу.
(Галина сідає за стіл, задумується. Голос від автора)
Ось декілька рядків із щоденника гуляйпільської учительки Наталки Сухогорської, в яких вона подає хроніку подій 1919 року в Гуляй-Полі і дає характеристику Галини Кузьменко, яку вона чомусь називає Агафією:
«…В помещении кинематографа, где устраивались вечера, когда не ставили картин, было полно народу, в том числе махновцев. Давали какую-то украинскую пьесу, а потом дивертисмент из украинских же песен. Хор был очень хорош…
Смотрю, идёт ко мне Агафья Андреевна знакомиться, как с приезжей, и приглашает к себе в ложу. Очень красивая брюнетка, высокая, стройная, с прекрасними тёмными глазами и свежим, хотя и смуглым цветом лица, подруга Махно внешне не походила на разбойницу. По близорукости она носила пенсне, которое ей даже шло…
Агафья Андреевна была в синем мужском костюме, поддевке и шароварах, на голове её красувалась высокая чёрная каракулевая шапка… Все они говорили по-украински, пьеса была украинская, танцевали на сцене гопак и пели песни тоже украинские.
…Жена Махно призводила впечатление не злой женщины. Как-то она зашла в тот дом, где я снимала комнату, в гости. В котиковом пальто, в светлых ботах, красивая, улыбающаяся она казалась элегантной дамой, а не женой разбойника, которая сама ходила в атаку, стреляла из пулемёта и сражалась. Рассказывают про неё, что несколько махновцев она сама убила, поймав их во время грабежа и насилия над женщинами. Её махновцы тоже побаивались…»
(Галина встає з-за столу). Скільки правди та неправди і про мене, а особливо про Нестора, з’явилося в пресі та літературі – не перерахувати, це легенди, і вигадки, і викривлення – Бог суддя тим авторам. Дозвольте гірко пожартувати щодо декількох слів із спогадів Сухогорської: «…сама ходила в атаку…» і я продовжу – тож тільки диво врятувало Денікіна, що я його не взяла в полон. Але зараз я розповім про один цікавий і правдивий епізод за участі Нестора. В одному із сіл махновці захопили в полон декількох бійців більшовицького продзагону, які вчинили збройний спротив. Комісія присудила тих бійців до страти. Коли їх вели за село на розстріл, то зустріли Махна, а той зацікавився підлітком, який мав жалюгідний вигляд. Дізнавшись, що продзагонівців ведуть на розстріл, Махно підкликав до себе підлітка, поговорив з ним і звелів відпустити, заявивши:  – Хай підросте і втямить, що він чинив… наступного разу повісимо… І тільки!
Підліток той назвався Михайлом Шолоховим! Як бачимо, доля з людьми інколи вчиняє карколомні викрутаси. Я свого часу мешкала в Парижі і мене вразила доля знаменитої французької співачки Едіт Піаф. До п’яти років цей «горобчик» була сліпою. Бабуся майбутньої співачки працювала кухаркою в будинку розпусти. Коли повії з цього будинку дізналися про горе дитини, вони всі пішли до костелу і помолилися за зцілення Едіт. Як не дивно, а Едіт прозріла.
Махно вмів бути вдячним за добро, яке йому хтось зробив. Так одного разу після визволення одного із міст, Нестір зустрів лікаря, який колись у Бутирській в’язничній лікарні оперував його з приводу туберкульозу легень. Лікар із своєю родиною втікав від голоду з Москви. Махно дав розпорядження виділити цьому лікареві цілу підводу харчів.
Взагалі ж під час захоплення міст до рук Махна потрапляло багато грошей. Захопивши восени 1919 року Катеринослав, повстанці-махновці заволоділи мільйонами радянських карбованців. Махно щедро ними поділився – з лікарнями, з притулками для дітей, з робітничими організаціями, з культосвітнім відділом анархістів. (Галина сідає за стіл, голос від автора) – Гроші! Винахід людського розуму, який можна ставити в один ряд з винайденням колеса, хліба, пороху… Гроші – це законсервована енергія людської праці, фізичної чи розумової, енергії, яку власник може використати на добро чи зло. Гроші – це паливо у котлі будь-якої економіки, яке дає і життєдайне тепло, і отруйний дим. Гроші – це мільйони збережених життів і не менше вбитих ними. Гроші надають право подивитися виставу в театрі, і грошима ж вас покарають за безквитковий проїзд у транспорті. Хоча і кажуть – не в грошах щастя, але куди ж без них?
(Галина – встає з-за столу). «Батько» Махно поважав гроші, але не менше поважав оковиту. Багато біографів зображали Махна гірким п’яницею, хоча таким він ніколи не був. Полюбляв «батько» чарку і на селянських весіллях, і на численних бенкетах. Горілкою відзначалися перемоги, і нею ж заливалися невдачі. Деколи Нестір випивав дуже багато, навіть буянив при цьому так, що ад’ютанти його зв’язували і силоміць вкладали спати. Повстанці теж любили випити, проте Махно боровся з безмірним пияцтвом, тож міг і нагайкою відшмагати винуватця, а в період бойових дій міг і розстріляти за п’янство. За вказівкою «батька» Махна пораненим щоденно видавали вино.
Небайдужість людини до алкоголю Махно використав одного разу навіть при бойових діях з шкуровською кіннотою. Він дав розпорядження начальнику контррозвідки Задову дістати декілька бочок спирту і залишити їх на видному місці в одному із залишених повстанцями сіл, сподіваючись, що шкуровські козаки переп’ються і не будуть переслідувати махновців. Вигадка виявилася дієвою і шкуровці дійсно на декілька днів залишили загін Махна у спокої.
Махно умів заволодіти увагою селян, виступаючи на різних зібраннях  та громадських заходах. Говорив він різко, нескладно, то знижуючи, то підвищуючи голос, а після вимови короткої фрази любив повторювати гнівно: «І тільки!» . Серед селян ширилася чутка, що Нестір Махно наділений якоюсь магічною силою. Справді, на весіллі в родині махновця трапився такий випадок. «Батько» Махно сидів за столом в шкірянці, та ще й випив оковитої, тому впрів і вийшов з хати прохолонути. Хазяйка попередила, що в них дуже злий собака. Дійсно – собака почав гарчати і кидатися на Махна. Але той підійшов до собаки, відв’язав, взяв на руки і поніс до хати та посадив прямо під столом біля себе. Собака сидів тихо, а через годину хазяйка попрохала Нестора відпустити собаку. Нестір вдарив собаку носком чобота, що той тільки кавкнув і стрімголов кинувся з хати десь на город. Додому він повернувся тільки на третій день після весілля.

Щодо воєнних успіхів повстанської армії під керівництвом «батька» Махна ходили і до цього часу ходять цілі легенди. Схема переміщення повстанців нагадує броунівський рух (на екрані карта з схемою бойових дій повстанців). Якби не тиф, який викосив біля тридцяти тисяч повстанців, то ще невідомо чим би закінчилося протистояння з більшовиками в Україні. Головна біда – повна відсутність ліків від тифу. Махновці навіть вдавалися до такого ризику – щоб врятувати свого бійця, його перевдягали у форму денікінського вояка і залишали на видному місці, що інколи призводило до трагедії. На тиф перехворів і Нестір, але мені вдалося його виходити.
Як видно зі схеми, повстанці прямували в напрямку до кордону з західними країнами. Червоноармійці постійно переслідували повстанців, сили були не рівні, тож Махно уникав прямих зіткнень. Доходило навіть до того, що «батько» розпускав своїх бійців, але вказував місце і час зібрання там, де була схована зброя. Більшовицьке керівництво вже рапортувало Москві про повне знищення «банди Махна», а повстанці відроджувалися, наче з попелу, хоча багато з них загинули, багатьох Махно відпустив додому. Решта пішла далі до кордону з Румунією. Біля Дністра загін повстанців на чолі з Льовою Задовим зумів роззброїти прикордонників і організувати переправу. На цьому місці Задов зняв із свого пальця коштовну обручку з діамантом і дав мені, так він передбачливо допоміг нам із Нестором в майбутній матеріальній скруті, ти паче, що на той час я вже була вагітна.
В Румунії нас обеззброїли та інтернували. Москва ж вимагала нас видати. Проте румунська влада не виконала ці вимоги. Чекісти послали кіллера Медведєва (в майбутньому – партизанського героя СССР), щоб він застрелив Нестора Махна. Переодягнувшись в форму румунського офіцера, Медведєв прийшов на квартиру, де повинна була відбутися зустріч Нестора із представниками спецслужби Румунії, і розстріляв невинних службистів, але Махно на цю зустріч не приїхав. Пізніше уряд Румунії дозволив Нестору, мені і ще сімнадцятьом махновцям перебратися до Польщі, де ми довгий час перебували у таборі за колючим дротом. Махно боявся, щоб нас не передали радянській владі, тому вирішив випередити події. Він добився, щоб мене, як вагітну, відпустили до лікарні у Варшаву, а мені доручив зайти до консула України і повідомити – за яких умов він згоден повернутися в СССР. Головною умовою був дозвіл на багатопартійність, чого радянська влада не могла допустити ні в жодному випадку. Звернення закінчилося нічим, а незабаром Москва виставила вимогу Польщі про видачу Махна. Але в цей час окружний прокурор Варшави розпочав слідство проти Махна і його прибічників, звинувачуючи у зв’язках з консульством України і про спробу організувати повстання у Галичині, яка тоді входила до складу Польщі. Польський суд виправдав нас, а світові організації анархістів допомогли нам переїхати спочатку до Німеччини, а потім і до Франції. В Польщі ж я встигла народити дочку Оленку. В Парижі нам не було за що жити, мені довелося влаштуватися на роботу в містечку Кенсі, працювала я прачкою в пансіонаті-інтернаті для дітей російських емігрантів. Нестір залишився у Парижі, часто міняв місце роботи, отримував невеличку допомогу від анархістів. Офіційно у нас з Нестором шлюб не був оформлений (така була практика у анархістів), проте і неофіційний шлюб ми з ним вирішили розірвати, підтримуючи добрі стосунки. Я з дочкою щотижня приїжджали до Парижа, Нестір з великим задоволенням спілкувався з дочкою, купував їй недорогі подарунки. Маючи жорстку вдачу, інколи карав Оленку за дрібні провини, але потім із-за цього впадав у депресію: як же він наважився карати власну донечку.
(Галина сідає, голос від автора) – Паризьке життя Нестора Махна широко описано різними авторами, які одностайно підкреслювали, що «батькові» довелося жити в скрутному матеріальному становищі, його майже всі забули. В цей час у Парижі мешкали і його колишні вороги – Денікін, Врангель, Петлюра, Раковський. Останній, як дипломат, представляв у Франції Країну Рад.  «Батько» Махно, звичайно, небезпідставно остерігався помсти своїх ворогів. Після вбивства Петлюри Махно навіть змінив прізвище і офіційно став Міхненком, це ж прізвище стали носити дружина Галина з дочкою Оленкою. Варто сказати про відношення Нестора Махна до національного питання – воно зовсім його не цікавило. Хоча махновщина генетично була пов’язана з українським козацтвом, проте Махно взяв на озброєння від предків любов до особистої свободи, мужність, що межувала з відчайдушністю, поєднання кмітливості з неповторним гумором.  Незалежність України його, на жаль, обходила. На думку приходить сумний висновок: кожне нове покоління будує свій варіант нації і цей ряд варіантів та їхніх варіацій може бути безкінечним та мати ознаки від вершинних досягнень до могильного виродження, від великих злетів до повного зникнення націй. На планеті Земля кожна нація – діамант, великий чи малий, який збагачує людство своєю вартісною неповторністю. Якби існували космічні туристи з інопланет, то земляни з великою гордістю могли б знайомити їх із культурними досягненнями різних націй.  Нестір Махно не розумів і не задумувався над цим.
(Галина – кінцевий монолог)  Хоча Нестір уже втрачав життєві сили, але мріяв повернутися на батьківщину, навіть згадував свою першу дружину Настю Васецьку. Мріяв повернутися до Гуляйполя і стати звичайнісіньким селянином, одружитися з працьовитою дівчиною, завести своє господарство і насолоджуватися звичайними сільськими радощами. Мрії так і залишилися мріями. Помер він у паризькому госпіталі після важкої операції. Нам же з дочкою довелося зазнати ще багато життєвих негараздів. Після війни ми потрапили до СССР, нас судили, я отримала 8 років, а Оленка – 5 років ув’язнення. Після смерті Сталіна нас амністували і ми мешкали в казахському Джамбулі. Земне життя – це постійні випробування, які для кожної людини зовсім-зовсім різні і не завжди залежать від самої людини. Нестір Махно намагався побудувати таке суспільство, де людина була б вільною від зовнішнього тиску, особливо – від тиску державного апарату насилля. Не судилося здійснити задуманого, хоча й дало можливість теоретикам від політики враховувати досвід його боротьби. Досвід… А які висновки зробило людство від революцій, від громадянських війн? Як на мене, то ніяких. Мені сподобалася цікава думка, яку я вичитала у французького письменника Андре Моруа щодо революцій (Галина бере на столі зошит, читає): «Революції подібні на хвороби з коротким інкубаційним періодом, але нескінченно довгим видужуванням» (кладе зошит на стіл). Суспільство все ж повинно вчитися не повторювати помилок минулого. Життя можна порівняти-змоделювати із грою в шахи. Виграє той, хто обдумує на багато ходів наперед. В шахах є поняття «гамбіт», коли доводиться жертвувати певною фігурою задля досягнення перемоги. В реальному житті таких «гамбітів» незчисленна кількість, історія надає нам масу прикладів самопожертви героїв заради кращого майбутнього своїх потомків. Тож будьмо достойними пам’яті цих героїв, адже вони віддають своє життя задля всіх нас, задля їхніх і наших нащадків. На одному із мітингів у Гуляй-Полі Нестір Махно говорив (Галина бере зі столу папір, читає): «…Якщо майбутнє покоління запитає нас: «Що ви зробили для революційного руху?» – ми, не бентежачись, відповімо, що ми віддали те, що могли: заклали один з наріжних каменів фундаменту української соціальної революції, і якщо не були опорою її, то були її відданими зброєносцями».
(Галина кладе папірець на стіл) Що ж – все-таки історія має властивість чомусь навчити сумлінних нащадків. Чи не так?
(Галина знімає портрет Махна  і йде зі сцени).



                                       Завіса  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Ви мене здивували, пане Миколо.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 10-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Василь Шляхтич, 07-06-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 06-06-2015

Надішліть цей твір ще раз...

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ, 06-06-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.58079290390015 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …