Бутылка пивом истекает,
Из крана капает слеза,
И снова на моей гитаре
Как нервы струны, гриф —
Судьба
Судьба... Доля... Дурнувата назва. Асоціюється з якимось астрологом, який наполегливо намагається примирити існування долі із твердженням, що все в руках людини і залежить усе тільки від неї, від людини, іншими словами – від мене.
Перші кілька втілень дійсно віриш, що все навколо обертається виключно за твоїм велінням та хотінням. Але проходить одне життя, друге – і ти з головою кидаєшся, якщо не в іншу крайність, то принаймні – в інший бік. А потім просто втомлюєшся…
Втомлюєшся вчити, втомлюєшся вчитися. Сердечко б’ється – і добре, з перебоями – нічого, переживемо. Не переживемо – теж не фатально, ще зустрінемось…
Втомлюєшся від биття у зачинені двері та топтання на порозі відчинених, від польотів уві сні та плазування наяву, від любові до гроба та абортів як результату цієї самої любові…
Втомлюєшся від долі, якщо вона є, та від можливості жити не від чого не залежно, якщо фатуму цього факаного немає…
Так, непомітно, підкрадається відчуття старості…
Я постарел...
и все улыбки
Не более чем маскарад.
Я постарел...
и все ошибки
Из пепла встали на парад.
Я постарел...
замерзли росы,
Опали в клеточку листы.
Я постарел...
седеет осень,
И снег замел назад
Мости
Одне з досягнень людства гідне поваги. Спроба привнести хоч трохи стабільності у світ постійного руху.
Звичайно, глупо, але грандіозно.
Ілюзія влади, яку надає міст, надихає, як мінімум на те, щоби плюнути вниз… або блюванути, але то вже максималізм.
На відміну від рукописів мости горять. Зазвичай з біллю та кров’ю, не бажаючи віддавати вітру відбитки чиїхось ніг і сердець.
Кажуть, що мости поєднують людей… Цілком можливо, тут головне не розминутись.
Ще мости є зручними для всіляких філософствувань та для забивання стрілок. Можна суміщати.
Незамінні для польотів. Політ з мосту є набагато романтичнішим аніж політ з банальної шістнадцятиповерхової коробки. Але є небезпека залетіти за буйки, і тоді "рєдкая птіца", що залетить туди ж, обов’язково нагадить на голову, а заодно – і в душу…
А душе бывает тесно в теле,
Когда крыльев нет, высоки цели.
А душе надо порой наружу.
Да на свежий воздух! Люту стужу!
Не для всех душа от слова “душно”,
И кому-то воздух все же нужен.
Этот кто-то скажет: “Мне довольно!”
Этот сможет долететь до...
Волі
Так! Саме – ВОЛІ! Волі не може бути забагато – зазвичай просто не вистачає вміння нею скористатись. “Воля” – не антонім до “зони” або “неволі”. Поняття самодостатнє з одного боку, з іншого – вбираючи інформацію про оточуючий світ, воно розвивається. Застосовувати волю можна без будь-яких обмежень. Єдине обмеження – власна уява.
Дуже зручна у процесі написання усілякої маячні під назвою
