( Дещо про психологізм живопису Катерини Ткаченко, езотеризм і екзотеризм).
Сучасна українська мисткиня,- Катя Ткаченко, дуже цікава, ерудована, неординарна, як художник, як самостійно мисляча особистість. Творчість її наповнена філософічністю ( Сковородинською ), справжніми, особистими переживаннями, а також містить у собі багато чого, загадково – казкового, про що й поведемо мову.
Зовнішнє і внутрішнє, приховане і відкрите, притаманне роботам її авторства, те що живе у душі художниці, « вихлюпується» на полотна. В неї добре виходить малярською іномовною поєднувати таке, що нелегко поєднується. Покличемо на допомогу великого Х. Л. Боргеса, він про подібні явища висловлювався так : « Варто герою будь – якого роману, або герою реально – життєвої ситуації опинитися перед вибором декількох можливостей, він обирає одну з них, відкидаючи інші. А можливо ж, вибрати усі варіанти разом…?».
Катя у малярстві йде у напрямку творчого розвитку пізнаного, нехтуючи копіюванням, чи епігонством. Вона студіювала творчість – І. Босха, М. Бойчука і бойчукістів, мексиканську школу монументалістів, представників раннього Відродження, мистецтво Сходу. Заочний вплив справив на неї, головно пластикою письма, відомий митець – академік Олександр Івахненко ( вона дуже болісно сприйняла чорну звістку про відхід у інший світ знаного Художника). Усе це знайшло певний відблиск, перетин у її творчості.
До серйозних роздумів, розмислів спонукають цикли робіт, - « Сни квіткового лісу», « Живопис. Жінка», « Квіти серця». Коли вперше побачив ці картини наживо, відразу сприйняв незвичайні квіти, як квіткові дерева. Не зміг позбутись цього враження дотепер, на картинах виписані квіткові дерева…
Як і усі інші архетипові символи, символ дерева проходить з плином часу через специфічний розвиток. Зовнішній вигляд дерева піддавався змінам у різних розуміннях, одначе багатство і життєвість символа більше виявляється у змінах його значення. Найважливішим для феноменології символа дерева виступає на перший план його смисловий аспект. Найчастіше співвідносними з цим смислом асоціаціями є : ріст, життя, розкриття форм у фізичному і духовному плані, розвиток, зростання знизу догори і навпаки, материнський фактор ( захист, тінь, покрівля над головою, їстівні плоди, джерело життя, укоріненість ), особистість людини і, нарешті, смерть і відродження.
Вставка перша.
Суттєво,- немало робіт авторки супроводжуються текстами, ось доречний приклад : « Правда життя зі смерті зростає. Без смерті й життя немає».
Наскільки багато в цих образах ( квітів – дерев, людей, явищ природи ) від казки, міфу, поезії. Поетичне слово і такий живопис перебувають у тісних, родинних стосунках:
«Ти вставала до ранку світлою,
Ти ходила по квіти босою.
Передмістя синіло сливами,
В кожнім подиху – присмак осені».
( з вірша « Босоніж», Ганни Кревської ).
У середньовічних виданнях, відносно дерев, часто зустрічаються висловлювання учених – алхіміків. До числа наявних прообразів, можна віднести ідею про те, що райське дерево – це насправді людина. По давнім уявленням, люди походили від дерев і рослин ( давнє іранське сказання ). Дерево – ніби проміжкова форма людини в процесі перетворення, оскільки воно з одного боку, виростає з Першолюдини, а з другого – в кінцевому результаті перетворюється в людину. Велике значення для християн має уява про Христа, як – виноградну лозу…
Вставка друга.
Текст до іншої картини : « І всі ми, люди, наче той сад, де сам Господь гуляв…». І ще такий текстовий шматок, гармонійно вплетений у картину : « Бо в нас тут закони такі. Яке зерно в землю не кидай – неодмінно проросте».
Дерево часто зображають у вигляді жіночої фігури. Також здавна воно вважалося символом гнозису і мудрості. Важливо, що і у алхіміків, і в сучасних фантазіях космічний контекст дерева, чи світової осі, відступає на другий план ( науковий висновок К. Г. Юнга ). Не менш вагомий момент, - червоний і білий, це алхімічні кольори, червоний відповідає Сонцю, білий – Місяцю.
Серед конфігурацій архетипів несвідомого часто зустрічається образ дерева або дивної рослини взагалі. Дерево, коли воно виступає у ролі Символа, тоді відображає Самість ( це глибоке ядро психіки, тісно пов’язане з сновидіннями ) в процесі зростання. У жіночій психіці Самість втілюється у жіночих образах.
В цих живописних роботах спрацювало « активне фантазування» ( це припущення). Одне із найважливіших відкриттів Юнга. Що це таке ? Різновид медитування з використанням гри уяви. Медитуючий не має якоїсь усвідомленої мети або програми. Активне фантазування внутрішньо має щось спільне з східними техніками медитації, притаманними – дзен – буддизму, тантра – йога, але й західним, як у єзуїтів – в « Духовних практиках».
Наші сновидіння, приділяють звично головну увагу зовсім не адаптації до зовнішнього життя. В сучасному цивілізованому світі вони, ледь не завше намагаються розвинути ( посередництвом его ) належне ставлення до Самості, бо сучасний образ мислення і манери поведінки значно послаблюють зв'язок з нею. Цей зв'язок був сильно розвинений у первісних людей, вони покладалися на вказівки свого внутрішнього центру. А ми, з нашою перевернутою свідомістю, настільки заплутані зовнішніми, зовсім чужими справами, що посланням Самості важко прорватися до нас.
Гріффін, персонаж з роману Веллса, казав : « Люди, навіть культурні, не віддають собі звіту про силу духовну в наукових книжках». Чиста правда ! У творах мистецтва теж !
… намалювати свої сни ( сни – бажання, бачення ), здається, то тільки, - квіти, дерева, люди… Поза тим, на картинах буває – двобій Добра і Зла, вони у змагу, безперервному протистоянні на Землі.
З іншого виміру, із глибин, думка науковця В. Сніжко : « Якщо прискіпливо придивитися до малюнків Кам’яної Могили , центрально – африканської місцевості Тассілін – Аджер, то щось споріднене у них буде, а саме : образне мислення і зачарування довкіллям.Тогочасне малювання не є ідентичним сучасному; тогочасне було духовно – мистецьким дійством, бо божественним було усе довкілля, а відтворенням його був містичний акт». Сучасне образотворче мистецтво позбавлене свідомої містичності, проте, позасвідома містичність присутня.
Катя Ткаченко намагається поєднати з допомогою пензля у своїх творах, - Колись і Тепер ( любить термін – перетин, недарма… ).
Оці неземні поетичні рядки, чи не висловлені в них прагнення і бажання художника Катерини Ткаченко ?
« Дай мені глибини
Досягнути старого коріння
Щоб у небо і пам'ять
Своєю корою врости…».
Із вірша Ганни Кревської.
Андрій Будкевич.
Всеукраїнський тижневик "Шлях перемоги", №34, 20 серпня 2014 року.
