(допрацьовано)
"Той, хто не пережив жодної війни, ніколи не дізнається, в який прекрасний довоєнний час він жив." Габріель Лауб
Життя, що непомічаємо
Повільно рухаючись підземними переходами, зв'язаними з київським метрополітеном на Контрактовій площі, старий самотньо дивився у сіру асфальтовану підлогу під ногами. Навколо, вздовж стін, розташовувались торгівельні лавки, на яких можна було знайти майже будь-що від сухариків до годинників. Люди метушливо ходили туди-сюди, підходили до яток, роздивлялися пропоновані товари, йшли далі, іноді щось купуючи для себе, чи для дому. Хтось, активно жестикулюючи, розмовляв по мобільному, а хтось розповідав стоячому поряд товаришу, як оригінально привітав свою кохану минулого дня із святом 8 березня. Жіночки-подруги біля одного з підйомів нагору неспинно щебетали поміж собою, немов ті пташки, синиці-горобці на гілках дерева у дворі. Молода мати гиркнула на п'ятирічного хлопчика, що посмикав її за рукав легенького весіннього пальта... Не надто прислуховуючись, можна було розчути, як він соромливо казав, що дуже сильно хоче пісяти.
Біля старого впав чийсь гаманець, та чоловік непоспішаючи продовжив свій шлях. Безпритульний хлопчик, на вигляд років дванадцяти-тринадцяти, що проходив повз(?), хутко і вправно підхопив гаманець, та побіг до виходу, а дійсний володар не встиг і виявити факту зникнення.
Середнього віку особа прекрасної статі, швидко розклеювала на обитих кахелем стінах переходу нові об'яви, поверх напів-обдертих старих. "Тренажёрный зал, фитнес, аэробика", адреса, та контактна інформація... Бабця-продавець, що стояла трохи віддалік, підійшла до жіночки, та, лаючись на суржику, здерла тільки що наклеєний папірець.
Раптом старий зупинився... Спираючись на милиці під обома руками, просунув одну руку в кишеню, затим витягнув і неквапливо нахилився до підлоги... Трохи підправивши милицю під правою рукою, аби та не впала, простягнув згорнуту долоню. На брудному запиленому асфальті самотньо лежала стара монета, номіналом одну чи дві копійки. Іще під час війни та фашиської окупації, 9 березня 1944 року, в один день він втратив свою родину і кохану жінку. З війни залишився і калікою, приречений на самотнє існування. Старий поклав щось поряд з монеткою і затримався на кілька секунд...
Потім піднявся і, ледь посміхнувшись, подивився на дві, вже не самотні монетки - номіналом одну чи дві копійки... Міцно стиснув у руках милиці, та пішов далі...
