Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44629
Рецензій: 87326

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Чорний список

© ВЛАДИСЛАВА, 19-01-2015
                
Прикусивши нижню губу, я тихенько застогнала. Коли відчай змішується з гнівом, виходить вогненебезпечна суміш. Сьогодні свято, а я не можу привітати свою найкращу подругу. Зайти на її сторінку в соцмережі, переглянути нові світлини.  Виявляється, я настільки небезпечна особа, що мене варто занести до чорного списку, відгородитися від мене стіною. Нехай навіть віртуальною. І через що? Бо я українка, а вона живе в Росії і не бажає бачити очевидних речей.
Наша остання бурхлива розмова завершилась на нібито мажорній ноті. Ми відчували, як тріщить наша дружба. Майже фізично. Але все ж заприсяглися  більше не говорити про політику, і розійшлися буцімто друзями. І ось маєш… Мене підвищено. До персони нон-грата.  
Кольоровий світ бляк, набуваючи густого чорного відтінку. В голові все бриніло: «Зрадниця!» Слово, яке на смак наче згірклий апельсин. Я зіскочила з комп’ютерного крісла, зачепивши рукою і розсипавши по килиму бісер для вишивання, копнула кота, який кинувся мені під ноги. Налила в чашку окропу. Гарячий чай мене заспокоював. Розчиняв у собі турботи.  Мусить і цього разу.
Визнаю, я трохи перестаралася. Розпочала в соцмережі справжні бойові дії, вподобавши багато образливих не тільки для їхнього горе-президента, але й для усіх громадян Росії постів. Дозволивши ненависті керувати моєю рукою, забула, що не варто рівняти всіх під одну гребінку. Хотілося розплющити Риті очі, змусити її осягнути правду, зненавидіти те, у що вона  свято вірить. Але ж  і Рита поводилась так само…
Як трапилося, що правда раптом набула стількох облич? Роздвоїлась, стала багатошаровою. Бідолашна пані, певно, часто страждає на морську хворобу, бо нею вертять на всі боки.
А тепер ми вороги. З жінкою, з якою народилися в одному місті, були разом з першого класу. Нерозлийвода, маленькі бешкетниці. Пізніше, після завершення школи, доля закинула її на далекий Урал. Жінку, яку я мала за сестру. Та й інші, помічаючи нашу зовнішню схожість, іноді набридали запитаннями: «А ви часом не сестри?»
Раніше мені здавалося, що Рита мудріша. Що вона знає відповіді на всі запитання. А тепер розумію, що запитувала у неї не про те.
«Дурнолєтка», - жадібно ковтаючи гарячий чай, намагаючись з його допомогою розчинити ком із образи та відчаю, котрий не дає нормально дихати, шепочу, переіначивши її дитяче прізвисько «Малолєтка» на ось-таке. Прізвисько вона отримала за кумедний чубчик і задертий вгору кінчик носу. Їй личили чоловічі картаті сорочки і постійний шухер на голові. Роки йшли, волосся Рити сивіло, але вона лишалася одвічним дівчиськом. Подруга не сприймала рівне, наче вискубана від зілля доріжка баби Зоськи, життя. Вірила, що конфлікт збагачує, тормосить, змушує діяти.
Раз по раз діймала свого чоловіка-військового витівками, які він стерпить. Бо кохана, бо єдина і неповторна. А потім мені на нього ще й скаржилась. Натхненно так, з емоцією.
Я занадто прямолінійна. Рита вміє крутитися, виживати. Знає ціну цьому життю. Працюючи в торгівлі, виробила девіз: «Все для потрібних людей». А, може, з ідеями так само? Вона теж вибрала потрібніші?
Невже людей так легко обдурити? Перевернути все з ніг на голову, переінакшити, вибілити чорне, зробити його чистим і світлим. На згадку приходить забуте з лекцій по психології: «Найлегше сприймається брехня, в яку дуже хочеться вірити».
Пригадую Ритин вертикальний погляд зверху-донизу, червоні щоки і натугу, з якою вона доводила свою правоту. Що мене найбільше дратувало? Певно, те, що Рита й досі лишається при своїй думці, вірить підробним і зітлілим ідеалам. Але якщо дружба вмерла, то, може, не варто її воскрешати? Як і склеювати розірвану фотографію. Маю подібний досвід. Колись намагалася врятувати одну світлину. З цього не вийшло нічого доброго…
Ми з Ритою виявились різної крові. На щастя… От тільки рука не піднімається видалити наші спільні фото. На них я така гарна. Можливо, через безтурботну посмішку?
Раніше нас пов’язувало багато невидимих ниток. Я силкувалася розірвати всі до останньої. Але важко зовсім викинути зі свого життя людину, з якою маєш стільки спільних друзів. Іноді про Ритині справи мені розповідали знайомі, інколи я запитувала сама. У Рити народився онук, Володимир. Вона виклала його світлини у соцмережі. Знаючи її любов до зменшених імен, здогадуюся, що вона називатиме хлоп’я Вовчиком або Володькою.
Доводилось стукати себе по руці, яка тяглася до клавіатури, щоб її привітати.
У моєму житті теж відбулися зміни. Відтоді, як стала вдовою, поставила на своєму особистому житті хрест. Виходить, поспішила. Зустріла чоловіка, який змушує мій мозок вибухати сердечками. Так хотілося поділитися з кимось своїм щастям. Зрозуміє тільки Рита. Зрозуміла б…  
Наш шеф – дивна людина. При звуженні зарплатні все розширює посадові обов’язки і обмежує дозвілля. Соцмережі доступні лише на одному комп’ютері в офісі, котрий приєднаний до робочого принтера. Задавши до друку стос однакових актів, непомітно заходжу в gmail. Мені надійшло одне повідомлення. Пропозиція дружби. Від Рити…
Що трапилось? Чи не сонячне затемнення, бува? Невже на мою забуту подругу раптом зійшло просвітлення?
Не знаючи, гніватись мені чи посміхатися, заходжу в соцмережу. Тисну згоду. От тільки до останнього сумніваюся у своєму рішенні. Надто багато між нами стоїть. Чи подолаємо ми це відчуження?
Кілька днів регулярно зазираю до Однокласників. Перевіряю, чи немає  нових повідомлень. Рука свербить написати Риті. Можливо, у неї теж. Стримую себе. Не хочеться наштовхнутися на технічні сюрпризи типу: «повідомлення можуть лишати тільки найближчі друзі». А раптом я й досі очолюю той чорний список? Тоді навіщо вона додавала мене у друзі? Просто так, для колекції. Щоб була під боком…
Ритка не дзвонить, не пише, не озивається.  Я теж зачаїлася. Чекаю. Я не змінила своїх поглядів, не пішла і ніколи не піду на угоду із совістю. Певно, вона теж. Ось тільки зі сторінки Рити зникли відверто провокативні вподобання  і заклики (принаймні, я таких не бачу). Я теж обережно, ніби вирушила на спацір мінним полем, обдумую кожен свій крок. Не хочеться псувати одна одній нерви. Дружба важливіша.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 23-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Viktoria Jichova, 22-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 21-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 20-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 20-01-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ірина Лазур, 19-01-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.7494289875031 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …