Я дуже люблю свого діда. Він - незвичайний і найкращий у світі.
Люблю його слухати.
Ось і зараз cиджу поряд з ним на лавиці біля будинку. Дід дивиться кудись в далину, трохи примружившись. Сонце тільки-тільки починає виходити з-за обрію.
- Діду, про що ти думаєш?
- Зараз розповім. Коли я дивився на тьмяне світло твого планшета, яке пробивається через дверну щілину вночі, то подумав: як довго я живу на світі. Зараз інтернет, планшети, комп'ютери, пральні машини. Навіть у нас, в селі. Я пам'ятаю, як колись твоя бабуся прала білизну в річці. Жінки тоді довго терли речі піском, камінням, потім полоскали, сушили.
Я з цікавістю слухаю діда. Знаю, що розповідь не про брудну білизну. Зараз дідуня щось цікаве розповість.
- Сьогодні пральна машина все випере, сама виполоще і відіжме. А брудні плями можна вивести засобами спеціальними. І я ось подумав: так і душа людська. Приходить у світ. Вона забруднюється, весь час забруднюється. Сказав щось не те, образив когось – ось бруд і приліпився. Пляма, як від чорнила, або від гогочь масного... Його важко відіпрати, а жити з ним неможливо. Життя відмиває плями, тре камінням, піском, виводить хімією ... Душі дуже боляче, вона кровоточить, страждає. Іноді на місці плями в тканині рветься переплетіння ниток, і тоді душа стає рваною. Через дірку в душі проходить все зайве. Не витримала душа чистки, болючого наждаку і прорвалася.
- Діду, а як краще випрати душу - камінням і піском з річки, або в пральній машині?
- Раніше це було довше, а зараз дуже швидко. Життя стало іншим, метушливим. І тканина рветься частіше та швидше, тому що речовини спеціальні діють жорсткіше за пісок та каміння ...
- Слухай, діду. Давай навчу тебе інетом користуватися. Будеш свої розповіді записувати. Зробимо тобі свого блога, - кажу я дідові.
Ми довго мовчимо, а я думаю про те, як стираються з душі плями.
Потім я кажу:
- Діду, а в тебе є плями на душі?
- Є, звичайно. У кого їх немає? Без плям душа світла. Їй уже немає місця на землі...
Я думаю, як приїду в місто, галасливе, з безліччю людей, метушливих і заклопотаних, з різними плямами на душах, дірками і дірами від нескінченних прань у вселенській пральній машині... Місто з людьми, напханими ідеями, хаосом думок, безтямними вчинками, образами, сльозами горя, радості і розчарувань... безпричинним щасливим сміхом, божевільною любов'ю, кольоровими снами, сірими будинками, дощами та снігом... Солоними бризками морського прибою і швидкими струменями крижаної гірської річки ... Димом нічних багать, першими поцілунками, зрадами і смертю близьких людей ... Гай-гай…чим тільки не заповнені наші душі! Вони так потребують чистоти! А поки їм дуже і дуже боляче…
