

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Антиутопія

Будні ліквідаційного відділу

© Ігор Скрипник, 07-03-2007
Машина, не перевищуючи швидкості, долала кілометр за кілометром автобаном, що вів з Києва до Одеси. Збудований ще на початку ХХІ століття, неодноразово відремонтований, він не втрачав свого важливого значення для життя регіону. У салоні голосно грала музика. Веселилася молода парубоцька компанія, яка їхала відпочивати на море, де сонце, море, пісок і красиві дівчата. Після завершення навчального року в київських університетах, вони відчували велике прагнення відпочити і мчали вперед до цікавих пригод, на нові дороги життя. Та... Жорстокий удар. Спалах і гуркіт вибуху. За наступним поворотом дорога в майбутнє для них закінчилася. * * * Вадим Комісарчук ходив з одного краю кімнати в інший і чекав підсумкових результатів роботи відділу за цей день. У сусідніх кабінетах сиділи спеціалісти, які обробляли дані, що поступали з різних регіонів країни, зводили їх докупи, узагальнювали і виводили результати. Власне ці кілька людей, на чолі з Вадимом Миколайовичем були вершиною піраміди всієї організації. Всі інші працівники Ліквіду працювали на місцях. Такі відділи, під різними назвами, діяли в кожній державі, виконували одне і теж завдання, були сильно засекреченими, підпорядкованими лише вищим особам своїх країн. Вони тісно співпрацювали між собою, обмінювалися даними, досягненнями у своїй галузі, спільно боролися за благо всього людства. Про їх діяльність не знали навіть найближчі друзі та родичі. Сім‘я вважала, що його робота пов‘язана із сільським господарством, а подробиць ніхто ніколи не допитувався. Президент чекав на нього, а останніх даних все ще не було. “І що ж вони так довго вовтузяться?” – гарячкував він. Взяв в руки аркуш, весь списаний дрібним акуратним почерком. Ряди чисел були добре йому відомі. Однак, їх вигляд заспокоював, а чіпкий розум Вадима Миколайовича відразу починав працювати. “Дані про чисельність населення: Населення Землі – 11 млрд. 560 млн. 904 тис. 312 осіб.” Населення України – 127 млн. 463 тис. 760 осіб.” Далі йшли дані по інших країнах світу, але його особливо цікавий останній рядок, бо він особисто відповідав за нього. “Чого вони так довго тягнуть?” Він сів за робочий стіл. Кілька хвилин замислено дивився на стелю. Потім це остогидло. - Сім‘я, - скомандував він. Появилися їх об’ємні голограми. Радісна усмішка заграла на його вустах. Пригадався той час, коли він, молодий татусь, вовтузився з сином, як вони потім раділи, що встигли стати батьками. - Мати. Молода жінка посміхалася до нього. “Їй вже 86 років, а виглядає максимум на 30. Зараз вона десь відпочиває зі своїм новим коханцем у Австралії.” - Батько. Зображення радісного Миколи Комісарчука викликало у нього неоднозначні спогади. На зображенні 65-річний батько виглядав також років на тридцять. На останніх голограмках він був вже не такий веселий. Перед тим як, покінчити з життям, він виглядав змарнілим, похмурим, зовсім на себе не схожим. Ці останні зображення батька, найвидатнішого генетика і біохіміка ХХІ століття, творця знаменитого і сумнозвісного “еліксиру безсмертя”, він просто знищив. “Якби батько знав скільки біди і лиха принесе його відкриття, зі скількома проблемами зіткнеться людство, він ніколи б не зробив йому цей дорогоцінний дар – вічне молоде життя.” Все виявилося настільки простим, що йому спочатку не повірили. А коли прозріли, похапцем вихопили цей дар, кожна людина скористалася ним. А про наслідки сп‘яніле людство тоді не подумало. За гріхи батьків доводилося розплачуватися дітям і внукам. - Забрати. Голограмка щезла. Населення Землі різко збільшилося. Україна, яка чи ненайбільше потерпала від скорочення населення, швидко наповнилася новими жителями і не так вже й сильно постраждала від глобального перенаселення. Внаслідок різкого збільшення чисельності людей почався тотальний голод, брак речей першої необхідності, недовиробництво, виник ряд локальних військових конфліктів, який погрожували перерости у світову війну. Неймовірними зусиллями світовій спільноті вдалося уникнути справді всесвітньої катастрофи. Постала проблема контролю народжуваності. Практично все чоловіче і жіноче населення Землі було стерилізоване в доволі стислі строки. В їх число попав і Вадим Миколайович, і його дружина. Добре, що в них вже були діти. Це відбулося майже двадцять років тому. Залишили лише кілька тисяч ретельно відібраних осіб здатних до репродукції. На всяк випадок. Це вирішило проблему збільшення кількості населення, а точніше, якщо зважити на чисельність народжених і померлих, як правило самогубців, природній приріст був рівний практично нулю. Однак лишніх ротів все одно було забагато. На таємній нараді керівників держав було вирішено створити спеціальні підрозділи, які мали зайнятися контролем чисельності населення і зведенням його кількості до необхідної норми. Так народився Ліквід. Звичайно відкрито робитися це діло не могло. Воно було дуже законспіроване і використовувало різні методи задля реалізації своєї діяльності: смерть від невиліковних хвороб, вбивства, а найчастіше – нещасні випадки. В останньому спеціалісти відділу досягли неабиякої майстерності. Безшумно відчинилися двері і забіг радісний Кирило Капітанчук. - Вадиме Миколайовичу, ось останні дані, - і передав йому аркуш паперу. Приходилося використовувати старі носії інформації. Так було безпечніше в добу постінформаційного суспільства, де навіть холодильник і утюг претендували на інтелект, мали доступ до всіх видів інформації, бо всі були підключені до Всесвітньої Мережі. В іншому вигляді цей звіт швидко б став відомим всім довкола. - Які основні дані? - Норма на сьогодні перевиконана! – весело відрапортував підлеглий. – Ліквідовано 487 одиниць. Вбито нашими спеціалістами 95, влаштовано нещасних випадків… Вимогливо заблимав сигнал виклику. Комісарчука чекав Президент. Він мав чим його потішити. - Я до начальства, - кинув Капітанчуку, перервавши його доповідь. За хвилину кабінет спустів. Раптом загорівся екран відеофона і висвітлив заплакане обличчя жінки. - Вадимчику… терміново приїжджай… Наш Андрійчик… Наш гарний хлопчик… Він їхав з друзями в Одесу… на машині Любенка… Вони розбилися… Плач вбитої горем матері луною відбивався від холодних стін.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Не ті призвища
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Владюша Бар-Кончалаба, 28-06-2007

Ще одна версія майбутнього
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Дев’ятко, 13-04-2007

як на мене
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олексій Тимошенко, 10-03-2007

Дещо про футурологію
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Антон Санченко, 07-03-2007

127 млн. 463 тис. 760 чол. А жін?
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© М.Гоголь, 07-03-2007

Гарнюньо
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Остап, 07-03-2007

Згенеровано за 2.4418399334 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Будні ліквідаційного відділу

Не ті призвища

Ще одна версія майбутнього

як на мене

Дещо про футурологію

127 млн. 463 тис. 760 чол. А жін?

Гарнюньо