Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44152
Рецензій: 86140

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

САМОТИНА

© Анізія, 20-12-2014
Воно мовчало.  Вже який день ані тобі слова. Юля прислухалася, відсувала хустку  з вух, аж сиві пасма  падали на  лице. Таки  ані звуку. А в неї  то радіо було   і за чоловіка, і за доньку, і за сина.   Надвечір, коли  ноги   до болю виходить, присяде коло  маленького столика в кухні.  Візьме  хліба, натре  часнику , наллє олії до мисочки, трішки солі.  Скільки там треба старій бабі … І слухає -  не переслухає. Найбільше любить, коли пісні  народні співають.   Тут же на тобі. Замовкло. Кілька днів ані звуку.  Що  там робиться в тому світі? Хто тобі скаже.  І часник пече більше,   як  завше. І хліб  глевкий ніби.  У хаті тихо. Ти нікому не потрібна.
Вдень Юля ще з куркою поговорить.  Сяде на призьбі,  зерна сипне коло  ніг. І чубатенька тут як тут. Їсть. Сокоче щось.
-Добре зерно? Чому залишаєш? Ану визбирай усе дочиста, бо більше не дам.
Курка  й собі щось відворкує. Мовляв, чого тобі?  Скільки хотіла, стільки  й видзьобала. Не подобається, то дай чогось смачнішого..
- Ага. Смачнішого тобі? Де маю взяти? Сама би з’їла смачного. Ніхто не принесе.  Завтра неділенька, то буду  вареники ліпити. Щось і тобі перепаде.
Птаха сокоче, підбираючи  зернинки, ніби щось розуміє.
- Кажуть, що кури видають  аж два десятки різних звуків. А ти в мене завше сокочеш та й сокочеш. Ну ще кудкудакаєш. Тішишся, коли яйце знесеш.   А де ті два десятки? Чи то радіо неправду каже? Напевно таки неправду. О скільки там неправди.. То  пенсіонерів просять прийти,  будуть  тобі і гроші давати, і харчі купувати, і за  хату, світло, газ   платити будуть. Ще й на машині до   доктора повезуть як яку пані… Лише хату на них запиши. Чи я така дурна? Мені хоч давно сімдесятка минула, але хату я на них не запишу. Йваниха, як старий переставився, записала. І що тепер? Де та  Йваниха?  Місяця не збігло як не стало її. Люди кажуть, що  який дурний буде  за стару гроші платити ще й до докторів возити. Хату записала – вмирай собі. Доста нажилася.  А я… Сама,  як горох при дорозі.  То й місяця би не  тягнули. Поки би не записала хати, то ще нічого би не давали. Лиш би байки гнули,  як то буде файно… Як мені  легко буде вестися тепер.  Ба. Лиш повір. Вже як запишеш, то нічого не дадуть. Бо хата вже їхня. Ой не вір,  чубатенька  моя , тому радіо. Чи ти не чула, як  воно ліки рекламує. І два серця, і  всякі такі мазі від  болю в ногах. Я раз, дурна, була зателефонувала. Та там такі ціни. Як в Америці.  Там пенсії великі, може би м собі й купила, бо ноги мене таки болять, а тут. Та мені тих грошей заледве на хліб  вистачає.  І за світло-газ. Олія дорога, масло  хіба   для  панів, про м’ясо вже й не кажу. Чи про рибу. Маю он картоплину яку  та капусти пів бочечки, яких – таких огірків  наквасила. Якось перебудемо. Аби хіба  війна  зупинилася. Бо, знаєш, дурна  птахо,  я ще мушу  яку сотку від себе відірвати, бо там діти на  тому фронті мерзнуть і голодують.  Пани  не дадуть. Панам завше мало. Вони добре, що тоту війну розпочали. А нарід що? Нарід най тягне , аби   тим дітям  помочи. Бо гинуть сараки. Такі молодесенькі. Як цвіт. Гинуть.
Але я  забула тобі   доказати, що розпочала. Як зателефонувала  там за тими мазями, почула високу ціну і відмовилася. То знаєш, птахо, вони мені  телефонували разів з десять. Навіть грозили, що до суду мене дадуть, бо витратили на мене гроші за ті   дзвінки. Отаке то. То я, бодай не казати, ти знаєш, що ніколи слів поганих не кажу. А тут так роззлостиламся, що  сказала, аби забиралися до того місця , до якого одну мазь рекламують.  Аж так дали мені спокій.
- Ти вже наїлася, чубатуронька моя?  Водички дати тобі?  Та   що  розсокоталася? Сумно тобі?  Чи я не знаю. Наді  мною також висить  та самотина. Як і над тобою.  Не збиралася  я  тримати курей. Бо  де мені вже   ходити коло того. Коли тут ворона несе тебе. Пес сусідський як загавкав та й випустила вона тебе. У тебе  голівка скривавлена. Маленька ціпочка.   Шкода було викинути, бо живе ж. А виходилася. Дивися яка курка з тебе. Як пава.
Але що то я? Субота ж… Треба  ще підлогу помити.Ні, ні... Ніхто не прийде. Давно вже ніхто не приходить. Марія слаба лежить, Палажка, аби ти знала, що Палажка вона, а не Поліна. Придумала собі, встидається  свого  ймення. То Палажка   десь до дітей до міста повіялася, у Катерини  діти, внуки… Коло тої господарки так находиться за день, що ледве ноги до ліжка дотягне. На її місці мала би бути я. Бо Федір до мене почав ходити. Та Катерина раз призналася, що   його любить. І я,  чуєш, пташино моя, і я його любила. Та як почула, що Катерина  побивається за ним, зрозуміла, що то не буде щастя. Не дасть Катерина нам жити.   Та й вступилася.  Сказала, що іншого люблю. Так Катерина мене намовила. Аби Федір про мене забув.  А я не мала на то ради.  Та й самую відтоді. Ні. Були хлопці.  Двері вибивали.  Я не могла. Не любила більше нікого.  Така натура  в мене якась  проклята. Як та самота. Як нема того, кого люблю, то нікого мені не треба.
Курка  побігла  собі. А Юлю думки обступили.
День   ще  як день.  То те, то се… Найгірше вечорами. Особливо   перед Різдвом, коли день, як зітхання. Ще не розвиднилося. Як уже   смеркає. Вечір за очі хапає, а ще нічого не пороблено. Сніг відкинула,  коло курочки почистила,  насипала зерна, водички налила.  Буряки відварила на борщ. До  крамниці за хлібом   сходила.  На пошту. Там беруть гроші за послуги комунальні.   Допленталася до хатини.   І вже зорі  на небі.  Добре ще, коли зорі. Коли ж похмуро, то й на душі   мряка. Хмари всядуться на дах, зачепившись за комин,  і де те небо побачиш…
А там Різдво. Свято, яке найбільше любила в дитинстві, на старості  радості не дає. Довкола від коляди аж земля  двигтить, а вона сама. Не раз Катерина просить на гостину, не йде.  Не те, що заздрить. Не хоче, аби Федір зблизька  бачив її таку. Стару.  Ще й два зуби викришилися.
Подибала за куркою.
-Йдеш уже спати?  Ага… Ти, пташко моя, не думай, що то я  Степана вигнала. Не я. То не правда, що в селі  кажуть, що так від мене втікав через вікно аж шкарпетки забув.  Прийшов на квартиру, то живи собі. Але порядок тримай. Бо я  хвора на той порядок. Все має бути на місці. Я вік звікувала сама.  Все в мене чисто. Ну не так, як в аптеці. Але  я щодня все мию, чищу. А він що? В черевиках з болотом  аж до покою. Та я, стара,  маю за тобою мити? Чи ті шкарпетки збирати попід кріслами. То й втік. Не через вікно. То неправда. Стара  Майданючка  збрехала. Як то радіо. Через двері пішов. Най іде.  Де ще  спробує такого борщу?  Де ще спатиме на такій білій постелі? Вдень він на ліжко лягає. Здоровий. Кажу: бамбетель  є для того. Там сідай. А йому, видиш, на ліжку ліпше читати… Чого розсокоталася?  І ти мене  свариш.  Та коли би я могла терпіти бруд, то ти би в мене в покою  мешкала.  А так мусиш йти на банти.
І раптом… Баба  хустку з вуха зсунула, прислухалася. Аж зморшки розгладилися.
-Ти чуєш, радіо  обізвалося. Заговорило. Зараз почую, що там робиться в світі. Вже знову буде брехати. Ой буде…
Пошаркала до хати  і  аж просвітліла. Все таки не сама.  Хай бреше. Але хай говорить.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

Натре часнику , наллє олії до мисочки...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло, 26-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Viktoria Jichova, 23-12-2014

Яке хороше оповідання

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 23-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 22-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 22-12-2014

Юлін монолог

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 22-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анна Edelweiss, 22-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов , 21-12-2014

Така достовірна картина

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 21-12-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 21-12-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.60992002487183 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Стефані Ґарбер «Каравал»: Коли грає стає реальністю
Часто людям хочеться пограти в гру, яка відволіче їх від реального світу і на кілька днів перенесе в інший …
«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …