Товариш Брежнєв сам відібрав його з виводку молодих поросят від плодовитої льохи Ромахи і назвав Хрущовим. Очевидно, на знак великої поваги і любови Леоніда Ілліча персонально до Микити Сергійовича.
Як розповідали мені за чарочкою чаю колеги-старожили нашого режимного спецоб’єкта, цього пацю Брежнев уподобав ще давненько. Одразу після жвавих перепалок у Кремлі, коли попереднього Генсека було усунено теперішнім унаслідок застосування штатної стрілецької зброї різними підрозділами кремлівської охорони.
На Манеж випустили нового суб’єкта. Черговий зеківський матеріал з «норільської вибірки». Очі йому було зав’язано червоною ганчіркою. На голову начіплено щось кумедне. Буцімто суміш в’єтнамського народно-демократичного бриля з розплюсненим буржуазно-капіталістичним ковбойським капелюхом. Замість ватяника – біла сорочка з фолькльорним оздобленням.
Спершу мені здалося, що цього суб’єкта виряджено було у щиру вкраїнську вишиванку. Придивився уважніше й розгледів, що ні. Це радше був якийсь естрадно-оперетковий варіант. Буцімто сценічне вбрання виконавців популярного нині серед молоді вокально-інструментального ансамблю «Пісняри». Узагалі це була ніяка не вишиванка, а лише косоворотка, бо навипуск і підперезана червоною мотузкою. Замість вишивання – кострубаті аплікації абстрактно-декоративних візерунків. Хризантеми з виноградними гронами й ананасами. Або щось такого.
Узутий він був у хлипкі в’єтнамки рожевого кольору. Обіруч стискав серп. Стояв у центрі Манежу й незграбно вимахував сільскогосподарським інструментом у порожнечу поперед себе.
Тільки-но Леонід Ілліч зробив зусилля аби повернутися до нас, як полковник Ковтунюк уже затараторив:
– Тарасєнко Боґдан Назаровічь – колишній член спілки письменників уер-есер, прозаїк, поет і драматург, український буржуазний націоналіст ...
Ураз мені здалося, що земля під ногами дрібненько затремтіла – на Манеж увірвався найдебеліший і найвеличніший з усіх моїх кабанів. Красунчик Хрущов! Полковник Ковтунюк, вочевидь, цього не помітив і продовжував:
– ... звернувся до президіуму цека капе-ерес з провокаторським листом, у якому висловлював ідеологічно шкідливі сумніви щодо братерської єдності трьох слов’янських народів і вирішальної та напрямної ролі братнього російського народу..
Хрущов тим часом стрімголов подолав майже всю відстань до об’єкта посеред Манежу. Тарасенко Богдан Назарович відсахнувся вбік і навідліг шваргонув серпом у нікуди.
– ...цей лист нелегальним шляхом потрапив за кордон, де використовувався у пропагандистських цілях середовищем реакційної української еміграції та імперіалістичними спецслужбами Голосу Америки, Радіо Свободи, Бі-Бі-Сі ...
Кабан обрушився щодуху на українського буржуазного націоналіста з серпом у руці. Ніби вантажний локомотив налетів на велику рогату худобину, породи білоголової української, що вклякла була посеред колії. Причому, локомотив двосекційний магістральний побудови Ворошиловградського виробничого об’єднання тепловозобудування ім. Жовтневої революції! Полковник і далі не бачив нічого цього і продовжував:
– ... антинародну й антирадянську діяльність підривної екстремістської організації Українська Хєлсінська Спілка ...
Леонід Ілліч роздратовано змахнув рукою вбік полковника аби він не заважав, але Ковтунюк ніби керувався на автопілоті:
– ... у своїй українській буржуазно-націоналістичній діяльності він змикався з найбільш реакційними колами капіталістичного світу, зокрема з неофашизмом і сіонізмом...
Товариш Брежнєв не витримав і гнівно рикнув на полковника:
– Затнися вже нах!
Ковтунюк осікся. Нервово засіпався, закрив течку, зблід як вапно й витріщився на Манеж. А там було що бачити! Могутній красень Хрущов, улюбленець мій і водночас особисто Леоніда Ілліча, рвав Тарасенка на шматки.
Леонід Ілліч, а за ним і всі його кремлівські гості, підвелися з радісними вигуками й оплесками. Вони так щиро й бучно раділи, немов щойно було забито не буржуазного націоналіста, а вирішальний гол на чемпіонаті з футболу!
Цієї ж миті звідусіль з динамиків гримнула музика. Попід купол Манежу полинули урочисті акорди й величальний спів. Я помалу прислухався, почав упізнавати мелодію, підхопив слова й несподівано для себе взявся тихенько підспівувати:
Живи, Україно, прекрасна і сильна, -
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.
Не знаю чи це наш кінорадіомеханік Вахо Суліквелідзе знову наклюкався спирту в підсобці й переплутав грамплатівку для трансляції. А може, навпаки, цей гімн саме зараз і мусив був звучати за програмою. Згідно з порядком денним і за тонким ідейним задумом орговиків.
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні навіки-віків!
Живи Україно, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
Та ні, мабуть Вахо Суліквелідзе нічого не наплутав. Гімн Української РСР був украй доречним. Чому б і ні? Авжеж, певно що так! Адже дорогий товариш Брежнєв Леонід Ілліч має безпосередній стосунок до Неньки. Хрущов також – що людина, що кабанець – обоє міцно пов’язані з Україною! Зрештою, і цей норільський суб’єкт зек Тарасов чи Тарасюк або Тарасенко, чи як його там насправді, коротше, буржуазний націоналіст – теж не будь-який, а український...
Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ.
Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот.
Високі кремлівські гості підійняли черговий тост. Почаркувалися. Випили, крекнули. Смачно закусили. А тим часом на Манежі вже метушилися техніки та прибиральники. Жалюгідні залишки буржуазного націоналіста вивозили геть у дерев’яному візочку.
Ми славим трудом Батьківщину могутню,
Утверджуєм правду безсмертних ідей.
У світ комунізму – величне майбутнє –
Нас Ленінська партія мудро веде.
Могутнього й величного Хрущова, який славно потрудився на Манежі, солдати у спецобладунках повели до стійла відпочивати. Я полегшено зітхнув. Основну програму на сьогодні було успішно виконано.
Тепер високе начальство, за традицію, йшло святкувати перемогу в лазню. Там уже зробили все, що треба – заздалегідь належним чином підготували, протопили, накрили на стіл і завезли балерин. Здається, що з Большого. А може й місцеву породу – це вже не моє управління, тож і гадки не маю. Утім, напевно знаю, що співати сьогодні мусив був таки молодий талант з Донеччини Йося Кобзон.
Усе як завжди просто й немудрящо, без зайвих викаблучувань, хоча найвищого ґатунку. Саме так, як любить наш Генеральний Секретар.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design