18 березня я перетнув кордон Країни зламаних сірників. Що мене найбільше вразило – це кольорова відсутність. Довкола не було жодного кольору, ні веселкових, ні чорно-білих. Я зупинив і запитав перехожого про кольори, а той просто остовпів, побачивши мій розкішний темно-синій костюм та білосніжну сорочку, він шанобливо поклонився мені і сказав, що має велику честь вітати таку велику людину, себто мене. Я запитав, чому він вважає мене великим, а Паша відповів, що тільки великі люди можуть дозволити собі бути у кольорі. Далі він розповів цікаву історію своєї країни. Основним експортом країни є кольори, їх видобувають із будь-яких предметів; з мого дозволу він забрав темно-синій колір з мого піджаку, після чого той став сірим, а потім забрав ув окремий флакон і сірий колір, після чого мій піджак, як і все в країні, став ніяким на колір, але він був. Паша мені дуже дякував за це, і сказав, що цього йому вистачить на тиждень, і порадив бути обережнішим в країні, щоб на мене не натрапили злодії, які за флакон кольору здатні просто вбити. Я запитав, а як він використає цей флакон далі. Паша відповів, що за коричневий флакон йому дадуть 9 сірників, а за сірий -5. І, використовуючи 2 на день, їх йому вистачить на тиждень.
- Чому сірники, у вас немає інших енергоресурсів? – Запитав я.
- До чого тут енергоресурси? Це ж сірники! – Здивувався Паша. – Це ж найвищий ступінь насолоди! – Паша примружив очі.
- Що – сірники? – Не зрозумів я.
- Ну ви, іноземці, даєте. Невже ви ніколи не ламали сірників?! Ах, тільки про це подумаю, а так звеселяє! Ах!
Виявляється, джерелом життя і насолоди в цій країні було ламання сірників, а за імпортовані сірники вони платили експортованими кольорами.
- Купіть-но троянду, - до нас підійшла торговка квітами.
- Добре, а чим я маю платити? – погодився я.
- Прошу пана, колір сорочки.
- Будь ласка, - погодився знову.
Жінка забрала собі білий колір моєї сорочки у кишеню, а мені дала безкольорову троянду. Я узяв її до руки, але не відчув уколів шипів.
- Біль від уколів теж уже видалено, - пояснив Паша, побачивши моє здивування. – Теж на експорт.
Я підніс квітку до носа.
- І запах теж, – зазначив він. – У нас залишилися лише абстрактні форми предметів. Кольору для ока немає, запаху для носа – немає, смаку для рота – немає. Смак теж окремо видалено, і цистернами вивезено на експорт. Ми їмо сало, і не відчуваємо, що це сало. Відчуття для шкіри теж скрізь видалено та трубопроводами викачано, ми гладимо одне одного, але не відчуваємо дотику, ми співаємо, але не чуємо звуків. Можливо, ви звернули увагу на те, що ми з вами спілкуємося телепатично, звук теж продано. Немає жодних відчуттів, але ми є. Ви мене не можете бачити очима, я без кольору, як і все довкіл, але ви мене бачите розумом, усвідомлюєте, що я є. А нам стає дедалі важче усвідомлювати самих себе, що ми є. Так приємно торкатися неочищеної матерії, - розчулився Паша, гладячи мій безколірний костюм двома долонями. – І хто б міг подумати, що ми впадемо до такого рівня, станемо тінями через ті кляті божественні сірники. Наша країна-сусід привчила нас до сірників, і тепер ми маємо віддавати останнє цінне, що в нас є. Скоро в нас не буде, що віддавати, і нас буде поглинуто сусідом. Спочатку нас пробували привчити до туалетного паперу, але його рвання – ніщо у порівнянні з ламанням сірників.
- А чому б вам самим не виробляти сірники?
- Наша країна бідна, у нас замало сировинних запасів, і потужності наші не забезпечують і 2% потреби. До того ж, ми не маємо власних можливостей по утилізації зламаних сірників, і їх уламків накопичується щотижня кілька сотень тон, а імпортер, згідно до контракту, має забезпечити і утилізацію використаних сірників теж, хоча робить це неохоче.
До нас під’їхала урядова машина слабко сірого кольору, і з неї вийшов кольоровий прем’єр. Він дізнався про моє перебування в країні і вирішив скористатися нагодою отримати деякі пропозиції від вченого.
- Вам треба диверсифікувати імпорт сірників, щоб це робилося з різних країн, а, по-друге, ви дуже багато платите за сірники, хоча вам, насправді, потрібні не сірники, а сам процес їх ламання, тож хай вам продають окремо упаковані процеси ламання сірників, а у крамницях, на складах, ви їх пофасуєте по різних партіях.
- Геніально! – Захоплено підстрибнув прем’єр і його почет. Ви врятували нашу країну від неминучої кризи. Нагороджую вас орденом зламаного сірника!
Ми тепло попрощалися, і я помандрував далі. Через кілька тижнів до мене надійшов лист від прем’єра країни зламаних сірників, він гаряче дякував за рацпропозицію, дійсно, набагато вигіднішим стало імпортувати не сірники, а процеси їх ламання, це дозволило країні вирівнятися у розвитку і поступово відновити кольори.
У мене і досі зберігається орден зламаного сірника старого ґатунку, але ви його не побачите, не понюхаєте, не доторкнетесь до нього, не покуштуєте на смак, і, звичайно, не почуєте.
