Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2617
Творів: 47787
Рецензій: 92642

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

МУЗИКАНТ 1

© Анатолій , 03-06-2014
                                                                  Примхи долі.
Файно прокинутися ранком в теплій оселі, на м’якому ліжку, на бавовняному простирадлі, під пухнастою ковдрою, поруч, з іще сплячою коханою дружиною: тепленькою, доступною, запашною; бери її хоть зараз, в цю мить, вона твоя вся, тобі непотрібно шукати штучного кохання на стороні, облизувати чужі, розфарбовані губи-попільнички, ось воно людське щастя, поряд, лише простягни руку.

   Але Музиканту про таке навіть не мріялося бо він вже давно не мав ні оселі, ні дружини, ні імені, а ні прізвища – все минуле забулося, та й думати було годі. Він розгубив по життю все, що мав нести з собою до глибокої старості, тому й байдуже було, як його звали, аби не гнали з насидженого місця в підвалі, де він ночує ось уже третю неділю поспіль. «Музикант, який він музикант - алконавт. Що вони, опеньки миршаві, знають про музику? Хіба їм доводилося коли не будь ширяти над стадіонами, коли бас-гітара рве ,барабанні перетинки, а гітара-соло доводить до істерики молоденьких дурепочок, а парубота, божеволіючи в екстазі від забійної мелодії, жменями ковтає «колеса» і запиває їх джином, перетворюючись в мавпячих наркоманів».
   Музика, вона каламутить душу, вона завжди дістає до самого сокровенного, пробуджує відчуття надлюдини, керує натовпом, від неї, сильна душа набирається натхнення, а слабка стає здобиччю темних сил.
   Йому довелося пройти по всім щаблям: від зльоту над стадіонами, і, ось тепер, до жалісного існування в підвалі. «Музикант» - можливо ще хтось і пам’ятає того: високого, довгов’язого, патлатого, талановитого (казали шанувальники) соло-гітариста, який витягував з електроніки такі звуки, що був гідний позмагатися з самим маестро Зінчуком. О, коли це було. Він зараз все забув, лише десь там у підсвідомості можливо ще й жевріє вогник людяності, але як його розпалити, як йому вдихнути кисень, щоб примусити відродити бажання любити життя.

   Нарешті він проснувся, ні, просинаються ті, що живуть в теплих оселях, а він – прийшов до тями. Він, заради впевненості що живий іздригнув ногою, потім пошкрібся зашкарублими пальцями в патлах, кашлянув. Лежак із картону шарудів від кожного руху і скобзався під його засмальцьованою одежею. «Живий» - подумав він, а це значило що треба вставати і йти до своїх сміттєвих контейнерів на Саксаганську, бо припруться Борода з Кнопочкою і тоді його сьогоднішня вранішня пожива пірне у їх бездонні торби.
   Було ще темно, сиро, вранішній вітерець так і нишпорив під розхристаним, колись бувший велюровим, піджаком. Ступивши крок він спіткнувся об вчорашню пляшку з-під пива, він її знайшов учора ввечері напівпорожньою, пиво допив, а пляшку зберіг для здачі, та вночі було зле, він дістав її щоб вичавити в рота хоть одну краплину пійла, та так і забувся аж до світанку. Пляшку він підняв, облизав горличко розпухлим язиком, зробив довгу затяжку зі свистом, наповнюючи легені зловонним пивним перегаром, і нарешті заспокоїв її в торбі.

   Його смітник уже виднівся спереду, на узбіччі дороги. Там, здичавілі міські собаки сперечалися поміж собою за якусь здобич, цуценята, підібгавши хвости, визирали з-за контейнерів з надією, що і їм щось дістанеться після розгардіяшу поміж дорослими. Сучка Хамка, мабуть боляче куснула великого, але вже доволі ослабленого дога Сьому, той невпевнено огризнувся, але не опустив хвоста, а так і продовжував стояти на своїх довгих схудлих лапах, трохи погойдуючись від слабкого вітру. Музикант його жалів, підгодовував, але, не в коня корм – Сьома доживав останні дні. З сичанням повз Музиканта наввипередки прошмигнуло двоє облізлих котів, вони теж поспішали на роздачу.
   - Хамка, не чіпай Сьому, - він посварився на неї пальцем, - ти ж бачиш, він не з вуличних – інтелігент…
   Музиканта собаки знали, але не сприймали за свого – ану спробуй у Хамки щось вихопити з-під носу – лячно, та, відразу вишкіряє зуби – боронить і свою долю і майбутніх нащадків, бо пузата, їй потрібно багацько їсти. Музикант завжди розмовляв з собаками як з рівнею, вони ж співчутливо позирали на дивака сльозливими очима, але від своєї здобичі ніколи не відступали.
Коти вже сиділи зверху на смітті і сичали на собак.

   Збоку, біля одного з контейнерів, він угледів не звичну для смітника річ, перед ним, як п’яна розхристана вулична дівка, лежала скалічена концертна акустична гітара. Вона, нещасна, лежала до горілиць, розтрощена мабуть після божевільної нічної бійки, явно побувавши в якогось розбишаки на голові, бо аж тріснула фанера під грифом, струни, на диво, були цілими але бовталися як шнурки на стоптаних черевиках. Навряд чи що могло так вразити Музиканта, як смерть інструмента. Він поклав свою торбу, підняв каліку, оглянув пошкодження і, від співчуття бідоласі, його плечі здригнулися… Часу на роздуми не було, він не став ритися в смітті, а взяв мерця на руки і швиденько почвалав до підвалу.

   Молоденькі хлопчаки-нюхальники вже чаклували над своєю субстанцією.  
   - О, Музикант, ти що, сьогодні вихідний? – зєхиднічав Грек, старший серед цієї малолітньої шпани. – А що в руках? Пацани, я вас умаляю, ви тільки гляньте, Музикант дрова на розпал приніс. Умерти і не жити. Дітлахи здивовано зирила у його бік. Зловоння від чорної каструлі, що стояла на вогні розривало легені. Музикант закашлявся. Придушивши кашель і нудоту він, трохи винуватим голосом, промовив звертаючись до Грека: - Дай клею на лікування… ось знайшов… розбиту, - він бережно тримав обома руками гітару і з надією дивився на хлопця.
   - Та ти що, Музикант, обкурився? На таке лайно нюхало витрачати?.. Музикант, він і є музикант – інтелігент задрипаний. Пшов вон.
   - Грек, я куплю.
Музикант порився в боковій кишені піджака, намацав зім’яту заначку і простягнув «Хмельницького» нюхальнику.
   - Дай клею, я накладу шину, спробую оживити бідолаху.
   - Грека, дай йому клею, - заканючив сопливий хлопчик. Я бачив як один чувак у переході наярював на такій точно гітарі. Бабло так і сипалося йому в коробку. Дай йому…
Грек забрав гроші і дав тюб з клеєм.
   - Залишки віддаси. Як на мене – дурна затія. Капут їй, пам’ятай моє слово.

   Музикант повністю ослабив струни. Вирівняв гриф, верхня і нижня деки були неушкодженими, це радувало. Потім намастив клеем розтрісканий фанерний резонатор, вирівняв, не без зусилля щоковину і теж густенько змастив, в потрібних місцях наклав целофанові джгути, із цурпалків змайстрував своєрідну струбцину і на рівній підлозі підвалу виставив на розтяжку все понівечене тіло гітари. Для надійності щеплення з клеєм ще й притиснув її цеглою. Інструмент опинився немов у якомусь дивовижному саркофазі, немов єгипетська мумія. А Музикант уже думав де взяти обценьки, замість спеціального ключа, щоб відрегулювати площину співпадання верхньої і нижньої деки після лікування. Музиканти, для цієї справи, завжди мали ключ при собі. Закінчивши справу, він постояв мовчки схиливши голову у покорі, ніби молився за зцілення, потім прикрив споруду картоном, наказав дітворі до завтра не чіпати і вийшов на волю.
   - Ей, Музикант, віддай залишки клею! – гукнули йому навздогін.
   - Завтра віддам, подивимося, що з цього вийде.

   На реінкарнацію гітари прийшли глянути зіваки навіть з віддалених ночовок – чутки про божевілля Музиканта розповзся серед цього безпритульного люду так же швидко, як і буває в нормальному соціумі. Гофрований картон скинуто. «Саркофаг» притягував зір і людську цікавість, як до справжнього артефакту. Музикант обережно зняв цеглу, звільнив розпори струбцини, відідрав джгути, потім обережно, як дитя, підняв обома руками інструмент до рівня очей. Синтетика міцно скріпила рани, де-не-де клей підтік і скам’янів. Інструмент мав цілком пристойний вигляд.
   - Бомба! - хтось порушив тишу, – давай, Музикант, лаштуй струни. Буде музика, буде й бухло.
  Зі струнами він впорався швидко, а от для регулювання нахилу грифа потрібен був ключ, придбані обценьки не доставали до гвинта.
   - Круглогубцями треба спробувати, - бовкнув Грек. – Завтра на «СТО» дістану, в мене там мийником знайомий вкалує.
   - Діловий, до завтра ще треба дожити. Давай, Музикант, спробуй ще разок обценьками, - не вгамовувався Кашалот. Розпухлі пальці були неслухняними.
Кашалот сам взявся до справи. Він дувся, чмихав, але гвинт нарешті піддався.
Музикант взявся за подальшу підтяжку струн, звук фальшивив. Струни видавали спотворені звуки з-під спотворених пальців.
   - Медіатор потрібен , - оправдовувався Музикант.
   - Щас, я з донця пивної пластикової пляшки виріжу, - сказав Кашалот.
Через декілька хвилин він подав Музиканту оцупок пляшки. – Давай, роби людям свято.
   Музикант взяв оцупок і лише зараз зрозумів, що він розучився грати, в голові була каша, але він не подав виду і фальшиво забринів під дружній регіт пацанів.
   - Ладно, Музикант, тренуйся, я завтра зведу тебе з Нельсоном, він буде твоїм продюсером, на точку поставить, досить по смітниках шнирить, ти ж інтелігент, - сказав Грек.

   Невдовзі, в підземному переході, що на Правді, з’явився непроханий гітарист. Музикант охриплим і спитим голосом не то співав, не то декламував Висоцького, невпопад бринькаючи по струнах:
   «Произошел необъяснимый катаклизм:
    Я шел по тихой улочке своей,
    А мне навстречу пер капитализм
    Звериный лик свой скрыл под маской «Жигулей».
    Я по подземным переходам не пойду –
    Визг тормозов мне, как романс о трех рублях –
    За толь я гиб и мер в семнадцатом году,
    Чтоб частный собственник глумился в «Жигулях»…

Прохожим байдуже було і до музиканта, і до його чудернацької пісні, але на гроші не скупилися…  
      
  

              

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Це, радше, коректорське, так?..

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Мар'ян Кіхно, 23-07-2020

Хороше

© Наталка Ліщинська, 27-06-2014

[ Без назви ]

© Шон Маклех, 11-06-2014

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 08-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 05-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 04-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 04-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 04-06-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Хотин, 04-06-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89356398582458 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …