Як писав один з найбільш цитованих експертів по Росії Андрій Ілларіонов, Путін іще в у 2008 році прилюдно висловлював думку, що Україна не відбулась як держава. Що вона займає багацько "ісконно рускіх зємєль". Уже тоді політологи (яких у нас не бракує), могли б зробити висновок, що питання повернення цих земель, чи, як нині заведено формулювати: "возз'єднання роз'єднаного народу" стане у нього на повістці дня. Зрештою, спостерігаючи стотисячну армію на наших кордонах краще сказати ДАВНО ВЖЕ СТАЛО!
Виходячи з принципів нової Конституції підготованої Кремлем, в Україні повинна бути проведена так звана "федералізація", в результаті якої різні регіони України повинні отримати права на "зовнішні зв'язки". Загальнозрозумілою мовою це перевід регіонів України в статус автономій з правом повторити ту ж процедуру, що в Криму. Яка країна витримала б подібне приниження? Риторичне запитання - МИ ВИТРИМАЛИ...
Нова влада розумних і добре освічених людей, як її з пошанівком називають у Львові, не поспішає боронити країну у військовий спосіб. Хоча, мабуть, знає мудрі слова Вінстона Черчилля, що коли між приниженням і війною хтось обирає перше, мотивуючи це мудрістю чи жертовністю – то в результаті отримує й приниження, і війну.
Уряд з недолугим головнокомандувачем не збирається воювати з агресором. Вони годні апелювати до міжнародної спільноти, вони намагатимуться знову і знову домовитись з окупантами, але воювати вони не будуть. Особисто я дуже поважаю Турчинова. Можливо у наших реаліях це найкраща постать на президентське крісло, але не в час війни. Турчинов ніколи не робив секрету з того, що він євангельський християнин, диякон церкви, а отже, ніколи не візьме в руки зброї і розпорядження про воєнні дії ніколи не дасть. В час же, коли агресор наступає, захиститись своєю невинністю буде важко...
То ж хто нас захищатиме? Американці нас кинули! Це відбулося в той самий момент коли президент Обама в телефонній розмові з Путіним заявив, що він не збирається застосовувати будь-які дії з участю озброєних сил США, тим самим підписав Мюнхенську змову - 2014. Бо в перекладі з дипломатичної мови на звичайну ці слова означали: "Забирай Крим". Після цієї розмови в ніч із 6 на 7 березня захоплення Криму суттєво прискорилося...
НАТО теж не воюватиме за територіальну цілісність України. Єдине на що вони спроможуться, це робити заяви і демонструвати силу. Та й узагалі в такій ситуації НІХТО не вступить в герць із нашим войовничим сусідом. Бо з якої рації? Коли двоє б'ються хтось третій може намагатися їх розборонити, чи підтримати слабшу сторону, якій противник явно не по силах. Але ж ми не б'ємося. Ми намагаємось щось сказати супротивнику, який на нас навіть уваги не звертає.
Для того аби захиститись й перемогти ворога нам передовсім потрібна влада, для якої незалежність і територіальна цілість України не порожній звук. Мусимо уважно придивлятись, що чинять "слуги народу", бо якщо ці люди виявляться не патріотами, усі останні питання вирішувати немає жодного змісту.
Не писав би цих слів, бо нова влада й парламент нині ніби й не дармують - приймаються нові закони, відміняють старі. Он і якісь папери з Євросоюзом вже підписали (нехай мені вибачать за зневажливе "якісь"), бо що там підписано, громадськість не бачила.
Та насторожує, а мене таки й лякає(!) чому наша влада підігрує Путіну? Намагається його умилостивити, чи будучи невпевненим у місці, яке зайняла, банально боїться свого народу? Посоромились би так запопадливо виконувати вимоги Путіна, зокрема про роззброєння українських громадян. Причому уряд і медіа гаряче переконують нас, що це - "здорова вимога", і як звикло це робилося за часів Радянського Союзу "на трєбованіє трудящихся".
Не треба бути військовим стратегом, аби зрозуміти: для забезпечення незалежності й свободи України необхідно оголосити загальну мобілізацію й озброїти увесь народ. Це не буде якесь "ноу хау". В Швейцарії легалізовано володіння зброєю, до речі, не лише стрілецькою, так само у США на руках у громадян достатня кількість вогнепальної зброї, яка забезпечує громадянські і політичні права американців. Для того, аби вільна людина не перетворилась в раба, одним з найпереконливіших елементів, що їх напрацювало людство упродовж століть - це вільне володіння зброєю. Нічого кращого людство не придумало.
Зрештою, про широкомасштабне озброєння слід подумати не лише українцям. Під меморандумом, що гарантував територіальну цілісність України були підписи США і Великобританії. Хіба це не сигнал усьому світу, що необхідно не лише озброюватися, а й розвивати ядерну зброю. Бо чого вартують гарантії підписантів?
Зрештою, я можу зрозуміти США і Великобританію. Помагають тим, хто захищається, хто воює, якщо ж наші керівники, коли вже російські вояки топтали нашу землю, вставили в окуляри кольорові скельця і бачили в них лише "зелених чоловічків", які не відати звідки взялися, напевно з космосу прилетіли! Це, принаймні, насторожує... Якщо Україна хоче розраховувати на військову допомогу США чи Англії вона повинна почати воювати. Цілком по-іншому росіяни заговорили б, коли їхні солдати почали повертатись додому в чорних тюльпанах.
Ми уже довели на Майдані, що здатні до самоорганізації. Це вже й роблять наші мудрі люди, в той час, коли військове керівництво чухається - в пограничних районах охороняють дороги, у військових частинах допомагають ремонтувати військову техніку, за свої гроші купуючи запасні частини. Хоча й не політики, та добре розуміють, що сподіватись можна лише на себе. Якщо ми не будемо боротись, Україна може перестати існувати як країна. До цієї трагедії ми зараз близькі як ніколи.
Хоча розмисел збудований на фактах не дуже веселих, усе ж я залишаюсь оптимістом. Хочеться вірити, що Україна стоїть на початку історичних звершень. Європа їх уже звершила, вони в кінці шляху. Ми - на початку. Мусимо врешті визначитися - чого ми хочемо - великої історичної долі чи глибокого сну під крилом Росії.
Звісно, ми не монолітна, не однорідна нація, як наші сусіди поляки. Частина суспільства мріє Україну, як україномовну Польщу, яка стоїть собі десь там між Румунією і Угорщиною конкурує за місце під економічним сонцем, іншим байдуже - аби зарплата була! Іще інші бачить її, як таку собі християнську Чечню - бурхливе суспільство, яке має практикувати свободу в усьому і принести свободу Півдню Росії.
Особисто я вважаю, що не потрібно нав'язувати свободу людям, які її не хочуть. На Майдані ми зі здивуванням переконалися, що величезний відсоток суспільства це люди які не потерплять диктаторського режиму. На Майдані стояли люди, які виборювали свободу з ризиком для власного життя, тому, що свобода для них була краща, як життя під п'ятою московського ставленика Януковича.
В Україні відсоток людей, які виберуть свободу більший аніж в усіх європейських країнах. Незрівняне більший ніж в Росії. Тому насправді уся ця затія з анексією Криму, зі страшилками, що, мовляв прийдуть бандерівці і вчинять гаплик бідним росіянам - бздура. Не боїться Путін жодних бандерівців, а боїться він свого власного народу. Боїться, аби не виріс Майдан біля стін Кремля.
Звичайно, найпростіше пояснити нинішні дії українських очільників певною українською ірраціональністю, Х-Фактором – рисою характеру, котра не має чіткого визначення й пояснення, своєрідним талантом не помічати найгостріші виклики й абстрагуватися від них.
Вірю, що люди, для чогось путнього й далі стоять на Майдані, і не дозволять тим, кого самі обрали чинити супротивне волі народу. Фактом свого існування Майдан виступив проти дискримінації особистості. І нині вона, особистість, має бути почутою.
