Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48579
Рецензій: 93331

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза повість

ТОЛІЧКА частина 7(продовження)

© Анатолій Азін , 15-02-2014

  Жінки поралися біля вогню. Вода на чай скипіла. Запах багаття лоскотав ніздрі  чоловіків. Толічка, виринувши з печери, жадібно вдихав свіже повітря. Розслаблене тіло бажало спокою. Так-сяк перекусивши коурмою*, напившись чаю, чоловіки вляглися на кошми і, як мерці, віддалися Морфею.

  Всього година міцного сну і Толічка знову відчув бадьорість та прилив сили.
- Як водичка? – з посмішкою на вустах запитав Ораз, він вже сидів з піалою в руці.
- Мене так зморило.., - зніяковіло відповів Толічка похрускуючи занімілими суглобами.
- Ось приїдемо в Арчман, там будемо купатись на самому джерелі. Дуже, дуже корисно для людини відчути на собі лікувальну силу води, подаровану нам Аллахом.

   Стрілка з написом «Санаторій Арчман» показувала у бік гір. Толічка збавив швидкість і звернув вліво. Шлях змійкою вився до плато у підніжжі гір. Містечко Арчман залишилося позаду. Ораз, добре знаючи дорогу, керував рухом. Двигун почав натужно завивати долаючи гірські перевали. Часом автобус пірнав поміж скель, койде зеленіли низькорослі чагарники, а в височині, над вершинами гір, парили коршаки в пошуках поживи. Коли двигун, майже згубивши тягу міг захлинутися, із-за скелі, на рівненькому майданчику, що сиротливо притулився під укісною скелею, з’явилася невеличка будівля барачного типу в тіні могутніх чинар*.
- Ось вам і курорт Арчман, - промовив Ораз. Товариш Мамедов першим ступив на землю.

  Їх вітали місцеві працівники гучними, збудженими від надмірної улесливості голосами і радісними посмішками.

  Саме джерело, як потім зрозумів Толічка, було у самісінькому жерлі давно заснулого вулкана. Воно було покрите куполу подібною спорудою з отвором вверху.
Окрім них, на відпочинку, нікого не було. «Для високо посадовців», - подумав Толічка, радіючи, що нарешті здихався козла.

  На воду ходили по черзі: спочатку жінки, потім чоловіки. Інструктуючи, лікар, жінка туркменка, довідавшись, що шофер не володіє туркменською мовою, ламаною російською чемно розповіла про лікувальні властивості води та правила поведінки на джерелі.
- Прошу у воду заходити поступово, не плескатись. Коли вода достигне рівня грудей, стійте смиренно і ви відчуєте душею та тілом усі щедроти нашої благословенної води. По моїй команді виходьте без затримки, щоб не зашкодити здоров’ю.

  Толічка, побачивши киплячу воду невеличкого озерця, відсахнувся з острахом.
- Проходьте, проходьте. Не лякайтесь, джерельна вода температурою всього 38 градусів. Це вона під тиском виривається з надр землі, - побачивши занепокоєння, зауважила лікар.
Вода кипіла, наповнюючи простір під куполом тихесеньким булькотінням, та ні з чим не зрівняним смородом сірководню. Чоловіки, оголені і зніяковілі, відразу з огидливим виразом зоглянувши один на одного, почали заходити в озерце. Тепло живої води, та шарудіння гальки під ногами, приємно чухало тіло і особливо ступні ніг. По мірі заглиблення, тіло почало відчувати невагомість і притаманну лише арчманській воді джерела, масуючу дію. Це була дійсно  райська насолода.
Малюсінькі бульбашки газу почали покривати все тіло утворюючи цілі химерні гірлянди на кінчиках волосся. Толічка стояв повністю розслаблений. Вода лагідно проштрикувала шкіру, наповнюючи тіло незбагненною силою земної стихії. Рівно через п'ятнадцять хвилин, лікар, десь із-під куполу, голосно промовила:
- Сеанс завершено, прошу всіх вийти з води.
Толічка не знав, що відчувають хворі після цих водних процедур, а йому страшенно хотілося їсти і спати.
- Це нормальна реакція здорової людини, - відповіла лікар на його питання. Побажавши всім міцного здоров’я, вона повела гостей до їдальні.

  В неділю, після вечірнього моціону, було призначене святкування. Настав час ікс і для козла. Два чоловіка освіжували тушу, жінки розпалювали багаття. Повітря, під кінець дня, було просякнуте запахом тліючого саксаулу і киплячої шурпи. Смажити шашлик залишили на більш пізній час.
  Музики весь гас грали, з невеличкими перервами на чає пиття. Одна мелодія зміняла іншу, та нарешті і вони стихли. Лунали заздоровні на честь іменинника. Гості сідали за дастархан. Товариш Мамедов сидів набундючений, він мовчки приймав подарунки складаючи їх біля себе. Халати, папахи, золотом розшиті тюбетейки, гравійована на честь іменинника холодна зброя, все це добро лягало до його ніг. Нарешті Ораз, сказавши вітання на рідній мові, вручив товаришу Мамедову іменну рушницю тульських майстрів. Зброя сяяла в променях вечірнього сонця нікельованою сталлю в впереміш з золотом. Іменинник розплився у вдячній посмішці.
- Рахмат*… Рахмат… Якши*…  Повторював він, як заклинання, приймаючи зброю. В нього ніби проснувся дух мисливця, воїна, очі виблискували вогнем справжнього текінця*. Товариш Мамедов був задоволений, він всім подякував і запросив на той.

  Смак шурпи з козлятини був дійсно незвичайний і неповторний. «Так мабуть пирували шахи та еміри», - думав Толічка, виловлюючи з миски пісні, рожеві куски. Рецептори ротової порожнини були настільки збуджені пряним смаком м’яса, що Толічка, ковтав його не розжовуючи, жадібно запиваючи пекучою, затягнутою жиром рідиною з легким запахом багаття і лаврового листя. За їдою, чоловіки скупо перекидалися поодинокими словами, в основному хвалили страву і гостинність господаря-іменинника. Жінки вечеряли окремо.

  Настав час танців.

  Музики заграли живодайну музику Каракумів. Для чужоземця, не досвідченого в туркменській музиці, ця мелодія може здатися причудливим бриньканням на чудернацькому музичному інструменті – дутар. Але для туркмен, мелодії Каракумів – свято для душі. Толічка дивувався: «Цеж так треба розуміти і любити свою народну музику, щоб від її перших же звуків входити в справжнісінький транс». Від натхнення у чоловіків з обличчя впали маски буденності, вони пили п’янку мелодію душею.

  Перед чоловіками попливли в танці молоді жінки. Їхні сукні з люрексом виблискували в останніх променях вечірнього сонця. Дзвеніло моністо, спалахувало на пальцях дорогоцінне каміння, було відчуття присутності на чаруючому дійстві. Від цього видовища в Толічки паморочилася голова, але не настільки, щоб не помітити зовсім юну струнку дівчину, котра, проходячи повз нього в ритмі танцю, зглянулася, своїми величезними очима з уже усвідомленим жіночим поглядом. Хлопець подумав, що це йому просто так здалося, як марево, як мана. Але дівчина дійсно не зводила з нього очей. Вона своїм проникливим поглядом ніби запрошувала до танцю, вона пестила його до страмного відчуття тілесної близькості.

  Толічка, зі слів бувалих ловеласів знав, про нестримність у коханні туркменок. Одного разу покохавши, вони без роздуму віддадуть навіть своє життя за коханого чоловіка. Це без сумніву гідні діти пісків – вродливі, сміливі, віддані безмежно своїм чоловікам. Знаючи про запальну дівочу вдачу, їх ні на хвилину не випускає із поля зору, багато численна рідня.
  Толічка крадькома почав поглядати на дівчину.
- Оразе, а хто це гарненьке дівча? – запитав він, коли дівчина граційно танцювала саме проти них. Ораз загадково посміхнувся.
- О, це дорогоцінний скарб товариша Мамедова – його донька – Айна. Що, подобається?
- Дуже гарна і в танцях запальна.
- Вона навчається в Туркменському державному університеті. Товариш Мамедов шукає достойного зятя.
Оман засміявся і заохочуючи підштовхнув Толічку в плече.
Айна знову граціозно пропливала мимо, збризнувши молодого уруса багатозначним поглядом. Толічка відчув, що втрачає контроль над собою…

… В ночі, коли лише зорі Чумацького Шляху миготіли в далечі зваблюючи нечисту силу, у відкрите вікно хтось жбурнув кульку-камінець з прив’язаною до нього цидулкою. Камінець влучив Толічці в груди, прямісінько в серце. Хлопець, проснувшись, розгорнув клаптик паперу. Цидулка вмить спалахнула в руках, непритаманним вогню, зеленим холодним полум’ям. «Я тебе чекатиму, коханий, біля автобуса опівночі, викради мене»… Толічка явно почув Її голос за вікном. Серце хлопця шалено калатало, він миттю одягся і через вікно шмигнув на волю. Біля автобуса він здалеку побачив одиноку постать дівчини. «Айна – ось воно, його щастя», - подумав він. Вона вже була поруч, але її обличчя він не бачив, Толічка відчував її дихання і вже коли хотів обійняти дівчину та притиснути до грудей, вона відсахнулась.
«… потім, коханий, потім. Зараз тікаймо звідси, бо лишень матінка та тітки проснуться, здійметься ґвалт, нас заб’ють до смерті камінням …», - почув він благаючий голос дівчини.
Толічка сів за кермо. Завів двигун. Айна була поруч.

  Автобус, не збавляючи швидкості, мчав гірською дорогою. Толічка міцно тримав у руках кермо, їх трясло неймовірно, як колись на ралі, коли він виступав за свою дивізію. Сонце, підступно виглянувши із-за гір, викрило втікачів. Позаду Толічка побачив вершників у білих папахах з гвинтівками в руках. Вони, припавши до чорних грив ахалтекінців*, мчали їм напереріз. Вершники вже майже порівнялися з автобусом, вони щось нерозбірливо кричали погрожуючи зброєю. Айна щосили гамселила його по спині. Толічка, злився з автобусом в єдине ціле, попереду був останній крутий поворот і – вони вільні. Але, саме в цю мить, він з кермом не впорався, автобус, на повній швидкості, врізався в скелю…

  … Толічка проснувся від страшенного гуркоту, будівля лускотіла як тонкий лід, ліжко підстрибувало, штукатурка сипалася на обличчя. Примара нічного сновидіння, ще не відпускала хлопця, він в запалі шукав очима Айну. В цю мить двері з тріском відчинилися настіж: «Хутко! Всі на подвір’я! Землетрус!», - почув Толічка істеричний голос Ораза. Толічка схопився, але підлога вислизнула з-під ніг, і, він лантухом повалився на ліжко. Плафон маятником колихався на стелі. «Землетрус», - нарешті усвідомив Толічка, і його охопив тваринний жах. Це почуття не можливо передати словами, воно притаманно для всього живого, бо жахливішого почуття, коли рухається земля під ногами в супроводі підземної громовиці, немає нічого в світі.
  Толічка в одних трусах вискочив з будівлі. Земля під ногами перекочувалася хвилями, утворюючи величезні тріщини-провалля. Люди припали до землі в очікуванні неминучої погибелі і порятунку водночас. В горах чувся гуркіт каменепаду.

Не доведи Господь бачити і відчувати як ростуть гори.

Айна, притулившись до матері, інстинктивно шукала захисту. Ще мить і все стихло. Лише десь там, вдалечині, ще довго відгукувався луною каменепад. Толічці стало соромно за нічне сновидіння. Поштовхів більше не було. Оціпеніння потроху спадало.
- Аллах Акбар, - перші слова, що почув Толічка, молитвою пролунали з вуст товариша Мамедова.

*урус – росіянин.
*коурма – пересмажена баранина залита баранячим жиром.
*чинар – величезне дерево з лапчастим листям.
*рахмат – дякую.
*якши – добре.
*текінець – головне плем’я туркменського народу.
*ахалтекінець – старовинна порода коней (по віданню, кінь Буцефал, Олександра Великого, був ахалтекінцем).

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Ковзання поверхнею

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 17-02-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73065900802612 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …