Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51199
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 37566, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.83.14')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Горор

Вовк

© А.А, 09-01-2014
Дорога мов змія, повзла через хвойний ліс, який простягався на сотні миль. Стомлене сонце ховалося за верхівки дерев, лиш поодинокі промені світла пробивались через густу хвою й падали на мокрий асфальт від нещодавньої зливи. В повітрі відчувався терпкий озон, який полонив кожну живу молекулу дикої природи. В далечині чулось, як сова співає свою химерну пісню, від якої віяло холодом смерті.  Повільно, крок за кроком туман покривав землю срібним серпанком.
Глуху тишу розрізав шум мотора новенької ауді.  Червона автівка мчала дорогою, яка вперто вела вправо. Туман рвався на клапті, де колеса машини торкалися асфальту. Водій бачив як вечір лягав на плечі лісу, й шептав колискову сонцю, яке майже зникло з неба.   Небо розтяла яскрава блискавка, від світла якої утворились дивні тіні, які падали від старих дерев.  
- Чому ти змусила мене їхати до нього? – промовив я
- Любий, це ж твій рідний батько! – відповіла моя жінка
Її звали Анастасія. Познайомились з нею, коли я навчався на 2 курсі аспірантури в Шевченка.  В журналах, книжках пишуть про те, що очі є дзеркалом душі. Однак я з цим не погоджуюсь, з того часу коли зустрів моє кохання.  Анастасія виступала на трибуні перед тисячею глядачів. В своїй промові, вона захищала права жінок на освіту в Східних країнах. Мене мало цікавила ця тема, однак -   мова… Її палка мова змушувала кожного з непорушною увагою слухати її слова.  Кожна фраза, яка зринала з Анастасіїних вуст, йшла від  серця й була народжена правдою суворого життя. Ось її дзеркало душі, через яке я побачив її сильну, але в той же час ніжну натуру.
  -   Той що.- холодно промовив я, -  Він перестав ним бути коли кинув нас на призволяще із матір’ю й перебрався в цей Богом забутий хутір.
-    Але він всерівно твоя рідня. В нього крім тебе нікого не залишилось. – я почув у її голосі нотки суму
-   До нього в мене жалості немає, тільки огида.
Я згадав своє дитинство, й момент коли батьки залишав нас. Він просто склав речі у свій кейс й пішов без пояснень.  Мама після того часто плакала ночами, думаючи що я цього не бачив.
Від злості я стискав кермо автомобіля
- Час лікує, любий – коротко відповіла Ана
- Занадто глибокі рани, щоб загоїтись (схотів промовити, однак промовчав)
Залишок дороги до мого «батька» ми їхали мовчки. Мене поглинули похмурі думки про небажану зустріч, однак кохана була в хорошому настрої. Вона як завжди читала свою улюблену книгу «Мартін Іден», яку знала на пам'ять, однак перечитувала її із таким самим захопленням як і в перший раз коли придбала в книжковій крамниці за рогом вулиці. Тьмяне світло від автомобільної лампи широкою смужкою падало їй на плечі так, що я не бачив її виразу обличчя, однак знав – вона посміхається. Я дивився на неї й геть забувши про дорогу.
Вона підняла голову й подивилася вперед на дорогу. Раптом вона скрикнула: «Вовк!».
Я миттю перевів очі на шлях й побачив на дорозі велику  чорну тварину,  очі  якої світились жовтим сяйвом. Рвучко нажавши на гальма сподіваючись не збити вовка. Проте мокрий асфальт зіграв з автомобілем брудну гру. Гальмівний шлях виявився занадто довгий й машина налетіла на тварину. Через декілька метрів ауді зупинилась, освітлюючи світлом фар густий туман.
- Ми його збили? – прошепотіла дружина
- Напевно – промовив я.
В її погляді було видно що вона хоче, щоб я вийшов й подивися на вовка.
- Можливо він ще живий й потребує допомоги – промовила вона
- Коли ти встигла записатись в Грін Піс? – з роздратованістю запитав
Анастасія образилась на мою відповідь й відвернула голову до вікна.
- Не хочеш, я сама піду подивлюся.
- Не виходь з машини, це може бути небезпечно.
Взявши фонарик із бардачка я вийшов з автомобіля й пішов до місця де мав лежати вовк. На моє здивування нікого не було. Навіть слідів від ударі на мої ауді я не знайшов, коли повернувся назад.
- Ну що там? – з цікавістю запитала дружина
- Живий твій вовк – сказав, - Коли я підійшов його там не було. Значить він встиг відскочити й втекти до своїх лахматих друзів.
- Слава Богу, - з полегшенням видихнула вона.
- Ну що їдемо?
- Так. За цієї пригоди ми запізнюємось на День народження до твого батька.
Я нічого не відповів, лиш завів двигун автомобіля й виїхав з узбіччя. Більше ніяких пригод з нами не траплялися.
Ліс кінчився разом із туманом. Перед нами виступило пустине море степу. Нічого крім густої трави я не міг розгледіти. Та навіть це справляло на мене враження.  
Місяць тихо плив по небу, поринаючи то знову виринаючи з кудлатих хмар, які швидко розбігалися мов дикі коні по прерії.
Асфальтна дорого змінилася на ґрунтову, коли ми звернули до хутора. Я й досі не знав його назви, та й мене це не цікаво.  Анастасія закрила книжку й положила собі на коліна. Дружина шукала в темряві вогники світла, які йдуть від вікон хати мого батька.
- Любий он вони! – вона мов дитина сплеснула в долоні.
- Бачу – сухо промовив я.
- Досить бурчати, й веди себе як доросла людина. – відповіла вона.
Не маючи бажання показувати свій запальний характер в таку хвилину я скорився їй.
- Я намагатимуся вести себе ввічливо. Проте не вимагай від мене багато.
- Отак ліпше – вона нахилилася до мене й поцілувала в щоку.
Ауді зупинилось перед дерев’яними воротами. Невеликі масляні лампи висіли на них, кидаючи мерехтливе світло на витоптану стежку перед ними.  «Ходімо. Він нас мабуть зачекався!» - промовила дружина. Ми вийшли з автомобіля й рушили до хати. Місяць знову заховався за хмари і я не міг нічого розгледіти крізь темряву.
Старезні ворота відкрилися із скреготом. Собака почувши чужих почав лаяти на нас. Я помітив як у вікні промайнула тінь і через мить відкрилися двері хати.  У сінах з’явилась висока постать. Це він.. мій батько… Лиш одна назва. Я намагався не сердитись, адже пообіцяв тій, котру люблю. Дружина тримала в руці подарунок для нього.
      Батько вийшов на подвір’я
- Кудлай, бісовий ти сину, замовкни – гаркнув він на собаку.
Пес послухався хазяїна й перестав гавкати.
Дружина не чекаючи мене підійшла до батька й привіталася.
- З Днем народження, Михайле Сергійовичу! Прийміть від нас цей скромний подарунок. – промовила вона.
- Дитину, ну що ти, не треба було. – спантеличимо промови він, - дякую тобі люба.
Вона обернулась до мене я промовила: «Андрію, чого ти там стоїш як укопаний,  ану поздоровкайся із Михайлом Сергійовичем». Я усім серцем не хотів підходити до нього, дихати з ним одним повітрям. Проте я нема іншого вибору як підійти до них.
- Здраствуй сину – він подав мені руку.
- Здраствуй батьку – промовив я.
Оговтавшись від спантеличення він запросив нас до хати. Однак я зразу не пішов, дружина послала мене за пакетами з харчами які лежали на задньому сидінні автомобіля. Коли я увійшов у хату Анастасія  стояла за плитою й говорила з батьком який сидів за столом.
Хоч і постарів, але батько виглядів кремезним. Глибокі зморшки порізала його обличчя. Великі зашкарублі руки свідчили про його працьовитість. Очі світились теплом й спокоєм, якого я не бачив коли він жив з нами в місті. Сиве волосся залишалось густим як і в роки його весни.  На ньому був простий одяг.
- Любий, у Михайла Сергійовича прекрасна бібліотека – промовила вона коли забирала в мене пакета з харчами – ти там неодмінно знайдеш щось для себе.
- Піду собі щось пошукаю
Батько подивився на мене, проте я відвернувся від нього й пішов у кімнату де по словах Анастасії знаходилась чудова бібліотека.
Кімната була скупо обставлена. З меблів я помітив тільки дубовий стіл із шухлядами, стілець й багато стелажів заставленими книгами. Взявши першу ліпшу книжку  я сів за стіл. Виявилось це був щоденник мого батька.  На першій сторінці якого красивим почерком було написано «Вовк». І я став читати… <p>Fansport казино - это одно из популярных онлайн-казино, предлагающих широкий выбор азартных игр и возможность делать ставки на спортивные события. На сайте Fansport казино представлены игры от лучших разработчиков софта, что гарантирует игрокам высокое качество игр и честность проведения розыгрышей.</p>

«Мій перший день на цьому світі припав на 25 липня 1938 року.  Життя на хуторі дарувало мені безхмарне й веселе дитинство. Разом із своїми однолітками, я часто бігав у степ гратись між високими травами ковили. Ми уявляли себе козаками, які женіть татар за межі нашої Неньки України.  Любили й поплавати в річці, яка протікала  недалеко від хутора. Мати розповідала мені про те, як козаки напували тут своїх коней, а пізніше заснували хутір в якому минуло моє дитинство.  
Ось так день за днем рік за роком минали плинув час до того моменту…
Весна пробудила степ від міцного сну й наповнила його нектаром життя. В очах мерехтіло від багатства кольорів, коли я занурився в запашну траву ковили. Ноги мене несли  все далі й далі у глиб степу. Аж поки я не почув жалібне скавчання. Цікавість переборола страх і я наважився підійти ближче. Чорний вовк лежав й лаяв від болі. Однієї ноги в не було, лиш куценький обрубок, з якої точилась багряна кров. Жага до волі примушує цих гордих тварин відкушувати собі кінцівки, коли ті потрапляють до капканів. Далеко від лісу загуляв ти друже.  Жаль стиснуло моє серце. Я не міг дивитись на муки цього красеня. Вовк не гарчав на мене, лиш дивився дикими очима, в яких горів вогник, незбагнений людській сутності.
Я відірвав рукав своєї сорочки й з обережністю нахилився до його ноги. Тварина не прочулася, лиш важко дихала лежачи на боку. Нарешті хвора нога була перев’язана. Думки закрадалися в мою голову, про те як діяти далі. Мої ноги несли мене додому із швидкістю спринтера. Вдома нікого не застав. Поклавши кухоль  води, шмат курятини й чисту тканину в сумку, вибіг на двір. Взявши з комори старий брезент рвонув до вовка.
Тварина лежала на тому боці, коли я її залишив. В першу чергу, я зняв рукав з його ноги й промив рану від бруду. Дикий заскавчав від болю. Під кінець перев’язав чистою тканиною.»

- Любий через десять хвилин йди до столу – дружина перервала моє читання.
- Гаразд – коротко промовив я й продовжив читати
«Перетягнувши вовка на брезенті у ліс, а це завдання виявилось із нелегких, спробував його нагодувати. Він з’їв геть трохи й ще менше випив води, яку я поставив біля нього»
Швидко пробіг очима де батько описував догляд за твариною й наскільки він змінював його життя.  Однак я зупинився знайшовши одну цікаву річ.   Батько згадував про те як він змушений був полишити нас. Його душу розривало бажання побачити мене хоч один короткий момент, єдину секунду.  Він розривався між нами й вовком, справжнім другом. Терези перехитнулись на користь Дикого. Далі те, що я прочитав вражало дедалі більше. Щоденник став свідком його сповіді. Мій батько – вбивця. Я жахнувся від самої думки про це. Він у дитинстві заживо скормив браконьєрів вовку, які ставили капкани у хвойному лісі й продовжує полювати разом із своїм хвостатим другом на тих, хто підняв руку на мешканців лісу.  
Моє серце калатало з неймовірною швидкістю, ніби хотіло виплигнути із грудей. Далі читати сповідь у мене не вистачило духу. Я із с поспіхом закрив щоденник.
«Андрію до столу – покликала Анастасія, - Михайло Сергійович допоміг мені приготувати гарний шмат м’яса із власних запасів». Дружина посміхалася й говорила із батьком. Я закляв від жаху й боявся увійти до них. Голова боліла від химерних думок, які я намагався відігнати від себе, але виходило зовсім погано.   Я не знав, що робити далі, однак боязнь за мою дружину змогла пробудити в мені хоч трохи сміливості.
Батько допомагав Анастісії накривати  на стіл, як порядний сім’янин, не підозрюючи, що його таємниця розкрита. Він повернувся до мене й поглянув на мене. Раптом за вікном почулося виття вовка. Я здригнувся, а серце завмерло від холоду жаху. В очах батька спалахнули хижі вогники.
«Вижити, нам треба жити» - останнє, що злинуло із моїх вуст.
Місяць виглянув із хмар й освітив самотню хату у вікні якої рухались швидко тіні. Виття вовка знову хвилею прокотилося через нічний степ…


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Ігор Скрипник, 18-05-2015

Відчуття незавершеності

© Аркадій, 10-01-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.94255399703979 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …