Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44502
Рецензій: 87032

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Торговець ялинковими прикрасами

© Елен Тен , 24-12-2013
Щось було не так. Це почуття не покидало Вероніку вже кілька тижнів. Якби ж тільки зрозуміти, чого не вистачає. Здавалося, вона жила звичним життям і не мала причин на щось нарікати. Але ці невловимі відчуття, розмиті спогади і дивні сни, поєднанні з  незвичною порожнечею, ніби вона загубила вкрай важливу, невід’ємну частину свого єства.
А ще у неї з’явилося незрозуміле дивацтво. Жінка завмирала перед вітринами крамниць з різнокольоровими ялинковими кульками, мініатюрними сніговичками, вайлуватими барвистими Санта Клаусами і блискучими гірляндами. Могла дивитися на них  невизначений час. Мов загіпнотизована. Звісно, навіть великі дівчатка вірять у новорічні казки, але в цьому потягу було щось дивне, те, що заганяло у глухий кут.
- Лікарю, що зі мною? – Вероніка зручно вмостилася у м’якому шкіряному кріслі в кабінеті найкращого психоаналітика столиці. Східну стіну займав велетенський акваріум. А рибки в ньому, навпаки, малесенькі. Серед густих водоростей їх ледь можна було розрізнити по блиску золотавих спинок. – Це просто перевтома чи я починаю божеволіти?
Худий сивоволосий лікар уважно стежив за  нею крізь тонкі скельця окулярів.
- Може бути стрес, спричинений вашим насиченим гастрольним графіком. Але краще перевірити. Як ви ставитесь до гіпнозу?
Вероніка відповіла, що не має нічого проти. Здавалося, лікар рахував до десяти цілу вічність. Наступні кілька хвилин вона перебувала у дивному спокої, схожому на сон. Тихий і приємний.
- Прокинулись? – голос лікаря змусив тіло здригнутися.
- Я спала? – здивувалася Вероніка.
- Майже.
Вона торкнулася рукою волосся і, випроставшись у кріслі, запитала:
- Ви з’ясували, що зі мною?  
- Так. Вам немає чого хвилюватися. Це просто ваші спогади. Заховані глибоко у свідомості, - він зняв окуляри і посміхнувся. – У вас стоїть блок на минулому. Бачу, попрацював професіонал.
- Але навіщо…
- Точно не знаю. Думаю, ви дуже хотіли про щось забути. Я, звісно, можу його зняти. Якщо ви хочете...  

Вероніка довго стояла під гарячим душем, намагаючись усвідомити почуте  в кабінеті психоаналітика. Тільки тепер, зосередившись, зрозуміла, що справді практично нічого не пам’ятає про своє минуле. Суцільна плутанина: нечіткі, як погана ксерокопія, образи і обірвані клапті подій. Хіба ж це нормально? З часом людина обростає спогадами, а тут практично чисте полотно. І як вона раніше цього не помічала?
«Будьте обережні, - попередив її лікар. – Не відомо, яких демонів ми випустимо на волю».
Ні, їй це не потрібно. Не потрібні спогади, які вона так надійно поховала.  Навіть якщо там щось надважливе або неймовірно страшне.
Життя налаштувалося на звичну, буденну хвилю: концерти, гастролі, записи нових пісень, зустрічі з прихильниками, романтичні вечері з нареченим. От тільки неприємне відчуття порожнечі  не зникало.
На концертах її, як завжди, засипали квітами. Один із букетів рожевих троянд, подарований молодою білявкою, був загорнутий у блискучу фольгу. На фользі – зображення маленьких кумедних янголяток. Кожен малюнок відрізнявся від попереднього. Одне янголя грає на сопілці, інше – гойдається на місяці, третє ворожить на пелюстках ромашки, четверте ловить на вудку зірки, п’яте – жонглює хмарками.
Вероніка не розуміла причини, але тієї миті вона не могла контролювати свої дії.  Поглянула на букет, нервово затремтіли руки. Співачка розгубилась і  дозволила квітам впасти на сцену.
Опам’ятавшись, швидко підняла букет і, червоніючи, вибачилась перед шанувальницею.

- Я більше так не можу, - сказала вона наступного ранку лікарю. В його кабінеті не було протягів, але Вероніку трусило і вона куталась у довгу пухову шаль. – Я маю знати правду, що б там не було.
Знову був гіпнотичний сеанс. Із приємним розслабленням і нетривким сном. Розплющивши після нього очі, Вероніка вже дивилася на світ зовсім по-іншому. Нарешті клаптики спогадів поєдналися в одну, об’ємну і цілісну картину.  Вона пригадала усе своє життя, шлях до вершини і його, свого Славу…  

- Я стану відомою співачкою, - говорила сімнадцятирічна Вероніка – худенька незграбна дівчинка з великими карими очима і довгою русявою косою. А всі інші сміялися у відповідь.
Але вона знала, що буде саме так. Знав це і Слава… Вона влаштовувала імпровізовані концерти на березі старої доброї Прип’яті, і тоді він єдиний їй аплодував. Смішний чоловічок у поношеному картатому піджаку.
Слава був на сім років старший за Вероніку і володів маленькою крамничкою на околиці міста. Влітку він торгував різноманітними сувенірами, а взимку – ялинковими кульками, гірляндами і маленькими скляними янголятами. У тій крамниці проходили перші репетиції Вероніки. А ще це місце було для неї  другим домом. Саме завдяки Славі вона стала тією, ким є зараз. От тільки чим її співочій кар’єрі міг допомогти бідний підприємець? Тільки підтримкою. Але цього вистачало. У стінах його крамнички вони святкували її перші перемоги дешевим шампанським і шоколадним печивом. «Ти станеш відомою», - обіймаючи Вероніку, запевняв він, щоразу даруючи їй на удачу нового янгола.
Слава ніколи не обіцяв того, що не могло справдитись. Вона стала відомою співачкою і … одного дня з жахом усвідомила, що він більше не вписується у її нове життя. І не хоче змінюватися. Його влаштовує подібний стан речей.  Слава практично зрісся зі своєю збитковою крамничкою, поєднавшись з нею в єдиний організм. Для Вероніки він був чарівником, казкарем. От тільки казки теж колись  закінчуються…  
- Ти зірка. Ти повинна сяяти. Я тебе не тримаю, - сказав він їй, але продовжував тримати. Намертво прив’язав до себе своїм дивним коханням. А вона мусила рухатися далі, не могла усе життя перебирати з ним прозорі  ялинкові кульки.
Маючи визнання, улюблену роботу і нареченого, людину з її нового  світу, чоловіка, якого, здається, кохає, Вероніка продовжувала бігати до тісної Славиної  крамнички.
Одного дня захотілося зупинитися, усе це припинити. Подруга порадила їй лікаря, котрий з допомогою гіпнозу вміє «стирати» непотрібні спогади.
- Це допоможе, - запевняла вона. А Вероніка ладна була прийняти будь-чию допомогу. Вона боялася, що ніколи не видужає, не розірве замкнене коло, що це не просто залежність і звичка. А … кохання. Нехай навіть таке своєрідне.

Уже кілька хвилин Вероніка із протилежного боку вулиці спостерігала за маленькою, схожою на казкову, крамничкою, на вікнах якої веселими вогниками  перехожим підморгували гірлянди. Укладене у високу зачіску волосся засипав ледачий сніг, з-під пальто визирала довга лілова сукня. Вероніка заховала руки до кишень, але це не допомагало зігрітися.
Вона знала, що не зайде у середину. Дорога туди забута назавжди. Але скоро закінчиться його робочий день і він вийде на вулицю. Вона тільки на нього погляне. І все. Їй це необхідно. Щоб знову відчути  впевненість і силу, яку їй дарує тільки він.
Двері крамнички не поспішали відчинятися. Вероніка знову поглянула на годинник і повільно пішла у протилежному напрямку. Але, зробивши кілька кроків, розвернулася і стала переходити дорогу.

Величезний, прикрашений на західний манер різдвяними вінками і сріблястими гірляндами будинок приймав у свої обійми все нових і нових гостей.
- Швидше! Чому так довго? Де ти була? – впускаючи Вероніку у середину, засипала її запитаннями подруга.
Вероніка засміялася.
- У казці.
Її очі світилися різдвяними зірочками, на щоках виступав ніжний рум’янець. Вітаючись із гостями, вона радісно посміхалася і розповідала людям, на яких у неї раніше була «алергія» веселі історії. Коли наречений нарешті  «викрав» Вероніку у друзів і запросив на танок, йому здалося, що він ще ніколи не бачив її такою вродливою.
- Ти сьогодні сяєш, - прошепотів він.
- Як зірка? - усміхнулася Вероніка, обіймаючи його за шию. – Мені просто дуже добре.
Пригортаючи наречену, він помітив, що в правій руці у неї щось затиснуте.
- Що у тебе там?  
Вероніка розімкнула долоню. На ній лежав маленькій прозорий янгол.
- Подарунок від прихильника, - пояснила вона. – На удачу.
- Гарний. Давай почепимо його на ялинку.
Вероніка повернулася до величезної штучної ялинки. Зелена як моріг, пухнаста. Прикрашена лише прозорими кульками. Із сріблястими змійками по центру. Символи нового року. Що й казати, ефектна. Жива ніколи такою не буде.
Одразу пригадалася велика ялинкова гілка у відрі в крамничці Слави.
«Хтось викинув. Чому пропадати такій красі?» – невинно посміхаючись, пояснив він. Навіть мертвою та гілка й досі дихала життям.
Вероніка знову стисла долоню.
- Ні. Нехай буде у мене, - кладучи голову нареченому на плече, прошепотіла вона.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 10

Рецензії на цей твір

Психоаналіз проти кохання (Елен Тен, "Торговець ялинковими прикрасами")

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Шеляженко, 19-01-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Маріанна, 05-01-2014

гарна казя, хоча й сумна

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 28-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Михайлова, 28-12-2013

А мені здається,

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 27-12-2013

Красиве оповідання

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 27-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ХЮ, 26-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Мессіна, 26-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Любов , 25-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 25-12-2013

Трохи критики

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Гелена, 24-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 24-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 24-12-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77532196044922 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем: «Вирішальна роль усе ще за нами»
Книжка розмов із Юрієм Андруховичем «Нам усім пощастило» важлива не лише як дозвіл на гостини до письменницької …