Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2588
Творів: 47078
Рецензій: 91472

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Мертва петля

© Володимир Зоря, 28-11-2013
  На шахті "Зоря комунізму", яка загубилася в безкрайніх донецьких степах добігала кінця перша зміна. Микола, на прізвисько Корейський льотчик, п'ятірнею, так, що хляпнула нижня губа, витер піт, який рясно котився з-під фібрової каски, і приречено, як на хресті, повис на вугільній лопаті.
  «Ко-Ко-ко-ко», - загупали в скронях молоточки, і налетілі кури, відтісняючи одна одну, стали жадібно викльовувати з розкиданого гною вгодованих рожевих черв'яків. Минула нудота знову підкотилася до горла. Вогненно-рудий півень, який  з лютим виглядом прибіг навести порядок,  до того нагадував свого господаря, начальника дільниці Горбузаря, що Микола під допитливим поглядом круглого півнячого ока знову вхопився за лопату.

  "І вдома гній, і на роботі гній... - він зосереджено, мов дегустатор поплямкав губами, - та чи і в роті гімно?.. І випив учора на "гусаку" менше пів-літри. Казав же - не йде... «Пріви-и-кнєш - прівикнєш...». Третій рік вже після армії звикаю, а все нудить і нудить. Може, і справді, як каже Вася Мосін, сходити на Кабанячий до бабки полікуватися від нудоти?"

  Якщо і було на Землі пекло, то цього дня воно облаштувалося на горбузаревому городі біля червоного, розпашілого від жару терикону. Здавалося, сонце зупинилося над старими перегорілим відвалом. Розгніване зухвалістю цих жалюгідних мурах, які насмілилися добувати вогонь і світло, змагаючись з ним, вирішило надсадитися і показати свою шалену силу.

   А люди глибше і глибше закопувались в землю і за довгі роки каторжної праці і справді стали відчувати себе мурахами. Вони лише зрідка заглядалися на небо. В  несамовитому азарті клали здоров'я і навіть життя за блискучі чорні камені, які ешелон за ешелоном ледве встигав, надсадно чмихаючи, відвозити хтозна-куди невеличкий паровозик. Нібито величезне ненажерливе чудовисько пожирало все, вимагаючи нових і нових жертв.
  Далі паровозний дим розтанув у вицвілому небі, і лише зойки циркулярки, що долинали з лісного складу, зрідка розривали тишу. У поселені, яке в сонному заціпенінні розляглося на схилі кряжу, життя майже завмерло.

   Колеса шахтного копра в павутині канатів покрутилися в одну сторону, в іншу і, як трибки зламаного годинника, зупинилися остаточно. Завмерлий краєвид дещо пожвавлювала вагонетка, котра , немов гігантський жук, повільно проповзала по терикону. Пахло горілою сіркою і креозотом. У спекотному мареві серед зелених садів ліниво погойдувалися черепичні дахи. Низом, вулиці стікалися в глибоку балку, на дні якої, посеред вікових верб і смарагдових капусників, проблискував потічок. Далі він губився в дубовому байраку і знову вигулькував срібною смужкою майже на горизонті, посеред лісу, в оточенні якихось казкових будівель. Там, майже в іншому світі, у своїй лісовій республіці, жили люди, яких ще тільки навчали бути слухняними. Вони часто вдивлялись у виблискуюче діамантами небо, не здогадуючись, що згодом про це забудуть. І тільки декому буде ввижатись, що колись те небо вони бачили уві сні. Там жили діти.

  Тим часом земля розжарилася, як сковорідка. Кури, наситившись, дрімали в тіні під старою грушею, і навіть невгамовний півень час від часу клював носом, але, отямившись стріпувався і продовжував стежити за Льотчиком посоловілими очима. А той з неживим обличчям, як сновида, все тягав і тягав на лопаті з чергової купи важкий, багнистий гній. При цьому рухався так, ніби на його голові стояв глечик, по вінця наповнений дорогоцінною рідиною. На кожному кроці, в животі, здутому від випитої води, булькало, а мокрі від поту, на босу ногу взуті, чуні видавали такі непристойні звуки, що він час від часу скритно, по-розвідницьки озирався.
  "Знав би, шо такий наряд  дадуть – взув би удома «спортсмени». Ще і грабарку найбільшу дали. Чи порядної лопати не було? - Микола хотів обуритися, але було боляче напружувати мізки, і він заспокоївся, -  начальству видніше...»

  На роздоріжжі, де під розлогою тополею розташувався госпмаг, дзенькнула клямка. До Льотчика долинув завше вдоволений голос Петька Наливайка, сусіда і приятеля:
  - Дорофєєвна, забодай тебе комар, політура є? Бо на піаніну трохи не вистачило.
  На всяк випадок, щоб його не було видно з дороги, Микола присів біля паркану. Перерва в магазині закінчилася, значить до кінця зміни ще година. А в шахті зараз добре... Від спогадів про те, як він з мокрою спиною мерзнув учора, чекаючи "карету" на-гора, йому трохи полегшало.
  -Мє-є-є-лу, баби. Баби, мє-є-є-лу...
   Протяжний крик луною прокотився над селищем, нахабно проникаючи крізь закриті віконниці в будинки. Крізь штахетини загороди Микола побачив воза, якого тягнула, похитуючи на кожному кроці кошлатою головою, гніда кобила. На возі, звісивши ноги в хромових, зібраних в гармошку чоботях, напівлежав бородатий циган. Зрідка, нудьгуючи, він оперіщував батогом  кінський круп, і тоді над дорогою позаду екіпажу зависала біла хмаринка крейди.

  Миколі згадався циганський табір, що стояв колись у степу за їхнім хутором. Молода циганка з оксамитовими очима напророчила йому зустріч з красунею і великі клопоти. Сказала, що він виб'ється в люди - стане льотчиком - і буде йому щастя. Тоді в пророкування циганки він,  як комсомолець, не повірив, але слова її десь глибоко в ньому засіли. Що він не такий як інші, Микола знав давно, приховував, але іноді сп’яну вибовкував: "Я ще покажу вам мертву петлю Нестерова" (третій рік поспіль він збирався поступати в Казанський авіаційний технікум).

  Ось тобі і клопоти, хоча й не з красунею, але таки почалися. Хто знає, чому дебела, моторна відкатниця Раюха вибрала з поміж інших невисокого, вилицюватого, трохи незграбного машиніста електровоза. Іноді після "бутилька" ноги самі приводили його в Раюхин флігель на краю селища, та коли під час останньої зустрічі вона заговорила про заміжжя, Микола запанікував.
  А взагалі-то циганів він недолюблював. "Не хочуть працювати як усі, хитрують... Он, лежить, батіжком грає... Не вироблений, шо йому... Спекулянт... Тьху! - Микола спересердя майже переплюнув через губу і підвівся, - обробляй вас тут..."


  Нарешті пролунав довгожданий гудок, але Льотчик відніс лопату старій Горбузарисі тільки коли на городі не залишилося жодної купи. На душі, як снігова куля, наростала глуха образа, незрозуміло на кого.
  Вже йдучи, він повернувся до півня, зі страшним виразом обличчя зробив йому пальцями козу і, копіюючи Васю Мосіна, прошипів крізь зуби:
  -У,  пєт-тух Гамбурзький!!!
  На що той здивовано покрутив головою, але, не побачивши нікого за собою, схилив її набік і багатозначно підняв брову.

                                                                 * * *
  Помившись кип’ятком у переповненій бані, Микола вийшов з комбінату в парильню нескінченного дня. Озираючись, щоб не втрапити на очі Раюсі, і готовий у разі чого сховатися за ялинку, з піднятими коромислом спітнілими руками, він, ніби ненароком, посвистуючи, пройшовся уздовж  Дошки пошани. Перед останнім портретом, на якому Миколу, окрім нього самого ніхто не впізнавав і до якого ще й сам не встиг звикнути, Льотчик уповільнив крок. Фотографуючись, щоб не бути схожим на корейця, розкосі  очі звів до перенісся і витріщив так, що його ледь не покусала болонка фотографа. Перезніматися ж навідріз відмовився, внаслідок чого гордий своєю репутацією майстра Зяма Мойсейович в той день нализався, як швець.

  Удома на Миколу чекали нечищений корівник і ще тисяча справ, а він все стояв і стояв в тіні похилої берези. Було гидко і сумно. З болем уявив співчутливі і водночас осудливі очі матері. Хотілося зникнути, розчинитися... Заблукати в лісі і, може, навіть померти з голоду. І він пішов, куди вказував правицею напудрений бронзою Ленін, що стояв  прямо перед ним. Вийшовши на дорогу, задумався, і втрапив під колесо трактора "Білорусь". Добре, воно було без покришки - величезну камеру котили на ставок двоє хлопчаків.
  В лісі бриніла мошкара, весело щебетали птахи, але Льотчик нічого цього не помічав. Оминаючи зустрічних людей, не розбираючи дороги, він вперто плентався в заданому напрямку і через годину, весь у павутині і реп'яхах, з шумом вивалився на прогалину. Зараз же його з головою накрила лавина звуків, в яких було все: дитячі вигуки, пісні, жіночий сміх, квакання жаб, сплески води... Перед ним у видолинку, в усій своїй передвечірній красі виблискував ставок. По дзеркальній гладі неспішно ковзали прогулянкові човни, а нахилені до води сріблясті верби зачудовано милувалися власним відображенням.

  Згодом в хаосі звуків він став розрізняти окремі слова. Було чутно, як на дитячому пляжі біля піонерського табору «Лісова республіка», де вода вирувала від засмаглих маленьких тіл, кричали голосисті вожаті:
  - Загін Павлика Морозова, будьте готові!!!
  - Завжди готові!!!
  - Топорков! Не запливай за прапорці! Дощечкіна! Тримай Топоркова!

  З репродуктора будинку відпочинку линуло над ставком і множилося луною:
  -« Ой, рябина кудрявая...»

  Перекрикуючи "Рябінушку", підпила компанія за кущами старанно виводила:
- « И в забой отправился  парень молодой...»

  Від однієї лише думки про горілку у Миколи заціпило щелепи і спітніло чоло. Шершавий, як рашпіль, язик прикипів до піднебіння. Хотілося пити. На тому березі, до якого в цьому місці було рукою подати, в кінці невеликої набережної працював буфет, але у Льотчика не було грошей. Серед тих, хто смакував пиво, в плечистій постаті він признав відомого в селищі злісного дармоїда, стилягу і спортсмена-індивідуаліста Жоржа. "Де ж справедливість? Жорж не тільки пив сам, він ще й пригощав пивом якусь даму в брюках. А де ж кожному по праці? Якщо так дотримуватися морального кодексу будівника комунізму, коли ж ми той комунізм побудуємо?.."

  Знічев’я Микола помилувався скульптурою в центрі набережної. Величезну бетонну, з надутими щоками рибу, котра стояла на хвості, обіймав свіжовибілений хлопчик. Від цієї групи піднімалися уверх і губилися серед високих ясенів неширокі, з ліпними поручнями сходи. По них вже потягнулися в їдальню і на танцмайданчик відпочиваючі. Та на паркових лавочках чимало люду ще залишалось, щоби поніжитися в надвечірніх променях сонця. Увагу Льотчика привернув статечний чоловік у смугастій піжамі з рушником через шию, що жваво жестикулював перед своєю супутницею. Микола знав, що цей будинок відпочинку - заклад всесоюзного значення, і дивився, не відводячи очей, на людей за ставком, як на іноземців.
  "Городскі-і-є... Мабуть, ходять в театри, опери слухають... А-а! Прикидаються одне перед одним, що подобається..."

  Втративши до них інтерес і,  ще гостріше відчувши свою самотність, Микола, як зажурена Альонушка перед омутом, надовго втупився у воду. Коли ж він тут був востаннє? Напевно, коли всією школою збирали жолуді, і він набрав більше всіх у класі. Тоді йому подарували цікаву книжку "Тимур і його команда",  і Миколка  дуже пишався своїм внеском у те, що районні свині будуть ситі. Гаяти час він не любив, тож не бував тут навіть у відпустці. Ставок у них на хуторі був свій. Правда, по його берегах росли тільки терен та шипшина, а корови після купання залишали по собі хмари ґедзів і мух, зате той став з дитинства був рідним і звичним.
  - Извините, пожалуйста! Там, на тропинке, сидит большая лохматая собака... Не вы ее хозяин?
  «Нє», - хотів сказати Микола, але зумів видавити з горла лише якесь невиразне мукання. Перед ним стояла дівчина з ТОГО берега. Таких він бачив тільки в кіно.
  - А вы не могли бы проводить меня к Дому отдыха, а то я такая трусиха...
  -Я??? Да, но у мєня в кармані лєжит колбаса ... копчьона (навіщо я це ляпнув?        Я ж не знаю, яка вона - копчена. А раптом вона запитає?).  Я взяв з собою в шахту, а собака учує і нє отвяжетца (шо я кажу, вона ж може подумать, шо я боюсь собаки).
   - О! Вы шахтер? Я впервые вижу вблизи настоящего шахтера. У нас ведь, в Москве, только метростроевцы.… Какая мужественная у вас профессия! А вы Стаханова видели? А вам там не страшно?
   - Когда, допустім ... криса тянет із кармана колбасу ... копчьоную (опять я с етой ковбасой! ..), мнє, конешно, нє страшно, только...
   - Ой! Какой ужас!
  Дівчина округлила очі і притисла обидві долоньки до смаглявим щічок. Тепер Микола зовсім зніяковів, але незнайомка прийшла йому на допомогу:
  - Вас, кажется, зовут...
  Він обернувся і побачив біля берега вібруючий крупним тремом  дюралевий човен, на носі якого стояв бригадир з третьої дільниці Обезжирений, він же радіоаматор з позивним "Чорний принц". Вирячивши очі й звиваючись усім тілом, під пісню " О голубка моя" він безладно розмахував руками, нагадуючи сигнальника на містку корабля. Його худі ноги, котрі стирчали палицями із чорних "сімейних" трусів, старанно притискали до човна товариші по бригаді, ніби боялися, що Обезжирений злетить.

  Микола гарячково міркував...
  -Да, зовут ... Ми отпливаєм. В ночну смєну ідьом на рекордну добич ...
  - О, как обыденно и скромно вы об этом говорите! Ну, не буду вас больше задерживать. Вон, кстати, и тетя моя идет. А вы непременно должны мне завтра рассказать о вашем героическом труде. Даете слово?
   - Да... - Ледь чутно видихнув Микола.
   - Давайте после ужина, к восьми. Ну..  до завтра.
  Посміхнувшись на прощання, дівчина різко повернулася і, овіявши його хвилею ніжного аромату, легко побігла стежкою. Микола стояв приголомшений. Невже все це було насправді, і він завтра знову її побачить?
  Спочатку вирішив перед побаченням випити для хоробрості півсклянки самогонки, але потім передумав. "Буду брехать, як Петро Олєйніков з кінофільму "Сємєро смєлих".
  Ті роздуми перервав звук, який буває, коли по поверхні води сильно вдарити дошкою. На човні Обезжиреного вже не було, а шахтарі винувато дивилися як розходилися по воді кола. Нарешті хтось здогадався протягнути Чорному принцу весло.
  Запахло димком - це рибалки біля гирла струмка розпалили багаття. Біля мілини пацани зав'язували майки, доверху набиті раками, і збиралися додому. Зараз Миколі був симпатичним навіть селищний пострах, хуліган Колюня, якому на бЕрезі якраз в'язали руки. У такому стані він на спір в чергове збирався перепливти ставок. По воді до протилежного берега, ніби велетенські пальці, протягнулися довгі тіні. Човняр з пристані зазивав запізнілих веслярів. Вечоріло. Микола вибрався на дорогу і, бадьоро розмахуючи руками, попрямував додому.

  Вийшовши на шлях у степу, він з задоволенням, ніби вперше, вслухався у спів цвіркунів, милувався непередбачуваними віражами  кажанів. Несподівано поруч, в клубах пилу зупинився "ЗІЛок". З кабіни білозубо всміхався шофер - колишній прикордонник Альошка Зоря. Немає нічого приємнішого, ніж проїхатися ясним літнім вечором в кузові вантажівки по степовій дорозі! Миколі подобався запах теплої кабіни, дурманний аромат різнотрав'я в балках.
  Коли машина зупинилася біля його будинку, багряна куля вже торкнулося обрію. По вулиці з випасу йшли корови і самі заходили у свої двори. Самотню, тендітну постать на лавці біля воріт Микола впізнав ще від повороту. Хотілося приголубити матір, але він соромився отих «телячих» ніжностей.
  - Де ти був?
  - Ма, ви випрали мою голубу соколку?
  - Ще вчора. Борщ їсти будеш?
  - Велику миску, а сироватка є?

  В ту ніч Льотчику снилися кольорові сни. Спочатку він, розміром з курку і в циганських чоботях, їздив по своєму подвір*ю на лопаті з гноєм, в яку був запряжений горбузаревий півень з обличчям господаря і цигаркою в зубах. Микола під'їжджав до курки і по-змовницьки, як пароль, запитував: "Вам не потрібен безплатний гній з черв'яками?"
  Несучка делікатно викльовувала черв'яка і ввічливо дякувала. Він не боляче стьобав батогом Горбузаря і, за тим, як той викрикував: "От вінта!", - з почуттям виконаного обов'язку вони їхали далі.
  А під ранок йому приснився квітучий, запашний сад. Навкруги все було залите м'яким жовтогарячим світлом. Ранкове сонце всіма кольорами веселки відбивалося в міріадах росинок, які були всюди: в повітрі, на диковинних квітах,  корі дерев. Над садом гули джмелі, і Микола літав разом з ними, а може, навіть, був одним з них. Але найголовніше, він відчував таке гостре відчуття свободи і щастя, про існування яких, до того, навіть не підозрював.

                                                                          * * *
  Далі буде
  ...............................................................................................................................................................
  Ілюстрації (мал. автора):
http://file-up.net/big_760c4d6ed10c8d893820131212203511.jpg
http://file-up.net/big_28042c8f64af33b1d320131212205038.jpg
http://file-up.net/big_9681688436adf1f89920131212205258.jpg
http://fotki.yandex.ru/users/ff1234567/view/477195/?page=0#preview

  1) «Карета» - транспортний засіб для шахтарів. Вагон на канаті в похилій виробці.
  2) «Гусак» - видана начальником тут же, після зміни, за попередньою домовленістю, премія за певний обсяг роботи.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 02-12-2013

Справжня добротна чоловіча проза

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© , 01-12-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Анатолій , 28-11-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ant.on, 28-11-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.56678009033203 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …