Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44262
Рецензій: 86428

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

ІН КЛЮЗ*

© Юрій Кирик, 08-10-2013
У творчих працівників є один привілей - хоча й працюють вони часами по дванадцять і більше годин, зате можуть мати релакс коли заманеться. Нині я витягнув Фарата з Осолінеум, нашої  найстаршої книгозбірні, де він «прописався» на постійно, перекочувавши ментально в дохристиянську епоху, в середовище есеїв, про яких зараз писав. Переконав, що на усі ті справи часими вартує глянути з боку, неупереджено, бо дуже вже мій товариш ідеалізував середовище «Синів Світла» й особливо їхнього «Учителя праведності».

Піднялись спацерком на цитадель, де завше спокій і жаданий затишок, але відколи відкрили там найвищого класу готель, по території мов по корсі гасали автівки. Не те, що розслабитись, розмовляти було важко. Добре бодай, що з цитаделевих шкарпів можна потрапити в будь-яку частину старого міста. Прошивши її з кінця в кінець, вийшли в районі Львівської Академії Мистецтв.

- Невже усе воно так і було? І ми могли гуляти затишними вуличками насолоджуючись дивним спокоєм тихої околиці? - замріявся на голос Фарат.

- Риторичне запитання. Сам знаєш – такого не було ніколи! Усе це казочки, безумні фантазії, в які тікає людина, коли на неї звалюється біда, і залишається лише згадувати, що життя не завше було до неї таким немилостивим, підігрую Фарату. Йому це подобається і він натхненно підхоплює.

- Як добре, що земля стане колись безлюдною, полегшено зітхне на повні груди, вільно розкине нові трави і нові квіти, очистившись від тисячолітнього бруду нанесеного людьми. Пташині валки безперешкодно помандрують з Півдня на Північ, їм більше не сліпитимуть очі літаки і  риби запанують у ріках, у своїй сторонці, тоді ягнята мирно пастимуться із левами, тоді безжурно висвистуватимуть довжезні змії з геометричними орнаментами на хвостах...

- Трохи кепсько, що усього того ми не побачимо. Та аби бодай трохи перенестись в омріяне царство природи, пропоную скерувати свої стопи на «Зелене око»*, принаймні там не докучатимуть авто, та й вода, скільки б її там не було, в тому лататті, дасть спочинок очам. Фарат погоджується. Чвалаємо затишною Кубійовича по при творчі майстерні Академії Мистецтв. Улітку в напівпідвальних приміщеннях настіж відкриті вікна й можна поспостерігати за творчим процесом. Ось професор недбало зіжмакав лист паперу і кинув на подіум. Стара геца, придумана іще Іваном Скобалою – неперевершеним рисувальником, – знав шельма, як важко малювати таку «драперію»...

Поки ми придивлялись, як студенти підійдуть до виконання завдання, пригадався мені інший зіжмаканий лист який вдалось підібрати у тому ж таки районі...

Було це за часів моєї молодості. Веселі й захмелені повертались з приятелем із якоїсь гучної вечірки. Було далеко за північ, ближче до ранку. Львів’яни додивлялись найсолодші сни. У мансарді старої кам’яниці світилось лише вікно старенького композитора  Людкевича. Нині інакше, як «великим» його ніхто не величає. Тому причинилась фраза мовлена маестро на одному із своїх численний ювілеїв іще за часів радянської влади: «Нас визволили і нема на то ради», – сказав великий композитор, коли вдруге у 1944 у Львів прийшли совєтські «визволителі».

З його вікна на мансарді лунали звуки фортеп’яно, уривки мелодії, яку моє не фахове вухо визначило, як сонату. Награвав її у різних варіаціях ще і ще раз, раптом з вікна полетів зіжмаканий нотний лист.

– Не вийшло щось у старенького - викинув з пересердя, - констатував приятель, що був зі мною.

- Помиляєшся! – заперечив я, бережливо підіймаючи скручений у кульку нотний лист, - не знаєш ти нашого маестро, найкращі його твори як сам колись визнав, врятувала його дружина. Він надто вимогливий до себе, і усе створене видається йому недосконалим – викидає в кошик. Добре, що турботлива жона уважно переглядає усе «сміття» з творчої майстерні чоловіка... Можливо там, у тому зіжмаканому нотному листі, щось крутіше за Місячну сонату Бетховена? – висловив припущення.

- Он біля дому контейнер зі сміттям, ти іще там розглянься, можливо надибаєш які раритети, - мовив приятель з усмішкою, хоча, переконаний, звучала в словах тих укрита заздрість. Зрозумів це з того, що вже наступного дня, намовляв мене піти до знайомого піаніста, аби награв занотоване на листку.

- Дякую батькам і долі, що не довелось мені вивчити нотної грамоти, - відповів йому, можливо, я зблазнився б відчитати, що там написано на листку із нотним станом. Нині ж маю не лише автограф маестро, а й таємницю...

- Ін клюз за сто тисяч... – не проминув уколоти товариш.

- Помиляєшся. Ін клюз не має ціни, - відповів йому, як усе нематеріальне у цьому світі...

- Ти справді й по нині не відчитав, що там нашкрябав старушок? – здивовано запитав Фарат.

- Волію тримати свій ін клюз, в зіжмаканому нотному листі недоторканою.

- Бережеш її для нащадків чи якогось туманного майбутнього?

- Не бери мене на кпини. Сподівання чогось хорошого завше приносить набагато більше радості, аніж володіння ним, тому розумніше смакувати, а не відразу задовольняти бажання свідомістю, що все ще попереду. Очікування, над яким не тяжить страх і сумнів і є єдиною доступною людині формою щастя. Як весна, що несе в собі обіцянку літа, дарує радості незмірно більше, аніж саме літо, так і присмак досі невідомої сонати, дає  естетичної насолоди більше, ніж отримав би після переслуху.

- А ти не блефуєш?  Не вдаєшся до містифікацій? Можливо подобається тобі вдавати потаємного набоба?*

- Кпини, кпинами, та все ж, коли поринемо в скрижалі пам’яті, то переконаємось, що в найпрекрасніших, найсильніших наших радощах ніколи не було надійнішої основи.

- Pozory mylą*, - кажуть поляки, - не полишає іронічного тону Фарат.  

- Я відчуваю, що там шедевр! – кажу цілком серйозно.

- Про «відчуття» є чудова притча, - посміхнувся глибокомудро товариш: «Одного разу відомий піаніст і товариш Бетховена запитав його: «Здається мені,  ти помилився написавши f в 22-му такті, після того, як в 21-му написав ff ? З моєї точки зору логічним було б поміняти їх місцями». Бетховен запитав, що його змушує так вважати? І у відповідь звісно ж отримав найвагоміший аргумент: «Я так відчуваю». Бетховен відповів йому коротко в його ж дусі: «Я так не відчуваю...»

- Це твоя відповідь?

- Так. Усе це безпредметно, бо ніхто не чув ані нути із цієї сонати.

- Але ж вона існує. Я тобі її покажу!

- Виходить, досить подивитись на цей зіжмаканий великим композитором папірець, відчути його фізичну близькість і в душі твоїй зазвучить музика?

- Зайдемо в майстерню, - запропонував я, тим паче знайомий професор привітно позмахував нам рукою. Не вдаючись у причини, він дозволив нам з Фаратом трохи покрутитись серед студентів, які виконували завдання і тихцем порозпитувати, що вони рисують. Відповіді були досить несподіваними – один уявляв собі каскад гір, інший - скупчені хмари, третій знов штормове море...

- Тепер розумієш, у чому цінність моєї паперової кульки? – запитав.

- Ми різні люди. Я б не стримався, обов’язково довідався чим володію.

- Я ж коли тримаю в руці цей зіжмаканий нотний лист, нараз ніби очарований починаю відчувати себе бадьоріше, легше, щасливіше, мене манить до себе світло духовної досконалості; а звідкілясь, здалека, з-за горизонту, починають наближатись до мене мої Карпати, і тоді я починаю співати, як це завше роблю, коли лиш потраплю в гори...

- Останній романтик епохи... Так тонко розумієшся на класиці? – з недовірою запитав Фарат.

- Я її не розумію, але залипаю на ній. «Розумію» сюди не дуже пасує… Я ніби такий неотесаний, так? Класика ж – це таке витончене переживання чи форма мистецтва. Вона мені близька. Гм. Вона спантеличує мене.

- Гов! Не створи собі лиш комплексу. Я й тим похвалитися не можу, бо користуюся класикою, як сучасна людина користується телевізором: вмикаю і ходжу навколо, не звертаючи уваги.

- Але ж телевізор таки є... Такий собі не дуже розумний дідок, до якого не дуже дослухаєшся, але сама його присутність якось гріє . Коли сам живеш, це дуже  навіть помічне...

- Можливо, маєш слушність, - уперше в голосі товариша почув серйозні нотки. Я думаю на світі не так вже й багато справжніх поціновувачів класики, тих, які б розуміли її. Хто знає, можливо, музика й не потребує аби усі її розуміли дослівно. Усе, що вона хоче сказати, можливо, ставши усім зрозумілою не була б такою цікавою. Навіть гадаю, коли б твою кульку виставити на аукціон, знайшлось би багато бажаючих її купити. Але ж ти її не продаси, правда?

Остання фраза Фарата мене заскочила. Невже й він взяв би участь у тому аукціоні?

--------------------------------------------------------

*Ін клюз – таємна сила зосереджена в якомусь предметі (Гуцульська говірка).
* «Зелене око» - так місцеві мешканці нарекли затишний ставочок на невпорядкованій території парку, що прилягає до стадіону «Україна».
*Набоб - титул правителів провінцій, в Індії та Пакистані, в Англії та Франції 18 століття так стали звати осіб (головним чином вищих урядовців Ост-Індійської компанії), які нажилися багатством на Сході.
*Обманна зовнішність (пол.)

Спацерок - прогулянка (Львівська ґвара).
Корса - центральна вулиця, де зазвичай прогулюються містяни (Львівська ґвара).
Драперія - задній план натюрморту, чи теж театральна куртина.
Геца - жарт, смішна історія (Львівська ґвара).
Шкарпи - горби, горбата місцевість (Львівська ґвара).






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Повіч мені, Авторе!..

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга Теодор, 23-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 15-10-2013

Наче під чарівною парасолькою прогулялася...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 14-10-2013

Останній романтик епохи...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 09-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 09-10-2013

Для початку

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© , 09-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Мессіна, 09-10-2013

чудова новела

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 08-10-2013

Пізнання таємниць...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 08-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 08-10-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 08-10-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.53812193870544 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …