Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43999
Рецензій: 85770

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Янголятко

© Елен Тен , 14-07-2013
Яблучний пиріг був, як завжди, хрумким і соковитим. На радість матері, я подужала аж три шматки. А потім був узвар із сухофруктів. Мати  розхвалює узвар  за його поживні властивості. Я ж відношу його до категорії «вимушених» напоїв.
Дістаючи із пеналу чашки, мати відставляє в сторону рожеву з Міккі Маусом. Я ніколи з неї не п'ю. Ця чашка у нас наче святиня, бо вона належала Наталці – моїй покійній сестрі.
Наталка загинула від нещасного випадку у віці дев’яти років. В кімнаті сестри ідеальний порядок. Батьки зберігають усі її речі наче найсвятіші реліквії. Інколи, дивлячись на шкільні грамоти сестри, на її малюнки, у мене виникає відчуття, що я менш досконала ніж вона.
- Я помию, - збираю зі столу брудні тарілки і несу їх до раковини.
- Я сама, - зупиняє мене мати. – Відпочивай. Помиєш завтра, коли я поспішатиму на роботу.
- Добре.
Опинившись у своїй кімнаті, я замикаю двері і шепочу:
- Виходь.
У дитинстві мати могла годинами розповідати мені про Наталку. Що вона була найкращою у світі дівчинкою. А після смерті  стала янголятком і спостерігає за нами з небес. Якби ж вона знала, наскільки близька до істини…
Мама і не уявляє, що я знаю про Наталку набагато більше за неї. Її уподобання, звички, характер. Наприклад, те, що вона ненавидить чашку з Міккі Маусом. Одного разу навіть намагалася її розбити, від чого на чашці лишилася невеличка зазубрина.
- Ну привіт!
Коли померла Наталка, мені було лише три рочки. Я її практично не пам’ятала. І вперше побачивши у своїй кімнаті дівчинку, ідентичну тій, що на фото, яке стоїть на маминому журнальному столику, ледь не втратила свідомість.
- Я вже зачекалася, - вона вийшла із тіні.
Першого разу Наталка з’явилася, коли мені було десять років. Як і всі діти, я полюбляла страшні історії, але раніше ніколи не вірила в існування привидів, а тут, хоч не хоч, довелося. Зараз мені дванадцять і ми з сестрою товаришуємо вже третій рік. Її бачу тільки я. Наталка говорить, що це через міцний родинний зв'язок. Вона не має матеріального тіла і виглядає наче якісна голограма. Я не можу її торкнутися, обійняти. Вона мене – теж. Її руки просто проходять крізь предмети.
Я б не ризикнула розповісти комусь про Наталку. І не тому, що вона мені заборонила. Просто не хочеться, щоб дорослі поставили під сумнів мій здоровий глузд.
- Принесла? – нетерпляче запитала вона.
Раніше я була молодшою, а тепер фактично старша. Але Наталка все одно поводиться так, наче вона головна.
У двері починає шкребтися Дей – рудий спаніель, мій домашній улюбленець. Але я не можу його зараз впустити. Дей теж відчуває Наталку. Але поводиться в її присутності не зовсім дружню: гавкає й іншими «собачими» методами демонструє своє невдоволення.
- Принесла, - я кладу на стіл круглий, схожий на компас предмет, але замість стрілок там незрозумілі, схожі на ієрогліфи візерунки.
- Це він! – голосно кричить Наталка. Зараз я невимовно радію, що окрім мене сестру ніхто не чує. – Дякую! Ти ж знаєш, як я тебе люблю.
Я теж її люблю, і через цю любов подряпалась до крові, перелізаючи через сусідську огорожу, і ледь не померла зі страху, проникаючи до будинку сусідської бабусі у пошуках предмету, за яким мене відправила Наталка.
«Вона відьма. У неї є те, що мені допоможе», - сказала мені сестра.  Не знаю, відьма наша сусідка чи ні, але скандалістка і провокаторка ще та.
Наталка говорить, що не може піти назавжди, доки не скаже дещо мамі. Те, що не можна переказати через мене. І в цьому їй має допомогти поцуплена у старої карги штукенція.  
- Як воно діє? Ти знаєш?
Я дивлюся на сестру і вона повільно киває.
- Не бійся. Нічого страшного. Ми просто поміняємось тілами.
Спершу мені знається, що це жарт, але з виразу обличчя Наталки не схоже, щоб вона жартувала.
- Не хвилюйся. Мені сказали, що це безпечно. Ти промовиш над амулетом  певні слова. І все.
- Це боляче? – запитую я перше, що спадає на думку.
- Ні, - бадьоро киває вона, але я не розділяю її оптимізму.
- Якщо твоя душа потрапить в моє тіло, то де в цей момент буде моя?
- Ти просто заснеш. А через три години сила закляття мине. Головне, щоб з амулетом нічого не сталося.
- А що тоді?
- Ми не зможемо помінятися назад, - помітивши на моєму обличчі переляк, вона посміхається. – Не бійся! Я заховаю його у надійне місце.
Я мовчки відхожу до вікна.
- Оксана, ти передумала? – вона жалібно дивиться на мене.  Мені стає соромно за свої страхи.
- Ні.
- Я хочу попрощатися з мамою, а потім з тобою.
- Чому зі мною?
- Після ритуалу я зникну. Назавжди.
Я знаю, що так треба, що так правильно. Але  за ці роки ми стали справжніми сестрами. Мені її не вистачатиме.
За вікном подала голос сигналізація. Запрацював двигун маминої автівки. Вона поїхала в місто за продуктами.
«Янголятко» підійшло до вікна і насупило брови.
- Давай швидше! – підганяє Наталка. – Доки вона не повернулася.
Я покірно йду до столу, беру в руки амулет і повторюю за Наталкою слова, від яких можна зламати язик. І одразу помічаю слабке запаморочення. Через деякий час моя голова стає важкою, а тіло, навпаки, невагомим. Я роблю кілька кроків вперед, спотикаюся, після чого в моїй голові ніби хтось вимкнув світло…

Вона довго блукала будинком, роздивляючись речі, яких тепер могла торкатися. Опинившись у кімнаті, в котрій так давно ніхто не жив, подіставала із шафи старі іграшки і виклала їх на ліжку. Не оминула своєю увагою і кухню. Рожева чашка з Міккі Маусом «плюхнулася» на підлогу, ставши купкою уламків, акуратно зібраних на савок і захованих серед сміття.
Декому її поведінка могла здатися дивною. Сидячи на ганку, дівчинка  підставляла обличчя палючому липневому сонцю і сміялася. А ще щипала себе за руку, відчуваючи легке поколювання й лоскіт. І шалено тішилась з того, що може ВІДЧУВАТИ.
Пластмасовий годинник на тоненькому зап’ясті дівчинки показував чверть на п’яту. Крутячи в руках амулет, вона пускала ним сонячні зайчики. Із кущів бузку виліз заспаний Дей. Побачивши молоду господиню, довго принюхувався.
- Геть! – вона замахнулася на нього рукою. Пес загарчав.

- Мамо! Мамо! – вона не бігла, летіла на зустріч жінці з двома великими пакетами в руках. Обняла, приголубила, забрала один із пакетів. – Нарешті ти приїхала.
- Щось трапилось? – запитала Катерина доньку.
- Нічого. Я просто скучила.
Катерина дивувалася. Що це з Оксаною? Її завжди трохи відлюдькувата донька сьогодні сама ніжність. І так нагадує Наталку… Що ж трапилось? Певно,  щось накоїла і боїться, що її сваритимуть.
Катерина зупинилася, суворо запитала:
- Оксано, є те, що я маю знати? Ти мене чуєш?
Дівчинка озвалася не одразу. Ніби зверталися не до неї.
- Ні, - посміхнувшись, знизала плечима.
- Як минув день?
Оксана потерла скроні. Він все ще мав силу. Голос в її голові благав: «Допоможи!»
- Все добре.
Вони вийшли на цементовану доріжку, на якій Катерина побачила кілька шматків білої і чорної пластмаси.
- Що це?
Оксана поглянула на залишки амулету і одразу відвернулася.
- Не знаю. Приніс Дей. Здається, компас. Я випадково його розчавила. І ще не встигла прибрати.
- А де Дей? – Катерина помітила, що на подвір’ї підозріло тихо.
- Він погано поводився. Я замкнула його в сараї.
- Випусти. Він не любить неволі.
- Як скажеш, - вона взяла матір за руку. – Розкажи щось цікаве.
- Що тобі розказати?
- Не знаю, - задумалась дівчинка. І радісно відмітила, що шепоту в її голові вже практично не чутно. – Мені все цікаво.
- Ти краще скажи, чи вибрала, що тобі подарувати на день народження?
Дівчинка подивилася матері в очі, загадково посміхнулася:
- У мене вже є все, про що я мріяла.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Як завжди

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш (Мері), 24-07-2013

Страшна історія такою не вийшла

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганна Ткаченко, 22-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Мессіна, 22-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 21-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Адель Станіславська, 19-07-2013

Горор:

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 15-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Балук, 15-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Юрій Кирик, 15-07-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.5012309551239 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Антиутопія нового рівня: Тиха смерть конфіденційності в «Сфері» Дейва Еґґерса
Коли Мей Голланд влаштовується на роботу в каліфорнійську компанію «Сфера», вона опиняється в скляній …
Кохання, життя і привид: Огляд «Японського коханця» Альєнде
«Японський коханець» — друга книжка Ісабель Альєнде, перекладена українською мовою. На відміну від «Оповідок …
Добірка літератури про виховання дітей
Цього разу ми зробили добірку книг Нашого Формату, мова у яких йде про виховання дітей. Ці книги стануть …
Три книги Регіни Бретт, які допоможуть змінити життя на краще
Якщо життя повернулось до вас не найкращою своєю стороною, а доля продовжує фарбувати сьогодення сірими …