Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43646
Рецензій: 85078

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Янголятко

© Елен Тен , 14-07-2013
Яблучний пиріг був, як завжди, хрумким і соковитим. На радість матері, я подужала аж три шматки. А потім був узвар із сухофруктів. Мати  розхвалює узвар  за його поживні властивості. Я ж відношу його до категорії «вимушених» напоїв.
Дістаючи із пеналу чашки, мати відставляє в сторону рожеву з Міккі Маусом. Я ніколи з неї не п'ю. Ця чашка у нас наче святиня, бо вона належала Наталці – моїй покійній сестрі.
Наталка загинула від нещасного випадку у віці дев’яти років. В кімнаті сестри ідеальний порядок. Батьки зберігають усі її речі наче найсвятіші реліквії. Інколи, дивлячись на шкільні грамоти сестри, на її малюнки, у мене виникає відчуття, що я менш досконала ніж вона.
- Я помию, - збираю зі столу брудні тарілки і несу їх до раковини.
- Я сама, - зупиняє мене мати. – Відпочивай. Помиєш завтра, коли я поспішатиму на роботу.
- Добре.
Опинившись у своїй кімнаті, я замикаю двері і шепочу:
- Виходь.
У дитинстві мати могла годинами розповідати мені про Наталку. Що вона була найкращою у світі дівчинкою. А після смерті  стала янголятком і спостерігає за нами з небес. Якби ж вона знала, наскільки близька до істини…
Мама і не уявляє, що я знаю про Наталку набагато більше за неї. Її уподобання, звички, характер. Наприклад, те, що вона ненавидить чашку з Міккі Маусом. Одного разу навіть намагалася її розбити, від чого на чашці лишилася невеличка зазубрина.
- Ну привіт!
Коли померла Наталка, мені було лише три рочки. Я її практично не пам’ятала. І вперше побачивши у своїй кімнаті дівчинку, ідентичну тій, що на фото, яке стоїть на маминому журнальному столику, ледь не втратила свідомість.
- Я вже зачекалася, - вона вийшла із тіні.
Першого разу Наталка з’явилася, коли мені було десять років. Як і всі діти, я полюбляла страшні історії, але раніше ніколи не вірила в існування привидів, а тут, хоч не хоч, довелося. Зараз мені дванадцять і ми з сестрою товаришуємо вже третій рік. Її бачу тільки я. Наталка говорить, що це через міцний родинний зв'язок. Вона не має матеріального тіла і виглядає наче якісна голограма. Я не можу її торкнутися, обійняти. Вона мене – теж. Її руки просто проходять крізь предмети.
Я б не ризикнула розповісти комусь про Наталку. І не тому, що вона мені заборонила. Просто не хочеться, щоб дорослі поставили під сумнів мій здоровий глузд.
- Принесла? – нетерпляче запитала вона.
Раніше я була молодшою, а тепер фактично старша. Але Наталка все одно поводиться так, наче вона головна.
У двері починає шкребтися Дей – рудий спаніель, мій домашній улюбленець. Але я не можу його зараз впустити. Дей теж відчуває Наталку. Але поводиться в її присутності не зовсім дружню: гавкає й іншими «собачими» методами демонструє своє невдоволення.
- Принесла, - я кладу на стіл круглий, схожий на компас предмет, але замість стрілок там незрозумілі, схожі на ієрогліфи візерунки.
- Це він! – голосно кричить Наталка. Зараз я невимовно радію, що окрім мене сестру ніхто не чує. – Дякую! Ти ж знаєш, як я тебе люблю.
Я теж її люблю, і через цю любов подряпалась до крові, перелізаючи через сусідську огорожу, і ледь не померла зі страху, проникаючи до будинку сусідської бабусі у пошуках предмету, за яким мене відправила Наталка.
«Вона відьма. У неї є те, що мені допоможе», - сказала мені сестра.  Не знаю, відьма наша сусідка чи ні, але скандалістка і провокаторка ще та.
Наталка говорить, що не може піти назавжди, доки не скаже дещо мамі. Те, що не можна переказати через мене. І в цьому їй має допомогти поцуплена у старої карги штукенція.  
- Як воно діє? Ти знаєш?
Я дивлюся на сестру і вона повільно киває.
- Не бійся. Нічого страшного. Ми просто поміняємось тілами.
Спершу мені знається, що це жарт, але з виразу обличчя Наталки не схоже, щоб вона жартувала.
- Не хвилюйся. Мені сказали, що це безпечно. Ти промовиш над амулетом  певні слова. І все.
- Це боляче? – запитую я перше, що спадає на думку.
- Ні, - бадьоро киває вона, але я не розділяю її оптимізму.
- Якщо твоя душа потрапить в моє тіло, то де в цей момент буде моя?
- Ти просто заснеш. А через три години сила закляття мине. Головне, щоб з амулетом нічого не сталося.
- А що тоді?
- Ми не зможемо помінятися назад, - помітивши на моєму обличчі переляк, вона посміхається. – Не бійся! Я заховаю його у надійне місце.
Я мовчки відхожу до вікна.
- Оксана, ти передумала? – вона жалібно дивиться на мене.  Мені стає соромно за свої страхи.
- Ні.
- Я хочу попрощатися з мамою, а потім з тобою.
- Чому зі мною?
- Після ритуалу я зникну. Назавжди.
Я знаю, що так треба, що так правильно. Але  за ці роки ми стали справжніми сестрами. Мені її не вистачатиме.
За вікном подала голос сигналізація. Запрацював двигун маминої автівки. Вона поїхала в місто за продуктами.
«Янголятко» підійшло до вікна і насупило брови.
- Давай швидше! – підганяє Наталка. – Доки вона не повернулася.
Я покірно йду до столу, беру в руки амулет і повторюю за Наталкою слова, від яких можна зламати язик. І одразу помічаю слабке запаморочення. Через деякий час моя голова стає важкою, а тіло, навпаки, невагомим. Я роблю кілька кроків вперед, спотикаюся, після чого в моїй голові ніби хтось вимкнув світло…

Вона довго блукала будинком, роздивляючись речі, яких тепер могла торкатися. Опинившись у кімнаті, в котрій так давно ніхто не жив, подіставала із шафи старі іграшки і виклала їх на ліжку. Не оминула своєю увагою і кухню. Рожева чашка з Міккі Маусом «плюхнулася» на підлогу, ставши купкою уламків, акуратно зібраних на савок і захованих серед сміття.
Декому її поведінка могла здатися дивною. Сидячи на ганку, дівчинка  підставляла обличчя палючому липневому сонцю і сміялася. А ще щипала себе за руку, відчуваючи легке поколювання й лоскіт. І шалено тішилась з того, що може ВІДЧУВАТИ.
Пластмасовий годинник на тоненькому зап’ясті дівчинки показував чверть на п’яту. Крутячи в руках амулет, вона пускала ним сонячні зайчики. Із кущів бузку виліз заспаний Дей. Побачивши молоду господиню, довго принюхувався.
- Геть! – вона замахнулася на нього рукою. Пес загарчав.

- Мамо! Мамо! – вона не бігла, летіла на зустріч жінці з двома великими пакетами в руках. Обняла, приголубила, забрала один із пакетів. – Нарешті ти приїхала.
- Щось трапилось? – запитала Катерина доньку.
- Нічого. Я просто скучила.
Катерина дивувалася. Що це з Оксаною? Її завжди трохи відлюдькувата донька сьогодні сама ніжність. І так нагадує Наталку… Що ж трапилось? Певно,  щось накоїла і боїться, що її сваритимуть.
Катерина зупинилася, суворо запитала:
- Оксано, є те, що я маю знати? Ти мене чуєш?
Дівчинка озвалася не одразу. Ніби зверталися не до неї.
- Ні, - посміхнувшись, знизала плечима.
- Як минув день?
Оксана потерла скроні. Він все ще мав силу. Голос в її голові благав: «Допоможи!»
- Все добре.
Вони вийшли на цементовану доріжку, на якій Катерина побачила кілька шматків білої і чорної пластмаси.
- Що це?
Оксана поглянула на залишки амулету і одразу відвернулася.
- Не знаю. Приніс Дей. Здається, компас. Я випадково його розчавила. І ще не встигла прибрати.
- А де Дей? – Катерина помітила, що на подвір’ї підозріло тихо.
- Він погано поводився. Я замкнула його в сараї.
- Випусти. Він не любить неволі.
- Як скажеш, - вона взяла матір за руку. – Розкажи щось цікаве.
- Що тобі розказати?
- Не знаю, - задумалась дівчинка. І радісно відмітила, що шепоту в її голові вже практично не чутно. – Мені все цікаво.
- Ти краще скажи, чи вибрала, що тобі подарувати на день народження?
Дівчинка подивилася матері в очі, загадково посміхнулася:
- У мене вже є все, про що я мріяла.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Як завжди

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш (Мері), 24-07-2013

Страшна історія такою не вийшла

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганна Ткаченко, 22-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Мессіна, 22-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 21-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Адель Станіславська, 19-07-2013

Горор:

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 15-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Балук, 15-07-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Юрій Кирик, 15-07-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42739796638489 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Літня книжка» Туве Янссон про дитинство, втрату, буденне та неможливе
Ніжний мох під ногами, теплий вітер, непокірливе море. Самотній острівець, на якому коротають літо герої, …
Класифікуйте конфлікти – полегшає!: Огляд книги “Результативний конфлікт”
Класові, расові, ґендерні — будь-які конфлікти виникають на підґрунті влади. У вступі до цієї книги …
Подорож у пошуках власного імені: Огляд роману Сола Беллоу
Книжкова серія «Нобелівські лауреати» видавництва Жупанського є унікальним зібранням творів десятків …
Жити, щоб літати: Огляд книги “Йди за мрією. Все можливо”
«Йди за мрією. Все можливо» — роман, побудований на реальній людській історії дівчини, яка перемогла …