Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43637
Рецензій: 85044

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ПОДОЛАННЯ НЕПРИСУТНОСТІ (2)

© Юрій Кирик, 21-03-2013
***
Професор Дідух був схожий на американця – у светрі і прочовганих джинсах, та незважаючи на це мав досить дорогий вигляд. Завжди дивувалася, як людям це вдається, -  мати такий вигляд у мотлоху. Був у віці людей так званого «третього віку», хоча належав до тієї щасливої породи, яким старість додає особливого шарму.

- Ви тільки-но пережили своєрідну емпатію – чуттєве ототожнення себе із птахою, - Настя не дивувалась його обізнаності – звісно в інституті усюди камери відео спостереження, - у вас навіть виникли почуття, які вона переживає, - продовжував, і на його все ще вродливому обличчі, почала проступати така вже знайома Настуні посмішка. Можливо, Гіза його родич, чи навіть син? Волосся професора поблискує  білим холодом, колись з певністю було чорним. Пелехаті брови сизим розкриллям шугонули угору – так і чекай іронії, або кпин. Але натомість професор одразу ж перейшов до суті справи.

- Як уже казав вам наш співробітник, те, про що хочу поговорити з вами, не має нічого спільного з палеонтологією. Зрештою, це продиктоване потребою часу. Давно слід було  припинити пошуки із зовні, і врешті почати прислухатись до того, що всередині. Іще Толстой дав цю підказку: «Всьо в тєбє, чєловек...» Людина - єдине найменш досліджене місце. В кожному разі там людський індивід може віднайти те, що йому найбільше потрібно. Людство влаштоване таким чином, що постійно мусить окреслювати себе і ухилятись від власних дефініцій.

Настя увімкнувши диктофон терпенно покліпувала очицями, Дідух одразу уяснив, що мусить звузити русло розмови, й почав із того, що з певністю зачепить за живе кожного громадянина держави.

- На жаль, ми отримали свободу, не розуміючи навіщо Бог нам  її подарував. Свобода була нам дана, щоб ми розправилися з ворогом дошкульнішим ніж попередні – з собою. Ми ж за прадавньою звичкою почали пошук ворогів у злих сусідах, світових економічних кризах, лише не в собі. Для журналістки це був новий загляд на справу. Дідух, нараз заговоривши, як політолог, цілковито збив її з пантелику, що вона на якийсь час навіть забула про що хоче просити у професора - уся перетворилася у слух.

Наш винахід міг би прислужитись суспільству. Цікавезно було б дізнатись, що думали і що відчували люди, яких ми звикли називати історичними особистостями. Підозрюю це б зробило справжній переворот у тих ярликах, які їм понавішувала її величність Історія. Передовсім змінилася б людська свідомість, стереотип мислення. Та... - раптом учений зробив паузу, видко вирішував, як зрозуміліше висловитись, - нашими розробками дуже зацікавились  певна державна інституція, яку звикли окреслювати одним словом – «органи». Їх дуже влаштовує,  аби наші розробки закінчились на цьому, початковому етапі. Уважаю своїм обов'язком інформувати про наш винахід  як нашу, так і світову громадськість. Лише так матимемо шанс завершити наші досліди.

- Я, звісно, напишу, та чи захочуть мій матеріал публікувати іноземні ЗМІ?..

- Про це, дорогенька не турбуйтесь, - похопне запевнив Дідух. Потім іще довго вводив Настю в усі тонкощі їхнього відкриття. Коли усі питання були вичерпані, дівчина врешті усмілилась висловити своє прохання. Видно й воно не було несподіванкою для вченого.

- Не укрию, - мовив, - нам самим було б цікаво провести цей дослід, - чим одразу підбадьорив Настю, - та на це, звісно, потрібна згода вашого нареченого, ну й, звичайно, його особиста присутність.
- І я зможу викупити ваш пристрій? – запитала з надією.

- Не можна купити в науковій установі дослідний зразок... Зате безперешкодно зможете контактувати з вашим нареченим у стінах інституту.

- Еге ж і під вашим контролем, - опекла думка, - ні! Піддослідним кроликом вона нізащо не буде! Своє, особисте, не відкриє нікому!

***

Розмова з Орестом не клеїлась, сама винна - докоряла собі подумки. Навіщо почала від Адама? Вірніше від Флобера... Орест здивовано кліпав очима – нічогіськи не второпав із Настиного монологу, передовсім тому, що дівчина ніколи не вдавалась до Езопової мови, завше була гранично щира, відкрита. Зрештою, як усі закохані потребувала не надто багато слів для вияву своїх почуттів. Врешті видушила із себе.

- Ми розлучаємось з тобою хтозна на скільки часу. Чи погодишся ти залишити мені дублікат свого розуму, почуттів, емоцій?
Орест злегка нахмурив чоло.

- Ти пропонуєш мені клонування?

- Ну що ти, милий? – перша щира посмішка. Це несосвітенна розробка інституту палеонтології. Кібернетики і фізіологи якимось чином зуміли генерувати людину разом зо всіма її почуттями й відчуттями. Словом, частинка тебе буде постійно зі мною. Завважила - хлопець далі дещо спантеличений, тому докладно, що до йоти, виклала перебіг розмов і подій в інституті.  

- Хіба зможу роздвоїтись, аби бути тут, з тобою, і в експедиції? – не в’їзджав Орест.

- Пішли, сам усе побачиш! Боляче тобі не буде, - посмішкувала дівчина, - ти ж казав, що житимемо душа в душу... А душа твоя буде зі мною!

***

Через два дні коли, коли Орест був уже в літаку, і в круглій шибі ілюмінатора спостерігав, як земля перетворюється на макет, по якому неквапно повзе хрестоподібна тінь, туга охопила його за горло. Відчув, як не вистачає йому милої, й уперше з вдячністю подумав, що цілком не зайву річ учинили вони тоді в інституті...

Уcього два дні проминуло з часу, як щез на видноколі літак, на якому відбув її милий, а туга змією оповила дівоче серце. Дні тягнулись нескінченно довго. Заповнила їх десятком різноманітних занять, аби лише не думати про Ореста, не відчути своєї самотини. І ось жаданий дзвінок із інституту.

– Приходьте!

Настя з недовірою розглядала предмет, який перед нею з усміхом виклав Гіза. Невже у цьому пристрої може бути заховане щось, що немає меж – її коханий? У звичайнісінької мобілки є клавіатура, екран. Тут же – нічого.

- Коли будете готовою, натиснете ось тут, - пояснив Гіза, вказуючи на маленьку, ледь помітну кнопку. В ту ж мить ваш друг буде з вами. Ви можете лишень включити пристрій. Вимкнути його не зможете. Це усе ще дослідний зразок, - якби виправдовуючись, мовив хлопець. То що, спробуєте?

- Ні, не тут, - просокоріла тихесеньке. Тут вона не наважиться, Канонізація образу коханого має відбутись коли вона буде сама-саміська, це свято вона ні з ким не захоче розділити.  
Гіза зрозумів вагання дівчини.

- Гаразд, пройдіть у наш садок. Хоча опісля просив би все ж розповісти про свої враження...

***

- Ти зараз зі мною, милий? – схвильована ледь вичавила із себе, коли врешті стала в глухій закутині інститутського саду. Відповіді не було, тобто вона не почула слів – Орест саме був під водою, - досліджував щось там в глибинах океану - не знати як це й зрозуміла... Хотіла йти, а не пішла, бо ноги приросли до землі, якби пустили глибоке коріння й вона нараз розцвіла, точніськи як кущі терену, біля якого зупинилась. Струмінь життєдайного тепла пронизав усе тіло - відчула, що сама розцвітає – таке щастя огорнуло її. Здалось, що десь із глибини, із дна океану, починало народжуватись сяйво і всю її із середини освітлювати, наче акваріум, а перші несміливі промінчики того сяйва вже пробивались крізь очі, та вона ті промінчики стримувала, затамовувала в собі. Це все Орест! Він випромінює еманації світла і тепла.

Їм навзаєм так сподобалось спілкуватись виключно почуттями, що в ті пообідні години зронили лише пару слів, та й ті, були зайвими – говорили їхні серця, відчувала кожною фіброю душу коханого.

Те, що відбулось далі, сама Настя навряд чи змогла б пояснити. Зиркнула на годинника – стрілка невблаганно наближалась до шостої. Зараз Гіза з певністю спуститься і свято їхнього спілкування закінчиться. Від усвідомлення втрати у голові їй перемкнуло. Швидше всього це нагадувало спалах блискавки. Не втямити, як видерлась на височезну стіну і переплигнула на другий бік. Перехожі здивовано зиркнули на пристойну панну, що спланувала з чотирьохметрової висоти.

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

Читаю

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 28-03-2013

Сподобалось

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш (Мері), 26-03-2013

"Для чого Бог дав свободу"?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 23-03-2013

Роздвоююсь

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 23-03-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 22-03-2013

Мандри потойбіччям

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Грабар, 22-03-2013

Дослідний зразок

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Ольга, 22-03-2013

Це мав би бути роман

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олена Юкіш, 22-03-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© kashtan, 22-03-2013

Мені завжди цікаво

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 22-03-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Галина Михайловська, 22-03-2013

Чи це новела...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 22-03-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45120310783386 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Марія Сидорчук «Полон»: Драматична історія воєнних реалій
Українська література стрімко розвивається. Це — доволі приємний факт, тому що читачі все частіше можуть …
“Дороги вольні і невольні” Іваничука: Політичний літопис першого часу незалежності України
Мемуарна проза — справжня скарбниця пам’яті про минулу епоху, хоча зазвичай їй притаманний дещо суб’єктивний …
Нова книжка Юрія Щербака: Україна посеред штормів
Нова книжка Юрія Щербака «Україна в епіцентрі світового шторму» — «книга прозрінь» (як зазначено на обкладинці), …
Лавкрафт – месія жаху: Огляд першого тому зібрання творів
Безліч читачів у всьoму світі буквальнo обожнюють читати трилери і жахи. Українці, зoкрема, фанатіють …