Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45787
Рецензій: 89584

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

Оксамитова знахідка

© Уляна, 04-03-2013
   У невеличкому сонячному містечку Франції мешкала жінка років тридцяти, на ім’я Олівія. Зростом була невисока, дуже гарної зовнішності, проте була самотня. Чотири роки тому вона пережила втрату люблячого чоловіка. Від тоді Олівія стала дуже замкнутою.
Через деякий час вона вирішила завести песика. Їй порадили звернутись у притулок для собак. Саме там вона побачила маленького цуценя. Мордочка в нього була невелика, з очима-ґудзичками й маленьким носом. Ноги заросли гладенькою шерстю. Хвіст був коротенький. Вуха він мав злегка довгасті, які підняв, коли побачив Олівію, дивлячись на неї уважним, пильним поглядом. Жінка підійшла до цуценяти і сказала, що хоче купити його. Працівник притулку розповів, що цей песик має поранену лапку та ще й хворе око. Проте Олівії стало дуже шкода цуценя і вона все ж таки вмовила працівника продати його.
Приїхавши додому, жінка обійняла цуценя і дала слово, що вилікує його. Вона назвала цуценя Баррі. Олівія дотримала своє слово, старанно лікувала його і через три місяці песик одужав. Він став вірним другом для своєї господині, яка його дуже полюбила. Олівія завжди гуляла з ним у парку, купувала найсмачнішу їжу та цікаві іграшки, гралась з ним. Майже весь вільний час проводила з новим другом. Щоразу, коли Баррі  бачив Олівію, підбігав, терся об ноги, ніби запрошував погратися з ним. Найбільше песик любив гратись із яскраво голубим м’ячиком. Баррі весело підстрибував, ставав на задні лапки, крутив голівкою,залюбки ганявся за улюбленою іграшкою. Був мудрим, адже завжди, зустрічаючи господиню з роботи, брав обережно зубами її хатні тапочки і підносив їх до ніг змученої Олівії.            
Минуло кілька років, жінка отримала нову престижну роботу, дуже здружилась з колегами , і почала все менше і менше приділяти  увагу  Баррі. Тоді Баррі частенько доводилось лежати у кутку кімнати біля каміну та сумувати. З часом песику здалося, що він не потрібний Олівії, що був лише тимчасовою іграшкою  для молодої жінки. Та все ж таки продовжував любити її.
Осіннього дощового  прохолодного вечора, коли хмари охопили все небо, Олівія поверталась додому темними вуличками, раптом її погляд зупинився на загадковій речі, яка лежала неподалік. Коли вона підійшла ближче, то побачила оксамитову шаль. Жінка тихенько підняла річ і відчула яка та приємна на дотик. Олівія так захопилась шаллю, що навіть не звернула уваги, як один чоловік уважно спостерігав за її діями. В уяві чоловіка вимальовувався підступний план. Та нічого не підозрюючи, жінка швиденько заховала знахідку у сумочку і щаслива попрямувала додому.
Прийшовши додому, жінка довго розглядала оксамитову шаль. Знахідка вражала своїм неповторним поєднанням теплих відтінків кольорів. Олівії припала вона до душі. Зранку, коли Олівія збиралась на роботу, вона засумнівалась, що їй робити із своєю знахідкою: одягти шаль на роботу і похвалитись новою ексклюзивною покупкою, чи краще залишити її вдома. Жінка вирішила обрати останній варіант. На роботі вона тільки й думала про знахідку. Повернувшись додому, Олівія одразу ж вийняла із шафи шаль і довго милувалась нею, по-різному пов’язуючи на собі, приміряючи до свого одягу. Баррі сидів у кутку кімнати та сумував. Бідоласі було боляче дивитись, як господиня так багато уваги приділяє шалі, адже колись ця увага присвячувалась йому. Песик тихенько заскавулів і вибіг з кімнати, проте Олівія не звернула уваги на це. Та потім жінку охопив страх, раптом власниця шалі розшукуватиме її, а Олівія так не хотіла розлучатись із знахідкою. На жаль , сподівання жінки справдилися…
Наступного дощового ранку по всьому містечку були розвішані оголошення, на яких відома французька актриса повідомляла про свою загублену оксамитову шаль. Актриса просила за винагороду, якомога швидше повернути втрачену річ.  Коли власниця шалі мчала на великій швидкості вуличками міста, запізнюючись на виставу, то навіть не відчула, як сильний вітер зірвав з неї шаль. Прибувши в театр, актриса помітила втрату та була у розпачі, адже оксамитова шаль дісталась їй у спадок від люблячої бабусі. Тому вона вирішила обов’язково знайти шаль.
Настав останній вечір жовтня. Повертаючись додому з крамниці, Олівія милувалась осінніми барвами, вона дивувалась як сама природа намалювала таку красу, адже листя на деревах і на землі переливалось золотом. Та вітер робив свою справу: зривав з дерев листя і стелив багатобарвний килим по землі, який яскраво виблискував при світлі ліхтарів. Жінка швиденько йшла та раптом її змусив зупинитись чийсь стукіт по дереву, підійшовши ближче вона побачила голівку в “червоній шапочці” – це був дятел. Олівія замилувалась птахом і вирішила нагодувати його свіжим хлібом, який несла додому. Саме тоді жінка згадала про свого Баррі, який давненько сидів у квартирі та сумував. Нагодувавши дятла, Олівія хутко побігла у крамницю, щоб купити смачний гостинець для Баррі та потім попрямувала додому.
Коли господиня увійшла в квартиру, песик кинувся до неї, наче відчував, що Олівія принесла смачну їжу. Вперше за стільки часу жінка знову обійняла Баррі, він ніби усміхнуся від радості. Щастю песика не було меж, він зрадів тому, що господиня знову приділяє йому увагу.
Поївши, песик підбіг до господині, яка вже лягла у ліжко, та почав скавуліти, він виглядав стривоженим. Олівія не зрозуміла, що хоче Баррі. Вона подумала, що його щось болить, проте оглянувши собаку зрозуміла, що з ним усе гаразд.  Господиня знову підійшла до ліжка, Баррі продовжував скавуліти, він наче намагався щось повідомити Олівії, та жінка була дуже змучена і вирішила лягти спати. Баррі замовк, попрямував до каміну та ліг та на свій килимок, але не спав, наче чогось чекав.
Близько четвертої години ночі, коли жінка міцно спала, у дверному замку почав хтось копирсатись, песик одразу ж настовбурчив вуха. Далі шарудіння почало посилюватись. Раптом двері тихенько відчинились і у коридор увійшли два низенькі на зріст чоловіки у темних масках. Баррі не став зволікати, він голосно почав гавкати, намагаючись розбудити Олівію і попередити її про небезпеку. Жінка одразу ж розплющила очі і зірвалась на ноги, в цей час грабіжники якраз увійшли до кімнати. Олівія швиденько засвітила світло і побачивши двох незнайомих осіб, почала кликати на допомогу. Та один із них рвучко витягнув пістолет з кишені та націлив його на жінку. Олівію охопив страх, вона наче втратила голос і не мала змоги далі продовжувати кричати.  Інший грабіжник в цей час, відкривши шафу почав щось шукати по всіх поличках. Та марно, адже потрібної їм оксамитової шалі ніде не було. Жінка знов почала кричати, а Баррі ще сильніше гавкати.
Грабіжник наблизився до Олівії. В цю мить собака кинувся на чоловіка, щоб захистити господиню, і вкусив його за ногу. Грабіжник, обороняючись швидко вихопив ніж та встромив його у тіло Баррі. Собака впав на підлогу вже не дихаючи. Олівія залишилась живою, завдяки сміливому вчинку Баррі. Грабіжники налякались, не знайшовши бажаної шалі, втекли.
Жінка припала до Баррі, взяла його на руки, почала гладити та було марно, серце його вже зупинилось. Довго-довго плакала Олівія над песиком, вона не могла повірити, що більше не матиме такого вірного друга. Тільки тоді жінка зрозуміла, як мало уваги приділяла своєму улюбленцю, і як сильно її любив Баррі.
Наступного ранку Олівія, тужачи за Баррі, вирішила поховати його у парку біля розкішного, столітнього клену, але перед цим вона обгорнула песика в оксамитову шаль. Жінка вирішила зробити це в знак подяки вірному Баррі.
Олівія часто приходила у парк до столітнього клену, на якому дятел вистукував свою мелодію, нагадуючи про щасливі дні, проведені разом із Баррі.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

* * * *

© Уляна Галич (Консуело), 06-03-2013

Так от Ти яка ....

© Хоккуїст, 06-03-2013

Уляно, вітаємо на Г@Ку!

© г@ківка, 05-03-2013

Не розумію,

© Юрій Кирик, 05-03-2013

[ Без назви ]

© Олена , 04-03-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марко, 04-03-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.97822213172913 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …