Василь Васильович Васильців, вже бозна який в роду ВВВ, як і батько, і дід, і прадід, старший науковий співробітник інституту стратегічних досліджень при Міністерстві охорони здоров’я України, відсунув убік купу паперів.
Скільки можна!
Уже восьмий рік тут працює, а кінця краю документному потоку й близько не видно. Двома ріками, з вищестоящих та з підвідомчих установ, несуть нестримні хвилі накази, директиви, розпорядження, довідки та інший паперовий офіціоз, і гирлом розливаються у його кабінеті. Він, лише дрібна часточка, атом, а вірніше невеличка рибка в морі безмежної інститутської бюрократії.
На сьогодні досить!
Голова й так не варить. Геть крючкотворство, щоб на дещицю часу зайнятися наукою. Улюбленою справою, в якій знаходив віддушину од тієї марудної роботи, яка велася згідно з професійними обов’язками, чітко прописаними у посадовій інструкції.
Поскладав у шафку папки з документами, вимкнув комп’ютер. Блок безперебійного живлення жалібно пискнув, прощаючись до завтрашнього дня. Василь Васильович загасив світло і вийшов на коридор. Клацнули замком двері, стаючи до варти.
Порожній коридор гулкою луною відповідав крокам. Спустившись сходами на поверх нижче, науковець зайшов у лабораторію.
Всередині, над черговими дослідами, кропів Петро Трохименко. Хоч робочий час уже вийшов, молодик не поспішав додому. Він, як і начальник, любив свою роботу, й нерідко затримувався, щоб ще трішки наблизитися до кінцевої мети. Яке їхало, таке й здибало. Молодий співробітник нагадував Василю Васильовичу власну подобу, як у свічаді, лише років на двадцять молодшу.
- Відпочити зайшли? - поцікавився той у шефа, добре знаючи його маніакальне бажання до відкриттів ще не задушене рутинною працею.
- І так, і ні. Те, над чим я працюю, матиме важливе значення для всього людства. Але в цій роботі – я і відпочиваю.
- Ще досі намагаєтесь втілити заповітну мрію – знайти еліксир безсмертя? – Петро хоч поважав досвід й талан колеги, але не йняв віри в успіх його роботи. Де ж це бачено, щоб вчений займався такими дурницями! Так, завжди були, є і будуть псевдонауковці, але шеф не з них. Проте, що поробиш, в начальства свої причуди. Тому мовчав, зачинивши на замок власні думки.
