Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44366
Рецензій: 86696

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Серафим (варіант)

© Ant.on, 05-10-2012
                                                  Я бачив дивний сон. Немов передо мною
                                                          Безмірна, та пуста, і дика площина

Все, край – далі дороги немає. Я на краю урвища. Провалля простерлося на обидва боки ген, аж до самісінького горизонту. Озираюсь. Наді мною низьке сіре небо, під ним, скільки сягає око, випалене зчорніле пустище, лише деінде видніються поодинокі штурпаки обгорілих дерев. Відчуваю, як хтось лютий і нещадний, як саме зло, йде назирці по моєму сліду. Іде давно, неспішно і невтомно, не полишаючи найменшої надії на рятунок.

По той бік прірви квітуча, осяяна сонцем земля. Вона поруч, всього за десяток-півтора метрів і, водночас, така далека. Від порятунку мене відділяють не метри -відстань довжиною в життя. Обережно, щоби бува не зірватись, хоча і розумію – то лише справа найближчого часу, зазираю за край урвища і, одразу, з жахом відсахуюсь. З його глибини на мене дихає темрява і холодний хитлявий морок. І відчуття - то не просто безодня, там сутність, страшна, як сама вічність. Відчай і безнадія паралізують залишки волі. З під-ніг зривається камінь. Прислухаюсь, щоби почути звук його падіння. Тиша…
Обертаюсь. Він уже зовсім близько - мій мучитель. Закутий в чорні лискучі лати, у два людські зрости, він чимось нагадує гігантського богомола. Та все ж у його поставі є щось і від людської подоби; від чого почвара видається ще страшнішою. Передні кінцівки її закінчуються двома кривими, з гострими зазубнями, мечами.
- Господи, допоможи – тихо шепчу неслухняними губами без найменшої надії на поміч, бо раптово, як прозріння, приходить усвідомлення своєї причетності до скоєного. То Я залишив по собі оте попелище. То Я породив і випестував те страховиддя. Я, і ніхто інший. Я спустошив зелену діброву, куди мене, немовлям-нетямою, здмухнув з долоні лагідним подмухом Хазяїн саду, щоби я доглядав його, плекав і леліяв скільки стане талану і сил. Зараз настав час звітувати.

«Богомол», спокволу, усвідомлюючи мою цілковиту безпорадність, метр за метром наближається до мене, смакуючи кожну наступну мить неминучого фіналу.
- Господи – прости. Прости за все! Прости, якщо в силі простити – з запізнілим каяттям шепочу нехитру молитву.
Зненацька мій переслідувач зупиняється як укопаний, бо поміж нами, невідь звідкіль, з’являється невисока, світла людська постать. В руках у «Світлого» довгий блискучий двосічний меч. На мить противники завмирають у мовчазному протистоянні. Допомогти своєму захиснику я не в змозі, та усім серцем бажаю йому перемоги. А ще осяває здогад - його поява тут невипадкова. Він тримає бій саме за мене.

«Богомол» першим кидається вперед, але «Світлий», спритно ухилившись від разючих ударів його ятаганів, влучним випадом пронизує мечем свого супротивника. Той, несподівано для мене, розсипається на дрібні частки і пилом опадає на обгорілу землю. Наступної миті за плечима у мого рятувальника розкривається пара напівпрозорих крил. До того ж, видається мені, він стає помітно вищим зростом.

З темного неба, на «Світлого» блискавкою спадає новий ворог. Він чимось подібний до свого попередника, та все ж інший і розмірами значно того перевершує. Бій поновлюється. «Світлий» дещо поступається своєму супротивнику силою, але бере своє за рахунок надзвичайної швидкості. Двобій стає дедалі затятішим та, зрештою, моєму рятівнику вдається відправити свого суперника слідом за своїм попередником. «Світлий» знову додає в рості і за спиною у нього, трохи нижче двох попередніх, з’являється нова пара яскравих напівпрозорих крил.

Ця перемога увінчується появою нового монстра. Він набагато більший і страшніший від двох попередніх. Майже фізично відчуваю страхітливу і злу силу котру той випромінює. Але «Світлому», здається, почуття страху незнайоме і він, без вагання, знову стає до бою. Його меч, раз-у-раз, зі скреготом ковзає по броні потвори. Час від часу він і сам пропускає зустрічні удари суперника, та, не зважаючи на чисельні рани, не відступає назад ні на крок. Молюся і, внутрішньо, усіма силами, намагаюсь підтримати свого захисника.

Нарешті меч «Світлого» з гучним хрускотом пробиває броньовані лати чудиська. Затим він, різким порухом, знизу доверху, розпанахує свого противника навпіл. Із нутра того вихлюпується густе чорне течиво і, за мить, на поверхні землі від нього залишається лише невеличка ковбаня темного слизу. Мій спаситель утретє підростає і в нього за спиною вистрілюють ще два легких райдужних крила.
Хочу подякувати своєму рятівнику і не знаходжу потрібних слів… Нараз він обертається до мене; я пильно в нього вдивляюсь, та риси його обличчя зостаються невловимими. Світлий образ мого спасителя поволі розмивається і, затим, він щезає - зненацька, як і заявився.

Спустошливу напругу змінює неймовірне полегшення, так, ніби щойно, врешті-решт, скинув з плечей важенну ношу, котру носив, не помічаючи того, усе свідоме життя. А ще серце повнить радісне і світле відчуття - як тоді, коли тобі вибачають невиправну провину, прощення за котру не заслуговуєш.
- Що далі? Що мені робити далі? – розгублено запитую невідомо у кого.
-Іди. Просто іди. Йди і не озирайся назад. В тебе є ще одна спроба - отримую відповідь.

Нараз над прірвою перекидається неширокий прозорий місток і я, без найменшого вагання, біжу по ньому вперед, прямо у сонячне світло і там знеможено, розкинувши в сторони руки, падаю горілиць у духмяну, шовкову, нагріту лагідним літнім сонцем, траву. Бачу як наді мною, в безкрайній блакиті неба, розпроставши широкі крила, вільно парить золотий орел.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Вибачте що?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Ворон, 08-10-2012

Цікаво

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш (Мері), 08-10-2012

Гарно!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Мар'яна Тарнавська, 07-10-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 06-10-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4838399887085 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …