Неподалік біля Нечупари, трохи з іншого боку Стрийського парку мешкав дідусь П’єц. Як то звичайно буває, ніхто не знав достеменно, скільки йому років. Але дідусь П’єц був досить старий, бо пам’ятав такі давні часи, що їх більше ніхто й не пам’ятав. Ще з тих давніх часів дідусь П’єц знав багато дивних слів і часом розмовляв так чудернацько, що його тільки й старі ворони і розуміли. - Гай-гай, які то були за бабці Австрії смачні пляцки! Штруделі і перекладанці, а який то був добрий сирник з цитриною! - любив примовляти він, змітаючи в купку сухе листя з подвір'я. - мамо, а чого дідусеву бабцю звали так дивно- Австрією? - тихенько смикало мале вороненя маму за крило. - Розумієш, синку... - починала було пояснювати Ворона-мама, але малеча уже стрибала далі за дідусем, щоб дослухати про сирник з цитриною.
Чи я вам не казала, що як і всі казки (а дідусь П'єц - теж казка), він може дозволити собі мешкати де заманеться. Тому й живе він не в квартирі будинку, а на його даху, точніше - в комині. - А! - скажете ви, - то він - Карлсон? - Ні. Ніякий він не Карлсон, а звичайнісінький собі львівський дідусь П'єц. І у нього в комині теж звичайна львівська квартира - є там і ванна без води, і холодильник, і креденс з цукерками, стіл з скатертиною і, звичайно п'єц - тепла пічка з кахлів, справжнє серце дому, яке дідусь так любить. - Мій п'єц! - часто казав він гостям, ніжно погладжуючи лискучі квадратні боки. Слово "п'єц" завжди було для дідуся теплим і дуже солодким, як мед чи варення. Або й мармелад. І таким же липким. Воно міцно приклеїлось до дідуся, і тепер усі, геть усі так його і зовуть. То тепер. Бо раніше дідусь мав зовсім інше, звичайне ім'я. Онуфрій чи Амбросій, - уже й ніхто не згадає яке.
Одного разу дідусь П'єц зустрів туристів. Чи то пак, туристи зустріли його.
- Скажіть будь-ласка, а де тут можна швидко попоїсти? - спитали вони дідуся. - У нас екскурсія скоро, ми поспішаємо!
- О, то ви шукаєте де випити філіжанку кави і з'їсти якогось прецлика? - зрадів той. - Тут, за рогом, де пляц Пруса, - там в кнайпі одні батяри збираються, не ходіть туди. А он тамдечки, внизу лівіше, - там фест файні пляцки! І кава, і гербатка... А який там цвібак, як в Дарії Цвек!!! - захоплено вигукнув дідусь і голосно ляснув в долоні. Туристи налякались і втекли. Вони ж майже нічого не зрозуміли. До того ж дідусь здався їм дуже дивним, ба навіть войовничим.
- Овва, куди ви? - засмутився дідусь П'єц. - Я ж так люблю добру кумпанію...
Він і справді був дуже товариським, але, на жаль, тільки львівські ворони розуміли його розмову. Старі поважні птахи вирішили допомогти бідолашному дідусеві знайти друзів. Ввечері вони зібрались на найвищому дереві у Стрийському парку і почали радитись. А наступного дня ворони розлетілись в усі кінці міста і понесли на своїх крилах дідусеві словечка. Тож тепер у Львові усі їх знають і розуміють. Дідусь П'єц став знаменитістю. Одного разу до нього навіть завітав львівський письменник пан Юрко. Він записав дідусеву балачку і видав словник - таку грубу книгу, де записані слова та їх значення.
І щоб ви знали, дідусь зовсім не загордився. Навпаки, він вирішив працювати екскурсоводом і вивчити декілька іноземних мов, аби туристи його розуміли. Дідусь дуже хоче проводити екскурсії рідним містом. В магістраті кажуть, що обов'язково видадуть йому посвідчення гіда, але тільки тоді, коли туристи перестануть від нього втікати. :)
