Сільверстейн Шел. Де закінчується тротуар/ Перекл. з англійської. – Тернопіль: Богдан, 2011. – 192 с.
Мабуть, Шел Сільверстейн в цій книзі не закінчується з останньою сторінкою, бо погляд переходить на обкладинку, з неї – на суперобкладинку, і… знову на першу сторінку – адже виникає бажання знову і знову перегортати, дивуватися і знаходити все нові і нові деталі та смакувати несподіваностями.
Доклали зусиль для видання цієї книги ціла чота перекладачів – Тарас В’єнц, Галина Михайловська, Зоряна Лісевич, Галина Ільницька, Володимир Чернишенко і Наталія Безсонова. Важко, дуже важко було донести до українського читача всю оригінальність задуму автора, але дотепність, гумор і несподіваність текстів передані влучно і майстерно. А якщо врахувати, що книжка вміщує неповторні авторські малюнки, то можна стверджувати – видавництво і перекладачі подарували українським дітям (хіба тільки дітям?) справжнє книжкове диво – «Де закінчується тротуар».
Перегорнемо декілька сторінок книги, щоб хоча б частково зрозуміти витоки оригінальності. Не варто дивуватися змісту, якщо:
Тож пишу цю цидулку
У лев’ячім шлунку
І тут, знаєте, темно.
(Переклад В.Чернишенка)
В темноті, та ще й в лев’ячім шлунку, можна написати таке… таке… як ось це:
Кораблик, що зробили ми –
Найдосконаліше судно.
Краса від носа до корми –
Одна біда – забули дно.
(Переклад Т.В’єнца)
Забувши побудувати дно, не страшний уже «Дощ»:
Прямо в голову «хлюп» –
Так що й мозок промок.
(Переклад Н.Безсонової)
Напевно в лев’ячім шлунку було б світліше, якби втілити в життя «Винахід»:
Втикнути в сонце штепсель тра’…
Шнур потрібен довший трішки.
(Переклад Г.Михайловської)
Найгарячіше сонце в липні, тож якби і вдалося розмістити на ньому штепсель, то бідному «Сніговику» важкувато було б:
Чи він бачив, чи не бачив,
Чи побачив липень, ах!
(Переклад З.Лісевич)
Сніговику важко помилуватися липнем, а от «Невидимому хлопчині» цілком до снаги, хоча він і мешкає в невидимій хатині. Чому? Бо художниця Кет – майстриня своєї справи:
О, як майстерно й гарно! Слухай, Кет,
А намалюй-но мій невидимий портрет!
(Переклад Г.Ільницької)
Дива з невидимим портретом (хоча білий квадрат менш популярний від чорного, але… все ще попереду) не закінчуються і це сміливо може стверджувати «Мелінда», яка:
І так літ до ста врешті з’їла кита,
Тому що сказала: «Я мушу!»
Чому Мелінді довелося так довго їсти кита? Тому, що вона не рибалка і їй не допомогли з’їсти кита акули, як у Гемінгвея з рибою-мечем, коли це трапилося зі старим у морі.
Які ще дива є в книзі? «Край світу», Випрана тінь» (буває ж таке!), «Рецепт канапки з бегемотом», «Штани-танцюни»…
І ще, і ще, і ще…
Доскіпуючись до дивовижності текстів Шела Сільверстейна, спробуймо дочитатися «Пісеньки буркутуна»:
Все тут неправильно,
Все тут не так!
(Переклад Г.Ільницької)
Буркутун є буркутун і хай собі бурчить, хоча згодитися з ним важко, адже в цій книжці ВСЕ ТАК! Навіть те – де і як її можна придбати.
Тож довідуйтесь і, придбавши, не пошкодуєте!
