Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2518
Творів: 45412
Рецензій: 88866

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Рецензія

Розвінчання міфу про крах гуманізму, або простий спосіб побороти уявних чудовиськ

© Галина Михайловська, 04-04-2012
Кочубей Н.М. Замальовки з натури. Оповідання, спогади, публіцистика. –
Чернігів: Десна Поліграф, 2011. – 168 с.

     Дегуманізація - діагноз, що його ще на початку минулого сторіччя було поставлено мистецтву в цілому й літературі зокрема у відомій праці іспанського філософа  Ортеґа-і-Ґассета. На думку багатьох літературознавців цей невтішний діагноз справджується й у сторіччі новому.  Хвороба не тільки не відступила, а, навпаки, поширилася настільки, що наразі знайдеться скільки завгодно теоретиків, які доведуть як двічі по два будь-кому охочому, що це вже й не хвороба, не патологія, а норма.
     Але чи конче треба заганяти себе до числа тих охочих? Чи не краще, пам’ятаючи ще з дитинства, як легко наша уява створює примарних чудовиськ, намагатися не додивлятися до вигаданих монстрів навкруги, а, навпаки,  шукати й знаходити докази  існування інакшого бачення літератури, мистецтва, світу та людини в ньому?
     І книжка Ніни Кочубей з нехитромудрою назвою «Замальовки з натури», як на мене, є одним із неспростовних доказів того, що чутки про смерть гуманізму значно перебільшені.

     Книжка містить оповідання, невеличку повість, новели, есеї, дрібку публіцистичних творів. І всі ці твори написані наче зумисне, щоб спростувати оте вищезгадане ствердження, хоча авторка, певно, і не ставила перед собою такої мети.
    «Нове» мистецтво, за Ортеґою,  проголошує «табу» на проникнення в мистецтво всіх людських елементів.  Причому існує певна ієрархія: найстаранніше нове мистецтво уникає звернення до сфери людей, тоді - до сфери живих створінь. Навіть зображення неорганічного світу в його власному, не перекрученому «вищою алгеброю метафор», вигляді попадає під заборону...
     На щастя читача, Ніна Кочубей у своїй книжці й не збирається дотримуватися жодного із цих табу.
     Невеличкі за обсягом, проте навдивовижу місткі новели та оповідання населяють живі люди, долі й вдачі яких авторка часто показує за одним, але найяскравішим епізодом, або за якоюсь однією, найхарактернішою рисою.  Один дотик довірливих дитячих пальчиків, одна щира дитяча посмішка змінює життя Марусі, героїні оповідання «Знайшовся в Ульки хлопчик», наповнює його незнаними відчуттями, новою глибиною. Одна деталь - стаканчик із морозивом, що його кожного разу несе жінці з крамниці, хильнувши там свої сто грамів, старий на ім’я Іван Олександрович, несе, мов дорогоцінний скарб, дозволяє читачеві зрозуміти й цю людину, і життя цього подружжя («Мій Азербайджан»). Може, один-єдиний раз побачена в дитинстві картина - летить гойдалка в синє зоряне небо, розгойдана сильними батьковими руками, а на гойдалці мама, усміхнена, щаслива, юна - назавжди стає для героїні тим світлим і теплим спогадом, що надає їй сили в її нелегкому житті («Сильна і терпляча»).
    Представникам другої табуйованої сфери - живим істотам - теж вільготно живеться на сторінках книжки.  Численні коти й собаки, півень Петро, коза Майка та безіменний кінь на лісовій галявині - для письменниці кожне із цих створінь неповторне, зі своєю власною вдачею, своєю душею.  А ще - Ніна Кочубей дуже добре знає, що людина найкраще пізнається за ставленням до братів наших менших. Тому й вибирає для своїх оповідань епізоди, де момент контактування людей із тваринами наче лакмусовий папірець виявляє самісіньку суть персонажів («Вовочка», «Ганна і мешканці її двору»).
     Але сфера живого для письменниці значно ширша: квітучі сади й осінні алеї парку, квіти й трави, сніжинки та дощові краплі вкривають сторінки книги різнобарвними візерунками. Стираються межі між живим і неживим, і кожна із численних картинок - то не тільки замальовка з натури. Природа у Ніни Кочубей живе власним, глибоко емоційним і духовним життям, даючи людині змогу, якщо та вміє і хоче дивитися, піднятися над скороминущим дріб’язком, доторкнутися до вічної таїни буття («Краплі меду на хлібі»,  «А сніг не білий», «Бринить морозна далечінь», «Стаккато дощової мелодії»).
    Навіть речі рукотворні - біла мереживна скатертина в оселі першої вчительки («Учителі»),  волошки в глечику на столі, строкаті домоткані килимки («Знайшовся в Ульки хлопчик») - мають глибинний зв'язок із вдачею та почуттями своїх господарів. «Все було таке приємне на дотик - справжнє і ніби одухотворене», - каже письменниця про інтер’єр будинку лісника («Краплі меду на хлібі»).  
     Так, саме одухотвореність є тією головною ознакою, яку відшукує авторка в речах і людях, відшукує, а, може, привносить. І тому люди, істоти, і речі в її книзі аж ніяк не схожі на ті моторошні воскові фігури, якими Ортеґа-і-Ґассет так налякав сучасних і майбутніх митців, мистецтвознавців, а також читачів, слухачів та глядачів, що знаходяться й сьогодні охотники закидати труну з гуманізмом - хто квітами, а хто грудками багнюки. Мовляв, то мистецтво для плебсу!

     Натомість пропонується «чисте мистецтво», мистецтво для мистецтва.    Мистецтво - забавка, мистецтво - цукерка...  «Замальовки з натури» не для того, хто поділяє такі погляди. А той, хто знає, що життя - не для гри, не для споживання, а, насамперед, для осмислення й реагування, той, хто розуміє, що головним героєм кожної книжки, хоч як, є її автор, а головним сюжетом - життя в усій його повноті, може братися до читання.  Не для того, щоб йому зробили красиво, або захоплююче, або смачно.  Але найбільша розкіш у світі - розкіш спілкування з мудрим та щирим співрозмовником - читачеві гарантована.  Пам’ятаєте, як у Вознесенського: «..Пошли мне, Господь, Второго, чтоб вытянул петь со мной…»? Так і тут. Беручи до рук цю книжку, читач буде мати насолоду наче почути, як вторить його власним думкам і почуттям чистий голос Ніни Кочубей, вторить, а десь, можливо, перехоплює й веде мелодію, відкриваючи в ній нові, ще незнані нюанси й глибини.
    ... А щоб не заважали монстри, створені розбурханою, та ще й негативною, уявою, треба згадати, що всі чудовиська існують тільки в темряві. Для того щоб примари розтанули, варто лише запалити світло - світло розуму, світло духовності. Запалити й не давати згаснути, у міру власних сил.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Течія

© Артур Сіренко, 28-04-2012

Мода

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Василь Тибель, 07-04-2012

Щиро дякую!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 05-04-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 04-04-2012

Виправляю свою помилку:)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 04-04-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 04-04-2012

До теми

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 04-04-2012

Тішуся!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 04-04-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.6433200836182 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …