На різдво я їздила до родичів на Схід. І мене налякав до дрижаків той факт, що там досі - ДОСІ - триває Друга світова. Про це розмовляють, цим переймаються, цим живуть і заритують у мене не про те, як моя донька почувається чи чоловік, а про те, чи дуже у нас люблять Бандеру і чи можуть за нього побити!!!!!!!
Замість того, щоб вирішувати свої економічні, соціальні чи культурні проблеми, ми продовжуємо другу світову війну. Вічні суперечки через те, чиїх жертв було більше, звинувачення у фашизмі, пророковане із трибун політичними лідерами.
Припустимо, є людина, яка вбила 251 іншу людину, є людина, яка вбила 399 інших людей, а є людина, яка вбила 400. Кожен з них вбивав заради ідеї, але хіба є не все одно, що то була за ідея, якщо заради неї доводилось вбивати інших? Хто має рацію більше? Хто мав правильнішу ідею? Хіба якщо вбивця вам скаже що заради Христа, свободи чи радянського союзу вирізав під корінь вашу сім'ю, вам стане від того легше? Чи від цього він буде меншим вбивцею?
У Другій світовій війні вбивали всіх - німців, євреїв, поляків, українців, росіян. Такі були часи - жорстокі і непримиренні. Тому війна називалась світовою.
Хто в цій війні переміг? Чи не той, хто і розпочав війну 1 вересня 1939 року увівши війська на тереторію польської держави? То що ж ми святкуємо? Перемогу над чим? Над життям? Над бідним мирним народом, якого бомбили звідусіль, а потім той, хто розпочав війну, сказав: святкуйте - ми припиняємо вас бомбити, ростіть своїх дітей і оплакуйте своїх мерців.
Один із політичних лідерів перед виборами любив повторювати фразу: "Наша країна виглядає як після Другої світової війни". Але хіба ж ми не переживаємо ту саму війну знову і знову? Хіба не стоїть у більшості містечок і сіл сходу на почесному місці танк? Хіба не дивляться на цей танк щоранку люди, перш ніж вирушати на роботу, і щовечора, перш ніж заснути, і хіба може нормальна людина жити нормальним мирним життям, налаштованим на розквіт, а не на війну, коли щодня вона бачить тріумф зброї?
Наївна російська дівчина Світлана, яка ніколи не цікавилась політикою, а більше своїм манікюром, з невинністю дитини запитала в мене перед другим туром президентських виборів: "А чому у вашій країні всі кандидати в президенти з кримінальною судимістю? У вас що, інших людей нема?"
У нас такі пріоритети. Верховенство права у нас нікчемна дрібничка в порівнянні із верховенством сили. Чи зброї, чи грошей, чи нахабства.
Хіба не є найбільшим святом весни тріумф Другої світової війни, тріумф сили, озброєнь і тоталітаризму?
То я про що? Про вітряки, на які ми полюємо, шалені дони Кіходи, замість того, щоб вирішувати реальні проблеми нинішнього дня.
