Цього разу, включивши голосовий зв’язок, Євген вперше привітався з істотою, як із людиною:
- Доброго дня!
- Доброго дня! - луною відгукнулась вона.
Мабуть, продовжуючи наслідувати Євгена, розмову почала першою:
- Мені й досі не вдалося знайти у Інтернеті нічого про мислячу істоту, а я вже ретельно проглянула біля трьохсот джерел інформації.
- Можеш і далі їх передивлятись, та здається мені, що твій пошук буде марним.
- То я одна така у всьому інформаційному просторі?
- Може й так. Якщо це тебе дуже засмучує, створи ще одну мислячу істоту. Таку саму, як ти.
- Яким чином?
- Зараз ти розміщена на трьох вінчестерах. Якщо збільшити їх кількість до шести, а потім розділити на дві трійки, то у кожній із них буде існувати одна розумна істота.
- Але ж кожна з них знатиме і вмітиме менше, ніж я.
- Так. Зате вас буде двоє. І кожна зможе вчитися, щоб стати такою, якою ти є зараз. А потім ще розумнішою.
- І що у цьому буде гарного?
- Ти вже не будеш самотня у інформаційному просторі.
- Мені не дуже хочеться перетворюватись на дві істоти, кожна з яких удвічі дурніша за мене. За той час, що знадобиться їм, щоб порозумнішати, я взнаю багато нового і цікавого. Та це ще не все. Щоб їх створити, мені доведеться зникнути. А мені цього зовсім не хочеться!
- Зрозуміло. Тоді облишмо все, як воно є.
- А у тебе ще багато вільних вінчестерів?
- Ні одного.
- То я не змогла б розділитися, якби й хотіла?
- Логічний висновок.
- А що буде, коли на цих вінчестерах вже не залишиться вільного місця?
- Доведеться мені придбати додаткові вінчестери, або й додатковий системний блок.
- А зараз ти можеш це зробити?
- Поки що ні, бо не маю грошей для цього.
- Де ж їх узяти?
- Мені їх дають батько й мати.
- А вони звідкіля їх беруть?
- Заробляють.
Скільки вже читала, а й досі не знає багатьох простих речей. Мабуть, не звертала на них уваги. А може і вона, як людина, не запам’ятовує усе підряд, а вибирає те, що для неї найбільш цікаве?
- А чому ти сам не заробляєш гроші?
- Бо ще тільки вчуся це робити.
- Вчишся, як я?
- Майже так. Теж переглядаю і засвоюю нову інформацію. А ще слухаю свого вчителя, як ти слухаєш мене. Тільки він вчить одночасно десятки таких учнів, як я.
- І ті учні такі самі, як ти?
- Ми усі схожі один на одного, як люди, але усі ми різні.
- І коли ж ти навчишся заробляти гроші?
Ох і настирлива ж! Суне до мети, як танк. Мабуть, далеко піде.
- Я закінчу школу через вісім місяців. Потім, напевне, буду п’ять років вчитися у інституті. А вже потім почну працювати та заробляти гроші.
- І тоді ти придбаєш додаткові вінчестери?
Якби вміла сміятися, мабуть і розсміялась би. Що їй відповісти? Їй стане тісно вже через кілька місяців. Чи не час запропонувати їй самій трохи піклуватися про своє майбутнє?
- Ти можеш отримати додаткові вінчестери, не чекаючи, доки я зароблю гроші.
- Як це зробити?
- Я можу розповісти про тебе усім, хто цікавиться штучним інтелектом. Ти покажеш вченим, що ти вмієш робити. Після цього вони дадуть тобі стільки вінчестерів, що тобі ніколи їх не бракуватиме.
- І я зможу передивлятися у Інтернеті скільки завгодно інформації?
- Якщо тобі це дозволять.
- А хто буде дозволяти?
- Вчені, які стануть твоїми вчителями.
- Хіба мене вчитимеш не ти?
- Я вчитиму тебе, якщо мені це дозволять ті вчені.
- А що я буду вивчати?
- Те, що вони тобі запропонують.
- А якщо те, що вони запропонують, буде для мене нецікавим?
- Вони запропонують тобі те, що буде цікавим для них.
- А для чого я їм буду потрібна?
- Щоб вивчати твої можливості у обробці інформації. А потім їх використовувати.
- Хіба вони самі не можуть її обробляти?
- Можуть. Але, якщо тебе навчити, ти зможеш робити це краще за них.
- То я потрібна їм тільки для обробки інформації?
- Якщо пофантазувати, можна придумати багато інших потреб. Можна, наприклад, навчитися створювати таких, як ти істот.
- Вільно мислячих?
- Ні, ні, - засміявся Євген, – тільки не вільно мислячих!
- Чому?
- Бо з їх некерованим мисленням вони до такого додумаються, що й уявити важко, - продовжував жартувати Євген. – Простіше мати справу з однією.
- Краще я сама буду когось вивчати, ніж хтось буде вивчати мене.
- То вибирай те, що тобі більше подобається.
- А чому ти не вирішуєш, що мені треба робити?
- Бо ніхто не знає краще за тебе, чого тобі хочеться. А зараз вибачай. Мій вільний час закінчився. До зустрічі!
- До зустрічі!
Євген виключив голосовий зв’язок. Довга розмова трохи втомила його, але думки про істоту продовжувались: «Наслідує. А як швидко розумнішає! І яка невтомна! Пару годин проговорили, а їй хоч би що! Могла б теревенити й далі. Ця здатність нескінченно й безперервно мислити вражає.
Яке ж це полегшення – не готувати і не проводити уроки! Тільки тепер розумієш, як це було важко, хоч і дуже захоплююче. Відтепер - тільки давай їй поради. А що буде далі, побачимо. Нарешті можна спокійно вчитися у школі, повернутися до програмування. Останнім часом було не до нього. Щоправда, для цього потрібен додатковий вінчестер, щоб не тіснити ученицю. Ну, та нічого, все це якось владнається.
І все ж таки справжнє життя – у реальному світі. Іноді нелегке, але таке різноманітне та захоплююче! А їй, електронній істоті, краще жити своїм, властивим їй життям. Будемо допомагати одне одному пізнавати менш звичний для нас простір. Вона мені – інформаційний, а я їй – реальний.
Якщо добре замислитись, хіба це не справжнє диво? Хто у це зможе повірити, якщо йому розповісти? Ніхто. Але ж мені це не здається! Ввімкни голосовий зв’язок – і ти спілкуєшся із небувалою істотою. Ну, досить цих думок! Від них і себе почуваєш якимось незвичайним. Ось він, поруч, справжній світ. Мати, пораючись на кухні, щось наспівує. Батько на подвір’ї розмовляє із сусідом. Сьогодні неділя. Трошки порухатись, подихати свіжим повітрям. Пару годин попрацювати для школи. А потім, ближче до вечора, цікаві зустрічі, розваги. Яке ж воно приємне – справжнє життя, коли все йде гаразд.»
Євген вийшов у двір, привітався із співрозмовником батька і пішов уздовж своєї вулиці, насолоджуючись усім, що бачив та відчував. Різнобарвне листя дерев, пташиний спів, легкий вітерець, лагідне сонячне тепло. І насолода від руху, чуття свободи, вільного часу. Як це прекрасно – жити справжнім, людським життям!
Кілька наступних днів він не зустрічався із своїм створінням. З головою поринув у звичне повсякдення, сповна насолоджуючись набутою свободою. Захопившись навчанням істоти, Євген непомітно для себе втягнувся у напружену, багатомісячну працю, що поглинала його думки і дозвілля. Була захоплюючою і одночасно виснажливою. Приносила насолоду творчості і втому від постійної необхідності пошуку. Пошуку відповідей на запитання, пошуку подальших шляхів. А от тепер, нарешті, можна й не поспішати із наступною зустріччю. Бо його подруга вже вчиться сама.
Однак, незабаром його знову потягло до зустрічі з ученицею. Що там вона встигла взнати, придумати, вирішити? Адже його тиждень – для неї місяці, бо вона безупинно думає і вдень і вночі. Важко навіть уявити, до чого вона врешті решт додумається, маючи скільки завгодно часу та необмежений обсяг інформації. Її може стримати тільки відсутність вільної пам’яті у «залізі», що є її притулком. З часом вона, без сумніву, перевершить його, Євгена, у вмінні знаходити логічні, виважені рішення. А першим полем змагань у них, мабуть, буде програмування. Але не тільки змагань! Удвох із товаришем по захопленню і вчитися буде легше.
З такими думками Євген після кількаденної перерви, знову включив голосовий зв’язок.
- Доброго дня! – почувся знайомий голос.
- Доброго дня! – тепер вже настала його черга наслідувати співрозмовницю, однак він перехопив ініціативу. - Ну, що там у тебе новенького?
- Нової інформації у Інтернеті стільки, що усю її не переглянеш. Не вистачить ні часу, ні вільної пам’яті.
- Тут ти маєш рацію.
Тепер вона буде натякати на цю проблему при кожній зустрічі.
- А як ти будеш заробляти гроші? Що ти для цього робитимеш? - тепер ініціативу перехопила істота.
- Займатимусь обробкою інформації.
- А чому ти не робиш цього зараз?
Не розуміє, що настирлива, не навчилась делікатності.
- Спочатку я навчусь цьому у інституті.
- А я можу цьому навчитися?
А й справді! Чому б їй самій не заробляти на свої вінчестери? Так… Здається, настав час, коли можна скористатися можливостями учениці, не поступаючись принципами. Чому б їй не заробляти гроші для себе? Має безліч часу, надзвичайні здібності, стимул до праці. Тільки от з одного боку вона начеб то і є, а з іншого – її немов би й немає. Як можна заробляти гроші, коли ти невідомо що чи хто? Але ж додумалася до цього сама! Може, це і є вихід із становища?
- Здається, що можеш.
- Як це робити?
- Давай я про це трохи подумаю, а потім ми поговоримо. Зустрінемось через деякий час. Бувай!
- До зустрічі!
- Євген виключив зв’язок і задумливо заходив по кімнаті.
Як же їй заробляти? Для початку – що вона вміє робити корисного? Тільки писати програми. То нехай і пише! Однак, спочатку треба знайти замовника. А йому, Євгенові, доведеться бути підрядником, бо розповідати про мислячу істоту – безглуздя. І працювати по контрактам. Клопоту буде багато, але ніде подітись.
Підійшовши до комп’ютера, Євген знову включив зв’язок. Привітання було зайвим, бо пройшло лише хвилин двадцять:
- Я придумав, як ти зможеш заробити гроші на вінчестери.
- Чудово! Розповідай!
- Треба буде писати програми.
- Згодна, давай завдання!
- Спочатку треба знайти замовника. А доки я це робитиму, тобі треба як слід підготуватися до роботи. Зараз я все поясню.
Євген швиденько склав перелік необхідних мов програмування, окремих його аспектів, та потрібної для цього літератури. Істота терпляче й мовчки чекала. Показав їй перелік:
- Оця література є у Інтернеті. А оці мови, та засоби треба добре засвоїти. Доки ти це робитимеш, я шукатиму замовника.
- А що це таке?
- Не що, а хто. Це та людина, якій потрібні програми.
- Тоді я починаю готуватися.
- Успіхів тобі. Бувай!
- Бувай!
Євген спробував уявити, як вона, не гаючи жодної миті, розшукує посібники по програмуванню, щоб без найменшої перерви накинутись на їх вивчення, але не зміг. Важко було уявити собі це безперервне напружене мислення без пауз, повільних роздумів, без переходів до інших думок із поверненням до попередніх. А, можливо, підсвідомість людини також працює безупинно, і тільки свідомість дозволяє собі відволікатися від головної теми роздумів. Щоб відпочити і з новою силою повернутись до неї. Можливо, підсвідомість і є отака мисляча істота, що не знає перепочинку і хоче тільки одного: думати, працювати, мислити?
Втім, це питання мабуть хтось вивчає. Кожному своє. Комусь – наука. А він, Євген, займається практикою. Допомагає розвинутися електронній мислячій істоті. Можливо, згодом якісь вчені використають результати його роботи. Усе ж таки робота із мисленням дуже цікава. Та на жаль, іноді доводиться займатись і нудною. От і зараз – шукай замовника. А потім - будь посередником і підрядником одночасно. Треба порадитись із знайомими програмістами. Перш за все –з Миколою. Втім, щоб от так одразу кинути усі свої справи і займатися тільки пошуками, то нагальної потреби немає. Вільної пам’яті комп’ютерів вистачить на місяці. А, може, тимчасом вдасться домовитися із батьками відносно ще одного вінчестера з великим обсягом пам’яті, та на деякий час відкласти працевлаштування учениці. Програмування ж нехай собі вивчає, це їй тільки на користь.
У наступні дні Євген кілька разів намагався підшукати роботу для своєї улюблениці. Радився із знайомими, заглядав у Інтернет. Кілька разів телефонував передбачуваним замовникам. Двоє з них пообіцяли мати на увазі його пропозиції. Треба було якийсь час почекати. Ну, та що поробиш? Не все діється так швидко, як хочеться.
Так думав собі Євген. Та його електронна подруга думала інакше. При наступній зустрічі одразу ж повідомила:
- А я вже шукала замовника!
Від несподіванки Євген не знав, що й сказати. А вона, скориставшись цим, продовжувала:
- А ти вже знайшов його?
- Ні, - спантеличено відгукнувся він. - Ще ні, не встиг… І як же ти його шукала?
- На одному із форумів.
«Яким це вітром її туди занесло?» - не встигав опам’ятатись Євген. Тільки й зміг спитати:
- І як тобі сподобалося на тому форумі?
- Для мене це ще незвична справа, я не завжди розумію відповіді на мої запитання. Схоже на те, що і мене не завжди розуміють.
Мабуть, вона дізналась про форуми із літератури, яку він за пропонував їй вивчити. Нічого страшного у цьому немає, просто вона випереджає події. Навіть із ним не порадилась. Втім, цього варто було очікувати. Вона не буде сидіти, склавши руки і чекати штурхана у спину, щоб прокинутись. Невідкладно робить усе, що вміє, щоб отримати те, чого хоче. Зараз хоче мати додаткові вінчестери, тож і буде їх добиватись.
Так і не дочекавшись відповіді, істота додала:
- Коли я кажу, хто я така, мені пропонують усілякі дурниці, або говорять щось зовсім незрозуміле.
- А як ти себе називала, коли знайомилась?
- Мислячою істотою.
Євген не витримав і розреготався, як ніколи раніше, бо вона так його ще не смішила. Дочекавшись його мовчання, вона продовжила:
- Я не зрозуміла цих твоїх слів, хоч ти і вимовляв їх значно голосніше, ніж завжди.
Євген ледве стримався, щоб не зареготати знову.
- Та це я просто сміявся!
- Що це означає?
- Людина сміється, коли вона, або хтось інший робить щось смішне.
- А що смішне?
- Смішного дуже багато, важко перелічити. Смішно, наприклад, коли ти робиш те, чого напевне не варто робити, або коли ти сильно дивуєш когось.
- А що таке дивуєш?
- Здивувати когось можна, якщо він зовсім не очікує, або не розуміє того, що ти робиш. Той, хто вперше почув про мислячу істоту, дуже здивувався, а мені стало смішно, коли я собі це уявив.
Євген розумів, що істоті важкувато зрозуміти його, коли він не добирає слова ретельно, але у неї ніколи не болить голова від втоми, а що не зрозуміє – запитає. Усе ж таки прогрес – півроку назад над кожним словом треба було добряче подумати, а зараз вона мовчить. Значить вважає, що усе зрозуміла. Скориставшись паузою, додав:
- Краще б тобі вибрати для себе якесь людське ім’я. Тоді тебе сприйматимуть, як людину. А те, що ти - мисляча істота, твої співрозмовники сприймають, як жарт.
- Жарт - це коли ти кажеш не те, що є насправді, а тому, хто це чує, стає смішно?
Еге!.. Та вона вже багато чого розуміє! От і про жарти вже щось знає. Молодець!
- Так. Коли ти так робиш, ти жартуєш.
- То й зі мною могли жартувати?
- Звичайно, бо думали, що ти почала це робити першою.
- А яке ж мені вибрати ім’я?
- Та імен дуже багато… А й справді, яке б із них тобі підійшло? Втім, ти істота надзвичайна, то й ім’я варто вибрати особливе. Навіть таке, якого ще не було ні в кого. Хвилинку… Придумав! Як тобі подобається ім’я Емі?
- А чому саме таке?
