23/06/06 23:11
ВІН
Привіт, сонце! Як ти доїхала? А я вже встиг скучити. Під дощ не потра
Ось вже вона і поїхала. Вона завжди кудись їде, завжди поспішає. Увесь час її жене кудись то почуття обов’язку, то цікавість, то робота, яку ніхто крім неї не здатен виконати. А він інакший, зовсім інакший. Звичайно, йому теж не достатньо мати чотири стіни, але і природа цікавить його лише коли її можна обгородити парканом і вважати своєю. Йому не подобаються далекі подорожі, а вона майже не уявляє без них своє життя. Іноді йому буває трохи сумно від цього, але водночас він усвідомлює, що саме таку любить її найбільше.
Мабуть, зараз вона вже у заповіднику, а йому завтра на роботу – пиляти півгодини автобусом і стільки ж на метро, а потім сидіти згорбившись над пробірками, колбочками, електроприладами та іншою махінерією, чекаючи, доки прийде вечір і вона зателефонує йому і скаже, що у неї все чудово, а він, уже всоте – що любить її.
„На добраніч, сонечко!” – каже він пошепки і вимикає світло.
ВОНА
СОСТОЯНИЕ:
24/06/06 23:11
НЕТ РЕАКЦИИ
25/06/06 11:11
Вредне дівчисько, не вмикає телефон, мабуть, акумулятор сів, а зарядити ніде. Він подумки картає себе, що ніяк не збереться купити їй новий, хоча вона й відмовляється. Іноді він думає, що доки не почне заробляти достатньо грошей, вона сприйматиме всі його подарунки „в штики”. От якби ж його узяли на контракт! А то – дарувати коханій на День народження годинник за вісімдесят гривень. Сором який...
Хай йому чорт! Гідроліз пропустив! Він зривається з ніг, хапає штатив із пробірками і поспіхом додає шпателем додецилсульфат натрію у кожну. Потім виправляє у заляпаному чимось рудим зошиті „гидролиз – 30 мин.” на „гидролиз – 38 мин.” Нічого, це не страшно, головне, щоб у неї все було добре.
25/06/06 11:26
ВІН
Вреднюча, відзовися! Провалю усі досліди. Шалено хочу тебе чути. Твій
Полуденна спека спадає, він повільно йде вулицею – все рівно на автобус вже запізнився. Зараз він зайде у книгарню, можливо, знайде щось цікаве. Як завжди порожньо. Він обережно висмикує книги за корінці і гортає їх. Раптом натрапляє на оповідання Хемінгуея – вона радила йому їх почитати. Якесь дивне тепло наповнює груди. Дістає гроші, пробиває у касі чек і виходить з книгарні, намагаючись не думати про те, чи лишилося у нього щось на проїзд.
Завертає за ріг, минає урядові установи і підходить до метро. На ескалаторі розкриває книгу і гортає кілька сторінок. Дивно, він не любить Хемінгуея...
ВОНА
СОСТОЯНИЕ:
25/06/06 11:26
НЕТ РЕАКЦИИ
25/06/06 23:26
Отакої! Де ж це вона ховається? З’являється незрозуміла тривога. У голову починають лізти думки про нещасні випадки, катастрофи літаків, землетруси, інопланетян, Аль-Каїду та інші нісенітниці. Він іде на кухню і заварює собі червоний чай просто в чашці. При цьому розливає кип’яток на стіл і довго дивиться, як повільно пливе гаряче озеро.
Ні, з нею не могло статися нічого поганого тому, що він її любить. Мабуть, він її чимось образив і тепер вона навмисне не вмикає телефон. Він починає перебирати у пам’яті останню зустріч. Не варто було цілувати її тоді на людях, це було дуже брутально з його боку. От довбень! А ще, здається, він назвав її своїм вредним маленьким дівчиськом. Нездара! Як можна так поводитися із найдорожчим скарбом? Звичайно ж, вона образилася.
Коли він заснув тої ночі, напевне сказати не можу.
26/06/06 02:13
ВІН
Я дуже скучив за тобою. Пробач мені, коли чимось тебе образив. Я прос
„Я сегодня уйду пораньше, все равно работа не клеится, вот только посуду домою…” – каже він.
„Да, конечно. У тебя всё в порядке?”
„Всё отлично, просто устал за эти дни. У вас будет завтра минутка обсудить результаты опытов?”
„Да. Ты отдохни. Нельзя на себя столько всего сваливать.”
„Спасибо.”
Легко сказати, „не звалюй”. А що ж іще йому робити, щоб не думати? Адже тільки коли він постійно має якусь роботу, може хоч трішечки забувати про неї і про те, що не чув її вже два дні. Досліди, схоже, вдалися. Либонь тому, що він ще ніколи не хотів аж так сконцентруватися. Але все таки стомився, відпросився додому. А що вдома? Лише гарячий червоний чай?
ВОНА
СОСТОЯНИЕ:
26/06/06 02:13
НЕТ РЕАКЦИИ
26/06/06 14:13
Ось він уже і в метро. Він хитається з боку в бік разом з усіма – хоч у цьому знаходить якусь полегшу. Він тепер не сам, він як і всі, вони хилитаються разом, і він може думати разом з ними їхні думки. Під ногами тарабонить, тому не чути стукоту його серця, що так і поривається вискочити з грудей. Можна подзвонити її батькам, але ті так само нічого не знають, чого їх зайве полохати?
„Пластырь! Ранозаживляющий бактерицидный пластырь для мелких порезов, царапин и тех, кто натирает ноги новой обувью! В упаковке пять штук, цена упаковки – три гривны! Пластырь! Ранозаживляющий…”
Ось зараз він купить багато пластиру і стане легше, чомусь думає він. Безглуздість, звичайно, але дістає гроші і протягує їх тітоньці з пластиром.
„Одну упаковку?”
„На всі.”
„Ого! Зачем вам так много?” – дивна тітонька, ніби їй не все рівно, нащо йому той пластир.
„Збираюсь серйозно порізатись.” – відповідає він. Вагон стурбовано шипить – кінцева…
26/06/06 19:10
ВОНА
Привет! У меня всё хорошо. Здесь очень красиво. До связи.
26/06/06 19:12
ВІН
Кохання моє! Який я щасливий! Я тебе обожнюю!
Всі ці дні було сонячн
