Груш сього року вродило гибіль. Жовті й зелені, спілі та гнилі вони майже суцільною ковдрою вкривали землю під деревами, котрі також були просто всипані ними. Михайло не встигав їх збирати й переробляти на соки, варення та повидла, дружина удень і вночі виносила їх відрами на базар біля шосе Київ – Харків і продавала за безцінь. Скільки могли, роздавали сусідам, але ті брали мало, бо ж і в самих по садках була сила-силенна цього добра. Тому більша частина врожаю лежала і гнила, перетворюючись на квашу, а понад цим усим день і ніч величезними роями літали оси та бджоли, вкриваючи все село тихим, майже непомітним дзижчанням.
Одним з місць, куди Михайло ще збував надлишки плодів були свині. Щодня на ніч він висипав їм у корито по декілька відер нашвидкуруч назбираних, не порізаних і не перебраних груш, і зранку воно все було аж вилизане. З цього Михайло мав підстави радіти, але мав і непокоїтися.
Сього літа в селі сталося кілька випадків зникнення свиней або їх загибелі. З тих тварин, котрі зникли, жодна не була знайдена. Гинули свині завжди уночі або на світанку. У багатьох верхня частина черепа була зрізана чимось дуже гострим і лежала поряд з тілом. У деяких були виколоті очі, а вуха та язик порізані на шмаття, але в усіх порізах чомусь зовсім не було крові.
Ніхто нічого не чув і не бачив. Селом ширилися різні чутки про упирів та відьом, про старе кладовище, на якому хтось ніяк не міг заспокоїтися, про блукаючі вогники, що знову почали з’являтися біля покинутих хат із недоброю славою. Пропонували запросити батюшку, щоб той освятив село й відслужив на кладовищі окрему панахиду, проте все тільки язиками, а свині продовжували помирати.
«Які ж упирі, коли на ранах немає крові?» ,- міркував і собі Михайло. Більше всього це нагадувало йому дії простого злодія або хворої людини. Тільки навіщо було робити таке зі свиньми?
Зазвичай Михайло годував худобу увечері, майже на ніч, коли і вона лягала спати, й сам збирався вкладатися. Учора близько півночі він одніс вечерю: груші свиням і шматки зачерствілого хліба щедро политого скислим борщем собаці, але зі здивуванням помітив, що пес, прив’язаний біля хліву, заліз у будку й не схотів вилазити, як Михайло його не кликав до себе.
Наступного ранку він знайшов у хліві мертву свиню, що лежала, підібгавши ноги і опустивши рило у ще майже повне корито. Друга свиня забилася у дальній куток загорожі, заціпеніло витріщала на нього очі і злякано порохкувала. Михайло відчинив дверцята увійшов у загорожу й підійшов ближче.
На голові у мертвої з обох боків знаходилися круглі рани, в які можна було спокійно просунути великий палець. По краям обох ранок не було крові, і отвори залишалися відкритими, немов м'ясо і кістка були миттєво зруйновані і витягнуті разом з інструментом, що різав. Михайло витяг з підстилки суху соломину, запхав її у рану, і та без жодних перешкод глибоко, майже на півтори пальці, увійшла в свинячу голову.
Він не міг заспокоїтися цілий день. Він покликав жінку і вони разом витягли свиню із загорожі і, як змогли, накрили її соломою і брезентом. Сестра покійниці тим часом вже трохи одійшла від переляку і, як тільки звільнилося місце, знервовано кинулася доїдати груші в кориті. Він прогулявся по селу шукаючи колія, і запросив одного аж на післязавтра. Усім сільським коліям роботи вистачало. Усі жалілися, що у вбитих свиней чомусь розривається серце, а це псує сало. На вечір Михайло з дружиною назбирали декілька відер груш, і він відправив дружину на ніч торгувати. З настанням темряви, хоча його серце все ще схвильовано продовжувало калатати, Михайло вже знав, що робитиме.
Впродовж цілого дня собака не вилазив з будки, не торкався до їжі, і тільки тихо підвивав.
«Виходь уже вечеряти!» ,- Михайло підійшов ближче, нахилився, зазирнув у будку і покликав пса. У відповідь той тихо заскавучав, і два вогники очей, віддзеркаливши ліхтар, зблиснули у темряві.
«Ну як собі хочеш.» ,- він залишив пса у спокої, пройшов у хлів, висипав з відер у корито, і свиня, мов нічого й не сталося, заходилася жерти груші.
Хлів був старим. Ще Михайлів дід вкопав у землю криві стовбури, поклав на них такі ж криві сволоки, підпер усим цим дах, проміжки заплів лозою, а ту замазав глиною з соломою, утворивши стіни і стелю. З часом стіни потріскалися, а стеля почала просідати, нависаючи величезним пухирем згори у хлів, і щоби увійти туди Михайлові доводилося нахилятися.
По драбині він заліз на горище над хлівом, де зберігалося старе минулорічне сіно, із задоволенням заліз у нього і обережно, так, щоби не провалити стелю, вклався сторожувати. І хоч він вирішив не спати впродовж усієї ночі, нервове виснаження далося взнаки і стомлений організм майже миттєво поринув у сон.
А зранку і друга свиня з отворами в голові лежала посеред загорожі й мертвими сумними очима дивилася на схід сонця крізь заплетене павуками віконце. Підстилка з соломи на підлозі загорожі була акуратно згорнута в один куток, і посеред багнюки біля правої передньої ратиці Михайло побачив рівно намальоване коло.
…повний крах експеримент…араз вони виглядають зовсім інш…анівна цивілізація, що виникла на межі дикос…рачено здатність до швидкого пересув…режено сильні, але майже вироджені, системи кровообігу та живл…ережено рудиментарні мовні функ…еважають примітивні прагнення до тепла, їжі та спок…ли їжею для менш розвинених іст…
…исновок про необхідність виправлення станов…ліпшення роботи організму у комплек…сичення корму біологічно активними компонен…ургічне дослідження роботи моз…вільнення ділянок, що відповідають за інтелектуальний розв…
…ведені операції мають негативні насл…евантаженість мозку новою інформац…огади про власне минуле стають шокуюч…ерть піддосл…новок про неможливість подальшого розвитку даної цив…кінчення місії…
Тільки сусідка Сакуниха, що була нишпоркою і трішки хворою, а через те погано спала і майже щоночі виходила на поріг хати, щоби покричати у напрямку свого городу: «Хто там лазить?! Хто рве мої баклажани?!! Ось я вам дам сукині діти!!!» розказувала потім по селу, про те, як бачила уночі величезну світну грушу, котра спустилася з неба, сіла у Михайловому садку і згасла, а вранці злетіла з-за хліва і, переливаючись жовто-червоно-зеленими кольорами, долучилася до сходу Сонця і зникла назавжди.
